Постанова

від 01.04.2025 по справі 917/49/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 917/49/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Шапки І. М.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - Мартинюка О. С. (адвоката).

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський цегельний завод"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 (колегія суддів: Крестьянінов О. О. - головуючий, Мартюхіна Н. О., Тихий П. В.) у справі

за позовом керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський цегельний завод"

про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2023 року керівник Лубенської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (далі - Лубенська міська рада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський цегельний завод" (далі - ТОВ "Лубенський цегельний завод"), в якому просив:

- розірвати договір оренди землі від 02.03.2020, укладений між Засульською сільською радою Лубенського району Полтавської області (далі - Засульська сільська рада) та ТОВ "Лубенський цегельний завод", який зареєстровано рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Засульської сільської ради Воротеляком О. В. від 03.03.2020 № 51486059;

- зобов`язати ТОВ "Лубенський цегельний завод" повернути Лубенській міській раді земельну ділянку площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, розташовану на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області за межами населеного пункту с. Вільшанка, шляхом підписання акта приймання-передачі.

1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради обґрунтовані тим, що Прокурор при виконанні повноважень, визначених статтею 1311 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", виявив факт використання земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 не за цільовим призначенням всупереч рішенню органу місцевого самоврядування про її відведення та умовам договору оренди землі від 02.03.2020. Прокурор зазначав, що земельна ділянка площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 частково розорана та засаджена сільськогосподарською культурою - соєю. Крім того, Прокурор зазначав, що старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В. Ю. в межах досудового розслідування в кримінальному провадженні від 04.05.2023 № 1202317570000434 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 1971 Кримінального кодексу України, 10.09.2023 провела огляд земельної ділянки загальною площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 із залученням спеціаліста - інженера-землевпорядника Голуба С. В. та представника Лубенської міської ради Халанського С. В. Під час огляду виявлено, що частина земельної ділянки (1,6212 га) з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 використовується для видобутку корисних копалин, а решта земельної ділянки засіяна сільськогосподарською культурою - соєю.

Водночас, як зазначав Прокурор, зміна цільового призначення земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 у порядку, передбаченому чинним законодавством України, не проводилася. Однак, на думку Прокурора, ТОВ "Лубенський цегельний завод", яке є обізнаним з умовами договору оренди землі від 02.03.2020 у частині обов`язку використовувати земельну ділянку лише відповідно до її цільового призначення, використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі № 917/49/24 відмовлено в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради до ТОВ "Лубенський цегельний завод" про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

2.2. Господарський суд першої інстанції, розглядаючи справу № 917/49/24 по суті позовних вимог, установив, що в цьому випадку Прокурор на виконання приписів частин 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні позовної заяви здійснив усі необхідні дії та обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі Лубенської міської ради. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність звернення Прокурора з позовом до суду та необхідність розгляду по суті заявлених позовних вимог.

2.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради, господарський суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які би однозначно підтвердили зміну відповідачем цільового призначення земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078.

Крім того, як зазначив суд, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач засіяв на наведеній земельній ділянці сою, а також відсутні докази передачі земельної ділянки іншим особам для ведення сільського господарства тощо. Водночас, як установив місцевий господарський суд, у матеріалах справи наявні докази належного виконання відповідачем умов договору оренди землі від 02.03.2020 та використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки за цільовим призначенням. Господарський суд першої інстанції також установив, що в матеріалах справи наявний лист Лубенської міської ради від 28.12.2023 № 01-16/7627. Цим листом Лубенська міська рада повідомила Прокурора про те, що вона не має претензій до ТОВ "Лубенський цегельний завод", оскільки відповідач виконує свої договірні зобов`язання, є стабільно працюючим підприємством, а розірвання договору оренди землі від 02.03.2020 призведе до зупинки підприємства - єдиного працюючого виробника цегли на території міста та звільнення його працівників, що в період дії воєнного стану може призвести до зростання соціальної напруги у громаді.

2.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі №917/49/24 та ухвалено нове рішення, яким задоволено позов Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради до ТОВ "Лубенський цегельний завод" про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

Вирішено розірвати договір оренди землі від 02.03.2020, укладений між Засульською сільською радою та ТОВ "Лубенський цегельний завод", який зареєстровано рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Засульської сільської ради Воротеляком О. В. від 03.03.2020 № 51486059, та зобов`язати ТОВ "Лубенський цегельний завод" повернути Лубенській міській раді земельну ділянку площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що розташована на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області за межами населеного пункту с. Вільшанка, шляхом підписання акта приймання-передачі.

2.5. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурор при поданні позовної заяви здійснив всі необхідні дії та обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави в особі Лубенської міської ради

2.6. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради, апеляційний господарський суд установив, що в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.05.2023 № 12023170570000434, відповідно до якого 04.05.2023 до чергової частини Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області надійшов рапорт поліцейського про отримання інформації стосовно того, що невстановлена особа здійснила самозахоплення земель охоронної зони в місті Лубни на території археологічного комплексу "Лиса Гора" та на земельній ділянці з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що самовільно зайняло ТОВ "Лубенський цегельний завод".

При цьому відповідно до протоколу огляду від 10.09.2023 старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В. Ю. у присутності понятих, за участю інженера-землевпорядника та головного спеціаліста відділу земельних відносин установила, що місцем огляду є земельна ділянка з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м. Лубни Полтавської області; на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія засіяна соєю. Крім того, відповідно до протоколу огляду від 02.11.2023 старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В. Ю. у присутності понятих, за участю головного спеціаліста відділу земельних відносин Лубенської міської ради встановила, що місцем огляду є земельна ділянка комунальної власності загальною площею 10 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м. Лубни Полтавської області; на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія цієї земельної ділянки розорана та наявні рештки сільськогосподарської культури сої.

2.7. З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд зазначив, що саме на відповідача як на землекористувача / орендаря земельної ділянки покладено обов`язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Тому відповідальність за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням несе землекористувач, на якого законодавством та договором оренди покладено обов`язок використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Водночас апеляційний господарський суд не взяв до ваги доводи відповідача про те, що він належно виконує умови договору оренди землі від 02.03.2020 щодо сплати орендної плати. Апеляційний господарський суд констатував, що нецільове використання земельної ділянки є самостійною підставою для розірвання договору оренди землі.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 у справі № 917/49/24, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Лубенський цегельний завод" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову, а рішення Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі № 917/49/24 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Лубенський цегельний завод" зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "Лубенський цегельний завод", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ТОВ "Лубенський цегельний завод" вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, порушив положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував приписи частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, статті 141 Земельного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 21.02.2023 у справі № 922/3112/20, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, від 10.12.2024 у справі № 922/21/23, від 15.11.2023 у справі № 918/119/21, від 22.10.2019 у справі № 914/1836/18, від 22.10.2019 у справі № 914/1839/18, від 27.06.2023 у справі № 909/618/22, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, від 27.11.2024 у справі № 624/948/19, від 08.03.2023 у справі № 925/14/22, від 12.11.2024 у справі № 918/799/23.

3.4. Крім того, на думку скаржника апеляційний господарський суд врахував неналежні та недопустимі докази і не здійснив належної оцінки доказів у справі.

ТОВ "Лубенський цегельний завод" зазначає, що Звіт по виконанню GNSS-зйомки не містить жодних тверджень про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. При цьому, за доводами скаржника, наведений Звіт є таким, що в цілому не здатний підтвердити факт нецільового використання земельної ділянки, оскільки GNSS-зйомка за своїм функціональним призначенням може визначити та зафіксувати лише місце розташування об`єкта в просторі. Проте предметом доказування в цій справі є саме нецільове використання земельної ділянки, тобто факт провадження на ній відповідної діяльності, яка не відповідає меті, для якої вона була відведена. Тому скаржник вважає, що зазначений звіт по виконанню GNSS-зйомки є неналежним доказом у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не підтверджує та не може підтвердити чи спростувати обставини, які підлягають встановленню судом.

Скаржник також вважає, що врахування апеляційним господарським судом протоколу огляду від 10.09.2023 як належного та допустимого доказу, який начебто підтверджує використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки не за цільовим призначенням, є сумнівним у зв`язку з об`єктивною неможливістю встановлення на підставі цього протоколу огляду факту засіяння ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки соєю або будь-якою іншою сільськогосподарською культурою. Скаржник наголошує на тому, що до зазначеного протоколу огляду від 10.09.2023 не додано фототаблиць, схем або будь-яких інших додатків, які могли би підтвердити відповідний факт, а також не відібрано зразків рослин та не надано їх на експертизу.

На думку скаржника, апеляційний господарський суд не здійснив належну оцінку листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) від 17.11.2023, оскільки підставою для висновку ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням є Звіт по виконанню GNSS-зйомки, який не містить жодних тверджень про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, та протокол огляду від 10.09.2023, що не містить жодних додатків (наприклад, фототаблиць, схем, візуалізацій), які могли би бути реально досліджені представниками ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на предмет наявності насаджень сільськогосподарських культур.

Скаржник також зазначає, що відповідно до протоколу огляду від 02.11.2023 та фототаблиці до нього на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія цієї земельної ділянки розорана та наявні можливі рештки сільськогосподарської культури - сої. Проте, як зазначає скаржник, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, зазначив, що на території земельної ділянки наявні рештки сільськогосподарської культури - сої. Наведене, на думку скаржника, свідчить про те, що апеляційний господарський суд із порушенням частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України не дослідив протокол огляду від 02.11.2023, в якому зазначено про наявність рештків сільськогосподарської культури не в категоричній формі, а з використанням прикметника "можливі". Водночас скаржник зазначає, що до протоколу огляду від 02.11.2023 додано фототаблицю із шістьма фотографіями, з яких неможливо візуально встановити, що саме знаходиться на ґрунті (листя, залишки бур`яну тощо).

ТОВ "Лубенський цегельний завод" стверджує, що апеляційний господарський суд, пославшись на протокол допиту свідка - заступника директора ПАФ "Агротехнологія" ОСОБА_1 від 17.08.2023, помилково не врахував того, що цей протокол жодним чином не підтверджує нецільового використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки. З урахуванням викладеного скаржник вважає, що в цій справі відсутні належні та допустимі докази, які могли би підтвердити факт нецільового використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки.

3.5. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "Лубенський цегельний завод" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Прокурор вважає, що докази, які наявні в матеріалах справи, достовірно підтверджують факт використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки не за цільовим призначенням. Прокурор зазначає, що самовільна зміна ТОВ "Лубенський цегельний завод" цільового призначення земельної ділянки відповідає критерію "істотності" порушення стороною умов договору, оскільки Лубенська територіальна громада як власник земельної ділянки однозначно не очікувала такого наслідку під час укладення договору оренди землі від 02.03.2020.

3.6. 16.03.2025 до Верховного Суду від ТОВ "Лубенський цегельний завод" надійшли додаткові пояснення у справі, які колегія суддів враховує лише в межах доводів, які були викладені в касаційній скарзі.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Лубенський цегельний завод" на підставі спеціального дозволу на користування надрами від 21.11.2002 № 2842, виданого Державною службою геології та надр України, займається видобуванням суглинків та виробництвом керамічної цегли на території Лубенського-2 родовища, розташованого на північній околиці м. Лубни Лубенського району Полтавської області.

4.2. 21.02.2019 Полтавська обласна рада видала акт про надання гірничого відводу ТОВ "Лубенський цегельний завод" з метою розробки Лубенського- 2 родовища суглинків.

4.3. Рішенням від 25.02.2020 чергової 60 сесії 7 скликання Засульської сільської ради "Про укладення договору оренди" вирішено, зокрема, надати в оренду ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельну ділянку площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, розташовану на території Засульської сільської ради за межами населеного пункту с. Вільшанка для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами; укласти з ТОВ "Лубенський цегельний завод" договір оренди землі терміном на 20 років, установивши орендну плату в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік; рекомендувати ТОВ "Лубенський цегельний завод" у встановленому порядку зареєструвати право оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та неухильно виконувати обов`язки власників земельних ділянок відповідно до статті 96 Земельного кодексу України.

4.4. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 02.03.2020 між Засульською сільською радою та ТОВ "Лубенський цегельний завод" укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, яка знаходиться на території Засульської сільської ради за межами населеного пункту с. Вільшанка (пункт 1 договору оренди землі від 02.03.2020).

4.5. Відповідно до пункту 2 договору оренди землі від 02.03.2020 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 10,0000 га. Земельна ділянка передається в оренду для подальшої розробки Лубенського- 2 родовища суглинків (пункт 4 договору оренди землі від 02.03.2020).

4.6. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з Технічною документацією з нормативної грошової оцінки земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 станом на 01.01.2019 року становить 27 305 291,09 грн (пункт 5 договору оренди землі від 02.03.2020).

4.7. Договір укладено на 20 років (пункт 8 договору оренди землі від 02.03.2020).

4.8. Пунктом 27 договору оренди землі від 02.03.2020 передбачено, що орендар земельної ділянки має право: приступити до використання земельної ділянки після державної реєстрації права оренди; самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи.

4.9. Зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін (пункт 33 договору оренди землі від 02.03.2020).

4.10. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 03.03.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки; підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.03.2020 з індексним номером 51486059.

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.05.2023 № 12023170570000434, відповідно до якого 04.05.2023 до чергової частини Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області надійшов рапорт поліцейського про отримання інформації стосовно того, що невстановлена особа здійснила самозахоплення земель охоронної зони в місті Лубни на території археологічного комплексу "Лиса Гора" та на земельній ділянці з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що самовільно зайняло ТОВ "Лубенський цегельний завод".

4.12. Відповідно до протоколу огляду від 10.09.2023 старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В. Ю. у присутності понятих, за участю інженера-землевпорядника та головного спеціаліста відділу земельних відносин установила, що місцем огляду є земельна ділянка з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м. Лубни Полтавської області; на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія засіяна соєю.

4.13. Крім того, відповідно до протоколу огляду від 02.11.2023 старша слідча Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області Дяденко В. Ю. у присутності понятих, за участю головного спеціаліста відділу земельних відносин Лубенської міської ради встановила, що місцем огляду є земельна ділянка комунальної власності загальною площею 10 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078, що знаходиться на території м. Лубни Полтавської області; на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин; інша територія цієї земельної ділянки розорана та наявні рештки сільськогосподарської культури сої.

4.14. Господарські суди зазначили, що в матеріалах справи наявний протокол допиту свідка - заступника директора ПАФ "Агротехнологія" ОСОБА_1 від 17.08.2023, відповідно до якого по суті завданих запитань він дав показання про те, що земельні ділянки, які орендує ПАФ "Агротехнологія", межують із земельною ділянкою відповідача. ПАФ "Агротехнологія" займається вирощуванням зернових сільськогосподарських культур. У 2023 році на полі біля кар`єру цегельного заводу була посіяна соя. У зв`язку з тим, що по дорозі до своєї земельної ділянки, яка знаходиться біля кар`єру, заїхати неможливо, оскільки дорога глиняна та розмита дощами, сільськогосподарська техніка ПАФ "Агротехнологія" заїжджала до своїх полів через територію цегельного заводу.

Свідок зазначив, що керівництво цегельного заводу зверталося до ПАФ "Агротехнологія" про допомогу у прибиранні амброзії з території земельної ділянки, відведеної для видобутку копалин, оскільки завод не має відповідної техніки. Так як межі земельної ділянки цегельного заводу не визначені, то, можливо, при посіві сої навесні 2023 року ПАФ "Агротехнологія" могло частково випадково "залізти" на земельну ділянку ТОВ "Лубенський цегельний завод". При цьому ніяких домовленостей з керівництвом цегельного заводу про обробіток земельної ділянки не було.

4.15. Господарські суди зазначили, що на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020 № 1009-ІХ Засульська сільська рада була реорганізована та увійшла до складу Лубенської міської ради. Тому Лубенська міська рада є правонаступником прав і обов`язків Засульської сільської ради.

4.16. Прокурор, вважаючи порушеними права держави в особі Лубенської міської ради внаслідок використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 не за цільовим призначенням, всупереч рішенню органу місцевого самоврядування про її відведення та умовам договору оренди землі від 02.03.2020, звернувся до Господарського суду Полтавської області із цим позовом.

4.17. Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для розірвання договору оренди землі від 02.03.2020, укладеного між Засульською сільською радою та ТОВ "Лубенський цегельний завод", та зобов`язання ТОВ "Лубенський цегельний завод" повернути Лубенській міській раді земельну ділянку площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради до ТОВ "Лубенський цегельний завод" про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Прокурора, є факт використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078 не за цільовим призначенням всупереч рішенню органу місцевого самоврядування про її відведення та умовам договору оренди землі від 02.03.2020.

5.5. Верховний Суд зазначає, що за змістом положень статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

5.6. Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

5.7. Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.8. За змістом положень статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

5.9. У частині 1 статті 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. Частиною 2 цієї статті Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

5.10. За змістом статті 96 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

5.11. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

5.12. Отже, оренда землі є окремим видом найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 та постанові Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23.

5.13. Верховний Суд зазначає, що підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки визначені Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.

5.14. Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України "Про оренду землі", а також статті 141 Земельного кодексу України, пункт "ґ" якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

5.15. Відповідно до частини 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

5.16. Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

5.17. Отже, дострокове розірвання договору оренди можливе, зокрема, на вимогу однієї із сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. При цьому окремими підставами для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди є використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням.

5.18. Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

5.19. Таким чином, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земель на категорії передбачено Земельним кодексом України. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23, від 18.10.2023 у справі № 910/20745/20, від 25.05.2021 у справі № 927/703/20.

5.20. Частиною 1 статті 18 Земельного кодексу України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

5.21. Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

5.22. Згідно зі статтею 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння. Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.

5.23. Отже, колегія суддів зазначає, що землекористувач має використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. При цьому вид використання визначається в межах цільового призначення ділянки. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23, від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23.

5.24. Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 917/516/23, від 09.10.2024 у справі № 904/205/23, від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23.

5.25. Господарський суд першої інстанції, розглянувши справу № 917/49/24 по суті позовних вимог, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради до ТОВ "Лубенський цегельний завод" про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

5.26. Апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку зазначене рішення господарського суду першої інстанції, не погодився з висновками місцевого господарського суду, а тому скасував рішення господарського суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов Прокурора в інтересах держави в особі Лубенської міської ради до ТОВ "Лубенський цегельний завод" про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

5.27. ТОВ "Лубенський цегельний завод" не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулося з касаційною скаргою на постанову в цій справі. ТОВ "Лубенський цегельний завод", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.28. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.29. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, порушив положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував приписи частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, статті 141 Земельного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 21.02.2023 у справі № 922/3112/20, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, від 10.12.2024 у справі № 922/21/23, від 15.11.2023 у справі № 918/119/21, від 22.10.2019 у справі № 914/1836/18, від 22.10.2019 у справі № 914/1839/18, від 27.06.2023 у справі № 909/618/22, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, від 27.11.2024 у справі № 624/948/19, від 08.03.2023 у справі № 925/14/22, від 12.11.2024 у справі № 918/799/23.

5.30. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.31. Колегія суддів, перевіривши доводи скаржника, встановила, що в постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, від 16.01.2024 у справі № 905/5/2121, від 10.12.2024 у справі № 922/21/23, на які посилається скаржник, викладено висновки щодо застосування частин 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

5.32. Із посиланням на наведені висновки ТОВ "Лубенський цегельний завод" зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, повинен був установити, чи були в цьому випадку істотно порушені права Лубенської міської ради.

5.33. Однак Верховний Суд не може взяти до уваги наведені доводи ТОВ "Лубенський цегельний завод" та посилання на неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування частин 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, від 16.01.2024 у справі № 905/5/2121, від 10.12.2024 у справі № 922/21/23, оскільки скаржник помилково не враховує того, що пункт "ґ" частини 1 статті 141 Земельного Кодексу України як спеціальна норма права передбачає самостійну і достатню підставу для розірвання договору оренди землі в разі користування земельною ділянкою - використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Тому в такому випадку немає потреби оцінювати істотність порушення та застосовувати загальне правило, передбачене в частині 2 статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки законодавство передбачає додаткову (до загальних) підставу розірвання договору оренди землі. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23.

5.34. На думку скаржника, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права, викладені в постановах Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 914/1839/18, від 27.06.2023 у справі № 909/618/22, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, від 10.12.2024 у справі № 922/21/23.

5.35. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, установила, що в постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 914/1839/18 викладено висновки, на які посилається ТОВ "Лубенський цегельний завод":

"Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств".

5.36. Крім того, колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 909/618/22, на яку посилається скаржник, сформульовано такі висновки:

"Водночас у разі звернення з таким позовом прокурора в інтересах держави в особі орендодавця, прокурор повинен обґрунтувати, що саме такий спосіб захисту найбільше відповідає інтересам територіальної громади чи держави. При цьому слід виходити з того, що необхідність розірвання договору земельної ділянки може обґрунтовуватися можливістю використання земельної ділянки для потреб територіальної громади, можливістю передачі земельною ділянки в користування іншому землекористувачу або іншими причинами, які в цілому забезпечать більш ефективне і раціональне використання земельних ресурсів чи досягнення кращого економічного результату для територіальної громади. У разі знаходження на орендованій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, належних на праві власності орендареві, повинна враховуватися площа такого нерухомого майна та її співвідношення із площею земельної ділянки, розташування таких об`єктів на земельній ділянці та можливість використання земельної ділянки (її частини) для цілей, не пов`язаних із обслуговуванням будівель чи споруд, розташованих на ній. У кожному випадку суд повинен оцінити доводи як прокурора, так і орендодавця земельної ділянки, та встановити відповідність обраного прокурором способу захисту інтересам держави (територіальної громади) і наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у конкретних правовідносинах".

5.37. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, на яку посилається скаржник, наведено такий висновок:

"89. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

…151. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що формально непідтримання Радою позову не є перешкодою для розгляду позову прокурора, проте таке рішення має бути оцінене в контексті того, чи відповідатиме задоволення позову прокурора про розірвання договорів оренди землі інтересам держави та територіальної громади".

5.38. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21 за позовом про розірвання договору оренди землі та витребування земельної ділянки викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії".

5.39. Скаржник посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 922/21/23:

"…Тому під час вирішення спору у цій справі суд має встановити: чи є вказані прокурором порушення відповідачем умов договору настільки істотними за обставин цієї справи, що можуть бути підставою для розірвання договору в судовому порядку; чи може бути у наведеному випадку виправданим втручання з боку держави (в інтересах якої діє прокурор) в сферу приватних інтересів та чи дотримано ним справедливого балансу між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремих осіб, тобто чи відповідатиме задоволення позову прокурора про розірвання договорів землі інтересам держави та територіальної громади за обставин, що склалися".

5.40. Із посиланням на наведені висновки ТОВ "Лубенський цегельний завод" наголошує на тому, що Прокурор, звертаючись із цим позовом про розірвання договору оренди землі від 02.03.2020 та повернення спірної земельної ділянки Лубенській міській раді, не зазначив, а апеляційний господарський суд не з`ясував, чи потребують інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування захисту саме шляхом розірвання договору. Скаржник, зокрема, зазначає про неминучу втрату певної частини відповідного доходу бюджету територіальної громади, необхідність витрачання ресурсів для пошуку нового орендаря (враховуючи специфічне призначення спірної земельної ділянки), призупинення видобування протягом цього часу корисних копалин. Ці наслідки, у свою чергу, посилюються воєнним станом, який негативно впливає на загальну соціально-економічну ситуацію у державі та детермінує необхідність збереження стабільності орендних відносин задля концентрації фінансових ресурсів зокрема.

Водночас, як зазначає скаржник, збереження орендних відносин сприятиме більш раціональному використанню органом місцевого самоврядування земельної ділянки, зокрема, як джерела доходу місцевого бюджету. ТОВ "Лубенський цегельний завод" також зазначає, що відповідач є бюджетоутворюючим підприємством для міста Лубни Полтавської області. При цьому єдиним джерелом отримання сировини для виробництва продукції є видобування суглинків на спірній земельній ділянці.

При цьому, за доводами скаржника, апеляційний господарський суд помилково не взяв до уваги те, що розірвання договору оренди землі безумовно призведе до повного припинення фінансово-господарської діяльності підприємства та, як наслідок, до звільнення більше ніж двадцяти працівників - мешканців Лубенської територіальної громади, а також до перебоїв із поставкою цегли для потреб, зокрема, місцевих комунальних підприємств, до відсутності надходження грошових коштів до місцевого та державного бюджетів у вигляді податків, зборів, інших обов`язкових платежів.

5.41. Колегія суддів з урахуванням доводів скаржника зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) наведене правило застосовне не тільки для захисту інтересів власника майна, а й його правомірного володільця, яким у спірних правовідносинах є відповідач - орендар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які потрібно оцінити, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно. Якщо хоча би одного критерію із перелічених не було додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, у визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

5.42. Однак зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що апеляційний господарський суд не досліджував сумісність втручання у право відповідача на мирне володіння (оренду) земельною ділянкою, не перевірив, чи відповідатиме задоволення позову прокурора про розірвання договорів оренди землі інтересам держави та територіальної громади. За таких обставин Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22.10.2019 у справі № 914/1839/18, від 27.06.2023 у справі № 909/618/22, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, від 15.11.2023 у справі № 918/119/21, від 10.12.2024 у справі № 922/21/23.

5.43. Крім того, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, послався на протоколи оглядів від 10.09.2023 та від 02.11.2023. Проте апеляційний господарський суд жодним чином не спростував висновків господарського суду першої інстанції, які покладені в основу судового рішення про відмову в позові, про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які би однозначно підтвердили зміну відповідачем цільового призначення земельної ділянки площею 10,0000 га з кадастровим номером 5322884600:12:003:0078. Апеляційний господарський суд також не спростував висновків місцевого господарського суду про відсутність у матеріалах справи доказів того, що відповідач засіяв на наведеній земельній ділянці сою. Водночас, як установив місцевий господарський суд, у матеріалах справи наявні докази належного виконання відповідачем умов договору оренди землі від 02.03.2020 та використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки за цільовим призначенням. При цьому апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, не встановив, чи є протоколи оглядів допустимими доказами у справі, та не перевірив доводи ТОВ "Лубенський цегельний завод" про недотримання вимог кримінально-процесуального законодавства при проведенні таких оглядів.

5.44. Водночас колегія суддів враховує, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.01.2025 у справі № 910/8436/23, від 15.10.2024 у справі № 925/557/21, від 01.10.2024 у справі № 904/6013/23, від 18.06.2024 у справі № 914/585/22, від 14.05.2024 у справі № 921/252/23.

5.45. Крім того, як вже зазначалося, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, послався на протоколи оглядів від 10.09.2023 та від 02.11.2023.

Разом з тим, на думку скаржника, апеляційний господарський суд врахував неналежні та недопустимі докази і не здійснив належної оцінки доказів у справі. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд взяв до уваги протокол огляду від 10.09.2023 як належний та допустимий доказ, який начебто підтверджує використання ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки не за цільовим призначенням. Проте, на думку скаржника, такий доказ є сумнівним у зв`язку з об`єктивною неможливістю встановлення на підставі цього протоколу огляду факту засіяння ТОВ "Лубенський цегельний завод" земельної ділянки соєю або будь-якою іншою сільськогосподарською культурою. Скаржник наголошує на тому, що до зазначеного протоколу огляду від 10.09.2023 не додано фототаблиць, схем або будь-яких інших додатків, які могли би підтвердити відповідний факт, а також не відібрано зразків рослин та не надано їх на експертизу. Скаржник також зазначає, що відповідно до протоколу огляду від 02.11.2023 та фототаблиці до нього на площі розміром 1,6212 га відбувається видобуток корисних копалин. Інша територія цієї земельної ділянки розорана та наявні можливі рештки сільськогосподарської культури - сої. Проте, як зазначає скаржник, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, зазначив, що на території земельної ділянки наявні рештки сільськогосподарської культури - сої. Наведене, на думку скаржника, свідчить про те, що апеляційний господарський суд з порушенням частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України не дослідив протокол огляду від 02.11.2023, в якому зазначено про наявність рештків сільськогосподарської культури не в категоричній формі, а з використанням прикметника "можливі". Водночас скаржник зазначає, що до протоколу огляду від 02.11.2023 додано фототаблицю із шістьма фотографіями, з яких неможливо візуально встановити, що саме знаходиться на ґрунті (листя, залишки бур`яну тощо).

5.46. Однак Верховний Суд з огляду на приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений можливості перевірити такі доводи скаржника, а з установлених обставин цієї справи не вбачається, що апеляційний господарський суд установлював та перевіряв наведені обставини.

5.47. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що в цьому випадку частково підтвердилися наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.48. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.49. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.50. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.51. Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова не відповідає вимогам процесуального законодавства, а тому її не можна визнати законною та обґрунтованою.

5.52. Водночас порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.53. Під час нового апеляційного розгляду цієї справи для правильного вирішення спору апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, дослідити наявні у справі докази та з їх урахуванням з`ясувати сумісність відповідного заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

5.54. З урахуванням наведеного касаційну скаргу ТОВ Лубенський цегельний завод" належить задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати, а справу - передати на новий апеляційний розгляд до апеляційного господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в цій справі слід скасувати, справу № 917/49/24 передати на новий апеляційний розгляд до Східного апеляційного господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

7. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський цегельний завод" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 у справі № 917/49/24 скасувати, справу № 917/49/24 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак