Постанова

від 02.04.2025 по справі 910/15170/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/15170/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» - Федорка О.О.,

Дочірнього підприємства

з іноземною інвестицією «Сантрейд» - Лавриновича В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 (у складі колегії суддів: Тищенко А.І. (головуючий), Михальська Ю.Б., Коробенко Г.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 (суддя Сівакова В.В.) у частині задоволених позовних вимог

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 (у складі колегії суддів: Тищенко А.І. (головуючий), Михальська Ю.Б., Коробенко Г.П.) у частині відмови у стягненні упущеної вигоди в сумі 7 796 501,00 грн

у справі № 910/15170/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт»

до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»

про стягнення 29 865 162, 59 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» (далі - ТОВ «ТЕП «Горизонт») звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією (далі - ДП «Сантрейд»), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимоги від 13.11.2023, просив суд стягнути з відповідача 29 865 162,59 грн, у тому числі 1 534 970,86 грн витрат, пов`язаних з понаднормовим навантаження 82-х вагонів, 6 881 101,04 грн витрат, пов`язаних з понаднормовим вивантаженням 82-х вагонів, 11 054 301,34 грн збитків, пов`язаних з простоєм вагонів на території України (на станції Ягодин та суміжних станціях), 7 796 501,00 грн упущеної вигоди, 1 705 815,16 грн пені, 366 146,90 грн - 3 % річних, 526 326,29 грн інфляційних втрат.

Також позивач просив зобов`язати орган, який здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3 % річних на суму простроченого боргу в сумі 27 266 874,24 грн з 26.09.2023 до моменту виконання рішення у повному обсязі за наступною формулою: С*3 %/100%*Д/365, де С - сума простроченого боргу; Д - кількість днів прострочення, починаючи з наступного дня після подання позовної заяви, - 26.09.2023.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 04.10.2021 № 04102021 у частині порушення термінів навантажувально-розвантажувальних операцій, що відповідно до додаткової угоди становить не більше 96 годин, у зв`язку з чим позивач поніс додаткові витрати та збитки, у тому числі у виді упущеної вигоди, які відповідач відмовився оплатити, чим порушив права позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Сантрейд» на користь ТОВ «ТЕП «Горизонт» 8 416 071,90 грн додаткових витрат, пов`язаних з понаднормовим навантаженням/розвантаженням вагонів, 11 054 301,34 грн збитків, пов`язаних з простоєм вагонів, 7 796 501,00 грн упущеної вигоди, 841 607,18 грн пені, 223 604,53 грн інфляційних втрат, 172 755,15 грн - 3 % річних, 427 572,62 грн витрат зі сплати судового збору. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, постановлено нарахувати 3 % річних за формулою: сума 3 % річних = С х 3 х Д : 365 : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення): - на суму боргу 8 416 071,90 грн (додаткових витрат) за період з 26.09.2023 до моменту виконання рішення суду відповідачем. Роз`яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати ДП «Сантрейд» суми боргу (додаткових витрат), нарахування 3 % річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 скасовано в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 7 796 501, 00 грн, викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої стягнуто з ДП «Сантрейд» на користь ТОВ «ТЕП «Горизонт» 8 416 071,90 грн додаткових витрат, пов`язаних з понаднормовим навантаженням/розвантаженням вагонів, 11 054 301,34 грн збитків, пов`язаних з простоєм вагонів, 841 607,18 грн пені, 223 604,53 грн інфляційних втрат, 172 755,15 грн - 3 % річних, 310 625,10 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, постановлено нарахувати 3 % річних за формулою: сума 3 % річних = С х 3 х Д : 365 : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення): - на суму боргу 8 416 071,90 грн (додаткових витрат) за період з 26.09.2023 до моменту виконання рішення суду відповідачем. Роз`яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати ДП «Сантрейд» суми боргу (додаткових витрат), нарахування 3 % річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ДП «Сантрейд» на користь ТОВ «ТЕП «Горизонт» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 188 302,71 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 виправлено описку, допущену в описовій частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 91015170/23 (а.с. 120 том 8), а саме замість тексту постанови: «Що стосується початку вивантажувальних операцій, то початком є дата здачі завантажених вагонів перевізником України перевізнику сусідньої держави, тобто операція «СДЧ», а датою закінчення вантажного рейсу є дата отримання порожніх вагонів перевізником України від перевізника сусідньої держави, тобто операція «ПРМ», виходячи з наступного:

При перетині кордону експедитор передає рухомий склад з вантажем заявленим клієнтом третім сторонам, що безпосередньо проводять вивантажувальні операції та з моменту передачі вантажу не впливає на терміни вивантаження.

За умовами додаткової угоди № 16 від 27.07.2022 станція вивантаження (призначення) знаходяться одразу за прикордонним переходом, тобто операція «СДЧ» - здача вагонів на територію сусідньої держави являється останньою операцією, яка відповідає прибуттю на станцію призначення, оскільки попередньою є операція «ОТПР» - відправлення з прикордонної станції на території України. Враховуючи, що фізичні зупинки на лінії кордону не проводяться, наступна операція розцінюється, як прибуття на станцію призначення (вивантаження), відповідно дата повернення вагону на територію України операція «ПРМ» - прийняття з іншої дороги є датою закінчення вивантажувальних операцій.

Поставка вантажу проводилась на умовах DAP за Інкотермс 2020 (копії контрактів на поставку товару, який експедирував позивач додаються), де клієнт сплачує доставку лише до вихідної прикордонної станції на території України - Ягодин. Далі, відповідальність по вивантаженню та своєчасному поверненню рухомого складу лежить на покупці (третій стороні клієнта залученій до виконання умов договору).

Отже, в силу положень договору, вагони подавались на станцію завантаження за прямою вказівкою відповідача (його уповноваженого працівника), відповідно саме відповідач має відповідати за простій вагонів на станції навантаження в очікуванні своєї черги. При цьому, експедитор не має жодного відношення до операцій по розвантаженню, його обов`язком є експедиція вантажу до прикордонної станції звідкіля вагон з вантажем забирає закордонний перевізник та експедитор, які залучаються покупцем вантажу або відповідачем.

Передавши вагон на прикордонній станції іноземному перевізнику експедитор фактично втрачає можливість користуватись ним та розпоряджатися його переміщенням. Оскільки станцією розвантаження є наступна станція після перетину кордону України, всі подальші операції, які проводились без відома експедитора (переміщення на іншу станцію розвантаження, не погоджену сторонами, простій в очікуванні прибуття спецтехніки для розвантаження тощо), у розумінні договору є операціями по розвантаженню, оскільки експедитор доставив вантаж у місце призначення (до кінцевої точки), і за подальші дії не відповідає. Закінченням операцій по розвантаженню є дата повернення вагонів у користування Експедитора, оскільки до моменту повернення вагонів, Експедитор не має можливості використовувати їх у інших господарських операціях, а відповідно отримувати дохід.

Таким чином, між позивачем та вантажоодержувачем, закордонними перевізниками, експедиторами не існувало жодних договірних відносин, протилежного відповідач належними та допустимими доказами не довів.

Вище зазначалося, що початком навантаження було взято операцію «ПРИБ», кінцем «ПРДР», початком розвантаження - «СДЧ», а кінцем - «ПРМ». У випадку, якщо у відповіді наданій філією «Головного інформаційно-обчислювального центру» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» була відсутня одна з вищезгаданих операцій, для проведення розрахунків початку навантаження/розвантаження було взято наступну по черговості операцію, а кінця навантаження/розвантаження - попередню, що, в свою чергу, жодним чином не збільшило обсяг компенсації, а навпаки зменшило розмір суми, яку Клієнт має сплатити Експедитору» читати правильний: «Що стосується початку розвантажувальних операцій, то їх початком є дата прибуття вагону на станцію розвантаження, а кінцем - дата відправки вагону зі станції розвантаження, оскільки навантажувально-розвантажувальні операції це комплекс дій, а не безпосередньо навантаження або розвантаження вантажу.

Дати прибуття та відправки вагонів зі станції розвантаження вбачаються з штемпелів, які проставлені на передавальних відомостях на відправки, які долучалися позивачем до матеріалів справну якості додатків до Заяви про збільшення позовних вимог від 09.11.2023 року.

Таким чином, у «Таблиці-розрахунок додаткових витрат понесених експедитором», яка подавалась позивачем разом з Заявою про збільшення позовних вимог від 09.11.2023 року позивачем вірно взято у якості початку розвантажувальних операцій дату прибуття вагону Експедитора на станцію розвантаження, а кінцем. - дата відправки вагону з такої станції». Ця ухвала є невід`ємною частиною постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 910/15170/23.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, у січні 2025 року ДП «Сантрейд» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог ТОВ «ТЕП «Горизонт», в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «ТЕП «Горизонт» відмовити повністю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15170/23 за касаційною скаргою ДП «Сантрейд» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.03.2025.

ТОВ «ТЕП «Горизонт» у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у задоволені касаційної скарги ДП «Сантрейд» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 910/15170/23. Також позивач повідомив про попередньо визначену орієнтовну суму судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 212 000,00 грн, які він очікує понести під час розгляду справи у Верховному Суді. Докази понесених судових витрат у зв`язку з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції будуть надані в строки, передбачені частиною 8 статті 129 ГПК.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції у частині відмови у стягненні упущеної вигоди в сумі 7 796 501,00 грн, у лютому 2025 року ТОВ «ТЕП «Горизонт» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 910/15170/23 у частині відмови у стягненні упущеної вигоди у розмірі 7 796 501,00 грн, в іншій частині залишити без змін. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 у справі № 910/15170/23 залишити в силі та без змін. Також позивач повідомив про попередньо визначену орієнтовну суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 212 000,00 грн, які він очікує понести під час розгляду справи у Верховному Суді. Докази понесених судових витрат у зв`язку з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції будуть подані в строки, передбачені частиною 8 статті 129 ГПК.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15170/23 за касаційною скаргою ТОВ «ТЕП «Горизонт» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.03.2025.

ДП «Сантрейд» у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ТЕП «Горизонт» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 в частині відмови у стягненні упущеної вигоди в розмірі 7 796 501,00 грн з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК. Ураховуючи зміст та обсяг касаційної скарги, а також позицію відповідача щодо закриття касаційного провадження, ДП «Сантрейд» повідомило про попередньо визначену орієнтовну суму судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 58 800,00 грн, які відповідач очікує понести під час розгляду касаційної скарги ТОВ «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» у Верховному Суді. Докази понесених відповідачем судових витрат у зв`язку з розглядом даної справи в суді касаційної інстанції будуть подані в строки, передбачені частиною 8 статті 129 ГПК.

27.02.2025 ДП «Сантрейд» через систему «Електронний суд» подало повідомлення, у якому зазначило, що за розгляд справи в суді касаційної інстанції відповідач планує понести витрати на професійну правову допомогу орієнтовно в розмірі 294 000,00 грн, докази понесених відповідачем судових витрат у зв`язку з розглядом цієї справи в суді касаційної інстанції будуть подані за настання підстав для їх подання та в строки, передбачені частиною 8 статті 129 ГПК.

27.02.2025 ДП «Сантрейд» через систему «Електронний суд» подало заперечення на ухвалу Господарського суду міста Києва про виправлення описок від 11.02.2025.

У судовому засіданні 05.03.2025 оголошено перерву до 02.04.2025.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 04.10.2021 між ДП «Сантрейд» (замовник) та ТОВ «ТЕП «Горизонт» (виконавець) укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 04102021, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажів, що належать замовнику, по залізницях (далі - вантаж) відповідно до умов цього договору, здійснювати відправлення і поставку такого вантажу за реквізитами і у строки, визначені замовником, суворо дотримуючись при цьому правил техніки безпеки при навантажені, вивантажені вантажів і маневрової роботи з вагонами на елеваторах згідно рознарядок замовника та діючого законодавства (пункт 1.1).

Вартість послуг виконавця визначаються у додатковій угоді, яка є невід`ємною частиною цього договору, і включає в себе комплексні ставки на перевезення 1 тони вантажу. Після завершення виконання заявки або після закінчення місяця виконавець надає акт прийому-передачі виконаних робіт встановленої форми, податкові накладні та завірені ксерокопії залізничних накладних. Оплата замовником здійснюється на розрахунковий рахунок виконавця на підставі рахунку, виставленого після відправки вантажу, за реквізитами замовника і надання реєстру відвантажених вагонів з копіями супровідних документів, а також підписання акта приймання-передачі виконаних робіт встановленої форми (пункт 4.1 договору).

Строк дії договору встановлено з 04.10.2021 по 31.10.2022 (пункт 7.1 договору).

На виконання умов договору між сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди, якими погоджувалися конкретні експедиторські послуги.

06.07.2022 відповідачем до договору було оформлено заявку-транспортну інструкцію № 06.07-10 з наступними умовами: 1) Період відвантаження: 11.08.2022-31.08.2022. 2) Контактна особа замовника (телефон, e-mail): Serhii.Polishchuk(@Bunge.com 0981140924. 3) Точне найменування вантажу (код ЕТСНГ): Шрот кормовий 542224. 4) Загальна кількість вантажу (тн.): 5700 т +/- 5%. 5) Кількість і тип рухомого складу (вагонів): 82 ЗРВ. 6) Станція і залізниця відправлення: Куліндорово ОЗ. 7) Місце відвантаження (елеватор, майданчик, № складу і т.д.): Елеватор ТОВ «Ісіфорвардсервіс». 8) Необхідні супровідні документи (карантинний сертифікат, ветеринарна сертифікація, дослідження та показники ГМО і безпеки, митне оформлення і т.д.): Показники якості, Євро 1, ГТД. 9) Комплексна ставка: 2260,64 грн/т. 10) Окремо додається інструкція заповнення накладної СМГС.

Instruction for Dorohusk до заявки № 06.07-10 від 06.07.2022 містить наступну інформацію: Графа 3: Экспедитор на ПКП, ПКП Карго Коннект Сп. з о.о. О/Вроцлав Ум. Хандлова 2-21-004-22/ ум. Розл. 1-00260/21 Таможенная контора ПКП Карго Коннект Дорохуск. Графа 5: ПКП Дорохуск - код 51 051102 Ветка - ПКП Карго Коннект Сп. з о.о. Графа 6: УЗ Ягодин Гр. - 22 351503 / ПКП Дорохуск Гр. - 51 051144. Графа 22: ПКП Карго 2151 / от Дорохуск ГР. - 51 051144 Гр. до Дорохуск - код 51 051102. Графа 23: ЗА ПКП Карго С.А - ПКП Карго Коннект Сп. з о.о. Ум. Хандлова 2-21 -004-22 / Ум. Розл. 1 -00260/21.

27.07.2022 між ДП «Сантрейд» (замовник/клієнт) та ТОВ «ТЕП «Горизонт» (виконавець/експедитор) укладено додаткову угоду № 16 до договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 04102021 від 04.10.2021, за умовами пункту 1 якої сторони домовилися, що експедитор самостійно або із залученням третіх осіб надає послуги клієнту з організації транспортно-експедиційних послуг на таких умовах: 1.2. Кількість (вагонів/тон): 6/410 ± 10 %; 1.3. Тип рухомого складу: Хопер-зерновоз; 1.4. Станція відправлення: Куліндорово (400907); 1.5. Відправник: ТОВ «ТЕП «Горизонт», (код 2094); 1.6. Платник тарифу: ТОВ «ТЕП «Горизонт», код платника 8139798; 1.7. Станція призначення: Дорохуск ПКП (051102); 1.8. Ставка (грн/тонна): 2 260,64 грн без ПДВ.

У пункті 3 цієї додаткової угоди визначено, що клієнт зобов`язаний дотримуватись термінів (початок та кінець) навантажувально-розвантажувальних операцій, що становить не більше 96 (дев`яносто шести) годин. В разі порушення термінів навантажувально-розвантажувальних операцій клієнт має компенсувати усі додаткові витрати експедитора, пов`язані з даним порушенням.

Згідно з пунктом 5 додаткової угоди № 16 від 27.07.2022 сторони погодили, що здійснення оплати послуг підтверджує факт належного надання/прийняття послуг (виконання робіт) за даною угодою.

Суди встановили, що у додатковій угоді № 16 вказано лише 6 вагонів, проте у заявці-транспортній інструкції № 06.07-10 від 06.07.2022 клієнтом замовлено до перевезення 82 вагони.

Також установлено, що клієнтом було завантажено, а експедитором перевезено 82 вагони, а саме: №№ 95694915, 95558300, 95364881, 95887501, 95528683, 95738779, 95558730, 95693719, 95738670, 95558714, 95699989, 95684296, 95559134, 95887519, 95555611, 95738837, 95559308, 95699435, 95738720, 95698635, 95843157, 95684999, 95694923, 95887584, 95557443, 95798773, 95738753, 95872131, 95738878, 95738605, 95843330, 95845970, 95699187, 95556346, 95557542, 95013561, 95738761, 95872388, 95738704, 95738662, 95887410, 95846135, 95843173. 95556411, 95558771,с 95528907, 95738803, 95556049, 95843132, 95946182, 95887535, 95012506, 95843314, 95842647, 95559068, 95555629, 95872123, 95556585, 95887428, 95124947, 95843165, 95029641, 95843322, 95843215, 95697868, 95557609, 95872354, 95558128, 95887758, 95125019, 95887329, 95330734, 95871869, 95887345, 95698189, 95558169, 95003414, 95685798, 95002663, 95127056, 95555942, 95698783.

Відповідно до Instruction for Dorohusk до заявки № 06.07-10 від 06.07.2022 та залізничних накладних, складених за результатами перевезення вантажу відповідача, AT «Укрзалізниця» перевозить вагони від станції Куліндорово (400907) до станції Ягодин Гр. (22 351503) / ПКП Дорохуск Гр. (51 051144) (провізні платежі сплачує експедитор ТОВ «ТЕП «Горизонт»), звідки польський перевізник AT «ПКП Карго» доставляє вагони до місця призначення - станції Дорохуск (51 051102) (провізні платежі сплачує польський експедитор ПКП Карго Коннект Сп. з о.о., залучений ДП «Сантрейд»).

Отже, для перевезення вантажу ДП «Сантрейд» були задіяні два перевізники - AT «Укрзалізниця» та AT «ПКП Карго» та два експедитори: ТОВ «ТЕП «Горизонт» та ПКП Карго Коннект Сп. з о.о., при цьому ТОВ «ТЕП «Горизонт» відповідало за перевезення вантажу, яке здійснювалося AT «Укрзалізниця», та за доставку вагонів від станції Куліндорово (400907) до станції Ягодин Гр. (22 351503)/ ПКП Дорохуск Гр. (51 051144), а польський експедитор ПКП Карго Коннект Сп. з о.о. відповідало за перевезення вантажу, яке здійснювалося AT «ПКП Карго», та за доставку вагонів від станції Ягодин Гр. (22 351503) / ПКП Дорохуск Гр. (51 051144) до станції Дорохуск (51 051102).

На виконання вимог додаткової угоди № 16 від 27.07.2022 та заявки-транспортної інструкції № 06.07-10 від 06.07.2022 виконавець надав, а замовник прийняв послуги з організації транспортно-експедиційних послуг, за результатами яких виконавець виставив наступні рахунки на оплату: 1) № 290703 від 29.07.2022 на суму 1 050 099,74 грн, 2) № 10801 від 01.08.2022 на суму 1 187 963,06 грн, 3) № 40801 від 04.08.2022 на суму 2 492 589,60 грн, 4) № 90801 від 09.08.2022 на суму 898 231,64 грн, 5) № 120802 від 12.08.2022 на суму 1 937 538,72 грн, 6) № 130801 від 13.08.2022 на суму 2 155 447,58 грн, 7) № 160802 від 16.08.2022 на суму 2 839 881,86 грн, 8) № 170801 від 17.08.2022 на суму 1 065 517,82 грн, 9) № 300801 від 30.08.2022 на суму 980 891,91 грн.

Оплата відповідачем рахунків № 290703 від 29.07.2022, № 10801 від 01.08.2022, № 40801 від 04.08.2022, № 90801 від 09.08.2022, № 130801 від 13.08.2022, № 160802 від 16.08.2022, № 170801 від 17.08.2022 підтверджується випискою Акціонерного банку «Південний» по рахунку ТОВ «ТЕП «Горизонт» за період з 29.07.2022 по 30.08.2022.

Доказів оплати рахунків № 120802 від 12.08.2022 та № 300801 від 30.08.2022 не надано.

Під час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт замовник не дотримався 96-ти годинного терміну навантажувально-розвантажувальних робіт у зв`язку із чим позивачем були сформовані рахунки на оплату цих витрат, а саме № 160901 від 16.09.2022 на суму 1 534 970,86 грн, № 311003 від 31.10.2022 на суму 1 047 402,64 грн, № 301104 від 30.11.2022 на суму 3 987 788,80 грн, № 311202 від 31.12.2022 на суму 1 908 759,20 грн, складено відповідні акти наданих послуг № 160901 від 16.09.2022 на суму 1 534 970,86 грн, № 311003 від 31.10.2022 на суму 1 047 402,64 грн, № 301104 від 30.11.2022 на суму 3 987 788,80 грн, № 311202 від 31.12.2022 на суму 1 908 759,20 грн та направлені відповідачу для оплати та підписання, які відповідач залишив без задоволення та підписання.

ТОВ «ТЕП «Горизонт», звертаючись до суду з позовом у цій справі, зазначило, що відповідачем порушено договірні зобов`язання, внаслідок чого позивачем понесені додаткові витрати, пов`язані з понаднормовим навантаженням 82-х вагонів, витрати у розмірі 6 881 101,04 грн, пов`язані з понаднормовим вивантаженням 82-х вагонів, а також завдано збитки у вигляді витрат, пов`язаних з простоєм вагонів та у вигляді упущеної вигоди, які має відшкодувати відповідач. Також позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково та мотивував таке рішення тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем погоджених сторонами термінів навантажувально-розвантажувальних операцій. Водночас суд встановив неправильне визначення позивачем періодів прострочення зі сплати рахунків № 311003 від 31.10.2022 та № 301104 від 30.11.2022, що стало підставою для частково задоволення позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Задовольняючи позов в частині стягнення збитків, пов`язаних з простоєм вагонів на території України, суд виходив із доведеності позивачем складу цивільного правопорушення, а також доведеності обставин реальної можливості отримання позивачем доходу у визначеному розмірі, що не було отримано останнім через дії відповідача.

Суд апеляційної інстанції загалом погодився з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог, однак скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 7 796 501, 00 грн і відмовив у задоволенні цих позовних вимог у зв`язку з недоведеністю.

У поданій касаційній скарзі ДП «Сантрейд» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у частині задоволених позовних вимог послалося на те, зокрема, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме:

- неправильно застосовано статтю 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», частину 1 статті 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статтю 316 Господарського кодексу України (далі - ГК), оскільки суд фактично переклав обов`язки експедитора, які притаманні виключно йому в силу особливостей транспортно- експедиторської діяльності та умов договору, на замовника послуг (не враховані висновки Верховного Суду, які містяться у постановах від 20.02.2018 у справі № 910/14398/16, від 20.03.2024 у справі № 910/12080/22);

- неправильно застосовано статті 22, 1166 ЦК, статті 224-226 ГК та не враховано висновки Верховного Суду щодо розмежування відповідальності, що випливає з договору, від позадоговірної відповідальності, викладені у постановах від 04.08.2020 у справі № 925/1478/16, від 13.02.2018 у справі № 910/6702/17, від 29.07.2021 у справі № 910/9752/16;

- неправильно застосовано положення Закону України «Про санкції» щодо визначення суб`єктного кола осіб, які зазнають обмежень у можливості реалізувати ними права вимоги, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом та не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2024 у справі № 912/909/23, від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 22.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22;

- неправильно застосовано статті 929, 931 ЦК, статтю 316 ГК, статті 9, 12 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду у частині правової природи додаткових витрат експедитора та чи можуть вважатись додатковими витратами ті витрати, які вже передбачені в договорі як плата (у складі комплексної ставки);

- неправильно застосовано пункт 3 Правил охорони праці під час вантажно- розвантажувальних робіт, затверджених Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19.01.2015 № 21, та пункт 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду стосовно визначення терміну навантажувально-розвантажувальні операції та про те, що слід розрізняти цей термін від терміну навантажувальні-розвантажувальні роботи;

- судом не досліджено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення;

- судом апеляційної інстанції порушено порядок розгляду відводу суддів.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «ТЕП «Горизонт» в обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 7 796 501, 00 грн послалося на те, зокрема, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, а також порушено норми процесуального права та не взято до уваги, що з введенням в дію нового стандарту доказування, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 року у справі № 905/1734/23. Судом не враховано наданий позивачем висновок суб`єкта оціночної діяльності від 28.07.2023 про розмір упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ «ТЕП «Горизонт», внаслідок вимушеного простою 82 од. вагонів-хоперів для перевезення зерна за період серпень-грудень 2022 року, до якого було долучено документи, які підтверджують факт використання вагонів у відповідний спірний період у попередніх календарних роках, що також слід оцінювати як беззаперечний факт того, що якби вагони не простоювали з вантажем відповідача, то вони безумовно б використовувались в інших господарських операціях і приносили позивачу прибутки, оскільки у попередніх роках у даний період року вагони не простоювали, а весь час рухалися з вантажем від станції до станції. Натомість відповідач жодного доказу на спростування доводів позивача не надав.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що правовідносини сторін виникли з договору на транспортно-експедиційне обслуговування, на виконання умов якого між сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди, якими погоджувалися конкретні експедиторські послуги.

Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору та, зокрема, додаткової угоди № 16 від 27.07.2022, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом положень статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У статті 610 ЦК визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 ЦК).

Відповідно до частини 1 статті 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом (стаття 931 ЦК).

За змістом статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

У статті 12 зазначеного Закону встановлено, що обов`язок своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за договором транспортного експедирування, покладається на клієнта. Клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, установлено, що позивачем було надано, а відповідачем прийнято без зауважень надані на підставі договору та додаткової угоди № 16 від 27.07.2022 експедиторські послуги. Зазначені обставини визнаються сторонами та не є предметом спору.

Водночас спірним є питання компенсації додаткових витрат, понесених позивачем при виконанні договору та додаткової угоди № 16 від 27.07.2022 , які є витратами, понесеними експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, а саме компенсації додаткових витрат за порушення відповідачем строків навантажувально-розвантажувальних операцій з вагонами та за збитки, пов`язані з простоєм вагонів на прикордонній станції.

Як зазначалося вище, за договором транспортного експедирування сторони, користуючись свободою договору, можуть на власний розсуд визначити розмір плати експедитора за виконання або організацію виконання визначених договором послуг, а також передбачити надання додаткових послуг, необхідних для виконання такого договору, з погодженням порядку та умов їх оплати.

Визначений нормами статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» обов`язок клієнта (замовника) відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта (замовника) в цілях виконання договору транспортного експедирування, не залежить від чіткого погодження в договорі, що саме такі витрати (з конкретним визначенням за які саме послуги) як додаткові підлягають відшкодуванню окремо від плати експедитора. Необхідним для їх відшкодування експедитору, в силу цієї норми, є документальне підтвердження цих витрат та доведення факту понесення цих витрат експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору.

Зазначені законодавчі норми не містять чіткого визначення додаткових послуг експедитора, необхідних для виконання договору, та їх вичерпного переліку, а також додаткових витрат, які відшкодовуються окремо від плати експедитора, а тому визначити чи відповідні витрати (у цьому випадку витрати за понаднормове використання вагонів, орендованих у іншої особи з метою надання відповідачу послуг за цим договором, як заявляє позивач) є додатковими витратами, тобто витратами, які не включені в погоджену сторонами плату експедитора (у цьому випадку в плату за користування рухомим складом, як вказує скаржник), можливо лише з урахуванням погоджених сторонами умов договору, в тому числі, але не виключно, щодо складової плати експедитора (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23, ухваленої після подання касаційної скарги у справі № 910/15170/23, які (висновки) суд касаційної інстанції вважає за необхідне врахувати з огляду на положення частини 4 статті 300 ГПК).

Як установили суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 16 від 27.07.2022 до договору, укладених між сторонами, клієнт відшкодовує витрати експедитора по перевезенню вантажу по території України за вище вказаним маршрутом, а саме: транспортно-експедиційні послуги за ставкою, вказаною в підпункті 1.8 даного додатку. Ставка включає в себе: залізничний тариф, додаткові станційні збори, користування рухомим складом, вартість запірно-пломбувальних пристроїв, сертифікацію вантажу, митно-брокерські послуги (за необхідності) та плати експедитора. Послуги підприємства по місцю знаходження вантажу сплачує клієнт. При цьому у пункті 3 цієї угоди сторони погодили, що клієнт зобов`язаний дотримуватись термінів (початок та кінець) навантажувально-розвантажувальних операцій, що становить не більше 96 (дев`яносто шести) годин. В разі порушення термінів навантажувально-розвантажувальних операцій клієнт має компенсувати усі додаткові витрати експедитора, пов`язані з даним порушенням.

Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили питання щодо обов`язку клієнта (відповідача) відповідно до пункту 3 додаткової угоди № 16 від 27.07.2022 до договору компенсувати експедитору як додаткові витрати саме витрати, які він (експедитор/позивач) поніс у зв`язку з порушенням термінів навантажувально-розвантажувальних операцій, та виходили із того, що необхідно розрізняти два поняття - навантажувально-розвантажувальні операції та навантажувально-розвантажувальні роботи.

Суди виходили із того, що навантажувально-розвантажувальні роботи - це комплекс заходів, спрямованих на підняття різноманітних вантажів з метою їх завантаження чи розвантаження. Такі роботи застосовуються для навантаження (розвантаження) або вивантаження вантажів вручну або за допомогою спеціалізованої техніки (вантажопідіймальних кранів і машин, навантажувачів, автоелектрокарів) (пункт 3 Правил охорони праці під час вантажнорозвантажувальних робіт, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19.01.2015 № 21).

Натомість навантажувально-розвантажувальні операції (вантажні операції) - це комплекс дій, що виконується за певним планом і спрямовані на вирішення завдань з подавання вагонів під навантаження/вивантаження, розміщення їх на вантажних фронтах, закріплення вагонів гальмовими башмаками, підготовку вагонів у комерційному та технічному відношенні, проведення безпосередньо навантажувально-розвантажувальних робіт, визначення якісних та кількісних показників вантажу, зважування вагонів, переміщення вагонів по вантажним фронтам, пломбування вагонів, забирання вагонів з навантаження/вивантаження та здачу вагонів залізниці до перевезення. У разі затримки вагонів на станції призначення з вини замовника, що унеможливлюють подачу їх на фронти навантаження/вивантаження (зайнятість фронтів іншим рухомим складом, несправність інфраструктури місць навантаження/вивантаження та з інших обставин, що залежать від замовника) час початку вантажних операцій обліковується з моменту прибуття вагону на станцію призначення.

Суди попередніх інстанцій установили, що між прибуттям вагону на станцію навантаження і його відправкою з неї відбувається ряд послідовних дій, які в сукупності і є навантажувальними операціями у розумінні договору, укладеного між сторонами, а саме:

- виконавець зобов`язується за заявкою (рознарядкою) замовника заявити плани на перевезення вантажу в систему АС Месплан, згідно з письмовою рознарядкою замовника, та подає на станції навантаження заявки встановленої форми на подачу рухомого складу під навантаження (пункт 2.1.1.2);

- виконавець за заявкою (рознарядкою) замовника забезпечує відправку вантажу зі станції навантаження в терміни, зазначені у письмовій рознарядці замовника згідно з пунктом 2.1.1.5 договору;

- виконавець у разі необхідності укладає договір з підприємствами промислового залізничного транспорту на подачу і збирання вагонів на під`їзні шляхи зернового складу (елеватора (КХП) з урахуванням вартості маневрової роботи, а також вартості перевезення вантажу по шляхах ППЗТ (пункт 2.1.1.8);

- виконавець під час зважування вагонів з вантажем замовника на станційних вагах укладає договір з механізованої дистанцією вантажнорозвантажувальних робіт і оплачує надані нею послуги (пункт 2.1.1.9);

- виконавець при перевезенні по залізниці вантажів, які вимагають обов`язкового страхування від загорання під час перевезення, укладає договір з пожежно-страховими компаніями і оплачує вартість наданих послуг (пункт 2.1.1.10);

- виконавець отримує у замовника за дорученням виконавця лист-клопотання на ім`я директора зернового складу (елеватора, КХП і ін.) на відвантаження вантажу, складську квитанцію чи складське свідоцтво та доручення замовника на отримання вантажу (пункт 2.1.2.1);

- виконавець перед початком завантаження отримує на зерновому складі (елеваторі, КХП) рахунок на оплату за навантаження і зберігання вантажу, направляє його замовнику для оплати і організовує навантаження вантажу (пункт 2.1.2.2);

- виконавець робить (у разі необхідності) сертифікацію вантажу і забезпечує кожен вагон необхідними супровідними документами, виданими відповідними державними службами, якщо це передбачено у заявці замовника (пункт 2.1.2.3);

- виконавець після навантаження вантажу в вагон встановлює на цих вагонах запірно-пломбувальні пристрої (ЗПП) (пункт 2.1.2.5).

При вирішенні питання щодо обсягу зобов`язань відповідача як замовника послуг з транспортно-експедиційного обслуговування перевезення вантажів, що належать замовнику, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки поданих сторонами доказів, у тому числі умов укладеного між сторонами договору, з огляду, зокрема, на положення пункту 4, абзацу 2 пункту 6 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пункту 5 розділу V Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, пункту 119 Статуту залізниць України, дійшли висновку, що (1) вагон, який знаходиться на станції навантаження/вивантаження (а в певних випадках на під`їзді до станції навантаження/вивантаження) вважається таким, що знаходиться на навантажувально-розвантажувальних операціях; (2) початком навантажувальних операцій є не момент безпосереднього завантажування вантажу у вагон, а дата прибуття вагону на станцію навантаження, а кінцем - дата відправки вагону зі станції навантаження, оскільки навантажувально-розвантажувальні операції це комплекс дій, а не безпосередньо завантажування вантажу.

Таким чином, між подачею вагонів на станцію відправлення та безпосередньо завантаженням вантажу у вагон та його відправкою відбувається ряд послідовних операцій, які напряму залежать від замовника; відповідно до положень договору вагони подавалися на станцію завантаження за прямою вказівкою відповідача (його уповноваженого працівника), відповідно саме відповідач має відповідати за простій вагонів на станції навантаження в очікуванні своєї черги, обставини чого доведено позивачем належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23 при вирішенні спору у подібних правовідносинах.

Доводи ДП «Сантрейд» стосовно того, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили правову природу договірних відносин, що склались між сторонами, не дослідили законодавство та умови договору на предмет правової природи додаткових витрат експедитора, а також неправильно застосували положення статей 929, 931 ЦК, статті 316 ГК, статті 9, 12 ЗУ «Про транспортно-експедиційну діяльність», суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції застосували наведені норми права (на неправильне застосування і відсутність висновку щодо застосування яких вказує сам скаржник у касаційній скарзі у контексті необхідності з`ясування питання щодо правової природи додаткових витрат) при вирішенні спору та у межах визначених цими нормами і погодженими сторонами умовами договору встановили, що додаткові витрати, які експедитор поніс саме у зв`язку із виконанням укладеного договору та в інтересах відповідача (клієнта), є договірними зобов`язаннями, які повинен виконати відповідач.

Такі зобов`язання, як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, за встановлених у справі обставин, не можна кваліфікувати як штрафну санкцію чи збитки, оскільки обов`язок компенсувати додаткові витрати вникає з договору, а не делікту, а тому виконання цих зобов`язань не потребує доведення вини відповідача (клієнта), про що помилково стверджує відповідач.

При цьому суд касаційної інстанції зауважує, що наведене також не може свідчити про перекладення відповідальності експедитора на замовника, як стверджує скаржник, адже пунктом 3 додаткової угоди № 16 від 27.07.2022 чітко визначено, що саме клієнт (відповідач), а не експедитор, повинен дотримуватись термінів навантажувально-розвантажувальних операцій, і у разі порушення таких термінів саме клієнт має компенсувати усі додаткові витрати експедитора, пов`язані з цим порушенням. Тобто, погодившись на умови пункту 3 цієї додаткової угоди, відповідач як клієнт погодив, у тому числі й компенсацію додаткових витрат, понесених експедитором у зв`язку з порушенням клієнтом термінів навантажувально-розвантажувальних операцій, що становить не більше 96 годин.

Посилання ДП «Сантрейд» у контексті цих доводів та у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК) на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.02.2018 у справі № 910/14398/16, від 20.03.2024 у справі № 910/12080/22, щодо застосування статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», частини 1 статті 929 ЦК, статті 316 ГК, зокрема стосовно того, що «транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою», Суд відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.

Так, у справі № 910/14398/16 Верховний Суд не застосовував норми статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та не наводив висновків щодо застосування зазначених скаржником норм; при цьому предметом спору в цій справі є вимоги про стягнення збитків, обґрунтовані тим, що заявлена до стягнення сума збитків виникла внаслідок втрати та пошкодження вантажу, наданого відповідачу для перевезення за умовами договору про надання транспортно-експедиційних послуг, проте у справі № 910/15170/23, що розглядається, позивач заявив вимоги про стягнення додаткових витрат за понаднормове використання вагонів, орендованих у іншої особи з метою надання відповідачу послуг за цим договором, яким визначено обов`язок клієнта компенсувати експедитору додаткові витрати у випадку недотримання погоджених термінів навантажувально-розвантажувальних операцій. Зазначене не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

У справі № 910/12080/22 (позов про стягнення боргу у вигляді плати за користування вагонами згідно з договором, інфляційних втрат та 3 % річних) Верховний Суд постановою від 20.03.2024 скасував судові рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, тому суди дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову. Тобто спір у цій справах остаточно не вирішений, що не дає підстав для висновку про неврахування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, висновків у цій справі в контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Крім того, Суд зауважує, що наведені ДП «Сантрейд» висновки Верховного Суду, за встановлених судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, обставин та досліджених умов договору, не підтверджують його доводи стосовно того, що навантажувально-розвантажувальні операції у цьому випадку (незалежно від тлумачення) це транспортні послуги, які надавались замовнику (відповідачу) експедитором та іншими особами, адже як вже неодноразово зазначалось, за умовами укладеного договору (пунктом 3 додаткової угоди), сторони чітко визначили, що саме клієнт (відповідач), а не експедитор (позивач), повинен дотримуватись термінів навантажувально-розвантажувальних операцій, і у разі порушення таких термінів саме клієнт має компенсувати усі додаткові витрати експедитора, пов`язані з цим порушенням.

Доводи скаржника стосовно того, що заявлені позивачем до стягнення витрати у вигляді плати за понаднормове використання вагонів, орендованих у іншої особи з метою надання відповідачу послуг за цим договором, не можуть вважатись додатковими витратами, так як сторони погодили, що вартість рухомого складу підлягає відшкодуванню у складі комплексної ставки, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки за встановлених судами обставин (досліджених умов договору), комплексна ставка, передбачена додатковою угодою, яка включає вартість користування рухомим складом (власним чи орендованим), покриває витрати за користування рухомим складом лише у випадку, якщо таке користування триває у межах погоджених сторонами термінів навантажувально-розвантажувальних операцій. Проте, як встановлено судами, відповідач порушив встановлені додатковою угодою терміни навантажувально-розвантажувальних операцій, в результаті чого експедитор поніс додаткові витрати в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, які відповідач (клієнт) має відшкодувати позивачу (експедитору).

Посилання ДП «Сантрейд» на неправильне застосування судами статей 22, 1166 ЦК, статей 224-226 ГК та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у від 04.08.2020 у справі № 925/1478/16, від 13.02.2018 у справі № 910/6702/17, від 29.07.2021 у справі № 910/9752/16, щодо розмежування відповідальності, що випливає з договору, від позадоговірної відповідальності, не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених відповідачем справах істотно відмінні за змістовним критерієм, підставами позову і фактично-доказовою базою, а також встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у кожній справі і зібраними та дослідженими в них доказами, залежно від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення. Наведене не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, у тому числі з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.

З урахуванням наведеного, зазначені доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

За змістом касаційної скарги ДП «Сантрейд» підставою оскарження судових рішень у справі № 910/15170/23 є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У касаційній скарзі ДП «Сантрейд» посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статті 929, 931 ЦК, статтю 316 ГК, статті 9, 12 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», пункту 3 Правил охорони праці під час вантажно-розвантажувальних робіт, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19.01.2015 № 21, та пункту 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, стосовно визначення терміну навантажувально-розвантажувальні операції та про те, що слід розрізняти цей термін від терміну навантажувальні-розвантажувальні роботи.

Скаржник, у контексті визначених ним підстав касаційного оскарження, належним чином не спростовує наведені вище висновки судів попередніх інстанцій стосовно визначення терміну навантажувально-розвантажувальні операції, а лише зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених положень матеріального права.

При цьому скаржник не доводить, чому за відсутності договірного врегулювання поняття навантажувально-розвантажувальних операцій, дотримання термінів яких за умовами договору покладено саме на клієнта (замовника), наведені судами попередніх інстанцій висновки не можуть вважатися правильним розумінням цього поняття навантажувально-розвантажувальних операцій як комплексу дій, зокрема, у контексті проаналізованих судами умов укладеного між сторонами договору, про що зазначалось вище.

Доводи скаржника в цій частині по суті зводяться до незгоди з такими висновками судів попередніх інстанцій, хоча скаржник не зазначає, що саме підпадає під поняття навантажувально-розвантажувальних операцій, дотримання термінів яких за умовами договору покладеного саме на нього, а лише вказує, що як у договорі, так і нормативно-правових актах йдеться про безпосереднє навантаження та розвантаження вантажу, хоча пункт 3 додаткової угоди до договору чітко визначає саме на навантажувально-розвантажувальні операції.

Водночас, як зазначалося вище, такі висновки судів попередніх інстанцій, у тому числі стосовно визначення терміну навантажувально-розвантажувальні операції, узгоджуються з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23 при вирішенні спору у подібних правовідносинах.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги ДП «Сантрейд» щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно скаржнику в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для часткового задоволення позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо доводів ДП «Сантрейд» у частині накладення санкцій на кінцевого бенефіціарного власника позивача у контексті визначеної ним підстави касаційного оскарження Суд зазначає таке.

Як установив суд апеляційної інстанції, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником (учасником) юридичної особи є фізична особа ОСОБА_1 (громадянство: Кіпр, місцезнаходження: Кіпр, 4046, КІПР, ЛІМАСОЛ, ЕРМАСОЙА, ТРІПТОЛЕМУ 15, ВІЛЛА 1).

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23.12.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеним в дію Указом Президента України від 23.12.2023 № 850/2023, ОСОБА_1 включений до переліку фізичних осіб, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Відповідно до пункту 1 частини 1, частин 2 статті 3 Закону України «Про санкції» підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності.

У частині 1 статті 4 Закону України «Про санкції» визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України «Про санкції» рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України «Про санкції» визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

Підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): - громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; - юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації; - юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

У постановах від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 09.08.2023 (скаржником зазначено 22.08.2023) у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 13.03.2024 у справі № 912/909/23, на неврахування висновків в яких вказує скаржник, Верховний Суд зазначив, що «дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання».

ДП «Сантрейд» вважає, що в силу таких висновків Верховного Суду застосування до кінцевого бенефіціарного власника персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд відхиляє такі доводи скаржника як необґрунтовані, оскільки у застосуванні положень Закону України «Про санкції» Верховний Суд неодноразово наводив висновки, у тому числі в деяких постановах, на неврахування висновків у яких вказує скаржник, що у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про санкції», а також чи є позивач особою, щодо якої Постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 13.03.2024 у справі № 912/909/23).

Водночас, як встановив апеляційний суд, позивач - ТОВ «ТЕП «Горизонт» не включений до списку таких юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). Застосовані персонально до кінцевого бенефіціарного власника позивача - фізичної особи ОСОБА_1 , громадянина Республіки Кіпр, санкції не можуть бути застосовані до ТОВ «ТЕП «Горизонт».

Оскільки позивач у цій справі не є стягувачем, стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про санкції», не є особою, щодо якої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку грошових та інших зобов`язань, він не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, то відсутні й підстави для обмеження права позивача на стягнення з відповідача грошових коштів лише з підстав застосування персональних санкцій до кінцевого бенефіціарного власника позивача.

Такі висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23, від 05.02.2025 у справі № 906/1514/23, у яких стороною у спірних правовідносинах виступає ТОВ «ТЕП «Горизонт» і в яких відповідне питання було предметом судового розгляду за доводами іншої сторони.

З урахуванням наведеного, зазначені доводи ДП «Сантрейд» про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм матеріального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, із зазначеного питання також не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції порядку вирішення відводу, передбаченого статтею 39 ГПК, то суд касаційної інстанції такі доводи відхиляє як безпідставні, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши, що заява ДП «Сантрейд» про відвід суддів надійшла до апеляційного суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного судового засідання (19.12.2024), то з огляду на положення частини 3 статті 39 ГПК зазначене питання про відвід суддів було вирішено судом, що розглядає справу, без передачі такої заяви на розгляд іншому судді.

Доводи касаційної скарги ДП «Сантрейд» щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права стосовно надання оцінки поданим сторонами доказам та встановлення фактичних обставин справи Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним скаржником доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Крім того, суд касаційної інстанції відхиляє заперечення ДП «Сантрейд» «на ухвалу Господарського суду міста Києва про виправлення описок від 11.02.2025», оскільки, як свідчать матеріали справи, така ухвала Господарським судом міста Києва не постановлялася.

Разом із тим ДП «Сантрейд» не оскаржувало ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 (про виправлення описки) у цій справі шляхом подачі касаційної скарги відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 287 ГПК.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ДП «Сантрейд».

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «ТЕП «Горизонт» суд касаційної інстанції зазначає таке.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «ТЕП «Горизонт» в обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 7 796 501, 00 грн зазначало про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23, а також не врахування судом апеляційної інстанції поданих позивачем доказів на підтвердження цих позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення, у тому числі збитків у вигляді упущеної вигоди, що полягає у неотриманні прибутку від операцій з експедиції вантажу з використанням 82-х вагонів. Отже, як зазначає позивач, у випадку, якщо б 82 вагони не були заблоковані вантажем відповідача, то вони б використовувалися позивачем у інших господарських операціях, зокрема перевезення зерна з елеваторів до морських портів, що щоденно приносило б позивачу прибуток. На підтвердження розміру заподіяних збитків, зокрема упущеної вигоди, позивачем надано висновок суб`єкта оціночної діяльності від 28.07.2023 про розмір упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ «ТЕП «Горизонт», внаслідок вимушеного простою 82 од. вагонів-хоперів для перевезення зерна за період серпень-грудень 2022 року, відповідно до якого розмір упущеної вигоди позивача складає 7 796 501,00 грн.

Суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову в цій частині вимог з мотивів доведення позивачем наявності в діях відповідача всіх елементів цивільного правопорушення, необхідних для покладення на відповідача відповідальності у вигляді збитків (упущеної вигоди).

Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції в цій частині скасував і ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову з підстав недоведення позивачем розміру неодержаного ним доходу (прибутку).

За приписами частини першої статті 224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 статті 22 ЦК визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною 2 статті 224, частиною 1 статті 225 ГК під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 ГПК).

Частиною 2 статті 623 ЦК визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині, зауважив, що для стягнення збитків у формі упущеної вигоди заявнику необхідно підтвердити, у тому числі, реальне настання для нього події або тих обставин, які надають можливість отримати заявлений дохід.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, на яку посилається позивач в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено висновок, за яким вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Разом із тим, застосувавши при вирішенні спору у відповідній частині, у тому числі стандарт доказування вірогідності доказів, суд апеляційної інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, а також на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку, що позивачем не підтверджено жодними доказами можливість участі ТОВ «ТЕП «Горизонт» у події (експедиційних операціях з перевезення зерна від елеваторів до морських портів для експорту зерна в межах «Зернової угоди»), на яку він послався як на підставу можливості отримання ним доходів саме у розмірі 7 796 501,00 грн, тому відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги з огляду на підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків суду апеляційної інстанції, оскільки такі висновки не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23, у яких, зокрема визначено критерії для розрахунку розміру збитків у вигляді упущеної вигоди та стандарти його доказування, з огляду на висновки суду апеляційної інстанції про не доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди у розмірі 7 796 501,00 грн.

Водночас необхідно зазначити, що касаційна скарга ТОВ «ТЕП «Горизонт» не містить посилання на те, які саме норми права було неправильно застосовано судом апеляційної інстанції з огляду на зазначені скаржником постанови Верховного Суду.

Посилання у касаційній скарзі ТОВ «ТЕП «Горизонт» на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим позивачем доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваному судовому рішенні позивачу було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

З урахуванням наведеного, зазначені доводи ТОВ «ТЕП «Горизонт» про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в оскаржуваних частинах - без змін. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 у справі № 910/15170/23 в оскаржуваних частинах залишити без змін.

4. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 910/15170/23.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко