Рішення

від 02.04.2025 по справі 636/1253/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/1253/21 Провадження 2/636/528/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2025 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області в складі:

головуючого судді Золотоверхої О. О.

за участю секретаря судового засідання Караулової О. М.,

представника позивача Баранівського В.М. ,

представника відповідача та третьої особи - адвоката Биченка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановив:

25.03.2021 представник АТ «Райффайзен банк Аваль» звернувся з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 у сумі 15407.90 доларів США, шляхом продажу будинку на прилюдних торгах та стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 29.03.2023 позивача по справі замінено на ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС».

05.06.2022 відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер. Ухвалою суду від 08.02.2024 відповідача ОСОБА_4 замінено на ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.06.2006 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/1928/82/82074, згідно умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 10000 доларів США строком до 25.12.2016 під 14.00 % річних. 31.10.2010 між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору щодо зміни строків погашення ліміту, збільшивши на 47 календарних місяців, у зв`язку з чим строк остаточного погашення - 25.11.2020. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 25.12.2006 між банком та ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , було укладено іпотечний договір, предметом якого спірне домоволодіння, яке належало ОСОБА_4 , заставну вартість якого визначено сторонами як 64236.0 грн. Згідно умов іпотечного договору у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором звернути стягнення на предмет іпотеки; іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання зобов`язань іпотекодавцем. Крім того рішенням Лозівського районного суду Харківської області від 08.09.2011 з ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 6055144 грн. (вказане рішення перебуває на виконанні у приватного виконавця Бабенко Д.А. з 2020 року, ОСОБА_3 рішення не виконує). Станом на 20.10.2020 заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 15407.90 доларів США та складається з заборгованості за кредитом - 6446.55 доларів США, заборгованості за відсотками - 8949.02 доларів США. У зв`язку з невиконання зобов`язань за договорами банк вимушений звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. На підставі викладеного представник позивача просив позов задовольнити.

09.12.2021 від адвоката Биченка А.О. надійшли пояснення, в яких він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у відповідності до вимог ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», ЗУ «Про виконавче провадження», враховуючи, що у договорі іпотеки №014/1928/82/82074/1 від 20.12.2006 передбачено право іпотекодержателя продати предмет іпотеки в порядку, визначеному ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», а реалізація предмета іпотеки проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

20.11.2024 адвокат Биченко А.О. надав пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, в яких зазначено наступне. 08.09.2011 Лозівським міськрайонним судом Харківської області було винесено заочне рішення по справі №2025/2-978/11, яким суд позовну заяву заявою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив; стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» загальну суму заборгованості за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 року в розмірі 60551.44 грн., судовий збір (державне мито) в розмірі 1700.00 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120.00 грн.. 08.02.2022 Лозівським міськрайонним судом Харківської області було винесено ухвалу по справі №2025/2-978/11, якою суд заяву ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС» про зміну сторони виконавчого провадження задовольнив; замінив стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС» у виконавчому провадженні, згідно виконавчих листів №2025/2-978/11, виданих Лозівським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 в розмірі 60551,44 грн. та судового збору (державне мито) в розмірі 1700 грн. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 грн. На підставі вищевказаного рішення суду було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2. 07.08.2024 ОСОБА_3 було сплачено заборгованість за рішенням суду від 08.09.2011 по справі №2025/2-978/11 в повному обсязі на розрахунковий рахунок приватного виконавця Цимбал С.В. 10.10.2024 приватним виконавцем Цимбал С.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду. Таким чином враховуючи вищевикладені обставини заборгованість за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 було погашено в повному обсязі. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Таким чином, кредитор, звернувшись у 2011 році до суду із позовом до ОСОБА_3 про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, у зв`язку із чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилось. Враховуючи вищевикладені обставини та беручи до уваги, що ОСОБА_3 було погашено заборгованість за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 року в повному обсязі відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

15.01.2025 представник позивача Баранівський В.М. надав до суду заперечення на клопотання (заяву), в яких зазначено, що 25 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 014/1928/82/82074. На виконання даного договору Позичальник отримав кредит в сумі 10 000,00 дол. США, строком до 25.12.2016. За користування кредитом, згідно умов договору було встановлено плату у розмірі 14% річних, які повинні сплачуватися щомісячно. В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» як первісним позивачем - іпотекодержателем та іпотекодавцем (майновими поручителем) - ОСОБА_4 укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір № 014/1928/82/82074/1, посвідчений Гусейновою Е.Г., приватним нотаріусом Чугуївського РНО Харківської області за реєстр. № 5176. Предметом іпотеки за цим договором виступало нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 68,1 кв.м., житловою площею 41,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності майновому поручителю. Свої зобов`язання за Кредитним договором Позичальник не виконав, а саме своєчасно не погасив суму кредиту та відсотки по ньому, а тому ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором. Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 вересня 2011 року, ухваленим у справі № 2025/2-978/11, позовні вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Позичальника на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» загальну суму заборгованості за Кредитним договором в розмірі 60 551.44 грн. Розмір заборгованості станом на 27.05.2011, встановлений рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.09. 2011 у справі № 2025/2-978/11 і не підлягає доказуванню у справі, що розглядається. Отже в межах позовних вимог у справі, що розглядається, встановленню підлягає сума заборгованості у розмірі 15 407 дол. США 90 центів. 26.05.2020 приватним виконавцем Бабенко Д.А. було відкрито виконавче провадження № 62186179 про примусове виконання вищевказаного рішення суду, боржник - ОСОБА_3 , яке добровільно ним не виконувалось впродовж 2020 - 2024 років. В подальшому, у зв`язку із цілковитим ігноруванням факту необхідності виконання заочного рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.09.2011, враховуючи те, що наявність даного судового рішення, яке не виконано з вини Позичальника, не припиняє (не припиняло) правовідносин сторін за Кредитним договором, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє банк як кредитора прав на отримання заборгованості, в той час як заходи по примусовому виконанню виконавчого документу щодо стягнення боргу, не призвели до належного виконання зобов`язання, в березні 2021 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого в даній справі є ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС» відповідно до ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 29.03.2023) було подано даний позов про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором. Представником Третьої особи, адвокатом Биченко А.О., у своїх Поясненнях наводяться доводи щодо можливого повного погашення заборгованості за Кредитним договором в повному обсязі, у зв`язку з чим указує на відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, аргументуючи тими обставинами, що 07.08.2024 ОСОБА_3 було сплачено заборгованість за заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.09.2011, ухваленим у справі № 2025/2-978/11 в повному обсязі на розрахунковий рахунок приватного виконавця Цимбал С.В., що підтверджується платіжною інструкцією 62186179 від 07.08.2024 (з Єдиного реєстру приватних виконавців України встановлено, що на даний час зупинено діяльність приватного виконавця Бабенка Д.А., а відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 352/7 02.02.2023 заміщення приватного виконавця Бабенка Д.А. здійснює приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В.). ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС» повністю заперечує проти заявлених Пояснень, оскільки вони подані з використанням (наведенням) не релевантної судової практики Верховного Суду, а також такими, що подані лише з метою затягування розгляду справи по даній справі, з метою подальшого ухилення від виконання кредитних зобов`язань перед Позивачем (подальшого ухилення від виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог). Крім того, варто звернути особливу увагу суду, про помилковість аргументів і доводів представника третьої особи щодо порівняння обставин справ, судове рішення у якій надано для порівняння, а саме - цивільною справою № 2025/2-978/11, з обставинами даної справи, оскільки вона стосується іншого предмета (про стягнення заборгованості за Кредитним договором) та він поданий з інших підстав. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин, відповідно не можуть слугувати прикладом для їх однакового застосування у подібних правовідносинах. Позивач приходить до висновку, що початкова ціна предмета іпотеки має бути визначена на підставі висновку суб`єкта оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження, а тому, позовні вимоги підлягають до задоволення.

30.01.2025 адвокат Биченко А.О. надав до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій просив застосувати строк позовної давності, оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено пред`явленням банком позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором у 2011 році, а позивач звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у 2021 році тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, тому позов не підлягає задоволенню. До того ж 07.08.2024 ОСОБА_3 було сплачено заборгованість за рішенням суду від 08.09.2011 по справі №2025/2-978/11 в повному обсязі на розрахунковий рахунок приватного виконавця Цимбал С.В. 10.10.2024 приватним виконавцем Цимбал С.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду. Таким чином враховуючи вищевикладені обставини заборгованість за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 було погашено в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Таким чином, кредитор, звернувшись у 2011 році до суду із позовом до ОСОБА_3 про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, у зв`язку із чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилось. Таким чином беручи до уваги, що ОСОБА_3 було погашено заборгованість за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 в повному обсязі та Позивачем пропущено трирічний строк позовної давності відсутні підстави для задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки.

05.02.2025 представник позивача Баранівський В.М. надав до суду клопотання, в якому ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС» повністю заперечує проти заявлених пояснень, оскільки вони подані без належної оцінки фактичних обставин кредитної справи та умов укладеного кредитного договору з урахуванням додаткових угод до нього, а також такими, що подані з метою затягування розгляду справи по даній справі, з метою подальшого ухилення Відповідачем від виконання кредитних зобов`язань перед Позивачем (подальшого ухилення від виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог).

17.02.2025 представник позивача Баранівський В.М. надав до суду заперечення на клопотання (заяву), в яких зазначив, що з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України Кредитор та Позичальник досягли згоди про зміну умов погашення кредиту, визначених Кредитним договором шляхом укладення додаткової угоди до вказаного Кредитного договору. 31.05.2010 між Позичальником та Кредитором було укладено Додаткову угоду № 014/1928/82/82074/1 до Кредитного договору, відповідно до якої сторони домовились збільшити строк надання кредиту на 47 календарних місяців, відповідно дата остаточного погашення кредиту становить 25.11.2020. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатках № 1, 2, які є невід`ємною частиною Додаткової угоди Також, 31.05.2010 між Кредитором та Відповідачем було укладено додатковий договір про внесення змін до іпотечного договору № 014/1928/82/82074/1, посвідченого Гусейновою Е.Г., приватним нотаріусом Чугуївського РНО Харківської області за реєстр. № 5176, відповідно до якого, сторони домовились внести наступні зміни до договору іпотеки, а саме: п. 1.1 викласти в наступній редакції: «1.1. Цей Договір є забезпеченням виконання Іпотекодавцем (Майновим поручителем), зобов`язань за кредитним договором № 014/1928/82/82074 від 25.12.2006 (а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), укладено між Іпотекодержателем (Банком) та Позичальником - ОСОБА_3 , за умови якого Позичальник зобов`язаний повернути Іпотекодержателю суму кредиту у розмірі 6 583,47 доларів США у відповідності до графіка, визначеного Кредитним договором з кінцевим терміном повернення 25.11.2020, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі, строки та порядку, передбачених Кредитним договором; сплатити неустойку у розмірі і випадках, визначених Кредитним та цим Договором; відшкодувати збитки, завдані належним виконанням зобов`язань за кредитним договором, а також відшкодувати збитки пов`язані із зверненням стягнення на предмет іпотеки. У відповідності до даного Договору, Іпотекодержатель має право у випадку невиконання Іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на вказаних умовах.» Як вбачається зі змісту п. 6 Додаткової угоди, сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням Кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю в 70 років. Відмінна від Позичальника особа - іпотекодавець ОСОБА_4 , від імені якого за довіреністю діяла Відповідач, надав згоду на зміну умов Кредитного договору відповідно до вказаного додаткового договору про внесення змін до Іпотечного договору та підтвердив, що іпотека зберігається та забезпечує виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором із врахуванням внесених змін. Дана Додаткова угода підписана Відповідачем, а отже вона ознайомлена з його умовами, в тому числі і з положеннями договору стосовно строку позовної давності.

Вказана Додаткова угода недійсною, в тому числі з підстав несправедливості умов щодо збільшення позовної давності, у встановленому законом порядку не визнана та є чинною, а отже, обов`язковою для сторін у кредитному зобов`язанні. Матеріали справи не містять доказів, що умови Додаткової угоди, щодо збільшеного строку позовної давності, визнані недійсними у встановленому законом порядку та/або доказів, що Відповідач звертався до суду з позовом про визнання недійсним Кредитного договору чи окремих його положень, а відтак відповідають волі сторін та чинному законодавству. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Таким чином, Позивач звертає особливу увагу суду на п. 6 Додаткової угоди як доказ факту збільшення сторонами встановленого законом строку позовної давності до 70 років, а тому зазначає, що строк позовної давності на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки Кредитором не пропущено (не було пропущено на момент подання позовної заяви).

Враховуючи вищезазначене, посилання Відповідача на пропущений Позивачем строк позовної давності не заслуговують на увагу суду та відповідні доводи Відповідача в частині застосування до даних правовідносин ч. 4 ст. 267 ЦК України, а саме: наслідки спливу строку позовної давності, не знайшли свого підтвердження в Заяві та такі доводи не ґрунтуються на матеріалах кредитної справи, а відтак не можуть бути беззаперечною законною підставою для застосування строків позовної давності. Більше того такі доводи Відповідача щодо завершення строку позовної давності не ґрунтуються на законі та є помилковими, оскільки відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строк позовної давності продовжувався на строк дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) з 12 березня 2020 року, який неодноразово продовжувався і тривав по 30.06.2023. загальні та спеціальні строки позовної давності продовжені з 12 березня 2020 року та до моменту закінчення воєнного, надзвичайного стану. з розрахунку заборгованості, здійсненого уповноваженою особою АТ «Райффайзен Банк Аваль» та доданого до позовної заяви вбачається, що станом на 20.10.2020 загальний залишок заборгованості становив 15 407 дол. США 90 центів, з якого: 6 446 дол. США 55 центів - заборгованість кредитом; 8 949 дол. США 02 центи - заборгованість за відсотками.

Наданий Позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості підписаний уповноваженою особою АТ «Райффайзен Банк Аваль», містить інформацію щодо предмета доказування, а отже згідно ст. 77 ЦПК України є належним доказом на підтвердження позовних вимог. Однак, кредитні зобов`язання Позичальником належним чином виконані не були, відомості про їх повне виконання до суду надано не було. Виконання грошових зобов`язань було забезпечено укладенням іпотечного договору, який зберігає свою чинність до моменту виконання грошових зобов`язань як відповідно до договору, так і за теорією цивільного права як додаткова вимога до основного зобов`язання. Позивач (банк) розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки під час існування невиконаного зобов`язання. Таким чином, первісний позивач АТ «Райффайзен Банк» у зв`язку з наявністю непогашеної заборгованості за Кредитним договором Позичальника, невиконанням ним вимог банку про погашення заборгованості у повному обсязі, має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач звернувся до суду у цій справі саме для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачами виконання основного зобов`язання, для чого є необхідним судове рішення. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня. Позивач вважає за необхідне звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Представник позивача ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС» у судовому засідання позов підтримав, та посилаючись на доводи, викладені в його заявах по суті позову, просив його задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з`явилася, про їх проведення повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов та заяву про розгляд справи без її участі до суду не подавала.

Представник відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечував, посилався на доводи та міркування, наведені у письмових поясненнях та клопотаннях долучених до справи.

Третя особа в судові засідання не з`явився, про їх проведення повідомлялася належним чином. Адвокат Биченко А.О. повідомив, що ОСОБА_3 проходить військову службу, у зв`язку з чим з`явитись до суду не має можливості.

Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 25.07.2006 третьою особою ОСОБА_3 підписано заяву-анкету позичальника (копія т.1 а.с.9) про видачу кредиту на суму 16758.00 доларів США на строк 72 місяці під 12.50 % на придбання автомобіля.

25.12.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 підписано кредитний договір №014/1928/82/82074 (копія т.1 а.с.10-11) про надання останньому кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії на споживчі цілі з лімітом 10000.00 доларів США на строк по 25.12.2016 під процентну ставку за користування кредитом 14 % річних. Договором встановлено права та обов`язки сторін, порядок повернення коштів, наслідки порушення виконання зобов`язань та інші умови. До договору надано копію графіка погашення кредиту (т.1 а.с.12).

На підтвердження надання ОСОБА_3 до суду надано копію виписки (т.1 а.с.17), згідно якого ОСОБА_5 26.12.2006 перераховано 10000.00 - «загрузка ссуды по дог. 014/1928/82/82074 от 21/12/2006».

25.12.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , діє по довіреності за ОСОБА_4 укладено іпотечний договір №014/1928/82/82074/1 (копія т.1 а.с.18-19) про наступне: «цей договір є забезпеченням виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором «014/1928/82/82074 від 25.12.2006, укладеним між іпотекодержателем та ОСОБА_3 » Предметом іпотеки є нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_2 . Заставна вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін визначено у сумі 64236.00 грн. Договором передбачено права та обов`язки сторін, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, строк дії договору, відповідальність сторін та інші умови (при цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що щодо строків позовної давності вказаний договір не містить жодних посилань та/або домовленостей).

Згідно копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №245310881 від 22.02.2021 (т.1 а.с.20) право власності на вказаний будинок

31.05.2010 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №014/1328/82/82074/1 до Кредитного договору №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 (копія т.1 а.с.13), згідно якого сторони досягли згоди про зміну умов погашення кредиту, а саме - строк кредиту збільшено на 47 календарних місяців до 25.11.2020. До угоди додано графік погашення кредиту та інших платежів (копія т.1 а.с.14-15). До суду також надано копію умов видачі кредиту від 31.05.2010 (т.1 а.с.15/2-16), згідно якого істотні умови кредитування наступні: сума кредиту - 6583.47 доларів США, вартість застави - 64236.00 доларів США строк - 126 місяців, відсоткова ставка - 14%, щомісячний платіж - 100 доларів США.

31.05.2010 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , діє по довіреності за ОСОБА_4 укладено додатковий договір про внесенян змін до іпотечного договору №014/1928/82/82074/1, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського РНО Гусейновою Е.Г. 25.12.2006 за р.№5176 (т.2 а.с.143/2), згідно якої внесено зміни щодо строку кредитного договору у п.1.1. Згідно п.6 додаткового догвоору «Всі інші умови Договору іпотеки залишаються без змін і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання».

Згідно копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.05.2020 (т.1 а.с.22-23) приватним виконавцем виконавчого округу Бабенко Д.А. відкрито ВП НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа №2025/2-978/11, виданого 07.11.2021 Лозівським районним судом Харківської області (копія т.1 а.с.24) про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 у розмірі 60551.44 грн.

26.10.2020 АТ «Райффайзен Банк Аваль» зверталося з письмовими вимогами до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, на підтвердження чого до суду надано копії вимог (т.1 а.с.28, 29), копію поштової квитанції від 29.10.2020 (т.1 а.с.30), копію поштового реєстру (т.1 а.с.30/2-32), копії поштових описів (т.1 а.с.33, 34).

28.10.2021 між АТ «Райффайзен Банк» та АТ «Оксі Банк» укладено договір відступлення права вимоги №114/-45 від 28.10.2021 (т.1 а.с.103-104) (при цьому суд зазначає, що до суду надано копію першої та останньої сторінки договору).

На підставі договору відступлення права вимоги між АТ «Райффайзен Банк» та АТ «Оксі Банк» 12.11.2021 укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки №НРН 660262 (копія т.1 а.с.106-107), згідно яких останні набуває всіх прав Іпотекодержателя за іпотечними договорами. На підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 надано копію витягу з додатку №1 до Договору про відступлення прав за договорами іпотеки, Договору про відступлення права вимоги №114/2-45 від 28.10.2021 (т.1 а.с.108).

03.11.2021 на ім`я ОСОБА_6 складено повідомлення (копія т.1 а.с.113), згідно якого право вимоги за кредитним договором №014/1928/82/82074 перейшло до АТ «Оксі Банк», які в свою чергу відступили право вимоги ТОВ «Девелоп Фінанс».

Згідно договору відступлення права вимоги №114/2-45-1 від 29.10.2021 (т.1 а.с.125-129), укладеного між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Девелоп Фінанс», до останніх за плату перейшло право вимоги до боржників. 24.11.2021 між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Девелоп Фінанс» укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки №НРО 753620 (копія т.1 а.с.132-133) на підставі договору відступлення прав вимоги, згідно якого останні набуває всіх прав Іпотекодержателя за іпотечними договорами.

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки №286846131 від 25.11.2021 (т.1 а.с.134) іпотекодержателем на житловий будинок АДРЕСА_1 є ТОВ «Девелоп фінанс».

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.02.2022 по справі №2025/2-978/11 (т.2 а.с.131-132) замінено стягувача у виконавчому провадженні, згідно виконавчих листів 2025/2-978/11 на ТОВ «Девелоп Фінанс».

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13.06.2022 (т.1 а.с.173) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Коробочкине, Чугуївського району, Харківської області.

Згідно листа з Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області №1370/01-16 від 08.08.2023 (т.1 а.с.238) після померлого ОСОБА_4 в передбачений законом термін з заявами про прийняття спадщини або відмову від спадщини в нотаріальну контору спадкоємці не зверталися, спадкова справа не заводилася, свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Згідно копії листа з Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області №1457/01-16 від 16.08.2023 (т.2 а.с.3) претензія ТОВ «Девелоп Фінанс» до спадкоємців боржника ОСОБА_4 прийнята, зареєстрована по книзі обліку і реєстрації спадкових справ 16.08.2023 за №563, на підставі якої заведено спадкова справа за №289/2023.

Згідно копії листа від 12.10.2023 від приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. (т.2 а.с.7) згідно виконавчого листа №2025/2-978/11 від 07.11.2011, виданого Лозівським районним судом Харківської області, в рамка ВП НОМЕР_2 борг з ОСОБА_3 не стягувався.

Згідно копії листа з Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області №01-01-35/2475 від 18.12.2023 (т.2 а.с.33/2) на день смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з ним була зареєстрована та постійно проживала його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно розрахунку заборгованості (т.1 а.с.7-8) станом на 20.10.2020 заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 складає 15407.90 доларів США (в еквіваленті на національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку - 437217.65 грн.), яка складається з заборгованості за кредитом - 6446.55 доларів США (182928.59 грн.), заборгованості за відсотками - 8961.35 доларів США (254289.06 грн.).

Згідно копії платіжної інструкції НОМЕР_2 від 07.08.2024 (т.2 ст.107) ОСОБА_3 сплатив на рахунок приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. суду у розмірі 66787.58 грн. з призначенням платежу «стягнення за ВП НОМЕР_2 з виконання виконавчого документу. Виконавчий лист №2025/9-978/11 виданий 07.11.20211 документ видав: Лозівський міськрайонний суд Харківської обл.»

Згідно копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 10.10.2024, виданої приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. (т.2 а.с.106) постановлено закрити виконавче провадження №61186179 з примусового виконання виконавчого листа №2025/9-978/11, виданого 07.11.2011 Лозівським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №014/1928/82/82074 від 25.12.2006 у зв`язку з повним погашенням заборгованості.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові і відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування»(далі також -Закон України № 1734-VIII), який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIIIта підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21),

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі статтями 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Сторони строк договору визначили, погодили строк договору, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12 (н/п 4-10 цс 18).

Судом встановлено, що на момент розгляду справи у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували правильність нарахування позивачем відсотків за кредитним договором, зокрема в частині визначення періоду такого нарахування, а також сум, з яких виходив первісний кредитор, нараховуючи такі відсотки, оскільки в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості взагалі.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені обліков0і документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Виписка з особового рахунка, на який посилається позивач не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, сплату тіла кредиту, відсотків, комісії, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначена виписка з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Схожі за змістом обставини встановлені Київським апеляційним судом судом в постановах від 22 вересня 2023 року у справі № 752/10157/22, від 08 січня 2024 року у справі № 754/3192/23.

Недоведеність обставин, на існуванні яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові і, відповідно, якщо не доведені обставини, на яких наполягає відповідач - це є підставою для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.

Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справа № 383/821/22, провадження № 61-5935св23.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 575 ЦПК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Згідно п.3 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.ч.1, 2, 4-7 ст.3 ЗУ «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою цієї статті; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

За загальним правилом, акцесорність означає односторонню залежність забезпечувального зобов`язання від основного зобов`язання та характеризується відсутністю взаємозалежності, а також взаємної акцесорності. Тобто саме забезпечувальне зобов`язання має похідний характер від основного та саме юридична доля забезпечувального зобов`язання наслідує юридичну долю основного, а не навпаки.

Аналіз параграфа 1 глави 49 ЦК України та приписів Закону № 898-IV дає підстави для висновку, що іпотечне зобов`язання має похідний характер від основного зобов`язання, існує в межах основного зобов`язання і саме недійсність основного зобов`язання як договору або вимоги призводить до недійсності правочину щодо його забезпечення, а не навпаки.

З огляду на правову природу забезпечувального зобов`язання саме це зобов`язання має наслідувати юридичну долю основного зобов`язання. В разі припинення основного зобов`язання за українським правом так само припиняється і забезпечувальне зобов`язання, зокрема, в разі виконання боржником основного зобов`язання в повному обсязі.

Отже, іпотека є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання, а тому поділяє долю права вимоги, яку вона забезпечує.

Відповідно до частини першої статті 24 ЗУ «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Аналіз приписів частини першої статті 24 ЗУ «Про іпотеку» дозволяє зробити висновок, що законодавець прагне, аби в регулятивних цивільних правовідносинах відбувалося одночасне відступлення зобов`язань як за основним, так і за іпотечним зобов`язаннями.

Зокрема, правила першого речення частини першої статті 24 ЗУ «Про іпотеку» , враховуючи мету цього Закону і межі його правового регулювання, спрямовані саме на врегулювання відступлення прав за іпотечним договором, певно поєднавши їх юридичну долю з юридичною долею основного зобов`язання.

Отже, цей припис статті 24 ЗУ «Про іпотеку» закріплює правило, відповідно до якого у регулятивних правовідносинах відступлення прав за іпотечним договором здійснюється лише за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Друге речення частини першої статті 24 ЗУ «Про іпотеку» має таку правову мету - встановити доказову презумпцію в разі з`ясування питання, чи відбулося та коли відбулося відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Це речення не може тлумачитися так, що воно вказує на недійсність основного чи забезпечувального зобов`язання як на наслідок невиконання такого правила поведінки.

Згідно із частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини третьої статті 24 ЗУ «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Тож законодавство встановлює імперативну вимогу щодо нотаріального посвідчення іпотечного договору та договору про відступлення прав за таким договором.

За змістом частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частин першої, другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтями 599-601, 604-609 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи, ліквідацією юридичної особи.

За загальним правилом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним у належний спосіб. Так само забезпечувальне зобов`язання припиняється виконанням основного зобов`язання. Інші підстави припинення іпотечного зобов`язання мають бути врегульовані спеціальним законом або певним договором.

За загальним правилом, закріпленим у частині п`ятій статті 3 ЗУ «Про іпотеку» іпотека має похідний від основного зобов`язання характер і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з приписами статті 17 ЗУ «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Оскільки іпотека є обтяженням, яке застосовується задля виконання зобов`язань, що виникли за умовами, зокрема, кредитного договору, то таке обтяження припиняється лише у випадках, установлених спеціальним законом. Припинення іпотеки відрізняється від припинення права іпотекодержателя, яке передбачає не припинення зобов`язань іпотекодавця, а припинення права іпотекодержателя на реалізацію своїх передбачених договором іпотеки прав, зокрема права звернення стягнення на предмет іпотеки, відчуження права вимоги тощо.

У разі відчуження кредитором прав за кредитним договором та договором іпотеки права іпотекодержателя переходять до набувача, лише якщо таке відчуження відбулося у порядку, визначеному законом (у контексті цієї справи - за наслідками торгів з нотаріальним посвідченням правочину про відступлення прав за іпотечним договором та з державною реєстрацією відомостей про таке відступлення).

У статті 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є неодмінним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таких висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.05.2024 (справа №754/8750/19, н/п 14-202цс21).

Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Таких висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 17.04.2018 (справа №522/407/15-ц, н/п 14-53 цс 18)

Судом встановлено, що 07.08.2024 ОСОБА_3 сплатив 66787.58 грн. за виконавчим провадженням щодо стягнення з нього заборгованості за кредитним договором №014/1928/82/82074, який був забезпечений договором іпотеки №014/1928/82/82074/1; 10.10.2024 виконавче провадження з примусового стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у зв`язку з погашенням заборгованості закрито. Таким чином суд приходить до висновку, що основне зобов`язання, яке забезпечено спірною іпотекою припинено, а відтак відповідно до приписів ст. 17 ЗУ «Про іпотеку» право іпотеки припинено в момент припинення основного зобов`язання.

Щодо клопотання адвоката Биченка О.А. про застосування строків позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.2 - один рік, ч.5 - 4 роки).

Згідно ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Судом встановлено, що ні Іпотечним договором №014/1928/82/82074/1 від 25.12.2006, ні додатковим договором до нього від 31.05.2010 не передбачено жодних домовленостей щодо зміни передбаченого законодавством строку позовної давності.

Суд враховує і наступне.

Постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Постановою КМУ від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно ч.3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і діє по теперішній час.

Згідно п.20 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом двох років з дня його припинення або скасування у випадку, якщо смерть фізичної особи зареєстрована пізніше ніж через один місяць з дня смерті такої особи або дня, з якого її оголошено померлою, строки, встановлені статтями 1269, 1270, 1271, 1272, 1273, 1276, 1277, 1283, 1298 цього Кодексу, обчислюються з дня державної реєстрації смерті особи. При цьому часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або день, з якого спадкодавця оголошено померлим, незалежно від часу державної реєстрації смерті. Положення абзацу першого цього пункту застосовуються також до спадщини, яка відкрилася після введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини", а також до спадщини, яка відкрилася до введення воєнного стану, строк для прийняття якої не сплив до його введення, за умови, що свідоцтво про право на спадщину не було видано жодному із спадкоємців.

При цьому суд зазначає, що згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

При цьому питання щодо дострокового стягнення заборгованості за основним зобов`язанням по кредитному договору №014/1928/82/82074 вирішено у судовому порядку рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.09.2011.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями адвоката Биченко А.О. щодо спливу строків позовної давності до пред`явлення цього позову до суду.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому суд вважає за доцільне судові витрати, понесені ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС», при зверненні до суду залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 178-181, 141, 258-259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - залишити без задоволення.

Процесуальні витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, залишити за ТОВ «ДЕВЕЛОП ФІНАНС».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення суду виготовлений 14.04.2025.

Суддя О.О. Золотоверха