Постанова

від 02.04.2025 по справі 911/950/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2025 р. Справа№ 911/950/16 (911/3488/20)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Остапенка О.М.

Сотнікова С.В.

Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

За участю представників учасників справи:

від Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» : Хоменко В.О. - за ордером серії АІ №1809596 ввід 11.02.25 (в режимі відеоконференції);

від АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз»: Гранцерт М.О. - за ордером серії АІ №1816967 від 06.02.25;

від АТ «Укртрансгаз» : Кравченко С.В. - за довіреністю №1-4037 від 26.08.2024.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) (суддя Лутак Т.В., повний текст рішення складено та підписано - 26.07.2024)

за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до 1) Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз»

2) Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз»

про визнання недійсними правочинів

в межах справи № 911/950/16

за заявою Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/950/16 за заявою Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.06.2016 порушено провадження у справі № 911/950/16 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Київської області від 14.12.2016 визнано банкрутом Дочірнє підприємство «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (ідентифікаційний код 19412538) та відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Макового Олександра Віталійовича.

До Господарського суду Київської області від кредитора - Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшла позовна заява № 1001вих-20-7413 від 30.11.2020 про визнання недійсними правочинів в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме договору купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 та договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013, що укладені між Дочірнім підприємством «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз».

Позивач - Акціонерне товариство «Укртрансгаз» стверджує, що договір купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 та договір купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013 підлягають визнанню недійсними, оскільки вони вчиненні протягом трьох років, що передували відкриттю провадженню у справі про банкрутство із заінтересованою особою, а також вчинені на шкоду кредиторам (фраудаторні правочини) з огляду на таке: на момент укладення оспорюваних договорів існувала підтверджена судовими рішеннями заборгованість відповідача-2 перед позивачем та іншими кредиторами; контрагент, з яким боржник уклав оспорювані договори є пов`язаною та заінтересованою особою; відповідач-1, як єдиний засновник боржника, був обізнаний про наявність заборгованості відповідача-2 перед позивачем та іншими кредиторами на момент укладення оспорюваних правочинів; відчуження майна за оспорюваними правочинами було здійснено без огляду на права кредиторів щодо забезпечення їхніх вимог активами боржника.

Отже, позивач обґрунтовує свої вимоги як на підставі, що визначена у п. 2 ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства так і на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) та неприпустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України), а також спеціальної норми ст. 228 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.12.2020 (суддя Лопатін А.В.) вищезазначену заяву Акціонерного товариства «Укртрансгаз» № 1001вих-20-7413 від 30.11.2020 (вх. № 3533/20 від 03.12.2020) про визнання недійсними правочинів прийнято до розгляду у межах провадження у справі № 911/950/16 про банкрутство Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та призначено її розгляд на 27.01.2021.

22.01.2021 та 27.01.2021 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н від 21.01.2021 (вх. № 1604/21 від 22.01.2021, вх. № 1604/21 від 27.01.2021) про зміну підстав позову, у якій він доповнив даний позов додатковими підставами недійсності оспорюваних правочинів, а саме, п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 13Цивільного кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.06.2021 провадження у справі № 911/950/16 (911/3488/20) за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до 1) Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», 2) Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про визнання недійсними правочинів зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/7905/16.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.05.2022 поновлено провадження у справі № 911/950/16 (911/3488/20) за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про визнання недійсними правочинів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2022 (суддя Лопатін А.В.) у справі № 911/950/16 (911/3488/20) позовну заяву Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про визнання недійсними правочинів залишено без задоволення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 ухвалу Господарського суду Київської області від 10.08.2022 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та ухвалу Господарського суду Київської області від 10.08.2022 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) скасовано, справу № 911/950/16 (911/3488/20) направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.04.2023 зазначив, що: суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, надаючи оцінку твердженням позивача, належним чином не дослідили наявність чи відсутність заінтересованості або пов`язаності осіб продавця та покупця за оспорюваними договорами, та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову; суди попередніх інстанцій не досліджували ні ринкову вартість реалізованого майна, станом на момент продажу, ні розмір наявної на час укладення оспорюваних договорів заборгованості боржника перед кредиторами, ні розмір активів самого боржника на той час; судами попередніх інстанцій також не надано належної оцінки аргументам позивача щодо наявності у боржника, станом на момент укладення оспорюваних договорів, заборгованості перед ним у розмірі 9 960 982, 27 грн згідно судових рішень від 22.05.2013 у справі № 911/1696/13 та від 31.05.2013 у справі № 911/1774/13.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.04.2023 вказав, що при новому розгляді суду необхідно належним чином 1) дослідити наявність чи відсутність заінтересованості або пов`язаності осіб продавця та покупця за оспорюваними договорами купівлі-продажу та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову, 2) встановити відповідність ціни продажу майна реалізованого за оспорюваними договорами ринковій ціні аналогічного майна станом на час укладення оспорюваних договорів, 3) встановити розмір наявної на час укладення оспорюваних договорів заборгованості боржника перед кредиторами, 4) дослідити розмір активів боржника наявних станом на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу та з огляду на встановлені обставини дослідити легітимність/нелегітимність мети з якою відбулося відчуження майна за оспорюваними договорами, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) (суддя Лутак Т.В., повний текст рішення складено та підписано - 26.07.2024), зокрема, позовні вимоги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013, укладений між Дочірнім підприємством «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз»; визнано недійсним договір купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013, укладений між Дочірнім підприємством «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз».

В оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції дійшов висновку про нелегітимність мети, з якою відбувалося відчуження майна за оспорюваними договорами, наявність обставин, що дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як такі, що вчиненні на шкоду кредиторам та наявність підстав для визнання їх недійсними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а також не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, крім того, скаржник не погоджується з невідповідністю висновків, викладених у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасних та помилкових висновків про те, що оспорювані договори вчинені з метою уникнення відповідальності Боржника перед кредиторами. Встановлення обставин щодо реалізації майна із заниженою ціною є припущенням позивача, прийнятим судом беззаперечно. Жодних доказів про те, що аналогічне майно може коштувати іншу вартість матеріали справи не містять. Обґрунтованих доводів або доказів того, що саме спірні договори призвели до неплатоспроможності Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» матеріали справи, як і судове рішення не містять.

Суд першої інстанції дійшов висновку про фраудаторність спірних правочинів, керуючись, зокрема, критеріями підозрілого періоду - упродовж 3 років до порушення справи про банкрутство, які передбачено ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства. У той же час, суд дійшов висновку про неможливість застосування положень ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Скаржник вказав, що строк позовної давності може відраховуватися виключно з моменту укладення договорів, без прив`язки до справи про банкрутство.

Суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував ухвали Господарського суду Київської області від 30.09.2020, постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 та Постанови Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 911/950/16, якими було відмовлено у задоволенні позову ліквідатора Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» - арбітражного керуючого Макового О.В., який звертався з аналогічною позовною заявою про визнання недійсними спірних договорів у межах цієї справи про банкрутство № 911/950/16.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

15.11.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшла заява, в якій останнє просило апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Господарського суду Київської області від 27 червня 2024 у справі №911/950/16 (911/3488/20) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 залишити без змін.

03.02.2025 засобами поштового зв`язку до Північного апеляційного суду від ліквідатора Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» арбітражного керуючого Макового О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просив апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Господарського суду Київської області від 27 червня 2024 р. у справі № 911/950/16 (911/3488/20) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 залишити без змін; розгляд апеляційної скарги проводити за відсутності від ліквідатора Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» арбітражного керуючого Макового О.В.

31.03.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшли письмові пояснення у справі №911/950/16 (911/3488/20).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 16.08.2024 справу № 911/950/16 (911/3488/20) передано для розгляду колегії суддів у складі: ОСОБА_2 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_1., Отрюх Б.В.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 № 09.1-14/189/24 витребувано матеріали справи № 911/950/16 (911/3488/20).

11.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/950/16 (911/3488/20).

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3382/24 від 17.09.2024 у зв`язку із ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя від 13.08.2024 про звільнення у відставку судді ОСОБА_1 , призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/950/16 (911/3488/20).

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.09.2024 апеляційну скаргу у справі № 911/950/16 (911/3488/20) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_2 судді: Доманська М.Л., Сотніков С.В.

23.09.2024 від судді Північного апеляційного господарського суду Доманської М.Л. надійшла заява про самовідвід у справі № 911/950/16 (911/3488/20).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) заяву судді Доманської М.Л. про самовідвід у справі № 911/950/16 (911/3488/20) задоволено; відведено суддю Доманську М.Л. від розгляду справи № 911/950/16 (911/3488/20); матеріали справи № 911/950/16 (911/3488/20) передано для визначення складу суду відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3616/24 від 01.10.2024 у зв`язку із задоволенням заяви судді Північного апеляційного господарського суду Доманської М.Л. про самовідвід, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/950/16 (911/3488/20).

У відповідності до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01.10.2024 апеляційну скаргу у справі № 911/950/16 (911/3488/20) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_2 судді: Отрюх Б.В., Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) залишено без руху; зобов`язано скаржника, протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, усунути недоліки апеляційної скарги, шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 2 522,40 грн.

21.10.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20); розгляд апеляційної скарги призначено на 23.12.2024.

15.11.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшла заява, відповідно до якої останнє просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) залишити без змін.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/902/24 від 27.11.2024 у зв`язку із ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя від 19.11.2024 про звільнення у відставку судді ОСОБА_2, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/950/16 (911/3488/20).

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 27.11.2024 апеляційну скаргу у справі № 911/950/16 (911/3488/20) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Пантелієнко В.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20), поміж іншого, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенка О.М., Пантелієнко В.О.; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) призначено на 12.02.2025.

06.02.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», адвоката Гранцерт Марії Олександрівни надійшла заява. Суд приймає дану заяву, як заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) відмовлено у задоволенні заяви представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», адвоката Гранцерт Марії Олександрівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 911/950/16 (911/3488/20).

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/499/25 від 10.02.2025 у зв`язку із перебуванням судді Пантелієнка В.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/950/16 (911/3488/20).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 апеляційну скаргу у справі № 911/950/16 (911/3488/20) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) оголошено перерву у справі № 911/950/16 (911/3488/20) до 02.04.2025.

27.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», адвоката Хоменка Віталія Олексійовича надійшло клопотання про призначення засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 911/950/16 (911/3488/20), зокрема, задоволено клопотання представника Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», адвоката Хоменка Віталія Олексійовича про призначення засідання в режимі відеоконференції.

28.03.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», адвоката Гранцерт Марії Олександрівни надійшла заява. Суд приймає дану заяву, як заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 911/950/16 (911/3488/20), поміж іншого, задоволено заяву представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», адвоката Гранцерт Марії Олександрівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

01.04.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 задоволено клопотання представника Акціонерного товариства «Укртрансгаз», адвоката Кравченко С.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Явка представників учасників справи

02.04.2025 у судове засідання з`явилися представники Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» та АТ «Укртрансгаз»

Позиції учасників справи

У судовому засіданні 02.04.2025 представник Акціонерного товариства «Оператор газотранспортної системи «Київоблгаз» просив апеляційну скаргу задовольнити; скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16(911/3488/20) та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представники Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» в судовому засіданні 02.04.2025 просили залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газотранспортної системи «Київоблгаз», а рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16(911/3488/20) залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

26.07.2013 між Дочірнім підприємством «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (продавець, відповідач-2, боржник у праві про банкрутство № 911/950/16) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», в подальшому змінено найменування на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», (покупець, відповідач-1) укладено договір купівлі-продажу № 23-216, згідно якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар (далі-товар) за номенклатурою, кількістю та ціною згідно специфікацій № 1, № 2 та № 3, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору № 23-216 загальна вартість цього договору зазначається в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору № 23-216 покупець сплачує вартість товару продавцеві шляхом оплати суми, зазначеної в специфікаціях, протягом 2 календарних місяців з дати поставки товару покупцю.

Пунктом 4.2 договору № 23-216 передбачено, що платежі за цим договором здійснюються покупцем в безготівковій формі в гривнях. Сторони погодились, що оплата товару за цим договором також може бути здійснена у будь-якій іншій формі, відмінній від безготівкової, в тому числі шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до п. 5.1 договору № 23-216 продавець протягом п`яти робочих днів з дати підписання сторонами цього договору зобов`язаний передати у власність покупця товар та документи, що підлягають передачі разом з товаром (технічний паспорт, сертифікат якості тощо). Порядок передачі товару покупцю визначається за погодженням сторін.

Згідно з п. 5.2 договору № 23-216 передача товару продавцем та прийняття товару покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін в день прийняття-передачі товару. Датою поставки товару є дата складання акту приймання-передачі товару.

Пунктом 11.1 договору № 23-216 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представникам та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Судом встановлено, що сторонами підписано та скріплено відтисками печаток вищевказаний договір.

Специфікаціями № 1, № 2, № 3 до договору купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013, які є додатками та невід`ємними частинами вказаного договору, сторони визначили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю без ПДВ, вартість без ПДВ, ПДВ та загальну вартість товару з ПДВ.

На виконання умов договору купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 продавцем передано, а покупцем прийнято товар на загальну суму 655472,56 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі товару від 26.07.2013.

В свою чергу, покупцем було сплачено продавцю загальну вартість товару згідно договору купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 у розмірі 655472,56 грн, що підтверджується банківськими виписками за 29.07.2013 та за 20.03.2014, а також платіжними дорученнями № 3217 від 29.07.2013 та № 3690 від 28.08.2013.

31.10.2013 між Дочірнім підприємством «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (продавець, відповідач-2, боржник у праві про банкрутство № 911/950/16) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз»«, в подальшому змінено найменування на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», (покупець, відповідач-1) укладено договір купівлі-продажу № 26-2013-003, згідно якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар (далі-товар) за номенклатурою, кількістю та ціною згідно специфікацій № 1, № 2 та № 3, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору № 26-2013-003 загальна вартість цього договору зазначається в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору № 26-2013-003 покупець сплачує вартість товару продавцеві шляхом оплати суми, зазначеної в специфікаціях, до 31.12.2013.

Пунктом 4.2 договору № 26-2013-003 передбачено, що платежі за цим договором здійснюються покупцем в безготівковій формі в гривнях. Сторони погодились, що оплата товару за цим договором також може бути здійснена частинами та у будь-якій іншій формі, відмінній від безготівкової, в тому числі шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до п. 5.1 договору № 26-2013-003 продавець протягом п`яти робочих днів з дати підписання сторонами цього договору зобов`язаний передати у власність покупця товар та документи, що підлягають передачі разом з товаром (технічний паспорт, сертифікат якості тощо). Порядок передачі товару покупцю визначається за погодженням сторін.

Згідно з п. 5.2 договору № 26-2013-003 передача товару продавцем та прийняття товару покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін в день прийняття-передачі товару. Датою поставки товару є дата складання акту приймання-передачі товару.

Пунктом 11.1 договору № 26-2013-003 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представникам та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Судом встановлено, що сторонами підписано та скріплено відтисками печаток вищевказаний договір.

Специфікаціями № 1, № 2, № 3 до договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013, які є додатками та невід`ємними частинами вказаного договору, сторони визначили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю без ПДВ, вартість без ПДВ, ПДВ та загальну вартість товару з ПДВ.

На виконання умов договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013 продавцем передано, а покупцем прийнято товар на загальну суму 1 151 340, 77 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі товару від 31.10.2013.

В свою чергу, покупцем було сплачено продавцю загальну вартість товару згідно договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013 у розмірі 1 151 340, 76 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 210 від 20.03.2014.

До Господарського суду Київської області від кредитора - Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшла позовна заява № 1001вих-20-7413 від 30.11.2020 (вх. № 3533/20 від 03.12.2020) про визнання недійсними правочинів в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме договору купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 та договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013, що укладені між Дочірнім підприємством «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз».

Позивач - Акціонерне товариство «Укртрансгаз» стверджує, що договір купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 та договір купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013 підлягають визнанню недійсними, оскільки вони вчиненні протягом трьох років, що передували відкриттю провадженню у справі про банкрутство із заінтересованою особою, а також вчинені на шкоду кредиторам (фраудаторні правочини) з огляду на таке: на момент укладення оспорюваних договорів існувала підтверджена судовими рішеннями заборгованість відповідача-2 перед позивачем та іншими кредиторами; контрагент, з яким боржник уклав оспорювані договори є пов`язаною та заінтересованою особою; відповідач-1, як єдиний засновник боржника, був обізнаний про наявність заборгованості відповідача-2 перед позивачем та іншими кредиторами на момент укладення оспорюваних правочинів; відчуження майна за оспорюваними правочинами було здійснено без огляду на права кредиторів щодо забезпечення їхніх вимог активами боржника.

За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Північний апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті судового рішення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі постало питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним в межах справи про банкрутство правочину з відчуження майна боржника.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Разом з тим, суд звертає увагу, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються вони тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Особливості спеціального закону у сфері банкрутства виключають можливість керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання в межах справи про банкрутство правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (підозрілого періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Отже, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито після введення в дію цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що провадження у справі № 911/950/16 про банкрутство Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» порушено ухвалою суду від 02.06.2016, тобто до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (21.10.2019), суд першої інстанції дійшов обгрунтованого в исновку про відсутність правових підстав для застосування при розгляді даної позовної заяви про визнання правочинів недійсними положень ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Водночас, враховуючи дату укладення оспорюваних правочинів (26.07.2013 та 31.10.2013), до спірних правовідносин також не можуть бути застосовані спеціальні положення ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з огляду на відсутність, встановленого вказаною нормою, підозрілого періоду.

Щодо наявності підстав для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин сторін, суд першої інстанції зазначив таке.

Зі змісту ст. 228 Цивільного кодексу України вбачається, що вона об`єднує два види правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (ч. 1 та ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України) і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, відносяться: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що оспорювані позивачем правочини не відносяться до правочинів, які порушують публічний порядок, оскільки вони не посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямовані на порушення публічного порядку, а відтак, не є такими, що укладені в порушення ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, приписами ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства». Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що «державні інтереси» - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Також «інтереси держави» розуміють як закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

У ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Отже, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.

Суд звертає увагу, що для визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, позивачу необхідно довести, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що до оспорюваних правочинів не можуть бути застосовані наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Водночас, інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності, містить спеціальні положення щодо строків (підозрілого періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними), переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними, а також наслідків визнання недійсними правочинів.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).

При цьому формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що:

1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

З огляду на вищезазначене вбачається, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

При цьому, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм «шикани» (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (у підозрілий період)

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, відповідно до якої боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

З огляду на вищевикладене вбачається, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, ч. 6 ст. 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу № 23-216 укладено між відповідачами 26.07.2013, а договір купівлі-продажу № 26-2013-003 - 31.10.2013.

Провадження у справі № 911/950/16 про банкрутство Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» порушено 02.06.2016.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оспорювані правочини вчиненні відповідачами у підозрілий період - упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз».

Як вбачається з матеріалів справи оспорювані договори укладені між Дочірнім підприємством «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз».

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 4.1 статуту Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», а також інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним засновником (власником) Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» є Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз».

Згідно з п. 1.1 статуту Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз».

Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що заінтересовані особи стосовно боржника це юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 922/2154/22 (922/3793/23), якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України пов`язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв: для юридичних осіб - одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків (крім міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації).

У ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що оспорювані договори купівлі-продажу укладено із заінтересованою особою щодо боржника, яка могла впливати на укладення цих правочинів.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 9.2.1 статуту Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» Наглядовою радою Головного підприємства - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» схвалено укладення договору купівлі-продажу № 23-216 від26.07.2013 на суму 655 472, 56 грн та договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013 на суму 1 151 340, 77 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом № 04/08-2020 засідання Наглядової ради Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» від 04.08.2020.

Щодо встановлення відповідності ціни продажу майна реалізованого за оспорюваними договорами ринковій ціні аналогічного майна станом на час укладення оспорюваних договорів, суд першої інстанції зазначив, що згідно договору купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 боржником було передано, а відповідачем-1 прийнято та оплачено майно (товар) на загальну суму 655472,56 грн, а відповідно до договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013 боржником було передано, а відповідачем-1 прийнято та оплачено майно (товар) на загальну суму 1 151 340, 77 грн.

З метою встановлення ринкової вартості реалізованого за оспорюваними договорами майна станом на момент його продажу ухвалою Господарського суду Київської області від 15.06.2023 у даній справі було призначено судову експертизу та зобов`язано відповідача-1 - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» надати в розпорядження експерта (експертів) всі необхідні матеріали для проведення експертизи, які буде вимагати експерт і забезпечити належні умови, в тому числі доступ до товарів, обладнання та сировини, що були предметом договору купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 і договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013.

Проте, вказана судова експертиза проведена не була у зв`язку з невиконанням відповідачем-1 вимог ухвали суду та клопотання експерта щодо надання додаткових документів і організації проведення огляду об`єктів дослідження. Крім того, відповідачем-1 не було доведено поважних причин неможливості їх подання та забезпечення доступу.

Згідно з ч. 4 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що судова експертиза у даній справі була призначена ухвалою Господарського суду Київської області від 15.06.2023 на виконання п. 25.36 постанови Верховного суду від 25.04.2023, однак відповідачами не було надано суду жодних доказів на підтвердження відповідності ціни продажу майна, реалізованого за оспорюваними договорами, ринковій ціні аналогічного майна станом на час укладення оспорюваних договорів.

Таким чином, суд першої інстанції, в порядку ч. 4 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, правомірно визнав встановленою ту обставину, що Дочірнє підприємство «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» здійснило відчуження майна, реалізованого за договором купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 та договором купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013, за ціною, нижчою від ринкової ціни аналогічного майна станом на час укладення вказаних оспорюваних договорів.

Щодо встановлення розміру наявної на час укладення оспорюваних договорів заборгованості боржника перед кредиторами, суд першої інстанції зазначив, що розмір наявної на час укладення оспорюваних договорів заборгованості боржника перед кредиторами перевищував 44 мільйони гривень (44 103 113, 26 грн), в тому числі розмір заборгованості перед позивачем 12 328 250, 51 грн.

Відповідно до п. 9.3.1 статуту Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» до компетенції Правління Головного підприємства - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» належить надання згоди на прийняття рішень щодо: узгодження мирових угод; визнання вимог, пред`явлених до Дочірнього підприємства; відмови від позову; визнання позову; укладення мирової угоди й інших дій в судовому процесі та виконавчому провадженні.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що відповідач-1 як єдиний засновник (власник) відповідача-2, який здійснював 100 % контроль за його діяльністю, не міг не знати про судові провадження та судові рішення по стягненню заборгованості з відповідача-2 на користь кредиторів, в тому числі і позивача.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що за період з 01.01.2013 до порушення провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства» Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» загальні активи підприємства боржника (відповідача-2) зменшилися на 84 065 тис. грн, у тому числі: основні засоби на 3 466 тис. грн, нематеріальні активи на 35 тис. грн, запаси товарно-матеріальних цінностей на 519 тис. грн, дебіторська заборгованість на 52 079 тис.грн, грошові кошти та їх еквіваленти на 15 795 тис. грн, інші оборотні активи на 11 171 тис. грн.

До того ж, судом першої інстанції встановлено, що відповідач-1 шляхом прямого керівного впливу на відповідача-2, знаючи про наявність у останнього значної заборгованості перед кредиторами, в тому числі і позивачем, протягом 2013 року перевів на себе майже всі ліквідні активи боржника, чим порушив інтереси кредиторів.

Таким чином, з наведенего вище вбачається, що оспорювані договори відповідають критеріям фраудаторності правочинів, оскільки боржником, при наявності несплаченої суми заборгованості перед кредиторами, було здійснено, згідно договору купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013 та договору купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013, відчуження на користь заінтересованої особи належного йому майна, що погіршило фінансове становище боржника, змінило його економічний та юридичний стан.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що боржник, а також його власник (відповідач-1), укладаючи оспорювані договори, вдалися до використання належного їм суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою уникнення відповідальності боржника перед кредиторами, в тому числі і позивачем, оскільки оспорювані договори не мали очевидної економічної мети, призвели до зменшення майнових активів боржника та зменшення його неплатоспроможності, у зв`язку з чим є такими, що спрямовані на завдання шкоди кредитору.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договори купівлі-продажу № 23-216 від 26.07.2013, № 26-2013-003 від 31.10.2013 укладені з метою уникнення виконання зобов`язання зі сплати заборгованості є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, так як унеможливлюють виконання зобов`язання і завдають шкоди кредитору, то такі договори можуть вважатися фраудаторним та можуть бути визнані судом недійсними за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Щодо заявленої відповідачем-1 вимоги про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на приписи статей 256, 257 Цивільного кодексу України, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також враховуючи дату звернення позивача із даним позовом до суду 02.12.2020 та дату, коли заінтересованій особі стало відомо про укладення оспорюваних договорів 31.08.2017, таким чином суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущено.

Крім того, скаржник в апеляційній скарзі помилково посилається на висновки постанови Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 911/950/16, оскільки жодних висновків про позовну давність у зазначеній постанові Верховний Суд не робив.

Скаржник зазначає, що арбітражний керуючий Маковий О.В. вже звертався з аналогічною позовною заявою про визнання недійсними спірних договорів у межах цієї справи про банкрутство № 911/950/16, суд апеляційної інстанції зазначає, що позов ліквідатора було обґрунтовано положеннями ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, в той час як позов Акціонерного товариства «Укртрансгаз» подано з тих підстав, що оспорювані правочини: договір купівлі-продажу №23/216 від 26.07.2013 та договір купівлі-продажу № 26-2013-003 від 31.10.2013 р. є фраудаторними, та підставою їх недійсності є пункт 6 статті 3 ЦК України та частина третя статті 13 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене вище, позови не є аналогічними, оскільки мають різні юридичні підстави.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам та вірно застосував норми матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, належним чином з`ясував обставини, що мають значення для справи, з додержанням вказівок Верховного Суду викладених у постанові від 25.04.2023, а відтак належить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20).

При цьому, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, а отже, у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним, обґрунтованим і підстав для його скасування або зміни не вбачається, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/950/16 (911/3488/20) залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 911/950/16 (911/3488/20) повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано 14.04.2025.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді О.М. Остапенко

С.В. Сотніков