Рішення від 09.04.2025 по справі 910/15442/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2025Справа № 910/15442/24Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» (02088, м. Київ, вул. Борова 45, Ідентифікаційний код юридичної особи 24571799) визнання недійсним пункту договору та стягнення заборгованості у розмірі 1 041 771 грн. 76 коп.

Представники:

від Позивача: ОСОБА_1. (представник на підставі довіреності);

Сидорчук Я.О. (представник в порядку самопредставництва);

від Відповідача: Балик І.М. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» (надалі також - «Відповідач») про визнання недійсним пункту договору та стягнення заборгованості у розмірі 1 041 771 грн. 76 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним пункту 5 державного контракту № 13/СПБ від 27.07.2023 з відповідними змінами (які викладено в додатковій угоді № 2 від 04.10.2023) в частині включення до ціни контракту суми ПДВ, що укладений між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ», а також стягнення заборгованості на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 року відкрито провадження у справі №910/15442/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.01.2025 року.

08.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

09.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.

10.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.

10.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про відмову в задоволенні клопотання Відповідача про залучення до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.

17.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Державної податкової служби України.

17.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення.

20.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про відмову в задоволенні клопотання Відповідача про залучення до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Державної податкової служби України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та Державної податкової служби України, витребувано у ДПС України інформацію, відкладено підготовче судове засідання на 19.02.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 року витребувано від Державної податкової служби України та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві інформацію по справі чи звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товари оборонного призначення за кодом ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» - пожежний автомобіль типу «Автоцистерна пожежна» АЦ-7-40 на повнопривідному шасі Mercedes-Benz Altego 1725, 4х4, що є предметом Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення № 13/СПБ від 27.07.2023 року відповідно до вимог підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

17.02.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Державної податкової служби України надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2025 року.

25.02.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 року відкладено судове засідання, яке не відбулось 12.03.2025 року у зв`язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці, на 09.04.2025.

08.04.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшла заява про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

08.04.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку для подання суду доказів, долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто Заявнику без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 року клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про поновлення процесуального строку для подання суду доказів по справі №910/15442/24 задоволено, поновлено Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України процесуальний строк для подання доказів по справі №910/15442/24, долучено докази, подані 08.04.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, до матеріалів справи №910/15442/24.

В судовому засіданні 09 квітня 2025 року представники Позивача підтримали вимоги та доводи позовної заяви, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 09 квітня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2023 року між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» (Виконавець) було укладено Державний контракт (договір) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується у 2023 році поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану товари оборонного призначення за кодом 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі- Товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації товарів оборонного призначення, яка є додатком 1 до Контракту і його невід`ємною частиною (далі - Специфікація), а Замовник - оплатити та прийняти Товар. (т.1 а.с.75-83, 106-108)

Згідно з п.5 Договору ціна контракту є договірною та становить 182 700 000 грн. без урахування податку на додану вартість.

Виконавець зобов`язаний поставити Замовнику товар згідно специфікації до Контракту у строк до 5 місяців з моменту отримання попередньої оплати, але не пізніше 05.12.2023. (п.25 Договору)

Специфікацією, що є Додатком №1 до Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року, Сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну вартість:182 700 000 грн., а саме: - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6 у кількості 3 шт. вартістю 63 900 000,00 грн. без ПДВ; - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автоцистерна пожежна» АЦ-7-40 на повнопривідному шасі Mercedes Benz Atego 1726, 4x4 у кількості 2 шт. вартістю 33 600 000,00 грн. без ПДВ; - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автоцистерна лісового пожежогасіння» АЦЛ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6 у кількості 4 шт. вартістю 85 200 000,00 грн. без ПДВ.

Додатковою угодою №1 від 28.08.2023 року до Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року Сторони внесли зміни до п.5 Договору: слова та цифри « 182 700 000 (сто вісімдесят два мільйони сімсот тисяч) грн. 00 коп.» замінено на слова та цифри « 182 660 000 (сто вісімдесят два мільйони шістсот шістдесят тисяч) 00 коп.». (т.1 а.с.62, 109)

Додатковою угодою №2 від 04.10.2023 року до Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року Сторони внесли зміни до Контракту та виклали п. 5 Контракту в наступній редакції: «Ціна Контракту є договірною та становить 177 180 200, 00 грн., єдиний податок 2% - 3 543 604,00 грн. та 5 479 800,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 20% - 913 300,00 грн»., Специфікацію до договору виклали в новій редакції. (т.1 а.с.60-61, 110-111)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у загальному розмірі 182 698 800 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №4595 від 28.07.2023 року на суму 177 219 000 грн. 00 коп., №7022 від 10.10.2023 року на суму 5 441 000 грн. 00 коп., №7021 від 10.10.2023 року на суму 38 800 грн. 00 коп. (т.1 а.с.57-58)

Крім того, на виконання умов Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року Відповідач поставив товар, а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №26 від 09.10.2013 на суму в розмірі 182 860 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 913 300 грн. 00 коп. (т.2 а.с.16)

02.12.2024 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензією №78/1/5-5394 з вимогою повернути сплачене ПДВ, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 02.12.2024 р., накладної, фіскального чеку. (т.1 а.с.43-46)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що всупереч підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України пункт 5 Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року з урахуванням Додаткової угоди №2 від 04.10.2023 року містить умову щодо нарахування податку на додану вартість, а тому вказаний пункт договору є недійсним, а сплачений Позивачем за договором податок на додану вартість у розмірі 913 300 грн. 00 коп. є безпідставно отриманим Відповідачем. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним п.5 Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 з відповідними змінами (які викладено в додатковій угоді № 2 від 04.10.2023), укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» на користь Позивача безпідставно сплачені кошти в сумі 913 300 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 32 057 грн. 18 коп., інфляційні у розмірі 96 414 грн. 58 коп.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що відповідно до позиції Державної податкової служби України не звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України автомобілів пожежних (код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби») типу: - «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6; - «автоцистерна пожежна» АЦ-7-40 на повнопривідному шасі Mercedes Benz Atego 1726, 4x4; - «автоцистерна лісового пожежогасіння» АЦЛ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6. Крім того, час розгляду справи немає доказів визнання недійсним державного контракту № 13/СПБ від 27.07.2023, останній, на момент спірних відносин був чинним та підлягав виконанню, у тому числі відносно оплати спірної суми. Сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару за державним контрактом № 13/СПБ від 27.07.2023, та яка в подальшому була оплачена Відповідачу, не є його доходом в розумінні п.14.1.54. ст.14 Податкового кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Цивільним кодексом України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору Позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й «автономність» такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 27.07.2023 року між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» (Виконавець) було укладено Державний контракт (договір) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується у 2023 році поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану товари оборонного призначення за кодом 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі- Товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації товарів оборонного призначення, яка є додатком 1 до Контракту і його невід`ємною частиною (далі - Специфікація), а Замовник - оплатити та прийняти Товар. (т.1 а.с.75-83, 106-108)

Специфікацією, що є Додатком №1 до Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року, Сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну вартість:182 700 000 грн., а саме: - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6 у кількості 3 шт. вартістю 63 900 000,00 грн. без ПДВ; - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автоцистерна пожежна» АЦ-7-40 на повнопривідному шасі Mercedes Benz Atego 1726, 4x4 у кількості 2 шт. вартістю 33 600 000,00 грн. без ПДВ; - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автоцистерна лісового пожежогасіння» АЦЛ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6 у кількості 4 шт. вартістю 85 200 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п.5 Договору ціна контракту є договірною та становить 182 700 000 грн. без урахування податку на додану вартість.

Додатковою угодою №2 від 04.10.2023 року до Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року Сторони внесли зміни до Контракту та виклали п. 5 Контракту в наступній редакції: «Ціна Контракту є договірною та становить 177 180 200, 00 грн., єдиний податок 2% - 3 543 604,00 грн. та 5 479 800,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 20% - 913 300,00 грн»., Специфікацію до договору виклали в новій редакції. (т.1 а.с.60-61, 110-111)

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що станом на момент підписання Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України.

За положеннями ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. ст. 30 ПКУ унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: 8702-8705 (тільки для автомобілів спеціального призначення, радіолокаційних станцій та причепів до них, що класифікуються у товарній позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, мобільних ремонтних майстерень, які використовуються в оборонних цілях; пасажирських та вантажних автомобілів звичайного типу, що використовуються в оборонних цілях та мають легку броню або обладнані з`ємною бронею).

Так, Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Статтею 1 даного Закону визначено, що оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у загальному розмірі 182 698 800 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №4595 від 28.07.2023 року на суму 177 219 000 грн. 00 коп., №7022 від 10.10.2023 року на суму 5 441 000 грн. 00 коп., №7021 від 10.10.2023 року на суму 38 800 грн. 00 коп. (т.1 а.с.57-58)

Крім того, на виконання умов Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року Відповідач поставив товар, а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №26 від 09.10.2013 на суму в розмірі 182 860 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 913 300 грн. 00 коп., яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (т.2 а.с.16)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 року витребувано від Державної податкової служби України та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві інформацію по справі чи звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товари оборонного призначення за кодом ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» - пожежний автомобіль типу «Автоцистерна пожежна» АЦ-7-40 на повнопривідному шасі Mercedes-Benz Altego 1725, 4х4, що є предметом Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення № 13/СПБ від 27.07.2023 року відповідно до вимог підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 року Державна податкова служба України та Головне управління Державної податкової служби у м. Києві повідомили, що операції з постачання на митній території України товарів оборонного призначення підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, за умови, що:

такі товари оборонного призначення належать до категорії товарів оборонного призначення, визначених у пункті 29 статті 1 Закону №808, та класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД, перерахованими в абзацах «а» - «н» підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ (з урахуванням зазначених у таких абзацах обмежень);

постачання товарів оборонного призначення здійснюється в межах державного контракту;

постачальник товарів оборонного призначення є виконавцем або співвиконавцем державного контракту (договору) у розумінні норм Закону №808;

покупець є державним замовником у розумінні норм Закону №808.

У разі недотримання зазначених умов такі операції підлягатимуть оподаткуванню ПДВ на загальних підставах.

Для цілей застосування норм абзацу «д» підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ переліку транспортних засобів, що належать до категорії автомобілів спеціального призначення і зазначені в такому абзаці ПКУ, не визначено. Отже, якщо Транспортні засоби належать до групи «Транспортний засіб (автомобіль) спеціального призначення» і є . товарами оборонного призначення згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону № 808, постачальник має статус виконавця державного контракту (договору), а покупець - статус державного замовника, то така операція із постачання на митній території України Транспортних засобів, що здійснюється в межах державного контракту (договору), підлягатиме звільненню від оподаткування ПДВ. ( т.1 а.с. 252-258, т.2 а.с.7-12)

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Згідно з п. 29 ст.1 Закону України «Про оборонні закупівлі» товари оборонного призначення - озброєння, військова та спеціальна техніка, зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби, технічні засоби розвідки, засоби технічного та криптографічного захисту інформації, засоби спеціального зв`язку, космічна техніка військового та подвійного призначення, засоби індивідуального захисту (бронежилети всіх класів захисту, протиударні, кулезахисні шоломи, комплекти протиударного захисту тощо), спеціальні засоби (кайданки, кийки, засоби, споряджені речовинами сльозогінної, світлошумової дії тощо), спеціальні (спеціалізовані) транспортні засоби; комп`ютерна, оптична, вимірювальна та інша техніка; спеціальний формений одяг, необхідний для виконання завдань правоохоронними органами, структурними підрозділами органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, військовими формуваннями з правоохоронними функціями, товари подвійного використання для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, розвитку обороноздатності держави та системи національної стійкості, а також будь-які інші товари, які закуповуються державними замовниками, визначеними згідно з пунктом 10 частини першої цієї статті, для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.

Згідно з УКТЗЕД пожежний автомобіль класифікується за товарною позицією 87053000. Таким чином, товар, який був поставлений на виконання умов Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року, а саме пожежний автомобіль типу «Автоцистерна пожежна» АЦ-7-40 на повнопривідному шасі Mercedes-Benz Altego 1725, 4х4, підпадає ознаки товару оборонного призначення, який класифікується за товарною позицією УКТЗЕД 8705.

Відповідно до п.10 ст.1 Закону України «Про оборонні закупівлі» державні замовники у сфері оборони - визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 № 363 «Питання оборонних закупівель» зазначено, що державними замовниками у сфері оборони є Міністерство внутрішніх справ, Міністерство економіки, Міністерство оборони, Міністерство юстиції, Державну службу з надзвичайних ситуацій, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Державне космічне агентство, Адміністрацію Державної прикордонної служби, Адміністрацію Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Управління державної охорони, Національне антикорупційне бюро, Національну гвардію, Національну поліцію, Державну спеціальну службу транспорту, Державне бюро розслідувань, Державну судову адміністрацію, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості.

Згідно з п. 2 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» виконавець державного контракту (договору) з оборонних закупівель (далі - виконавець державного контракту (договору) - суб`єкт господарювання незалежно від організаційно-правової форми та форми власності або іноземний суб`єкт господарювання (інша іноземна юридична особа) чи об`єднання юридичних осіб, з якими укладено державний контракт (договір) за результатами проведення закупівель, визначених цим Законом.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що за Державним контрактом (договором) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року постачальником товарів оборонного призначення є виконавець Державного контракту (договору), а покупцем є державний замовник у розумінні норм вимог Закону України «Про оборонні закупівлі».

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що операції з постачання на митній території України товарів оборонного призначення, а саме за Державним контрактом (договором) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року, підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ за наявності умов, які встановлені Судом під час розгляду даної справи.

За таких підстав, оскільки Державний контракт (договір) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» під час дії підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України у наведеній вище редакції із звільненням від оподаткування податком на додану вартість для операцій з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: 8702-8705, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20% суперечить п. 32, п. 92 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Разом з тим, у пункті 5 Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року в редакції Додаткової угоди №2 від 04.10.2023 року сторонами визначено ціну договору з урахуванням суми податку на додану вартість, а саме: «Ціна Контракту є договірною та становить 177 180 200, 00 грн., єдиний податок 2% - 3 543 604,00 грн. та 5 479 800,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 20% - 913 300,00 грн».

Таким чином, Суд зазначає, що здійснення постачання Позивачу товару за кодом ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» - пожежний автомобіль типу «Автоцистерна пожежна» АЦ-7-40 на повнопривідному шасі Mercedes-Benz Altego 1725, 4х4» на виконання умов Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року не підлягає оподаткуванню, а отже умови п. 5 Договору щодо включення суми податку на додану вартість є безпідставними.

Верховний Суд постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 у справі № 911/1626/18.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, Суд приходить до висновку, що визначення Сторонами у п.5 Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року в редакції Додаткової угоди №2 від 04.10.2023 року ціни з урахуванням 20% ПДВ у розмірі 913 300 грн. 00 коп. здійснено в порушення підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що свідчить про недодержання при укладенні пункту Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Що стосується вимоги Позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» на його користь безпідставно сплачених коштів в сумі 913 300 грн. 00 коп., Суд зазначає.

За положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що Відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 913 300 грн. 00 коп. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок Позивача поза підставою, передбаченою законом, а тому вказана частина позовних вимог підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Крім того, Позивач просив суд стягнути з на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 11.10.2023 р. по 11.12.2024 р. у розмірі 32 057 грн. 18 коп. та інфляційні у розмірі 96 414 грн. 58 коп.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року по справі №910/10156/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що грошові кошти були отримані Відповідачем у повному обсязі саме 10.10.2023 року, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією, а обов`язок Відповідача повернути вказані кошти пов`язується саме з факту набуття ним майна (коштів) без достатньої правової підстави, Суд зазначає, що прострочення Відповідача розпочалось саме з 11.10.2023 року.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за загальний період прострочки з 11.10.2023 р. по 11.12.2024 р. у розмірі 32 057 грн. 18 коп., вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 11.10.2023 р. по 11.12.2024 р. у розмірі 96 414 грн. 58 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» про визнання недійсним пункту договору та стягнення заборгованості у розмірі 1 041 771 грн. 76 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним пункт 5 Державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №13/СПБ від 27.07.2023 року в редакції Додаткової угоди №2 від 04.10.2023 року, укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» (02088, м. Київ, вул. Борова 45, Ідентифікаційний код юридичної особи 24571799) в частині включення до загальної вартості договору податку на додану вартість у розмірі 913 300 грн. 00 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» (02088, м. Київ, вул. Борова 45, Ідентифікаційний код юридичної особи 24571799) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) безпідставно сплачені кошти у розмірі 913 300 (дев`ятсот тринадцять тисяч триста) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 32 057 (тридцять дві тисячі п`ятдесят сім) грн. 18 коп., інфляційні у розмірі 96 414 (дев`яносто шість тисяч чотириста чотирнадцять) грн. 58 коп. та судовий збір у розмірі 18 654 (вісімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн. 58 коп.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 11 квітня 2025 року.

Суддя О.В. Чинчин