Постанова від 12.03.2025 по справі 197/757/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

справа № 197/757/20

провадження № 61-3748св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого ? Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області, правонаступником якої є Криворізька південна окружна прокуратура Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Гречаноподівської сільської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенка О. А. на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2023 року у складі судді Леонідової О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів Зубакової В. П., Бондар Я. М., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року керівник Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Гречаноподівської сільської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що 07 грудня 2011 року між Широківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області (далі - Широківська РДА) та відповідачем ОСОБА_1 на підставі розпорядження від 07 квітня 2011 року № 188-р-11 укладено договір оренди земельної ділянки пасовищ, площею 36,8541 га, для ведення фермерського господарства.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 01 червня 2020 року, проведеного державним інспектором ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, з виїздом на місце проведено огляд земельної ділянки, за результатами чого встановлено факт розорювання, обробітку та вирощування озимого ячменю за допомогою сільськогосподарської техніки, що свідчить про фактичне використання земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва як ріллі з руйнуванням структури грунту.

Відповідно до протоколу огляду від 03 червня 2020 року, складеного слідчим

СВ Широківського ВП КВП ГУНП України в Дніпропетровській області

Кузнєцовим М. М., на земельній ділянці росте ячмінь у стадії дозрівання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язків за договором оренди та порушенням вимог чинного законодавства, що регулює такі правовідносини, а саме використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, договір оренди підлягає достроковому розірванню, а земельна ділянка - поверненню у розпорядження власника - Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області), повернення якої повинно відповідати умовам пункту 16 договору оренди від 07 грудня 2011 року № 13/11, а саме у стані, не гіршому, в якому відповідач ОСОБА_1 одержав її в оренду.

Ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2021 року замінено позивача у справі - керівника Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області на керівника Криворізької південної окружної прокуратури Дніпропетровської області.

Залучено Гречаноподівську сільську раду як правонаступника ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Широківську РДА.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, посилаючись на положення статей 526, 598, 629, 651 ЦК України, керівник Криворізької південної окружної прокуратури Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року просив суд:

? розірвати договір оренди землі, укладений між Широківською РДА та ОСОБА_1 від 07 грудня 2011 року № 13/11, який зареєстрований відділом Держкомзему у Широківському районі Дніпропетровської області, про що вчинено запис від 27 січня 2012 року за № 122588113000128;

? зобов`язати ОСОБА_1 повернути у комунальну власність Гречаноподівської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Гречаноподівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області земельну ділянку, загальною площею 36,8541 га, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, розташовану на території Олександрівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області, у стані, не гіршому з тим, у якому ОСОБА_1 одержав її в оренду, шляхом підписання акта приймання-передавання;

? стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у сумі 4 204,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 13 лютого 2024 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що на земельній ділянці, яка перебувала в оренді, відповідач проводив згідно з проектною документацією заходи для поліпшення землі з метою подальшого переведення пасовищ до ріллі, станом на 12 січня 2021 року.

Відповідач уклав додаткову угоду з Гречаноподівською сільською радою до договору оренди, в якій зазначено, що в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, загальною площею 36,8541 га, в тому числі угіддя рілля - 36,8541 га, для ведення фермерського господарства.

Орендна плата сплачується ОСОБА_1 своєчасно, власник земельної ділянки Гречаноподівська сільська рада не підтримує вимоги прокурора про розірвання договору оренди та повернення у комунальну власність спірної земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 березня 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко О. А. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у цій справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19,

від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20, у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 473/4413/17, від 06 березня 2019 року у справі

№ 183/262/17, від 12 грудня 2019 у справі № 904/1054/19, від 22 січня 2020 року у справі № 468/1498/17-ц, від 05 серпня 2020 року у справі № 468/1680/17-ц, від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17, від 21 червня 2022 року у справі № 912/1520/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 914/291/22, від 24 травня 2023 року у справі № 914/556/22;

? пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Зазначає, що спірна земельна ділянка на момент проведення перевірки та складання акта перевірки ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області належали до пасовищ, з огляду на це її використання у спосіб розорювання та засівання будь-якими сільськогосподарськими культурами суперечило її правовому режиму та конкретному цільовому призначенню. Отже, враховуючи правовий режим пасовищ, розорювання та засівання їх сільськогосподарськими (кормовими, технічними та іншими) культурами суперечить статусу цих сільськогосподарських угідь. Використання відповідачем спірної земельної ділянки не для пасовища, а як ріллі та здійснення повного циклу вирощування ячменю погіршує стан ґрунтів та призводить до сильного висушування ґрунту і нестачі вологи.

Звертає увагу, що спірну земельну ділянку передано відповідачу для ведення фермерського господарства.

Земельна ділянка, надана ОСОБА_1 у 2011 році, використовувалася ним протягом 10 років для вирощування сільськогосподарських культур як рілля, без створення фермерського господарства. І лише 22 квітня 2021 року, тобто після подання позовної заяви до суду, відповідач створив Фермерське господарство «Арніка-21», основними видами діяльності якого за КВЕД визначено 01.11. - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, що свідчить про обізнаність та свідомий намір відповідача на використання земельної ділянки як ріллі.

Проте, маючи умисел на користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення значною площею на тривалий строк (49 років) з мінімальною сумою орендної плати, яка підлягала сплаті (3 % від нормативної грошової оцінки, проведеної у 1995 році), ОСОБА_1 умисно та свідомо використав її для розорювання та вирощування сільськогосподарських культур. Водночас орендна плата, передбачена договором оренди як за пасовище у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, є мінімальним розміром, а максимальний розмір орендної плати як за ріллю може становити 12 % від нормативної грошової оцінки.

Наголошує, що непритягнення ОСОБА_1 до кримінальної чи адміністративної відповідальності не свідчить про правомірність використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Зазначає, що висновки судів про проведення ОСОБА_1 заходів для поліпшення землі не відповідають матеріалам справи, оскільки як висновки щодо проєктної документації, так і довідка про стан родючості земель від 11 липня

2012 року № 285, надана Державною установою «Дніпропетровський державний проектно-технологічний центр охорони родючості ґрунтів і якості продукції «Облдержродючість», містять рекомендації щодо підвищення якості ґрунтів шляхом проведення хімічної меліорації та внесення органічних добрив, а не шляхом розорювання земель та засівання сільськогосподарськими культурами. Таким чином, суди не надали оцінки тому, що розорювання ОСОБА_1 орендованої земельної ділянки пасовищ та її засівання незалежно від виду сільськогосподарських культур є фактичним використанням такої земельної ділянки для цілей, що не відповідають встановленому виду користування землею, суперечать її правовому режиму та конкретному цільовому призначенню, не забезпечують, а унеможливлюють використання пасовища за цільовим призначенням.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Ямковий В. І. , вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року ? без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України.

У квітні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Широківської РДА від 07 квітня 2011 року № 188-р-11 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 50,00 гектарів (пасовища), в оренду для ведення фермерського господарства, розташованої на території Олександрівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області, за рахунок земель відповідної сільської ради.

Розпорядженням Широківської РДА від 30 листопада 2011 року № 642-р-11 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області.

07 грудня 2011 року між Широківською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди № 13/11, відповідно до пункту 2 якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 36, 8541 га, в тому числі 36, 8541 га пасовищ, для ведення фермерського господарства, розташована на території Олександрівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області.

У листі відділу у Широківському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 20 травня 2020 року № 325/119-20 зазначено про державну реєстрацію договору оренди від 07 грудня 2011 року - 27 січня 2012 року, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, угіддя - пасовище.

Згідно з листом Гречаноподівської сільської ради від 18 травня 2020 року

№ 760/02-15 рішення про зміну цільового призначення, станом на 18 травня

2020 року, Гречаноподівська сільська рада не приймала.

Відповідно до листа Криворізького південного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 25 травня 2020 року ОСОБА_1 виконав зобов`язання з орендної плати за 2017-2019 роки.

За витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку

від 14 травня 2020 року цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, - для ведення фермерського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, форма власності - державна власність, орендар ОСОБА_1 .

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 01 червня 2020 року, проведеного державним інспектором ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області Щоголєвим М. І. з виїздом на місце, проведено огляд земельної ділянки. Актом встановлено факт розорювання, обробітку та вирощування озимого ячменю за допомогою сільськогосподарської техніки, що свідчить про фактичне використання земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва як ріллі з руйнуванням структури ґрунту, на акті підпис відповідача ОСОБА_1 відсутній. У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 пояснив, що він підписував цей акт зі своїми запереченнями, які позивач не надав суду.

Відповідно до листа Гречаноподівської сільської ради від 02 червня 2020 року

№ 843/02-15 та акта обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116,від 02 червня 2020 року земельна ділянка розорана, засіяна сільськогосподарською культурою - ячменем, у стадії колосу, фактично як пасовище не використовується.

Відповідно до протоколу огляду від 03 червня 2020 року, складеного слідчим

СВ Широківського ВП КВП ГУНП України в Дніпропетровській області

Кузнєцовим М. М., земельна ділянка, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116,засіяна ячменем, рослини у стадії дозрівання.

Згідно з Рекомендаціями Державної установи «Дніпропетровський державний проектно-технологічного центр охорони родючості грунтів і якості продукції «Облдержродючість» щодо докорінного поліпшення пасовища з можливістю подальшого переведення в ріллю від 11 липня 2012 № 285 ОСОБА_1 рекомендовано провести хімічну меліорацію ґрунту (гіпсування) з тимчасовим розорюванням земельної ділянки для покращення фізично-хімічних властивостей та повітряно-водного режиму і кращого перемішування ґрунту з меліорантом, рекомендовано вирощувати культури, зокрема ячмінь.

За витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та згідно з рішенням Гречаноподівської сільської ради від 29 листопада 2019 року земельна ділянка, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116,прийнята в комунальну власність Гречаноподівської сільської ради, державна реєстрація проведена 24 грудня 2020 року.

12 січня 2021 року між Гречаноподівською сільською об`єднаною територіальною громадою в особі Гречаноподівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди від 07 грудня 2011 року № 13/11, згідно з якою до договору оренди землі внесено такі зміни: пункт 2 викладено у новій редакції: «В оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, загальною площею 36,8541 га, в тому числі угіддя рілля - 36,8541 га, для ведення фермерського господарства, державна реєстрація 24 грудня 2020 року»; пункт 3 викладено у новій редакції: «Нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, угіддя - рілля, на 21 липня 2020 року складає 969 730,99 грн.»; пункт 8 викладено у новій редакції: «Орендна плата вноситься відповідно до вимог статті 287 Податкового кодексу України».

Відповідачу ОСОБА_1 21 липня 2019 року надавалася довідка про стан родючості земель, рекомендації докорінного поліпшення пасовища з можливістю подальшого переведення в ріллю, де зазначено про необхідність вирощувати культури суцільного посіву, зокрема ячмінь; у 2020 році складено висновок до агрохімічного паспорта поля; у 2021 році надавалися висновки про орнопридатність ґрунтів земельної ділянки, погодження проєкта землеустрою.

Згідно з постановою від 15 липня 2020 року, прийнятою старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області Щоголєвим М. І., встановлено, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту «а» статті 96 ЗК України. Встановлено, що провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає закриттю на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки у порушенні, вчиненому ОСОБА_1 , вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 254 Кримінального кодексу України. У матеріалах справи відсутні докази відкриття кримінального провадження.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають повною мірою.

Предметом спору у цій справі є розірвання договору оренди землі у зв`язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Згідно із частиною дев`ятою статті 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

За частинами першою, другою статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі та зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

У статті 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 91, пункту «а» частини першої статті 96 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням. Аналогічний обов`язок визначений в абзаці десятому статті 35 Закону України «Про охорону земель».

Цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Метою встановлення категорій земель за цільовим призначенням є забезпечення особливого правового режиму для їх охорони і ефективного використання. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі сільськогосподарського призначення; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункти «а» і «ж» частини першої

статті 19 ЗК України).

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (абзац другий частини першої статті 20 ЗК України). Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Згідно із частиною першою, пунктом «а» частини другої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів

від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України

01 листопада 2010 року за № 1011/18306, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

За положеннями статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

За частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно із статтею 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 07 грудня 2011 року між Широківською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди № 13/11.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 36,8541 га, в тому числі 36,8541 га пасовищ, для ведення фермерського господарства, що розташована на території Олександрівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області.

Пунктом 12 договору оренди передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства, що розташована на території Олександрівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області.

Згідно з пунктом 30 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законодавством.

17 липня 2020 року Державна установа «Інститут охорони ґрунтів України» Дніпропетровської філії ДУ «Держґрунтохорона» видала довідку від 17 липня 2020 року № 330 про родючість ґрунту земельної ділянки, розташованої на території Гречаноподівської сільської ради Широківського району, з якої вбачається, що під час перевірки даних, наведених в агрохімічних паспортах поля за 2012 рік та за 2020 рік, вміст гумусу (органічна речовина) в ґрунті підвищився на 0,10 %. На земельній ділянці, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 , були застосовані хімічні меліоранти (фосфогіпс) для зниження засоленості ґрунту та поліпшення фізико-хімічних властивостей. Під час порівняння показників водної витяжки РНводне у 2012 році становило - 8,0, у 2020 році - 7,8, що вказує на те, що відбувається зниження засоленості ґрунту та поліпшення фізико-хімічних властивостей. ОСОБА_1 у процесі своєї сільськогосподарської діяльності приділяє увагу збереженню і покращенню родючості та фізико-хімічних властивостей ґрунту.

12 січня 2021 року між Гречаноподівською сільською об`єднаною територіальною громадою в особі Гречаноподівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди від 07 грудня 2011 року № 13/11, згідно з якою до договору оренди землі внесено такі зміни: пункт 2 викладено у новій редакції: «В оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, загальною площею 36,8541 га, в тому числі угіддя рілля - 36,8541 га, для ведення фермерського господарства.»; пункт 3 викладено у новій редакції: «Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, угіддя - рілля, на 21 липня 2020 року складає 969 730,99 грн.»; пункт 8 викладено у новій редакції: «Орендна плата вноситься відповідно до вимог статті 287 Податкового кодексу України.».

Суди встановили, що згідно з актом обстеження земельної ділянки від 01 червня 2020 року, проведеного державним інспектором ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області Щоголєвим М. І., з виїздом на місце проведено огляд земельної ділянки, за результатами якого встановлено факт розорювання, обробітку та вирощування озимого ячменю за допомогою сільськогосподарської техніки, що свідчить про фактичне використання земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва як ріллі з руйнуванням структури ґрунту, на акті підпис відповідача ОСОБА_1 відсутній. У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 пояснив, що він підписував цей акт зі своїми запереченнями, які позивач не надав суду.

Відповідно до листа Гречаноподівської сільської ради від 02 червня 2020 року

№ 843/02-15 та акта обстеження земельної ділянки від 02 червня 2020 року земельна ділянка розорана, засіяна сільськогосподарською культурою - ячменем, у стадії колосу, фактично як пасовище не використовується.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 39 постанови від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

У постановах від 12 грудня 2019 року№ 904/1054/19, від 22 січня 2020 року

№ 468/1498/17 (провадження № 61-36544св18), 05 серпня 2020 року

№ 468/1680/17-ц (провадження № 61-15469св19), від 16 листопада 2022 року

№ 914/291/22, від 24 травня 2023 року № 914/556/22, на які міститься посилання у касаційній скарзі, Верховний Суд виклав узагальнені висновки про те, що діяльність щодо розорювання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками належить до пасовищ, порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання такої земельної ділянки.

У постанові від 28 січня 2019 року № 473/4413/17 (провадження 61-40320св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що доводи відповідача про усунення ним порушення земельного законодавства не спростовують висновків апеляційного суду та правильність вирішення ним справи, оскільки у разі істотного порушення умов договору оренди землі (а саме нецільового використання земельної ділянки) для дострокового його розірвання за рішенням суду достатньо встановлення самого факту такого істотного порушення, а подальше його усунення не позбавляє орендодавця права вимагати розірвання договору у зв`язку із невиконанням його умов.

За таких обставин слід дійти висновку, що для дострокового розірвання договору оренди землі достатньо встановлення факту розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками належать до пасовищ.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги за пунктом 1 частини другої

статті 389 ЦПК України щодо застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, підтвердилися під час касаційного перегляду справи.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) викладено правовий висновок про те, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: (1) розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірвання договору в судовому порядку; (3) відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться у главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У частині першій та другій статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки: «Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 ЦК України. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

З огляду на зміст припису абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України інші випадки, ніж істотне порушення договору, для його зміни або розірвання у судовому порядку можуть бути встановлені законом або самим договором. Настання цих випадків зумовлює право сторони ініціювати у суді питання зміни чи розірвання відповідних правовідносин.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що допустила порушення договору, не має значення ні для оцінки істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України».

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, вказав на відсутність підстав для його задоволення, керуючись тим, що на земельній ділянці, яка перебувала в оренді, відповідач згідно з проєктною документацією проводив заходи для поліпшення родючості ґрунту з метою подальшого переведення пасовищ до ріллі, станом на 12 січня 2021 року відповідач ОСОБА_1 уклав додаткову угоду з Гречаноподівською сільською радою до договору оренди, де зазначено, що в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, загальною площею 36,8541 га, в тому числі угіддя ріллі - 36,8541 га, для ведення фермерського господарства. Орендна плата сплачується ОСОБА_1 своєчасно, власник земельної ділянки Гречаноподівська сільська рада не підтримує вимоги прокурора про розірвання договору оренди та повернення у комунальну власність спірної земельної ділянки.

Однак місцевий суд не звернув уваги на те, що наявність самого факту нецільового використання земельної ділянки є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки за рішенням суду, а подальша зміна виду використання земельної ділянки не позбавляє орендодавця права вимагати розірвання договору у зв`язку з невиконанням його умов.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не перевірив доводи апеляційної скарги, належної оцінки істотному порушенню умов договору оренди земельної ділянки не надав, обмежившись оцінкою доказів, наданих відповідачем на підтвердження проведення ним заходів для поліпшення родючості ґрунту через 8 років після укладення договору оренди.

Крім того, суд першої інстанції, мотивуючи відмову в задоволенні позовних вимог, надав оцінку Рекомендаціям Державної установи «Дніпропетровський державний проектно-технологічного центр охорони родючості ґрунтів і якості продукції «Облдержродючість» щодо докорінного поліпшення пасовища з можливістю подальшого переведення в ріллю від 11 липня 2012 року № 285, якими

ОСОБА_1 рекомендовано провести хімічну меліорацію грунту (гіпсування)

з тимчасовим розорюванням земельної ділянки для покращення фізично-хімічних властивостей та повітряно-водного режиму і кращого перемішування ґрунту

з меліорантом, рекомендовано вирощувати культури, зокрема ячмінь.

Але поза увагою місцевого суду залишився акт обстеження земельної ділянки від 01 червня 2020 року, проведеного державним інспектором ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області Щоголєвим М. І. з виїздом на місце, яким встановлено факт розорювання, обробітку та вирощування озимого ячменю за допомогою сільськогосподарської техніки, що свідчить про фактичне використання земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва як ріллі з руйнуванням структури ґрунту, а також лист Гречаноподівської сільської ради від 02 червня 2020 року № 843/02-15 та акт обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 1225881100:03:001:0116, від 02 червня 2020 року, яким встановлено, що ділянка розорана, засіяна сільськогосподарською культурою - ячменем, у стадії колосу, фактично як пасовище не використовується.

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, вказані суперечності не усунув.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не звернув належної уваги на фактичні обставини справи, не надав належної правової оцінки зазначеним позивачем і відповідачем обставинам, зосередивши увагу лише на відсутності доказів того, що дії відповідача не суперечать законодавству і не містять істотного порушення умов договору оренди земельної ділянки, та дійшов передчасного висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначила: «Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі. Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа).

Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання».

Узагальнено Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикцію земельних спорів щодо земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, у разі, якщо:

- фізична особа зверталася до уповноваженого органу та отримала спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване);

- спір стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову як фізична особа скористалася таким правом, звернулася до компетентного органу та отримала повторно земельну ділянку чи земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

Господарська ж юрисдикція спору узагальнено визначається так:

- у правовідносинах користування земельною ділянкою, первинно наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, вважаючи, що в силу прямих приписів законодавства з дня державної реєстрації такого фермерського господарства відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки;

- коли земельна ділянка виділялася додатково фермерському господарству як юридичній особі (пункти 6.14, 6.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, провадження № 12-91гс20).

За таких обставин у справі, яка переглядається, основним питанням для визначення юрисдикції спору є встановлення факту створення відповідачем фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому підприємству земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, не перевірив факту створення ОСОБА_1 фермерського господарства та не з`ясував питання юрисдикційності цього спору, передчасно залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За наведених обставин постанова суду апеляційної інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 263 ЦПК України, тому касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якими врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не вирішував питання про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження у справі

Адвокат Ямковий В. І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся із клопотанням про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої

статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд у своїх постановах вже викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Ураховуючи, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для закриття касаційного провадження за пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційнй суд не встановив дійсні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора відмовити.

У задоволенні клопотання адвоката Ямкового Владислава Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк