Рішення

від 13.12.2024 по справі 2-606/2010

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

13.12.24

Справа №2-606/2010

Провадження № 2/521/540/24

РІШЕННЯ

Іменем України

13 грудня 2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі

головуючого судді Роїк Д.Я.,

при секретарях - Каліній П.О., Приймакіній С.В., Гончаревській І.В.

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій та зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до Кредитної спілки "Козацька", ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу №29/09- 01 від 29 вересня 2009 року

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором №29/08-04 від 29.08.2006 року.

В обґрунтування вимог посилається на укладені 28.08.2006 року та 25.12.2007 року депозитні договори з КС «Козацька» за № 28/08-01 та № 25/12-01. 03.03.2008 року , виплата відсотків по яким КС «Козацька» була припинена. 26.03.2008 року позивачка звернулася до КС «Козацька» заявою про повернення 143000 гривень. Посилається на те, що її заяви не задоволені у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , з якими КС «Козацька» були укладені кредитний договір та Договір поруки, допустили порушення строків погашення заборгованості. У зв`язку з чим просить постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на її користь заборгованість за кредитним договором №29/08-04 від 29.08.2006 року в розмірі 191 424 грн. 38 коп. Під час розгляду справи вказані вимоги позивачка не змінювала та підтримала їх.

Відповідач ОСОБА_4 заперечував проти задоволення вказаних вимог з підстав, викладених в його відзиву на первісну позовну заяву та в зустрічній позовній заяві, а також наданих його представником пояснень у суді та просив відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі. Зустрічний позов просив задовольнити.

В обґрунтування цього посилається на недоведеність позивачкою її вимог за первісним позовом та відсутності підстав для його задоволення.

Вказує, що Позивачка просить стягнути на її користь заборгованість в розмірі 191424 грн. 38 коп. Проте жодних доказів на підтвердження як розміру цієї заборгованості, так і її складових частин нею не надано. Не надано доказів видачі 29.08.2006 року кредиту саме у тому розмірі, який зазначає позивачка. Тобто розмір кредиту не визначений - чи то 20000 грн. чи то 35000 грн . Докази видачи 05.09.2006 року кредиту у сумі 15000 грн. відсутні, документарного підтвердження цього не існує.

Позивачкою фактично і не надано самого кредитного договору, на якій вона і посилається. Зокрема не надано Додатку №1 до кредитного договору, який є його невід`ємною частиною (п.1.1.Договору). Втім , як це й зазначено в п. 3.1. та п. 4.1. Договору, саме ним встановлені розмір кредиту, терміни, суми щомісячних платежів за відсотками, умови, розмір та строки сплати позичальником штрафних санкцій при порушення строків повернення основної суми Кредиту. Істотні умови договору, без яких і неможливо визначити дійсний розмір заборгованості позичальника та її складові частини фактично відсутні. Також посилається на контрозрахунок (т.2 а.с.182) та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10.10.2006 року (т.1.а.с.82) про сплату 8529,67 грн. Стверджує , що розмір заборгованості, визначений позивачами, не відповідає дійсності. При цьому вказує, що первинних бухгалтерських документів на підтвердження як видачі кредиту, його розміру, так і розміру заборгованості та її складових частин, як і будь-якого розрахунку заборгованості не надано. Особова картка позичальника, на яку посилається позивачка ніким не підписана і не засвідчена. А відтак і не може вважатися належним та допустимим доказом у справі. Вона також не відноситься до будь-яких платіжних документів і не може свідчити про сплату чи несплату позичальником боргу. Просить суд врахувати при цьому правові висновки Верховного суду, згідно яких для визначення суми і підстав виконання боргових зобов`язань, або будь-якої їх частини за загальним правилом єдиною та остаточною підставою є тільки первинні документи. Стверджує , що за умов відсутності таких доказів вимоги позивачки за первісним позовом є недоведеними.

Посилається, що 29.08.2007 року кредитний договір припинив вже свою чинність і позивачі вже не мали права нараховувати будь-які відсотки. З приводу чого саме посилається на норми права, зокрема на не правомірність встановлення в договорі плати за кредит, а також і на відповідні правові висновки Верховного суду.

Заперечує також проти визначеного розміру пені. Вказує на безпідставність її нарахування поза межами 1 року, її недоведеність, невідповідність дійсним обставинам та намагання лише неправомірного збагачення позивачів за її рахунок.

Додатково надав суду та посилається на наявність вже судових рішень в ЄДРСР та в системи " Судова влада України" про те, що ця ж сама позивачка, на цій же самій підставі та з посиланням на ті ж самі лише два депозитні договори з КС «Козацька» за № 28/08 01 від 28 серпня 2006 року та № 25/12 01 від 25 грудня 2007 року вже неодноразово зверталася до різних судів України з такими же самими позовами і вимогами до інших відповідачів про стягнення тих же самих грошових коштів по цим же двом депозитним договорам. І вже неодноразово отримала інші судові рішення про стягнення коштів за тими ж самими депозитними договорами в сумі , яка вже в декілька разів перевищує суму її депозиту. Вказує на необхідність врахування цього та зловживання правом позивачкою. Зазначає також що КС "Козацька" ще до того, як позивачка звернулася до суду з цим позовом, свої зобов`язання за вказаними вище депозитними договорами вже виконала повністю. Тобто зобов`язання за ними припинилися, оскільки позивачі неодноразово отримали вже відшкодування на їх користь сум депозиту за тими ж самими договорами депозиту за відповідними рішеннями суду, які мають вже законну силу. Проте в даній справі це приховується ними. Відповідно і їх посилання на порушення їх прав є безпідставними.

При цьому позивачам ці обставини та наявні вже судові рішення безумовно відомі, оскільки ОСОБА_2 зверталася з заявами про заміну її як сторони у виконавчих провадженнях , отримувала та пред`являла виконавчі листи для виконання. Втім приховує ці обставини від суду.

Але в дійсності сума її депозиту в розмірі 143000 грн., на повернення якого позивачка посилається також і в цій справі, декілька разів вже була їй повернута зазначеними судовими рішеннями, ще до її звернення до суду з даним позовом.

На цій підставі стверджує, що у позивачки за первісним позовом відсутнє вже само право вимоги , що є самостійною підставою для відмови у задоволенні її позову.

Також посилається на відсутність підстав для задоволення вимог позивачів до нього, як поручителя. Вказує, що порука за Договором поруки №5 від 29.08.2006 року припинилися ще до звернення позивачів до суду з даним позовом та також і до укладання договору відступлення права боргу, на який вони посилаються в силу про це приписів ч.4 ст. 559 ЦК України. Тобто і не могло бути і відступлене право вимоги за ним, оскільки порука вже припинилася ще до цього.

Звертає увагу, що Договір поруки припинив свою дію ще 29 серпня 2007 року. А з вимогами до поручителя протягом 6 місячного строку (в редакції Закону чинній на той час) позивачі не зверталися . Первісно позивачами позовні вимоги були пред`явлені лише до одного відповідача - ОСОБА_3 . Ухвалою суду його, як іншого відповідача та поручителя, було залучено до участі у справі та і вимоги до нього були пред`явлені лише 05 листопада 2009 року . Тобто з пропуском встановленого законом строку, що і вважає підставою для відмови у задоволенні позову щодо нього, як поручителя.

Іншою підставою для цього ж вважає відсутність будь-якого Договору про відступлення права вимоги від первісного кредитора до позивачки ОСОБА_2 за Договором поруки №5 від 29.08.2006 року . Такий договір не укладалося і його не існує.

За таких обставин і перехід права вимоги від первісного кредитора за договором поруки не відбувся і у позивачів відсутнє само право вимоги до нього.

На підставі цього вважає, що підстав для задоволення вимог позивачів до нього , як поручителя не існує.

Просить суд врахувати відповідні правові висновки Верховного суду.

Аргументи і доводи сторін щодо зустрічного позову:

Заперечуючи проти первісного позову відповідачем ОСОБА_4 було подано до суду зустрічний позов, який, як вважає відповідач, повністю виключає можливість задоволення первісного позову .

Зазначає, що про існування спірного договору відступлення прав вимоги та про його зміст він вперше довідався лише 17 січня 2024 року під час розгляду справи вже у суді .

Вказує, що спірний Договір відступлення права за своєю суттю є договором факторингу. Він містить умови, які притаманні виключно договору факторингу. Право вимоги було відступлена не за номінальною вартістю, тобто не за тією сумою, яку боржник має сплатити кредитору, а у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається та за загальною сумою депозитів позивачки. Тобто з отриманням фактором фінансування та додаткової плати, що є ознакою договору саме факторингу. За рахунок укладання спірного договору відступлення прав вимоги відбулося погашення усіх зобов`язань Кредитної спілки "Козацька" перед іншими позивачами за їх депозитними договорами . А Кредитна спілка " Козацька" отримала фінансування та дохід у вигляді погашення її зобов`язань перед позивачами за їх депозитними договорами.

Звертає увагу, що відповідачі за зустрічним позовом стверджують, що за спірним договором вони набули права вимагати від боржника сплати не тільки боргу, а й сплати відсотків та інших платежів, передбачених кредитним договором, яким вони вже і скористалися. Звернулися до суду з вимогами стягнення процентів, передбачених кредитним договором, яким встановлена відсоткова ставка за користування кредитом - 46% річних ( п.2.2. кредитного договору). На підтвердження цього посилається на заяву позивачів про збільшення позовних вимог від 06.04.2010 року, в т.ч. і стягнення додатково нарахованих ними відсотків, пені та штрафних санкцій.

Вказане є та відносить до фінансових послуг і підтверджує надання ними саме фінансової послуги - надання грошових коштів за плату. Тобто надають фінансові таким чином послуги. Втім нараховувати відсотки , пеню та плату за кредит, що є та відноситься до фінансових послуг, мають право здійснювати лише спеціальні суб`єкти , які мають на то відповідну ліцензію.

На цій підставі стверджує, що спірний договір за своєю суттю є договором факторингу. Інші його суттєві умови також притаманні факторингу.

Окремо зазначає, що письмової вимоги та повідомлення про заміну кредитора не існує, хоча саме в них мала би бути вказана конкретна сума боргу на дату відступлення. Такої суми заборгованості не існує і спірній договір зазначення цього не містить.

Посилається на те, що, спірний договір стосується саме кредитних операцій , які регулюються спеціальним законодавством, за нормами якого фінансові послуги надаються виключно суб`єктами господарювання, якими ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_6 не є. Просить суд врахувати відповідні правові висновки Верховного суду з приводу зазначеного. Вказує на особливість цієї справи та просить врахувати, що в спірному договорі є окрема та спеціальна умова , що даний договір є невід`ємною частиною кредитного договору.

Втім відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст.512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерний спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - це банк або інша фінансова установа.

Наголошує, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а суб`єктний склад сторін спірного договору суперечить нормам діючого законодавства!

Вказує, що ст.1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є лише банк або інша фінансова установа. Позивачка такої особою не є. А відтак і заміна кредитора в такому випадку і не могла відбутися в силу про це прямого припису закону. Посилається на правові висновки Верховного суду , згідно яких фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги.

Також ураховуючи наявність інших судових рішень за участю тих же самих позивачів, вказує , що вбачається ознаки вчинення систематично таких господарських операцій відповідачами. Вказане також підтверджує , що спірний договір є договором факторингу.

Посилаючись на викладене просить зустрічний позов задовольнити .

В відзиву на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 заперечує проти його задоволення.

04 вересня 2024 року нею були подані пояснення до Відзиву на зустрічну позовну заяву, на які позивачем за зустрічним позовом 18 вересня 2024 року були подані заперечення.

17 вересня 2024 року до суду від відповідачки надійшли також додаткові письмові пояснення за первісним позовом.

Представником позивача за зустрічним позовом суду була подана відповідь на Відзив на зустрічну позовну заяву.

Ухвалою суду від 18 вересня 2024 року позовну заяву Кредитної спілки "Козацька", ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в частині позовних вимог Кредитної спілки "Козацька" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій - залишити без розгляду. Закрито у зв`язку зі смертю позивача провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 27 листопада 2024 року провадження у справі за зустрічним позовом в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору недійсним було закрито у зв`язку із смертю ОСОБА_6 та відсутності спадкоємців.

27 листопада 2024 року представником відповідача ОСОБА_4 суду були подані у письмовому вигляд судові дебати, а також 13 грудня 2024 року Доповнення до них.

13 грудня 2024 року до суду позивачкою за первісним позовом ОСОБА_2 та представником відповідача ОСОБА_4 були подані письмові заяви про розгляд та вирішення справи без їх участі. З урахуванням цього, зважаючи на тривалий час знаходження справи у суді , суд вважає за можливим розглянути та вирішити дану справу за наведених вище обставин.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини:

Як вбачається спір стосується кредитних правовідносин , правовідносин, пов`язаних з відступленням прав вимоги за кредитним договором і визнання правочинів недійсними .

Судом встановлено, що до Малиновського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 , правонаступником якої після її смерті є її донька - ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення на її користь заборгованості за Кредитним Договором №29/08-04 від 29.08.2006 року в розмірі 191 424 грн. 38 коп.

Вказані обставини підтверджуються копією Доповнень до позовної заяви (т.2. а.с.101-102), копією Свідоцтва про смерть ОСОБА_1 (т.2. а.с.179), Свідоцтвом про право на спадщину за законом (том 2. а.с.180), Витягом про реєстрацію спадкової справи в Спадковому Реєстрі ( том.2 а.с 181).

Враховуючи це, Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2024 року задоволена заява про заміну позивача за первісним позовом на її правонаступника - ОСОБА_2 .

Позивачка за первісним позовом посилається на те, що 29.08.2006 року між Кредитною Спілкою "Козацька", як кредитором та ОСОБА_3 , як позичальником було укладено Кредитний Договір К № 29/08-04 від 29.08.2006 р., згідно якого сторони домовилися про надання кредитором та отримання позичальником кредиту в розмірі 35 000 гривень під 46% річних зі строком його повернення - до 29 серпня 2007року, копія якого є наявною у справі (т.2 а.с.164-165).

В забезпечення виконання вказаного Кредитного Договору також 29 серпня 2006 року між Кредитною Спілкою " Козацька" та ОСОБА_5 був укладений Договір поруки №5, копія якого є наявною у справі (т.2. а.с. 166).

Оригіналів вказаних Договорів суду позивачкою не надано.

Не надано також і Додатків до вказаного Кредитного Договору , зокрема Додатку № 1, посилання на який міститься в п.1.1., 4.1.,4.4, ,4.8.2. Кредитного Договору та який є, як це і зазначено в п.1.1 Договору, його невід`ємною частиною.

Графіку погашення кредиту суду також не надано.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

За умовами Кредитного Договору повернення основної суми Кредиту та сплата відсотків обумовлена щомісячними платіжами . ( п. 2.1.,2,2,3,2.,3,3 та вказаним у Додатку №1 до цього Кредитного Договору.

Терміни, суми щомісячних платежів по кредиту та відсотками, умови, розмір та строки сплати позичальником штрафних санкцій при порушення строків повернення основної суми Кредиту обумовлені також посиланням на вказаний Додаток №1.

Суд бере до уваги їх відсутність у справі та ненадання їх позивачкою суду.

Подання доказів суду на підтвердження їх вимог чи заперечень є обов`язком сторін у справі. Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на доказування і одночасно виконують обов`язок із доказування, оскільки стаття 12 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд під час підготовчого провадження роз`яснив учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов`язки, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій.

Пункт 2 частини 1 статті 43 ЦПК передбачає право учасників справи подавати докази. Пункт 4 частини 2 статті 43 ЦПК - їх обов`язок подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Статею 81 ЦПК регламентується правило розподілу обов`язків із доказування (тягаря доказування) між сторонами.

В даному випадку процесуальний закон покладає на позивачку за первісним позовом обов`язок довести пред`явлені нею вимоги належними та допустимим доказами.

Враховуючи, що таких доказів суду позивачкою не надано, а саме за відсутності Додатку № 1, посилання на який міститься в пунктах :1.1., 4.1., 4.4, 4.8.2. Кредитного Договору та який є, як це і зазначено в пункті 1.1. Кредитного Договору його невід`ємною частиною, а також Графіку погашення кредиту та належного Розрахунку заборгованості, без дослідження та врахування викладеного в них, суд позбавлений можливості перевірити та встановити дійсний розмір заборгованості позичальника та її складові частини.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про недоведеність позивачкою ОСОБА_2 її позовних вимог за первісним позовом.

При цьому суд враховує також і наступне:

Судом встановлено, що 28.08.2006 року та 25.12.2007 року ОСОБА_1 уклала депозитні договори з КС «Козацька» за № 28/08 01 та № 25/12 01, на які остання і посилається в своєму первісному позові.

Вказані обставини підтверджуються копіями депозитних договорів ОСОБА_1 з КС «Козацька» за № 28/08 - 01 від 28.08.2006 року (т.2.а.с.104) та № 25/12 01 від 25.12.2007 року ( т.2. а.с.195).

Згідно прибутковим касовим ордерам від 28.08.2006 р.; 27.11.2006р.; 22.02.2007р.; 11.07.2007р.; 08.08.2007р. та 25.12.2007р. загальна сума внесених грошових коштів по зазначеним двом договорам склала 143 000 гривень.

ОСОБА_2 вказує, що 3 березня 2008 року виплата відсотків по цим депозитним договорам КС «Козацька» була припинена, а також на те, шо 26 березня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до КС «Козацька» з заявою про повернення 143000 гривень по вказаним депозитним договорам № 28/08 01 від 28.08.2006 року та № 25/12 01 від 25.12.2007 року.

Проте належних доказів цього суду не надано.

Надаючи оцінку цим доказам та доводам позивачки за первісним позовом суд критично ставиться до них. Враховує наявність інших судових рішень з ЄДРСР з системи "Судова влада України", на які і посилається відповідач та якими встановлені обставини , що стосуються депозитних договорів за № 28/08 01 від 28 серпня 2006 року та за № 25/12 01 від 25 грудня 2007 року, на які і посилається позивачка у даній справі.

Ними підтверджуються доводи відповідача за первісним позовом, що на підставі цих депозитних договорів за № 28/08 01 від 28 серпня 2006 року та за № 25/12 01 від 25 грудня 2007 року позивачка вже неодноразово , використовуючи ці ж самі депозитні договори, вже зверталася до суду до інших відповідачів та отримала судові рішення в сумі, яка перевищує загальну суму її депозиту в розмірі 143 000 грн, на що вона і посилається в цій справі.

При цьому, підставою для цього, були такі ж самі договори відступлення прав вимоги на фінансові вимоги боргу, укладені нею з тією ж самою КС " Козацька", як і в даній справі. А її правонаступник - ОСОБА_2 зверталася у подальшому з заявами про заміну її, як сторони у виконавчих провадженнях, за відповідними виконавчими листами, які були задоволені судами.

Судом встановлено, що в даній справі, в обґрунтування свого позову позивачка так само як і в інших справах, посилається на те, що нею були укладені з КС "Козацька" депозитні договори за № 28/08 01 від 28 серпня 2006 року та за № 25/12 01 від 25 грудня 2007 року на загальну суму 143 000 грн. Її заява про повернення депозитів не задоволена лише у зв`язку з тим, що відповідачі не погасили кредит, не провели виплату по кредиту та нарахованими відсоткам.

Суд критично ставиться до цих доводів та посилань позивачки, оскільки в справі є копія вироку Приморського районного суду м. Одеса від 15.11.2011 року у справі № 10219/11 відносно посадових осіб КС " Козацька ". Зазначений Вирок міститься також і в ЄДРСР за посиланням : https://reyestr.court.gov.ua/Review/20335381 , яким було засуджено посадових осіб КС " Козацька " за розкрадання коштів вкладників.

Щодо Договору №29/09- 01 від 29.09.2009 року про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу суд зазначає наступне:

Судом встановлено, що 29.09.2009 року між КС «Козацька» та ОСОБА_1 і ОСОБА_6 був укладений Договір про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу.

Вказані обставини підтверджуються копією зазначеного Договору за №29/09- 01, який є наявним у справі (т.2. а.с. 114), а його оригінал було надано суду під час дослідження доказів у справі.

За цим Договором Кредитна Спілка "Козацька" передає право вимоги про повернення позикових зобов`язань ОСОБА_3 перед КС " Козацька" згідно Кредитного договору К №29/08-04 від 29.08.06 року в обсязі 60% на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . При цьому Акту прийому-передачі вказаної вимоги суду не надано . Як і не надано доказів направлення повідомлення про заміну кредитора боржнику, з зазначенням конкретної суми боргу, що передається кожній із сторін цього договору: ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Суд звертає увагу на це та на невизначеність, в такому випадку, суми боргу, який мав бути відступлений за зазначеним договором на користь конкретно ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

А відтак і є не визначеною сума боргу, яку була відступлена КС " Козацька " на користь ОСОБА_1 за цим договором. Доказів цього суду не надано.

При цьому судом враховується те, що позовні вимоги ОСОБА_6 та КС " Козацька" залишені судом без розгляду. А позивачка при цьому просить суд згідно зазначеного в Доповненнях до позовної заяви стягнути на її користь заборгованість в розмірі 191 424 грн. 38 коп.

Проте чим саме підтверджується та з чого саме складається саме така сума заборгованості, позивачкою не доведено. Доказів на підтвердження саме такої суми заборгованості відповідачів перед позивачкою та її складових частин позивачкою не надано.

В Доповненнях до позовної заяви вказана лише загальна сума заборгованості позичальника перед одночасно трьома позивачами : КС " Козацька", ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , але не вказано і не зазначено, з чого саме та які є складові частини заборгованості відповідачів саме перед позивачкою, яку вона просить стягнути у розмірі 191 424 грн. 38 коп.

Відповідного розрахунку заборгованості суду позивачкою не надано, також і будь-яких доказів (первинних бухгалтерських документів , виписок , платіжних документів, квитанцій, тощо) на підтвердження саме такої суми заборгованості та її складових частин суду не надано.

Крім того, належних та допустимих доказів видачі 29.08.2006 року кредиту саме у тому розмірі, який зазначає позивачка в сумі 35 000 грн суду не надано .

Будь-якого документарного підтвердження цього, а також будь-яких платіжних чи видаткових документів про видачу та отримання позичальником 29.08.2006 року саме такої суми кредиту суду також не надано.

При цьому позивачка не заперечує, що 29.08.2006 року у якості кредиту було видано позичальнику лише 20 000 грн. Доказів видачі іншої суми кредиту суду нею не надано.

Посилання позивачки на Особову картку позичальника суд не бере до уваги, оскільки при її поданні не дотримані вимоги процесуального закону .

За правилами частини дев`ятої статті 83 ЦПК України суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

З таким чи будь-яким іншим клопотанням про її приєднання позивачка під час підготовки справи до розгляду не зверталася і відповідно судом і не вирішувалося. При цьому подана нею суду первісно її копія не підписана та не засвідчена належним чином. Докази попереднього направлення її копії, як це і передбачено процесуальним законом, іншим сторонам у справі позивачкою суду надані не були.

Внаслідок чого, згідно приписів процесуального закону, вказане клопотання процесуальною ухвалою суду, занесеною у Протокол судового засідання, було залишено судом без розгляду.

У подальшому подання її копії у якості лише додатку до пояснень позивачки, без будь-якого клопотання про приєднання доказу до матеріалів справи, не є належним виконанням вимог процесуального закону щодо подання доказів.

З урахуванням чого відповідно суд позбавлений можливості надавати оцінку такому доказу.

Крім того суд звертає увагу, що в ній вказано та міститься посилання на зовсім інший номер договору. А зазначені в ній відомості не відповідають вказаним у спірному кредитному договорі, зокрема в ньому вказано проценти - 0,5 % річних до того ж до невідомих додаткових відсотків, які не вказані в кредитному договорі.

Також суд погоджується з доводами відповідача про те, що вона не є та не відноситься до будь-яких платіжних документів і не свідчить про сплату чи несплату тих чи інших грошових сум.

Суд враховує, що належних доказів на підтвердження як розміру заборгованості, так і її складових частин , яку просить стягнути позивачка на її користь нею не надано, а відомості, на які вона посилається є суперечливими.

Так, згідно вказаного в Доповненнях до позовної заяви позивачка просить стягнути на її користь заборгованість у розмірі 191 424 грн. 38 коп.

Одночасно з цим, у своєму відзиву на зустрічну позовну заяву та в своїх поясненнях до нього, позивачка зазначає іншу суму загальної заборгованості позичальника перед нею у розмірі вже 491 995, 05 грн.

При цьому сума заборгованості по кредиту , як нею і зазначається, складала лише 29 166,66 грн., а заборгованість по відсоткам 41 757,06. Заперечуючи проти позову відповідач вказує на помилковість визначеної позивачкою суми заборгованості по відсоткам та її невідповідність умовам кредитного договору, оскільки розмір відсотків за 10 місяців, що залишилися до спливу чинності договору складає лише 13 416,66 грн, а не 47 344,27 грн, як це вказують позивачка.

Одночасно сума пені у розмірі 236 074,98 грн та плати за користування кредитом у розмірі 122 414,34 грн. в декілька разів перевищує суму боргу, що суд вважає неспівмірним з сумою боргу та не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому судом встановлено, що Кредитний Договір К № 29/08-04 від 29.08.2006 року, на який посилається позивачка , був укладений строком на 12 місяців, тобто до 29 серпня 2007 року .

З урахуванням цього суд погоджується з доводами відповідача ОСОБА_4 про те, що нарахування відсотків за межами строку дії кредитного договору є неправомірним. Як і неправомірним є нарахування пені поза межами встановленого законом спеціального строку в 1 рік., встановленого нормами ч.2 ст. 258 ЦК України ( в редакції чинній на час її нарахування) про що суду подана відповідна заява про його застосування.

Щодо нарахування процентів, суд з цього приводу враховує правові висновки Великої Палати та Верховного суду , викладені в Постановах від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 та у Постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, у яких вказується, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за користування кредитом, сформульованого у вказаних вище Постановах. Вказаний висновок був підтверджений і у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.

Аналогічні правові висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року , в яких вказується, що :

«У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів."

Щодо пені суд , як це і зазначено вище, вважає, що сума пені у розмірі 236 074,98 грн та плати за користування кредитом у розмірі 122 414,34 грн. в декілька разів перевищує суму боргу, що суд вважає неспівмірним з сумою боргу та не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому норми Закону "Про споживче кредитування" (ст.21), обмежують максимальну суму штрафу та пені. Разом вони не можуть перевищувати 50% від суми, одержаної позичальником за кредитним договором, а максимальна сума пені не може перевищувати 15% від суми простроченого платежу.

Вирішуючи дане питання суд враховує правові висновки Верховного суду, викладені в Постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 р. у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 р. у справі № 904/2847/19, а також і в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 р. у справі № 910/5051/19 р., в яких вказується на відсутність підстав для стягнення пені та платежів, які значно , як і в даному випадку, перевішують ціну договору. Суд вважає, що задоволення таких позовних вимог позивачки та стягнення з відповідачів на користь позивачки пені та плати за кредит у розмірі, що в декілька разів перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, що відповідає вимогам розумності та справедливості і не може слугувати підставою для неправомірного за рахунок цього збагачення . Аналогічний висновок викладений і в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №727/9352/17.

Щодо поруки та вимог позивачки до поручителя суд погоджується з доводами відповідача ОСОБА_4 про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки за первісним позовом до поручителя.

Судом встановлено , що Договір поруки , на який, як на єдину підставу пред`явлення вимог до нього і посилається позивачка, припинив свою дію ще 29 серпня 2007 року.

Згідно норм частини 4 статті 559 Цивільного Кодексу України ( в редакції, що була чинна на той час ) було встановлено, що :

" Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки."

Судом встановлено, що з вимогами до поручителя , протягом 6 місячного строку після спливу строку Договору поруки, як це і було передбачено нормами ч.4 ст. 559 ЦК України (в редакції Закону чинній на той час) позивачка не зверталася.

Первісно позовні вимоги були пред`явлені нею лише до одного відповідача ОСОБА_3 .

Вимоги до поручителя були пред`явлені нею та Ухвалою суду його було залучено до участі у справі, які співвідповідача лише 05 листопада 2009 року, тобто вимоги до поручителя були пред`явлені з пропуском встановленого законом строку.

Таким чином вказаний договір та порука припинилася ще до того, як був пред`явлений позов до суду та до укладання також і договору відступлення права боргу.

Суд при вирішенні цих вимог враховує також доводи відповідача про те, що будь-якого Договору про відступлення права вимоги від первісного кредитора до позивачки ОСОБА_2 за Договором поруки №5 від 29.08.2006 року не укладалося і його не існує.

Доказів зворотного позивачкою не надано. Позивачка ОСОБА_2 в своєму позові посилається лише на Договір відступлення прав вимоги за кредитним договором, а не за договором поруки.

За таких обставин і перехід права вимоги від первісного кредитора за договором поруки не відбувся.

Таким чином у позивачки за первісним позовом відсутнє само право вимоги до поручителя. А відтак і будь-яких підстав для задоволення первісного позову позивачки щодо поручителя не існує.

Суд враховує також і правові висновки, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №2-1268/11 (провадження №14-2цс23), відповідно до яких вказується, що : "Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, що встановлено договором або законом строк його дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Судом встановлено , що з вимогами до поручителя позивачка звернулася лише 05 листопада 2009 року, тобто після припинення вже поруки.

З урахуванням цього, встановлених судом конкретних обставин даної справи, а також і правових висновків Верховного суду з приводу припинення поруки , суд дійшов висновку про наявність підстав , передбачених законом для відмови позивачці у задоволенні її вимог до поручителя.

Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши зміст кредитного договору, Доповнень до позовної заяви, матеріали справи та дослідивши наявні у ній докази суд вважає вимоги позивачки про стягнення заборгованості з відповідачів на її користь за Кредитним Договором недоведеними та такими, що не підлягають до їх задоволенню.

Щодо зустрічного позову, суд враховує положення Статті 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Позивач за зустрічним позовом звернувся до суду та просить суд визнати недійсним Договір про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу №29/09- 01 від 29 вересня 2009 року.

Судом встановлено, що 29 вересня 2009 року між Кредитною спілкою " Козацька" та гр. ОСОБА_1 (правонаступником якої є ОСОБА_2 ) та гр. ОСОБА_6 було укладено Договір про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги борга №29/09-01, в якому сторони зазначили, що вказаний договір є невід`ємною частиною Кредитного договору К № 29/08-04 від 29.08.2006 року.( т.2. а.с. 114).

Позивач за зустрічним позовом звертає на це окрему увагу суду і суд враховує вказані обставини та доводи позивача за зустрічним позовом.

Судом досліджено Договір про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу №29/09-01 , предметом якого є передання права вимоги за кредитним договором №К № 29/08-04 від 29.08.06 р. від первісного кредитора: юридичної особи -Кредитної Спілки " Козацька" на користь двох фізичних осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 .

Дослідивши зміст вказаного договору, оцінивши його умови у сукупності та в поєднанні з іншими обставинами даної справи, зокрема враховуючи і первісний позов, суд дійшов висновку , що вказаний договір про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу №29/09- 01 від 29 вересня 2009 року , оскільки , як це і зазначено в ньому, він є невід`ємною частиною кредитного договору №К № 29/08-04 від 29.08.06 року суперечить та не відповідає вимогам закону .

Судом встановлено, що спірний договір був укладений між первісним кредитором: юридичною особою - Кредитною спілкою "Козацька" та двома фізичними особами : ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 .

Судом також встановлено, що при цьому КС Козацька не ліквідована і в процедурі ліквідації на час укладання спірного договору не знаходилася.

Суд погоджується з доводами позивача за зустрічним позовом, що спірний договір стосується кредитних операцій, які регулюються нормами Закону України «Про банки і банківську діяльність" .

Згідно пункту 3 частини 1 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг визнається кредитною операцією. Вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило, за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються виключно суб`єктами господарювання, які мають відповідні ліцензії.

Втім суб`єктний склад сторін спірного договору суперечить нормам діючого законодавства, положенням ч.3 ст.512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерний спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор це банк або інша фінансова установа.

Відповідно і заміна кредитора в такому випадку на фізичну особу не могла відбутися в силу про це припису закону.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є лише банк або інша фінансова установа.

Відповідно і передача прав вимоги за спірним договором від юридичної особи на користь двох фізичних осіб є незаконною та неправомірною. А відтак спірний Договір було укладено з порушенням норм діючого законодавства України, що й є підставою для визнання його недійсним.

Суд звертається та враховує при вирішенні зустрічного позову правові висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) .

В даній справі Велика Палата вирішувала так саме питання визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги за кредитними договорами і надала вже відповідний правовий висновок та вказує, що: " фізична особа у будь - якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки; або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа з погодження Національного банку України."

Аналогічний висновок міститься і в Постановах ВП ВС від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц ( Провадження № 14-16цс20., від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 , від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, провадження № 14-16цс20.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 10.11.2020 року в справі №638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) не знайшла підстав для відступу від зазначених висновків.

Цей же самий висновок був ще раз підтверджений та конкретизований Великою палатою Верховного суду і у Постанові ВП ВС від 8 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, в який Велика Палата Верховного суду вкотре наголосила на сформульованій вже нею та Верховним судом вже усталеній правовій позиції, що: "… фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі послуги надають лише спеціалізовані установи, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа."

Позивач за зустрічним позовом звертає увагу на останні правові висновки Великої Палати Верховного суду з цього приводу, а саме: 14 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернувся до Великої Палати Верховного суду та просив в своїй Ухвалі відступити від правових висновків Великої Палати , викладених у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).

Суд приймає ці доводи позивача за зустрічним позовом та враховує вказані правові висновки і викладене в них.

При цьому враховує, що Велика Палата Верховного суду не знайшла підстав для цього та своєю Ухвалою від 05 червня 2024 року у справі № 569/22011/18 (Провадження № 14-65цс24 ) Велика Палата Верховного Суду ще раз підтвердила свій же вже усталений правовий висновок , що : "відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ…"

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 30.01.2019 року при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно при вирішенні даної справи суд і враховує таку правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

При цьому в зазначеній вище Постанові Велика Палата Верховного суду окремо підкреслила, що: " не вбачається наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування сформульованого висновку з приводу недійсності договорів відступлення права вимоги за зобов`язаннями, що виникли на підставі кредитних договорів, у яких новим кредитором є особа (у тому числі й юридична), яка за законом не має права надавати фінансові послуги".

Суд, враховуючи як норми вказані вище матеріального права, так і правові висновки Верховного суду дійшов висновку, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи за спірним договором про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу №29/09-01 суперечать положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, а відтак наявні підстави для визнання спірного договору про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу №29/09-01 недійсним та задоволення зустрічного позову.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд не бере до уваги посилання відповідачки за зустрічним позовом на п.5. ч.6 ст. 4 Закону України " Про кредитні спілки", оскільки вказаною нормою врегульовано можливість відступати право вимоги за кредитами, наданими членам кредитної спілки, а не відступати належне їй право вимоги за кредитами кредитною спілкою фізичним особам.

При цьому суд відхиляє доводи та посилання відповідачки за зустрічним позовом на те, що спірний договір нібито не порушує права позивача за зустрічним позовом з урахуванням того, що Конституцією України безпосередньо гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїм порушених, не визнаних чи оспорюваних прав та інтересів. Відповідачкою за зустрічним позовом, як Позивачкою за первісним позовом пред`явлені позовні вимоги до Позивача за зустрічним позовом з посиланням та обґрунтуванням її вимог до нього саме на спірний Договір про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу №29/09- 01 від 29 вересня 2009 року .

Як роз`яснила Об`єднана палата КГС ВС в Постанові від 16.10.2020 в справі № 910/12787/17 оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

За змістом частини першоїстатті16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки зустрічний позов підлягає до задоволення, судом здійснюється розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи та суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом у рівних частках судовий збір в сумі 1211,20 грн. .

З урахуванням викладеного, керуючись нормами 203,215, ч.3. ст.258, 509-510, 512,ч.4 ст.559, 1054 ЦК України , ст. 265 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на її користь заборгованості за кредитним договором К №29/08-04 від 29.08.2006 року в розмірі 191424 грн. 38 коп. - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кредитної спілки "Козацька" ( Код ЄДРПОУ-33507651 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання недійсним Договору про передачу права відступлення права вимоги на фінансові вимоги боргу №29/09- 01 від 29 вересня 2009 року - задовольнити.

Визнати недійсним з моменту його укладання Договір про передачу права відступлення на фінансові вимоги борга №29/09- 01 від 29 вересня 2009 року, укладений між Кредитною спілкою "Козацька" (Код ЄДРПОУ - 33507651) та гр. ОСОБА_1 (правонаступником якої є ОСОБА_2 ) та гр. ОСОБА_6 .

Стягнути, у рівних частках з Кредитної спілки "Козацька" (Код ЄДРПОУ 33507651), ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23 грудня 2024 року.

Суддя: Д.Я. РОЇК