Постанова

від 10.04.2025 по справі 129/189/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 129/189/24

Провадження № 22-ц/801/454/2025

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондар О. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 рокуСправа № 129/189/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 , який поданий її представником адвокатом Вихорем І. І., до Гайсинської міської ради Вінницької області, Гайсинської районної ради Вінницької області, Державної установи «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» про визнання права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Гайсинської міської ради Вінницької області, Державної установи «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я» на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області у складі судді Бондар О. В. від 27 березня 2024 року,

встановив:

11 січня 2024 року ОСОБА_1 через представника адвоката Вихора І. І. звернулася до суду з цим позовом, за яким просила визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що з 31 березня 2006 року по 25 грудня 2012 року перебувала на посаді головного лікаря Гайсинської районної санітарно-епідеміологічної станції (далі СЕС). Власного житла в м. Гайсині не мала, тому 24 жовтня 2006 року Гайсинською районною радою Вінницької області на підставі відповідних клопотань було прийнято рішення 4-ї сесії 5-го скликання «Про клопотання обласної та районної санітарно-епідеміологічних станцій» пунктом 3 якого дозволено Гайсинській районній СЕС провести реконструкцію колишнього приміщення відділення профілактичної дезінфекції, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , під відомче житло для головного лікаря райсанепідемстанції.

15 листопада 2006 року Гайсинською міською радою Вінницької області на підставі клопотань обласної та районної СЕС було прийнято рішення № 367, пунктом 1 якого надано дозвіл Гайсинській районній СЕС, правонаступником якої є відокремлений структурний підрозділ Гайсинський районний відділ Державної установи «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (далі ДУ «Вінницький ОЦКПХ МОЗ»), провести переобладнання та реконструкцію приміщення відділення профілактичної дезінфекції у житловий будинок по АДРЕСА_1 , та пунктом 2 вказаного рішення зобов`язано оформити необхідну технічну документацію. 08 червня 2007 року Гайсинським міським проектним комунальним підприємством був виготовлений будівельний паспорт № 108-Б на переобладнання та реконструкцію приміщення відділення профілактичної дезінфекції у житловий будинок по вулиці Громадянській № 18. За результатами комісійного обстеження вказаного приміщення було встановлено, що воно є непридатним для переобладнання та реконструкції у житловий будинок, про що складено відповідний акт обстеження від 08 червня 2007 року.

07 грудня 2007 року Гайсинською районною радою Вінницької області було прийнято рішення 14-ї сесії 5-го скликання, яким дозволено Гайсинській районній СЕС провести знесення колишнього приміщення відділення профілактичної дезінфекції в АДРЕСА_1 та здійснити будівництво відомчого житла для головного лікаря СЕС.

21 грудня 2007 року міська рада прийняла рішення № 338, яким надала дозвіл Гайсинській районній СЕС провести будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1 взамін старої будівлі, яка зруйнувалась, та зобов`язала оформити необхідну технічну документацію.

22 липня 2008 року Гайсинським міським проектним комунальним підприємством виготовлений будівельний паспорт № 47-Б на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 .

У зв`язку із відсутністю державного (бюджетного) фінансування будівництво житлового будинку здійснювалось господарським способом виключно за рахунок коштів ОСОБА_1 .

Житловий будинок в АДРЕСА_1 був побудований ОСОБА_1 з дотриманням проектних рішень, визначених у будівельному паспорті, та дотриманням будівельних норм; після завершення будівництва будинок був введений в експлуатацію на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 30 грудня 2008 року, затвердженого розпорядженням голови Гайсинської районної державної адміністрації № 35 від 30 січня 2009 року.

Формально житловий будинок перебував у власності ДУ «Вінницький ОЦКПХ МОЗ» з балансовою вартістю 0 грн, яка довідкою № 282 від 18 серпня 2014 року підтвердила, що протягом 2006 2012 років державні кошти на будівництво цього будинку не виділялись, розташований він на вилученій у ДУ «Вінницький ОЦКПХ МОЗ» земельній ділянці площею 0,0692 га, яку рішенням Гайсинської міської ради Вінницької області від 24 жовтня 2010 року, зі змінами, внесеними рішенням Гайсинської міської ради Вінницької області від 21 серпня 2012 року, переведено в резервні території м. Гайсин.

21 жовтня 2010 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на вилученій земельній ділянці, площею0,0692 га, віднесеної до резервних територій міста Гайсин, був переданий із залишковою та, відновною, балансовою вартість 0 грн 00 к. Гайсинській міській раді Вінницької області за актом приймання-передачі, затвердженим 24 грудня 2010 року рішенням міської ради 2-ї сесії 6-го скликання.

Відповідно до даних технічної інвентаризації (технічного паспорта) від 15 грудня 2010 року загальна площа житлового будинку становить 242,10 кв. м, житлова 65,90 кв. м.

ОСОБА_1 офіційними заявами звернулася до ДУ «Вінницький ОЦКПХ МОЗ» щодо погодження та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою на земельну ділянку, площею 0,0692 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , і оформлення права власності на житловий будинок, на які отримала письмові відмови відГайсинської міської ради Вінницької області, Гайсинської районної ради Вінницької області, ДУ «Вінницький ОЦКПХ МОЗ».

Зокрема міська рад повідомила, що вирішення питання приватизації житлового будинку можливе в судовому порядку.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 13 червня 2024 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 242,10 кв. м, житловою площею 65,90кв. м, який складається з приміщень: по підвалу (більярдна) 52,7 кв. м, по першому поверху: коридор 6,1 кв. м, кухня 15,9 кв. м, житлові кімнати 34,6 кв. м, коридор 20,2 кв. м, ванна 17,1 кв. м, по другому поверху: гардероб 20,00 кв .м, хол 20,7 кв. м, житлові кімнати 31,3 кв. м, веранда 23,5 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки будівництво житлового будинку здійснено ОСОБА_1 за її кошти відповідно до дозвільних документів та державних будівельних норм, відповідачі у будівництві зазначеного будинку участі не брали, то право власності на це нерухоме майно в судовому порядку підлягає визнанню за позивачкою відповідно до її вкладу у спорудження будинку на підставі частини другої статті 357 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

В апеляційній скарзі виконувачка обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просила рішення скасувати та постановити нове про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що суд неправильно застосував до спірних відносин норму статті 357 ЦК України, тому що житловий будинок АДРЕСА_1 у спільній власності не перебував. Рішенням 29-ї сесії Гайсинської міської ради 6-го скликання від 06 вересня 2013 року відмінено рішення виконавчого комітету цієї ради від 15 грудня 2010 року та рішення 33-ї сесії міської ради 5-го скликання, 2-ї сесії 6-го від 24 грудня 2010 року, пункт 4 рішення 16-ї сесії 6-го скликання від 21 серпня 2012 року та визнано недійсним Акт приймання-передачі спірного будинку, а тому він фактично повернувся у власність Гайсинської районної СЕС.

Звертала увагу, що фактично спір про право власності на це нерухоме майно між позивачкою та визначеними нею відповідачами відсутній, а його пред`явлення є способом оформлення майна у її власність поза встановленим законом порядком. Зокрема зазначала про відсутність у позивачки документів на виконання будівельних робіт від Державної архітектурно-будівельної інспекції України, правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування (далі ДІАМ). Позивачкою не було дотримано встановленої законом процедури прийняття об`єкту нерухомості в експлуатацію. Не зверталась вона у встановленому законом порядку щодо узаконення самочинного будівництва.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Вихора І. І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким він просив закрити апеляційне провадження у справі через відсутність порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів держави в особі ДІАМ.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 здійснено ОСОБА_1 за її кошти відповідно до дозвільних документів та держаних будівельних норм, відповідачі участі у будівництві не брали, а тому право власності позивачки на будинок підлягає визнанню у судовому порядку відповідно до її вкладу у спорудження будинку на підставі частини другої статті 357 Цивільного кодексу України ( далі ЦК України).

Так відповідно до цієї норми якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Проте жодних доводів про те, що житловий будинок у АДРЕСА_1 перебував у спільній власності ОСОБА_1 та Гайсинської міської ради Вінницької області, Гайсинської районної ради Вінницької області і Гайсинської районної СЕС, правонаступником якої є ДУ «Вінницький ОЦКПХ МОЗ», позивачка не зазначала, як і не ставила перед судом вимоги, передбаченої частиною другою статті 357 ЦПК України, про визначення її частки у спільному майні.

У позовній заяві визначення правової природи правовідносин сторін не міститься, є лише посилання на загальні норми, зокрема частину четверту статті 41 Конституції України, якою гарантовано непорушність права власності особи та частину першу статті 16 ЦК України про право особи на судовий захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим у цивільному процесуальномузаконодавстві дієпринцип «juranovitcuria».Активна рольсуду проявляється,зокрема,у самостійнійкваліфікації судомправової природивідносин міжпозивачем тавідповідачем,виборі йзастосуванні доспірних правовідносинвідповідних нормправа,повного івсебічногоз`ясування обставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданні.

Отже, виходячи із обставин, на які ОСОБА_1 посилалась як на підставу позову створення (будівництво) нею особисто житлового будинку, замість колишнього приміщення відділення профілактичної дезінфекції Гайсинської районної СЕС, яке зруйнувалось, предметом позову вона визначила визнання права власності за ОСОБА_1 на цілий житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 (спосіб захисту, установлений статтею 392 ЦПК України).

Відповідно спір, про вирішення якого просила позивачка, є спором з приводу правовідносин набуття права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до частини четвертої статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). За змістом частини четвертої цієї статтіу разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України, зокрема житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване майно суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проєктною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Держава гарантує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проєктів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проєктів цих об`єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів; участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством (стаття 5 Закону України «Про основи містобудування»).

При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені статтями 26, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37цьогоЗакону).

У пункті 1.1. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 року № 945/5166, чинного на час будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об`єктів, розширення і технічного переоснащення є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проєктної документації, підключення до інженерних мереж та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проєктування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частини п`ятої стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до пункту 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, датою введення закінченого будівництвом об`єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття цього об`єкта органом виконавчої влади чти органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Згідно з пунктом 27 цього Порядку акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чти органом місцевого самоврядування, що утворив комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

У справі немає дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт, акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 від 30 грудня 2008 року, затверджений Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області лише 30 січня 2009 року.

Разом з тим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі Порядок № 923), який набрав чинності з 01 січня 2009 року. Цей Порядок повноваженнями, зокрема щодо прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майно наділив інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю (пункт 2 якого визначає, що документом, що підтверджує прийняття об`єкта в експлуатацію, є свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції залишив поза увагою, що спір про право між ОСОБА_1 та Гайсинською районною радою Вінницької області, ДУ «Вінницький ОЦКПХ МОЗ» у цій справі відсутній, що підтверджується як доданими до позовної заяви доказами, так і позиціями їх представників в суді першої інстанції, які не могли висловити власної думки щодо заявлених вимог, фактично підтвердивши, що юридичні особи, яких вони представляють, не оспорюють права ОСОБА_1 на житловий будинок по АДРЕСА_1 , рішення на їх права, обов`язки та законні інтереси вплинути не може.

Згідно зчастинами першою,третьою статті13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22).

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

За змістом наведеної норми процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 635/7642/16-ц (провадження № 61-42670св18) вказано, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача.

Колегія суддів виснує, що спір у цій справі виник через неможливість узаконення права власності позивачки на об`єкт самочинного будівництва, зокрема у зв`язку із відсутністю документів про дозвіл ОСОБА_1 здійснювати будівництво житлового будинку на земельній ділянці, що належить територіальній громаді м. Гайсина Вінницької області шляхом будівництва нового об`єкта на місці будівлі профілактичної дезінфекції Гайсинської районної СЕС та прийняття його в експлуатацію державною архітектурно-будівельною інспекцією, правонаступником якої є ДІАМ, яка є належним відповідачем у справі, як компетентний орган державного архітектурно-будівельного контролю.

Такі ж по суті висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 126/1663/23.

Отже апеляційний суд вважає обґрунтованим доводи апеляційної скарги прокурора про те, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, а тому в його задоволенні необхідно відмовити з цих підстав.

З таких же міркувань апеляційний суд відхиляє доводи представника позивачки адвоката Вихора І. І. про те, що ДІАМ у листі від 27 грудня 2024 року повідомила, що оскаржуваним рішенням питання про права, обов`язки та законні інтереси інспекції не вирішувалось, а тому апеляційне провадження у справі підлягає закриттю.

З огляду на викладене апеляційний суд не дає оцінки доводам сторін, оскільки це, з урахуванням принципу змагальності, має вирішуватися у справі з належним колом осіб.

Відхиляє апеляційний суд і доводи представника позивачки адвоката Вихора І. І. про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі з огляду на таке.

Статтями 131-1 Конституції України і 23 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора покладено обов`язок щодо представництва інтересів держави в особі суб`єкта владних повноважень, який допустив бездіяльність.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 912/2385/18 зроблено, зокрема такі висновки:

«77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

Як зазначалося 19 грудня 2024 року на відповідне звернення прокурора ДІАМ повідомила, що вважає, що оскаржуваним рішенням питання про права, обов`язки та законні інтереси ДІАМ не вирішувалось, відповідно із апеляційною скаргою на це рішення інспекція не зверталась і наміру такого не мала, натомість вважала за можливе захистити інтереси держави в сфері містобудування у разі залучення її до участі у цій справі.

Отже саме бездіяльність ДІАМ щодо захисту інтересів держави у сфері містобудування через неоскарження рішення у цій справі, про яке інспекцію повідомив прокурор, стало підставою для подання апеляційної скарги.

Щодо судових витрат у справі, то з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури на підставі частини першої статті 141 ЦПК України необхідно стягнути сплачену при поданні апеляційної скарги суму судового збору в розмірі 10758 грн 69 к.

Керуючись статтями367,368,374,375,381,384ЦПК Україниапеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Гайсинської міської ради Вінницької області, Державної установи «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я» задовольнити.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року скасувати і постановити нове судове рішення.

У позові ОСОБА_1 , який поданий її представником адвокатом Вихорем І. І., до Гайсинської міської ради Вінницької області, Гайсинської районної ради Вінницької області, Державної установи «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Вінницької обласної прокуратури Вінницької області, код ЄДРПОУ 02909909, МФО 820172, 10758 (десять тисяч сімсот п`ятдесят вісім) грн 69 к. у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 14 квітня 2025 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: Т. Б. Сало

Т. М. Шемета