Постанова

від 08.04.2025 по справі 212/11267/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3534/25 Справа № 212/11267/24 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року м. Кривий Ріг

справа № 212/11267/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Відділ освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Відділу освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року,яке ухваленосуддею Борис О.Н.у містіКривому РозіДніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 грудня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради, треті особи Криворізька гімназія № 33 Криворізької міської ради, Криворізька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання.

Позовна заява мотивована тим, що позивач тривалий час працювала в Криворізькій гімназії (раніше - КЗШ) №33 Криворізької міської ради.

10 червня 2010 року позивачу було встановлено професійне захворювання за діагнозом: хронічний гіпертрофічний ларингіт, рецидивуючий перебіг, стійка вторинна дистонія.

Довідкою МСЕК від 06 жовтня 2010 року позивачу первино було встановлено втрату професійної працездатності внаслідок професійного захворювання у розмірі 25%.

09 листопада 2012 року на підставі довідки МСЕК при повторному переогляді позивачу було встановлено 25% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання.

Довідкою МСЕК від 18 листопада 2014 року позивачу повторно встановлено втрату професійної працездатності внаслідок професійного захворювання у розмірі 25% безстроково.

Позивач вважає, що втратила своє здоров`я та працездатність і набула професійні захворювання внаслідок роботи тривалий час у шкідливих умовах.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача 200000 грн, без урахування податків та інших обов`язкових платежів, а також витрати на правову допомогу у розмір 9 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відділу освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради на користь ОСОБА_1 85000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів та судові витрати на правову допомогу у розмірі 3825 грн.

Стягнуто з Відділу освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Не погодившись із даним рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржене рішення скасувати і відмовити у позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач, самостійно за власним бажанням, обираючи для себе необхідність працювати за сумісництвом та брати зміни, усвідомлювала наслідки такого перенавантаження, проте систематично продовжувала брати додаткову роботу і перенавантажувати голосовий апарат. Умовами трудового договору позивача робота за сумісництвом та заміна уроків не були передбачені. Окрім того, мало місце внаслідок свідомих дій позивача перевищення допустимих норм протягом 3 років з 23 років роботи в школі. В інші періоди перевищення допустимих норм не було.

Пункті 17 Акта розслідування порівнюється навантаження в академічних годинах з допустимими нормами, визначеними в астрономічних годинах, однак, таке приведення академічних годин до астрономічних не відповідає об`єктивним обставинам. Підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, Відділу освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради Тарасюк І.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Акта розслідування хронічного професійного захворювання № 4 від 13 липня 2010 року, 10 червня 2010 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини був встановлений остаточний діагноз ОСОБА_1 : хронічний гіпертрофічний ларингіт, рецидивуючий перебіг, стійка вторинна дистонія (пункти 10, 14 Акта). (а.с. 10)

Стаж роботи ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів в умовах впливу шкідливих факторів становить 16 років (пункт 12 Акта).

В пункту 13 Акта щодо висновку про наявність шкідливих умов праці зазначено, що мало місце перенапруження голосового апарату впродовж 16 років в академічних годинах, за даними санітарно-гігієнічної характеристики умов праці Жовтневої рай СЕС № 2/4-514 від 26 березня 2010 року.

В пункті 16 Акта зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя групи подовженого дня та вчителя початкових класів Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №112 з 15 серпня 1985 року по 30 серпня 1988 року, в Криворізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 33 з 30 серпня 1988 року по 01 вересня 1996 року вчитель початкових класів, з 01 вересня 1996 року по 01 вересня 1998 року вихователь групи подовженого дня, з 01 вересня 1998 року по 01 вересня 2000 року вчитель української мови, 01 вересня 2000 року по теперішній час вчитель початкових класів та вихователь ГПД. При цьому впродовж 16 навчальних років, а саме 1987-1988 навчального років, 1988-1989 навчального років, 1989-1990 навчального років, 1990-1991 навчального років, 1991-1992 навчального років, 1992-1993 навчального років, 1994-1995 навчального років, 1995-1996 навчального років, 2001-2002 навчального років, 2002-2003 навчального років, 2004- 2005 навчального років, 2005-2006 навчального років, 2006-2007 навчального років, 2007-2008 навчального років, 2008-2009 навчального років, 2009 - 01.06.2010 навчального років, внаслідок виробничої необхідності та особливостей учбового процесу, а саме робота за сумісництвом, додаткове проведення (заміна) уроків відсутніх вчителів голосове тижневе навантаження перевищувало допустиме.

В пункту 17 Акта вказано, що причиною професійного захворювання стало: робота впродовж 16 років в умовах перевантаження на голосовий апарат, яке складало від 20,4 до 35,2 академічних годин, що наговорюється впродовж тижня, при допустимих 16-20 годин, згідно пункту 2.6 таблиці 4.11.8 «Гігієнічної класифікації праці, за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості за напруженості трудового процесу» ГН 3.3.5-3,3; 6.6.1-083-2001.

В пункті 18 Акта зазначені прізвище, ім?я та по батькові, посади осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: керівництво КЗШ №112 та КЗШ №33 відділу освіти виконкому Жовтневої районної у місті ради в період з 1987-1996, 2001-2003 р., 2004-01.06.2010 навчальні роки, порушення норм ст. 153 Кодексу законів про працю України, ст.13 Закону України «Про охорону праці».

У зв`язку із наявністю професійного захворювання позивач проходила стаціонарне лікування, що підтверджується копією виписки із медичної карти стаціонарної хворої. (а.с. 113)

Наявність професійного захворювання у ОСОБА_1 за вищевказаним діагнозом, що встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини, підтверджується копією Повідомлення №43 про професійне захворювання (отруєння) (форми П-3). (а.с. 30)

Згідно з відомостями, що містяться Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_1 від 26.03.2010 року, зокрема п. 11.1 Характеристики ОСОБА_1 працювала: а) в КЗШ №33 Жовтневого району м. Кривого Рогу протягом 21 року 4 місяців (з 30.08.1988 р. по теперішній час) в т.ч. в період з 30 серпня 1988 року по 01 вересня 1996 року, вчителем початкових класів - 8 років; з 01 вересня 1996 року по 01 вересня 1998 року вчителем групи подовженого дня - 2 роки, з 01 вересня 1998 року по 01 вересня 2000 року вчителем української мови та літератури - 2 роки, з 01 вересня 2000 року по теперішній час працює вчителем початкових класів - 9 років 4 місяці. б) крім того ОСОБА_1 працювала в школі № 112 Жовтневого району вихователем групи подовженого дня з 15 серпня 1985 року по 04 вересня 1986 року - 1 рік, з 04 вересня 1986 року по 30 серпня 1988 року вчителем початкових класів - 2 роки.

У пункту 11.2 Характеристики вказаний перелік шкідливих факторів, що мали місце при виконанні працівником технологічного процесу - навантаження голосового апарату. Так, згідно довідки відділу освіти Жовтневої районної у місті роди від 26 жовтня 2009 року № 901 характеристики умов праці наданої відділом освіти за № 901 від 26 вересня 2009 року пед. навантаження ОСОБА_1 складало від 09,0 до 36,00 академічних годин на тиждень. Окрім цього ОСОБА_1 протягом 11 років мала заміну уроків від 0.03 до 6.00 академічних годин на тиждень, класне керівництво і годину на тиждень, таким чином, сумарне педагогічне навантаження ОСОБА_1 складало від 9,5 до 39,8 академічних годин на тиждень.

У висновку вищевказаної Характеристики зазначено, що напруженість праці вчителя початкових класів ОСОБА_1 по навантаженню на голосовий апарат на протязі 15 навчальних років в академічних годинах або на протязі 3-х навчальних років в астрономічних годинах відноситься до 3 класу І ступеню шкідливості відповідно до пункту 2.6 таблиці 4.11.8 «Гігієнічної класифікації праці по показникам шкідливості і небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» ГН 3.3.5-3.3.8; 6.6.1-083-2001р. (а.с. 30-33)

Відповідно до копії довідки Відділу освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради № 1448 від 04 листопада 2024 року, Криворізька гімназія № 33 Криворізької міської ради є окремою юридичною особою без самостійного балансу та без фінансової самостійності. Фінансування діяльності Криворізької гімназії № 33 Криворізької міської ради, виплату заробітної плати працівникам та господарське забезпечення діяльності гімназії здійснює відділ освіти виконкому Покровської районної в місті ради, як уповноважений власником орган, в межах наявних видатків з місцевого бюджету. (а.с.19)

Відповідно до копії Книги наказів, з яких вбачається, що вчителя початкових класів СШ № 112 ОСОБА_1 було переведено на ту ж посаду в СШ № 33 на підставі ст.36 п. 5 КЗпП УРСР 31 серпня 1988 року. Наказом № 26 по середній школі № 33 м. Кривого Рогу від 05 вересня 1988 року ОСОБА_1 призначено на посаду вчителя початкових класів з 30.08.1988 року за переведенням з СШ №112 на підставі ст. 36 п. 5 КЗпП УРСР. (а.с. 20-25)

Довідкою МСЕК серії 10ААА №002963 від 06 жовтня 2010 року ОСОБА_1 було первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, з 04 жовтня 2010 року по 01 листопада 2011 року, з наступним переоглядом 01 жовтня 2011 року. (а.с. 35)

Довідкою МСЕК серії 10ААА №084232 від 09 листопада 2012 року ОСОБА_1 було повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2014 року, з наступним переоглядом 01 листопада 2014 року. (а.с. 36)

Довідкою МСЕК серії 12ААА №000859 від 18 листопада 2014 року ОСОБА_1 було повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, з 01 листопада 2014 року безстроково. (а.с. 37)

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання, отримане останньою під час виконання нею трудових обов`язків, тому Відділ освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради зобов`язане відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на таке.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу висновком МСЕК серії 10ААА №002963 від 06 жовтня 2010 року ОСОБА_1 було первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, з 04 жовтня 2010 року по 01 листопада 2011 року, з наступним переоглядом 01 жовтня 2011 року та Довідкою МСЕК серії 12ААА №000859 від 18 листопада 2014 року ОСОБА_1 було повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, з 01 листопада 2014 року безстроково, тобто встановлено наявність пошкодження її здоров`я на виробництві, що надало позивачу право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акта розслідування хронічного професійного захворювання № 4 від 13 липня 2010 року, причиною професійного захворювання позивача визнано роботу протягом 16 років в умовах перевантаження на голосовий апарат, яке складало від 20,4 до 35,2 академічних годин, що наговорюється впродовж тижня, при допустимих 16-20 годин, згідно пункту 2.6 таблиці 4.11.8 «Гігієнічної класифікації праці, за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості за напруженості трудового процесу» ГН 3.3.5-3,3; 6.6.1-083-2001, в результаті порушення керівництвом КЗШ №112 та КЗШ №33 відділу освіти виконкому Жовтневої районної у місті ради в період з 1987-1996, 2001-2003 р., 2004-01.06.2010 навчальні роки норм ст. 153 Кодексу законів про працю України, ст.13 Закону України «Про охорону праці», де працювала позивач (а.с. 10-11).

Отже, професійне захворювання позивача, яке завдає їй фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини, зокрема, КГ №33 КМР, де позивач працювала з перенапруженням голосового апарату, яке перевищувало допустиме, в умовах впливу шкідливих факторів 16 років.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає позивачці фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача.

Таким чином, судом вірно встановлено порушеннявідповідача норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивачки професійних захворюваннь, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 85 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.

Відповідно дост. 43 Конституції Українидержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьоюстатті 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимогст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Статтею 160 КЗпП Українипередбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП Українипередбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності достатті 4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до частини другоїстатті 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно достатті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормоюстатті 23 ЦК Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно додовідки МСЕК серії 10ААА №002963 від 06 жовтня 2010 року ОСОБА_1 було первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, з 04 жовтня 2010 року по 01 листопада 2011 року, з наступним переоглядом 01 жовтня 2011 року. (а.с. 35)

Довідкою МСЕК серії 10ААА №084232 від 09 листопада 2012 року ОСОБА_1 було повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2014 року, з наступним переоглядом 01 листопада 2014 року. (а.с. 36)

Довідкою МСЕК серії 12ААА №000859 від 18 листопада 2014 року ОСОБА_1 було повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, з 01 листопада 2014 року безстроково. (а.с. 37)

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження її здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями.

Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Все це постійно і негативно позначається на її душевному та фізичному стані.

Вказаний висновок суду відповідає положеннямст. 23 ЦК Українита рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 355 000 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381,382 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу освіти виконавчого комітету Покровської районної в місті ради- залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 14 квітня 2025 року.

Головуючий:

Судді: