Рішення від 21.02.2025 по справі 369/11248/21

Справа № 369/11248/21

Провадження № 2/369/1904/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Безкоровайній М.С.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Онішкевича М.М.,

представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/11248/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права,

В С Т А Н О В И В:

13.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Позов мотивовано тим, що в період часу з 06 квітня 2000 року по 11 березня 2016року ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_8 . У період перебування у шлюбі ними було набуте спільне сумісне нерухоме майно, а саме:

квартира, заг. площа 161,50 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000);

домоволодіння, заг. площа 320,30 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224,);

земельна ділянка, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 вересня 2018 року щодо квартири, позивачу стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру, було зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 27701331.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 вересня 2018 року щодо домоволодіння, позивачу стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора від 30 серпня 2018 року право власності на домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 27702180.

Позивач уважаючи, що був протиправно позбавлений нерухомого майна, позивач разом зі своїм представником розпочав збір доказів та відомостей з метою повернення спільного сумісного нерухомого майна. Так, 28 квітня 2021 року позивачем було отримано лист від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому вказано, що право вимоги за кредитним договором № 20743 від 03 жовтня 2007 року було реалізовано на аукціоні у складі лоту № F43GL12951 і відомості про це можна переглянути на сайті https://prozorro.sale.

07 травня 2021 року представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири, з якої йому стало відомо що право власності на квартиру перейшло від ОСОБА_4 фізичним особам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі продажу № 2225 від 08 серпня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Малаховою Г. І., а також договору про поділ спільного майна подружжя № 1163 від 22 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Івановою О. С., номери запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

07 травня 2021 року представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо домоволодіння та земельної ділянки, з якої стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У. Є. від 09 січня 2019 року право власності на земельну ділянку під домоволодінням було зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 29799477.

Крім того, йому стало відомо, що право власності на домоволодіння та земельну ділянку від ОСОБА_4 перейшло фізичній особі ОСОБА_9 на підставі договору № 2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., номери запису про право власності: 31005345, 31005256.

09 червня 2021 року представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки, згідно якої стало відомо, що право власності на земельну ділянку від ОСОБА_9 перейшло фізичній особі ОСОБА_7 на підставі договору міни № 908 від 12 травня 2021 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н. К.

11 серпня 2021 року позивачем було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо домоволодіння, та стало відомо що право власності на нього перейшло фізичній особі ОСОБА_7 на підставі договору міни № 908 від 12 травня 2021 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н. К.

Позивач зазначив, що всупереч вимогам законодавства станом на 12 серпня 2021 року він так і не отримав жодних документів чи повідомлень, щодо переходу права власності на спільне сумісне нерухоме майно третім особам і що його грошові зобов`язання є погашеними перед банком чи третіми особами.

Позивач вказував, що 03 жовтня 2007 року між ним та акціонерним банком «Енергобанк» (правонаступник публічне акціонерне товариство «Енергобанк», ідентифікаційний код 19357762) було укладено кредитний договір № 20743 із змінами і доповненнями внесеними до нього відповідно до Додаткової угоди від 04 жовтня 2007 року та Додаткової угоди від 11 грудня 2007 року. Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк надає ОСОБА_1 кредит в сумі 3 762 500 грн на строк до 02 жовтня 2012 року на споживчі цілі.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, відносно ПАТ «Енергобанк» (ідентифікаційний код 19357762) з 22 жовтня 2015 року внесено запис № 10711780047027231 про внесення рішення державного органу про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. 04 квітня 2018 року відбувся аукціон з реалізації права вимоги по кредитному договору. Переможцем аукціону стало ТОВ «Фінанс проперті групп», яке придбало право вимоги за кредитним договором за ціною 2 544 000 грн. 26 квітня 2018 року між банком та ТОВ «Фінанс проперті групп» було укладено договір про відступлення права вимоги № 20 за результатами відкритих торгів (аукціону), які оформлені протоколом електронних торгів № UA-EA-2018-02-12-000216-a від 04 квітня 2018 року.

25 червня 2018 року між ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_4 був укладений договір № 2493 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від № 2456 від 03 жовтня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. 25 червня 2018 року між ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_4 був укладений договір № 2491 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від № 8471д від 11 грудня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С.

Як вбачається з публічного паспорту активу, сума видачі (у валюті кредиту) становить 3 762 500 грн, залишок по тілу кредиту становить 4 360 797,66 грн, залишок за процентами становить 0,00 грн, залишок по комісіям становить 0,00 грн, залишок по пеням і штрафам становить 0,00 грн.

Позивач зазначав, що відомості щодо заборгованості за кредитним договором суперечливі, оскільки тіло кредиту це основна заборгованість, тобто це сума отримана ОСОБА_1 від банку і вона становить 3 762 500 грн. Грошові кошти, нараховані банком, в сумі 598 297,66 грн є необґрунтованими та помилковими, оскільки в паспорті об`єкта не зазначена природа їх виникнення і розрахунки її нарахування. Кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. Залишок заборгованості за кредитним договором має становити не більше 3 762 500 грн і саме цю суму мало право вимагати сплатити позивача ТОВ «Фінанс проперті групп», а згодом ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу, однак, вимоги щодо сплати боргу позивач не отримував, як і не отримував доказів переходу права вимоги від банку до ТОВ «Фінанс проперті групп», а згодом до ОСОБА_4 .

Для забезпечення повернення кредитних коштів за кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку банку наступне спільне сумісне нерухоме майно: квартиру за договором іпотеки № 2456 від 03 жовтня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк М. І.; домоволодіння та земельну ділянку за договором іпотеки № 8471д від 11 грудня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Німченко О. Є.

Як вбачається з публічного паспорту активу, вартість застави за договором іпотеки № 2456 від 03 жовтня 2007 року становить 3 000 000 грн, а за договором іпотеки № 8471д від 11 грудня 2007 року - 2 121 000 грн.

З метою визначення ціни позову позивачем було зроблено оцінку вартості спільного сумісного нерухомого майна на сайті Фонду державного майна України яке є предметом застави за договорами іпотеки № 2456 від 03 жовтня 2007 року та № 8471д від 11 грудня 2007 року, та встановлено наступне: вартість квартири відповідно до довідки № 201-20210811-0002340879 від 11 серпня 2021 року становить 6 375 369,37 грн; вартість домоволодіння та земельної ділянки відповідно до довідки № 201-20210811-0002341146 становить 10 910 116,16 грн.

Позивач, як співвласник спільного сумісного нерухомого майна, не отримував жодних відомостей щодо проведення ТОВ «Фінанс проперті групп» чи ОСОБА_4 чи іншими особами оцінки предмета іпотеки у відповідності до приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; не отримував жодних документів чи повідомлень, щодо переходу права власності на спільне сумісне нерухоме майно третім особам і що його грошові зобов`язання є погашеними перед банком чи третіми особами; не отримував жодної компенсації вартості предмета іпотеки, зважаючи на те, що заборгованість за кредитом становить не більше 3 762 500,00 грн, а оціночна вартість предметів іпотеки становить 17 285 485,53 грн.

Позивач вказував, що дії вчинені відповідачами відносно нерухомого майна є незаконними. Так, право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було перереєстроване за ОСОБА_4 30 серпня 2018 року. Однак, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року щодо квартири, на час перереєстрації права власності на неї була наявна заборона на її відчуження, а саме: номер запису про обтяження 1328000 від 13 липня 2010 року; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2010 року у справі № 2-3204/10; обтяження припинено: 15 липня 2019 року. Проте, при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна, державний реєстратор не має право здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде зняте (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17).

Позивач зазначав, що при укладенні 03 жовтня 2007 року договір іпотеки, ОСОБА_1 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а значить, таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, в визначеному статті 37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

ОСОБА_1 не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки квартиру і безпосередньо буде набуто право власності на нього.

Тому позивач вважав, що спірна квартира вибула з його володіння незаконно, у зв`язку з чим правомірним є витребування такого майна від добросовісних набувачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на підставі статей 216, 236, 388 ЦК України.

Позивач вказував, що як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року щодо домоволодіння та земельної ділянки, державним реєстратором Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр Реєстрації» Мамонтовим К. С. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42770378 від 30 серпня 2018 року (номер запису про право власності: 27702180 від 30 серпня 2018 року), на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на домоволодіння, заг. площа 320,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224) за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Як вбачається із зазначеної інформаційної довідки щодо домоволодіння та земельної ділянки на час перереєстрації права власності на домоволодіння була наявна заборона на його відчуження, а саме номер запису про обтяження 29799913 від 22 липня 2011 року; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника № 337/12 від 01 червня 2011 року; обтяження припинено: 01 квітня 2021 року. З аналогічних підстав, які були зазначені щодо відчуження спірної квартири, ОСОБА_1 вказав, що законодавством заборонено здійснювати відчуження об`єктів нерухомості при наявності в Єдиному реєстрі заборон записів про заборону відчуження спірного майна, а тому реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде знято.

При укладенні договору іпотеки № 8471д від 11 грудня 2007 року, ОСОБА_1 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а значить, таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному в статті 37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Позивач зазначав, що також не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки домоволодіння і безпосередньо буде набуто право власності на нього. Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року щодо домоволодіння та земельної ділянки, державним реєстратором КП «Реєстрація плюс» Товкайло У. В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 44993186 від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності: 29799477 від 09 січня 2019 року) на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку, заг. площа 0,19 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224) за ОСОБА_4 .

Однак, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року щодо земельної ділянки, на час перереєстрації права власності була наявна заборона на її відчуження, а саме: номер запису про обтяження 29799913 від 22 липня 2021 року; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника № 337/12 від 01 червня 2011 року; обтяження припинено: 01 квітня 2021 року. З аналогічних підстав, які були зазначені щодо відчуження спірної квартири та домоволодіння, ОСОБА_1 вказав, що законодавством заборонено здійснювати відчуження об`єктів нерухомості при наявності в Єдиному реєстрі заборон записів про заборону відчуження спірного майна, а тому реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде знято.

Позивач зазначав, що укладаючи договір іпотеки № 8471д від 11 грудня 2007 року, ОСОБА_1 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а значить, таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному в статті 37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Позивач також не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки домоволодіння і безпосередньо буде набуто право власності на нього.

Позивач вважав, що спірне домоволодіння та земельна ділянка вибули з його володіння незаконно, у зв`язку з чим правомірним є витребування такого майна від добросовісного набувача ОСОБА_7 на підставі статей 216, 236, 388 ЦК України.

На підставі зазначеного позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області "Центр Реєстрації" Хоменко Ірини Олексіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30.08.2018, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27701331 від 30.08.2018) на квартиру, загальною площею 161,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000);

- витребувати у власність ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 квартиру, загальною площею 161,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000);

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області "ЦЕНТР РЕЄСТРАЦІЇ" Мамонтова Костянтина Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30.08.2018, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27702180 від 09.01.2019) на домоволодіння, заг. площа 365,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224);

- витребувати у власність ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 домоволодіння, заг. площа 365,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224);

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація плюс" Товкайло Уляни Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44993186 від 09.01.2019, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 29799477 від 09.01.2019) на земельну ділянку, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224);

- витребувати у власність ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 08.09.2021 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Рішенням судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 31.01.2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.02.2024 року у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.01.2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08.11.2023 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від 19.03.2023 року справу прийнято до провадження судді з призначенням підготовчого судового засідання.

Так, 08.10.2021 представник Відповідача 4 - ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву за вх. № 44168, відповідно до якого зазначив, що 03.10.2007 між позивачем та акціонерним банком «Енергобанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Енергобанк») було укладено кредитний договір № 20743 із змінами та доповненнями, внесеними до нього відповідно до Додаткової угоди від 04.10.2007 та Додаткової угоди від 11.12.2007.

Відповідно до п.1.1. вищезазначеного кредитного договору банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 3762200,00 грн. на строк до 02.10.2012 на споживчі цілі.

В якості забезпечення повернення кредитних коштів за кредитним договором, ОСОБА_1 передав в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру, загальною площею 161,50 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 задоговором іпотеки № 2456 від 03.10.2007 року; житловий будинок загальною площею 365,8 кв.м., що знаходиться за адресою, АДРЕСА_2 .

Враховуючи те, що з 22.06.2015 ПАТ «Енергобанк» знаходиться в стані ліквідації, 04.04.2018 відбувся аукціон з реалізації права вимоги по кредитному договору № 20743 від 03.10.2007 переможцем якого стало ТОВ «Фінанс проперті групп».

За результатами аукціону, 26.04.2018 між Банком та ТОВ «Фінанс проперті групп» було укладено договір відступлення права вимоги № 20.

25.06.2018 між ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_4 було укладено договори відступлення права вимоги за договорами іпотеки предметом яких є квартири та житловий будинок.

В подальшому, 30.08.2021, ОСОБА_4 , в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», задовольнила забезпечену іпотекою вимогу, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та зареєструвала за право власності на вищевказані об`єкти нерухомості, з подальшим відчуженням їх іншим відповідачам.

Представник відповідача не погодився із твердженнями позивача, що на спірну квартиру на час вчинення реєстраційних дій був накладений арешт, оскільки ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14.01.2013 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28.12.2015 у справі № 2-3204 знято арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2010.

Обґрунтовуючи позовну заяву ОСОБА_1 вказував, що при реєстрації права власності на спірне майно не здійснювалась його оцінка. Проте, відповідно до Звіту про визначення ринкової вартості нерухомого майна квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 від 16.08.2018 вартість такої квартири на момент оцінки склала 2329064 грн. Таким чином, для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які були предметом іпотечних договорів, зокрема на квартиру, вартість такого майна була визначена на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, станом на момент його набуття, як це передбачено ст. 37 Закону України «Про іпотеку», що спростовує посилання позивача про відсутність такої оцінки.

Водночас, посилання позивача, що йому не було відшкодовано перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, може бути предметом спору про стягнення такого відшкодування позивачем з ОСОБА_4 , а не підставою для скасування реєстрації права власності.

Представник відповідача зазначив, що законодавством передбачено можливість задоволення вимог іпотекодержателя або на підставі відповідного договору, або на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Пунктом 4.1.1. договору іпотеки № 2456 від 03.10.2007 прямо передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень зобов`язання за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього договору, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Також, у відзиві на позовну заяву зазначено, що вимогу від 26.06.2018 б/н про усунення порушень основного зобов`язання та/або іпотечного договору, яка містить розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про намір задовольнити вимоги шляхом стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та строк протягом якого необхідно усунути порушення було направлено за усіма відомими місцями проживання позивача, у тому числі за місцем реєстрації.

Також зазначив про неправомірність витребування, в даному випадку, майна у добросовісних набувачів.

Представник Відповідача 4 - Бабича Олега Євгенійовича просив суд відмовити у задоволенні позову.

12.10.2021 позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив за вх. № 44682, який неодноразово був продубльований, згідно якого зазначив, що долучений до відзиву звіт про визначення ринкової вартості спірної квартири не відповідає нормам законодавства та є неналежним, оскільки: площа квартири становить 161,50 кв.м., натомість у звіті вказано площу 165,1 кв.м.; позивач не отримував належним чином засвідчену копію цього звіту та не погоджував вартість нерухомого об`єкту; за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ 1 дол. США станом на 16.08.2021 становить 27,44986 грн., а в копії звіту зазначений 26,14 грн.; датою проведення оцінки спірної квартири є 16.08.2018, а перереєстрація права власності на ОСОБА_4 була здійснена 30.08.2018.

Належних доказів направлення ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або іпотечного договору та доказів того, що ОСОБА_4 є правонаступником за кредитним договором № 20743 від 04.10.2007 представником відповідача надано не було.

На підставі зазначеного, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач 5 - ОСОБА_7 подав до суду 01.11.202 року відзив на позовну заяву, зазначивши, що незгода боржника із розміром заборгованості не може бути підставою для задоволення позову у даній справі.

З тих же підстав не може бути підставою для задоволення позову і незгода позивача із вартістю заставного майна, яка була визначена при реалізації прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.

Підставою для скасування оспорюваної державної реєстрації права власності позивач зазначає, що оспорювана реєстрація була проведена у період дії заборони відчуження нерухомого майна від 07.09.2018.

Відповідач зазначив, що 03 липня 2018 року Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення кредитування», яким ч.4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» доповнено п. 7 про те, що: відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону «Про іпотеку»; наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».

Враховуючи, що ОСОБА_4 набула право власності на нерухоме майно, як іпотекодержатель, наявність заборони відчуження не була перешкодою для проведення державної реєстрації права власності.

Також зазначено, що ОСОБА_1 не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, а тому у ОСОБА_4 , як нового кредитора (іпотекодержателя), виникло право вимагати повернення кредиту та сплати інших передбачених договором платежів, у тому числі і звернення стягнення на предмети іпотеки у позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмети іпотеки у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного договору.

На підставі зазначеного, Відповідач 5 - ОСОБА_7 просив залишити без задоволення позовну заяву ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.Я. від 02.10.2024 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні від 11.02.2025 року позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_10 просили суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

У судовому засіданні від 11.02.2025 року представник відповідача представник ОСОБА_2 - Максимович С.О. заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі.

Суд заслухавши пояснення учасників по справ, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 03 жовтня 2007 року між АТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 20743, та Додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2007 року № 20743, за умовами яких банк надав позичальнику кредит в розмірі 3 762 500,00 грн на строк з 03 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2012 року на споживчі цілі.

Відповідно до пункту 2.1 договору та додаткової угоди забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є іпотека квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із Договором іпотеки від 03 жовтня 2007 року, та іпотека житлового будинку, площею 320,3 кв. м з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно пункту 1.2. договору іпотекивід 03 жовтня 2007 року, укладеного між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_1 , для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем (АБ «Енергобанк») та іпотекодавцем (позивачем), в тому числі по сплаті всіх сум по зазначеному договору, відшкодуванню збитків, завданих прострочкою виконання, оплаті пені, іпотекодавець передає іпотекодержателю на умовах передбачених цим Договором в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2. договору іпотекивід 11 грудня 2007 року, укладеному між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_1 , для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем (АБ «Енергобанк») та іпотекодавцем (позивачем), в тому числі по сплаті всіх сум по зазначеному договору, відшкодуванню збитків, завданих прострочкою виконання, оплаті пені, іпотекодавець передає іпотекодержателю на умовах передбачених цим Договором в іпотеку нерухоме майно, а саме:

земельну ділянку, загальною площею 0,1900 га, кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2 ,

та домоволодіння, яке складається з одного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, і знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

У договорах іпотекивід 03 жовтня 2007 року та від 11 грудня 2007 рокупередбачено, що:

у разі порушення основного зобов`язання та/або умов договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не більше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.1);

у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього Договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Цей Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (пункт 4.4.1).

У зв`язку із ліквідацією ПАТ «Енергобанк», право вимоги за кредитним договором клієнта ОСОБА_1 № 20743 від 03 жовтня 2007 року було відступлено ТОВ «Фінанс проперті групп» у складі лоту F43GL12951.

Згідно договору про відступлення прав вимогивід 26 квітня 2018 року, укладеного між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Фінанс проперті групп» (Новий кредитор), Банк відступив шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), зазначених у Додатку № 1 до цього договору (Боржників), включаючи право вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитним договором, договорами поруки та застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору (Права вимоги); Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Як слідує з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.09.2018 року № 136964297, між ТОВ «Фінанс проперті групп» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (новий іпотекодержатель) був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений25 червня 2018 рокуприватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С., реєстраційний номер 2493, згідно пункту 1.1. якого у зв`язку з укладенням між Новим іпотекодержателем та Первісним іпотекодержателем Договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 25 квітня 2018 року за умовами якого Первісний іпотекодержатель відступив Новому іпотекодержателю всі права та вимоги за кредитним договором № 20743 від 03 жовтня 2007 року з усіма додатками та додатковими угодами до нього укладеному між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_1 , Первісний іпотекодержатель відступає, а Новий іпотекодержатель набуває прав Первісного іпотекодержателя, належних Первісному іпотекодержателю згідно іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г.03 жовтня 2007 рокуза реєстровим № 2456. Згідно пункту 1.3 зазначеного договору предметом іпотеки є: квартира АДРЕСА_5 .

Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І. О., від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності 27701331.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року та від 08 червня 2021 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2019 року № 2225, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., а також договору про поділ спільного майна подружжя від 22 вересня 2020 року № 1163, посвідченого Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С., номер запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

Згідно із даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К. С. від 30 серпня 2018 року право власності на домоволодіння адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності 27702180.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У. С., від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності 29799477).

Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року право власності на домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_9 на підставі договору № 2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., номер запису про право власності 31005345, 31005256.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору міни від 12 травня 2021 року № 908, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н. К., право власності на домоволодіння та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_7 .

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року по справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18) вказано, що:

«згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 750/10129/18 (провадження № 61-4971св20) вказано, що:

«пунктом 4.5 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право за своїм вибором звернути стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: на підставі рішення суду (підпункт 4.5.1); на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 4.5.2); шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.3); шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.4); шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (підпункт 4.5.5).

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України № 800-VI іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Аналіз наведених норм, як і Закону № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що із прийняттям названого закону законодавець обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом. Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд, на відміну від місцевого суду, безпідставно не врахував правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18), згідно з яким відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, свідчить, що дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за іпотекодержателем права власності на спірну квартиру, власником якої залишалася позивач, є незаконними, не заслуговують на увагу, так як в цій постанові та у справі, яка переглядається, встановлено різні фактичні обставини. Зокрема, у справі № 199/1276/17 суди встановили, що в договорі іпотеки відсутнє застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, тоді як у справі, яка переглядається, в іпотечному договорі міститься відповідне застереження, яке дозволяє іпотекодержателю зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:

«згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотекиз дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договоромне визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лишеза умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом)слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58.Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«у пункті 12 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Цей пункт іпотечного договору містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Іпотекодавець засвідчив, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності на предмет іпотеки не вимагається (том 1, а. с. 13).

Разом з тим судами встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва 23 березня 2015 року в межах розгляду цивільної справи № 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а. с. 59, 60). 09 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 47205964) щодо примусового виконання ухвали № 755/1791/15-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про накладення арешту на квартиру. На підставі вказаної постанови державного виконавця накладено арешт на спірну квартиру та заборонено здійснювати її відчуження. Станом на 04 жовтня 2016 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру була чинною, у встановленому законом порядку не скасована, виконавче провадження (ВП № 47205964) перебуває у провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, інформація про державну реєстрацію обтяжень є актуальною з моменту проведення державної реєстрації обтяження, а саме з 14 квітня 2015 року.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною тринадцятою статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, щопри наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте».

В постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від зазначених висновків та вказала, що:

«відповідь на питання - чи є наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження спірного майна перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій, залежить від того, коли зверталося стягнення на майно -до моменту введення в дію 04 лютого 2019 рокуЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII, згідно з пунктом 10 розділу І якого частину четверту статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV доповнено пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV.

Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, чи після вказаної дати. Законодавче обмеження в оформленні права власності на обтяжене нерухоме майно власне було спрямоване на унеможливлення порушення прав обтяжувача та виникнення суперечностей між записами у державному реєстрі».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина перша, друга статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.05.2021 щодо земельної ділянки, на час перереєстрації права власності була наявна заборона на її відчуження, а саме: номер запису про обтяження 29799913 від 22.07.2021; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника № 337/12 від 01.06.2011; обтяження припинено: 01.04.2021.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.05.2021 щодо квартири, на час перереєстрації права власності на неї була наявна заборона на її відчуження, а саме: номер запису про обтяження 1328000 від 13.07.2010;вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 12.07.2010 у справі № 2-3204/10; обтяження припинено: 15.07.2019.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.09.2018 року щодо квартири, на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області "Центр Реєстрації" Хоменко І.О. від 30.08.2018 року право власності на квартиру, було зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 27701331.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.09.2018 року щодо домоволодіння, на підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області "ЦЕНТР РЕЄСТРАЦІЇ" Мамонтова К.С. від 30.08.2018 року право власності на домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 27702180.

Так, у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (справа N 21-357а14) викладено правову позицію, що обтяження (арешт чи заборона відчуження) є безумовною перешкодою для державної реєстрації права власності, у тому числі й за іпотекодержателем.

Отже, у справі, що розглядається, рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_4 прийнято 30.08.2018 року - у момент, коли в Єдиному реєстрі заборон були наявні записи про заборону відчуження нерухомого майна на підставі постанови ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника № 337/12 від 01.06.2011. Наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

У постанові Верховного Суду України від 19 травня 2015 року (справа N 21-121а15) зазначено, що відмова державного реєстратора у державній реєстрації права власності на квартиру обумовлювалася наявністю у Єдиному реєстрі заборон запису від 05 травня 2014 року N 5542195 про заборону відчуження нерухомого майна Приватного акціонерного товариство "Авіакомпанія "Аеросвіт" на підставі постанови державного виконавця від 22 квітня 2014 року. Наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Натомість упостанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 916/5073/15(провадження N 12-33зг18) без відступу від висновків Верховного Суду України підсумовано, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Проте без відступу від свого попереднього висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження N 14-100цс19) зазначила, що згідно з пунктом 6 частини першоїстатті 24 Закону N 1952-IVу державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено в разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій, поки таке обтяження не буде зняте.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі N 346/1305/19(провадження N 14-181цс20) зроблено висновок, що обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт у порядку, встановленомустаттею 37 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку"(далі -Закон N 898-IV).

Підставам відмови в державній реєстрації прав присвяченастаття 24 Закону N 1952-IV. Її тлумачення дозволяє стверджувати, що в цій статті встановлено: загальне правило про недопустимість проведення державної реєстрації права власності за наявності зареєстрованого обтяження (пункт 6 частини першої); виняток із загального правила (частина четверта), коли державна реєстрація здійснюється навіть за наявності зареєстрованого обтяження.

До таких винятків належить державна реєстрація: речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) та перенесенням щодо такого права власності обтяження, державну реєстрацію якого проведено у спеціальному розділі Державного реєстру прав; права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону.

За своєю суттю набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі є зверненням стягнення на предмет іпотеки. Таке звернення стягнення на предмет іпотеки є примусовим відчуженням майна без волі власника. Конструкцією "звернення стягнення" цілком охоплюється виняток, встановлений у пункті 3 частини четвертоїстатті 24 Закону N 1952-IV, коли державна реєстрація здійснюється навіть за наявності зареєстрованого обтяження.

Редакціїзаконів N 1952-IVтаN 898-IV, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяють зробити висновок, що державна реєстрація права власності за іпотекодержателем допустима на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо обтяження виникло пізніше іпотеки.

Наявність у державному реєстрі запису про обтяження, який виник після іпотеки, не може бути перешкодою для реалізації прав іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки; державна реєстрація права власності за іпотекодержателем допустима на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо обтяження виникло пізніше іпотеки.

Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 14.01.2013 року № 2- 3204/10 скасовано арешти на нерухоме майно.

Однак, обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого за номером запису про обтяження 1328000 від 13.07.2010 було припинено лише 15.07.2019 року, тобто, на час перереєстрації ОСОБА_4 права власності на квартиру 30.08.2018 року, запис про заборону відчуження квартири існував.

Враховуючи вищезазначене, за наявності в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту (номер запису про обтяження 1328000 від 13.07.2010; обтяження припинено: 15.07.2019) державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій (30.08.2018 - реєстрація за ОСОБА_4 права власності), поки таке обтяження (арешт) не буде зняте.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положеннями частин першої - третьоїстатті 36 Закону № 898-IVсторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цьогоЗакону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цимЗакономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленомустаттею 37цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомустаттею 38цього Закону.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, позивач не отримував вимогу про усунення порушень основного зобов`язання або іпотечного договору, та не був обізнаний щодо зміни іпотекодержателя.

В матеріалах справи міститься вимога б/н від 26 червня 2018 року адресована ОСОБА_1 , про усунення порушень основного зобов`язання або іпотечного договору, яка містить розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про намір задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», та строк, протягом якого необхідно усунути порушення.

Така вимога направлялася за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 та за місцезнаходженням предмета іпотеки, для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які були предметом іпотечних договорів, зокрема на квартиру, ОСОБА_4 визначив вартість такого майна на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, станом на момент його набуття, як це і передбачено статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що спростовує посилання позивача про відсутність такої оцінки.

Однак, в матеріалах справи відсутній договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 грудня 2007 року про передання в іпотеку земельної ділянки та домоволодіння від ТОВ «Фінанс проперті групп» до ОСОБА_4 .

Договір іпотеки № 2456 від 03.10.2007 року є похідним від основного зобов`язання, а саме кредитного договору № 20743 від 04.10.2007 року і сам по собі договір іпотеки № 2456 від 03.10.2007 року не є доказом неналежного виконання основного зобов`язання, а лише підтверджує право кредитора, у разі не виконання основного зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Отже, доказів переходу прав вимоги за кредитним договором № 20743 від 04.10.2007 року від товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс проперті групп" до ОСОБА_4 суду не надано.

Тому, відсутні письмові докази, які підтверджують, що ОСОБА_4 є правонаступником за кредитним договором № 20743 від 04.10.2007 року і в ОСОБА_1 виник перед нею обов`язок щодо погашення заборгованості за кредитом.

Згідно п. 4 ч. 2 от. 16ЦК Україниспособом захисту цивільних прав та інтересів, є відновлення становища, яке існувало до порушення.

При цьому абз. 2 ч. Зст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомоїстатті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, підтверджені належними доказами, а тому позов підлягає задоволенню.

В силуст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 11350,00 грн, з кожного по 2360 (дві тисячі триста шістдесят) грн 80 коп.

На підставі ст.ст.10,18,26,37 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 46 Порядку для проведення державної реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України №1127 від 25.12.2012р., ст.ст.24,35,37,40 ЗУ «Про іпотеку», керуючись ст.ст.12,13,95,141,263-265,354,355 ЦПК Українисуд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області "Центр Реєстрації" Хоменко Ірини Олексіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30.08.2018 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27701331 від 30.08.2018 року) на квартиру, загальною площею 161,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000).

Витребувати у власність ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 квартиру, загальною площею 161,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000).

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області "ЦЕНТР РЕЄСТРАЦІЇ" Мамонтова Костянтина Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30.08.2018 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27702180 від 09.01.2019 року) на домоволодіння, заг. площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224).

Витребувати у власність ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 домоволодіння, заг. площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224).

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація плюс" Товкайло Уляни Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44993186 від 09.01.2019 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 29799477 від 09.01.2019 року) на земельну ділянку, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

Витребувати у власність ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224)

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , на користь ОСОБА_1 , судовий збір в загальному розмірі 11350,00 грн, з кожного по 2360 (дві тисячі триста шістдесят) грн 80 коп.

Інформація пропозивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ,адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 .

Інформація провідповідача1: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_6 .

Інформація провідповідача2: ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_7 .

Інформація провідповідача3: ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_8 .

Інформація провідповідача4: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_8 .

Інформація провідповідача5: ОСОБА_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_9 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15.04.2025 року.

Суддя А.В. Янченко