Постанова від 26.09.2025 по справі 369/11248/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2025 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 369/11248/21

номер провадження: 22-ц/824/11772/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Максимовського Сергія Олександровича, апеляційною скаргою ОСОБА_2 та апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Євтодьєва Анатолія Олександровича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року у складі судді Янченка А.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Позов мотивовано тим, що в період часу з 06 квітня 2000 року по 11 березня 2016 року ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_7 . У період перебування у шлюбі ними було набуте спільне сумісне нерухоме майно, а саме:

квартира, загальна площа 161,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000);

домоволодіння, загальна площа 320,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224);

земельна ділянка, загальна площа 0,19 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

Позивач вказував, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 вересня 2018 року щодо квартири, йому стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 27701331.

Зазначав, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 вересня 2018 року щодо домоволодіння, йому стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора від 30 серпня 2018 року право власності на домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 27702180.

Позивач уважаючи, що був протиправно позбавлений нерухомого майна, разом зі своїм представником розпочав збір доказів та відомостей з метою повернення спільного сумісного нерухомого майна. Так, 28 квітня 2021 року позивачем було отримано лист від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому вказано, що право вимоги за кредитним договором №20743 від 03 жовтня 2007 року було реалізовано на аукціоні у складі лоту №F43GL12951 і відомості про це можна переглянути на сайті https://prozorro.sale.

07 травня 2021 року представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири, з якої йому стало відомо що право власності на квартиру перейшло від ОСОБА_4 фізичним особам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на підставі договору-купівлі продажу №2225 від 08 серпня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Малаховою Г.І., а також договору про поділ спільного майна подружжя №1163 від 22 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Івановою О.С., номери запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

07 травня 2021 року представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо домоволодіння та земельної ділянки, з якої стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація плюс» ОСОБА_8 від 09 січня 2019 року право власності на земельну ділянку під домоволодінням було зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 29799477.

Крім того, позивачу стало відомо, що право власності на домоволодіння та земельну ділянку від ОСОБА_4 перейшло ОСОБА_9 на підставі договору №2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., номери запису про право власності: 31005345, 31005256.

09 червня 2021 року представником позивача була отримана розгорнута довідка з архівними записами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки, згідно якої стало відомо, що право власності на земельну ділянку від ОСОБА_9 перейшло ОСОБА_2 на підставі договору міни №908 від 12 травня 2021 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К.

11 серпня 2021 року позивачем було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо домоволодіння, та стало відомо що право власності на нього перейшло фізичній особі ОСОБА_2 на підставі договору міни №908 від 12 травня 2021 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К.

Позивач зазначав, що, всупереч вимогам законодавства, станом на 12 серпня 2021 року він так і не отримав жодних документів чи повідомлень щодо переходу права власності на спільне сумісне нерухоме майно третім особам і що його грошові зобов`язання є погашеними перед банком чи третіми особами.

Позивач вказував, що 03 жовтня 2007 року між ним та акціонерним банком «Енергобанк» (правонаступник публічне акціонерне товариство «Енергобанк», ідентифікаційний код 19357762) було укладено кредитний договір №20743 із змінами і доповненнями внесеними до нього відповідно до додаткової угоди від 04 жовтня 2007 року та додаткової угоди від 11 грудня 2007 року. Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк надає ОСОБА_3 кредит в сумі 3 762 500 грн 00 коп. на строк до 02 жовтня 2012 року на споживчі цілі.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відносно ПАТ «Енергобанк» (ідентифікаційний код 19357762) з 22 жовтня 2015 року внесено запис №10711780047027231 про внесення рішення державного органу про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. 04 квітня 2018 року відбувся аукціон з реалізації права вимоги по кредитному договору. Переможцем аукціону стало ТОВ «Фінанс проперті групп», яке придбало право вимоги за кредитним договором за ціною 2 544 000 грн 00 коп. 26 квітня 2018 року між банком та ТОВ «Фінанс проперті групп» було укладено договір про відступлення права вимоги №20 за результатами відкритих торгів (аукціону), які оформлені протоколом електронних торгів №UA-EA-2018-02-12-000216-a від 04 квітня 2018 року.

25 червня 2018 року між ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_4 був укладений договір №2493 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від №2456 від 03 жовтня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С. 25 червня 2018 року між ТОВ «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_4 був укладений договір №2491 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від №8471д від 11 грудня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С.

Як вбачається з публічного паспорту активу, сума видачі (у валюті кредиту) становить 3 762 500 грн 00 коп., залишок по тілу кредиту становить 4 360 797 грн 66 коп., залишок за процентами становить 00 грн 00 коп., залишок по комісіям становить 00 грн 00 коп., залишок по пеням і штрафам становить 00 грн 00 коп.

Позивач зазначав, що відомості щодо заборгованості за кредитним договором суперечливі, оскільки тіло кредиту це основна заборгованість, тобто це сума отримана ОСОБА_3 від банку і вона становить 3 762 500 грн 00 коп. Грошові кошти, нараховані банком, в сумі 598 297 грн 66 коп. є необґрунтованими та помилковими, оскільки в паспорті об`єкта не зазначена природа їх виникнення і розрахунки її нарахування. Кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. Залишок заборгованості за кредитним договором має становити не більше 3 762 500 грн 00 коп. і саме цю суму мало право вимагати сплатити позивача ТОВ «Фінанс проперті групп», а згодом ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу. Однак вимоги щодо сплати боргу позивач не отримував, як і не отримував доказів переходу права вимоги від банку до ТОВ «Фінанс проперті групп», а згодом до ОСОБА_4 .

Для забезпечення повернення кредитних коштів за кредитним договором ОСОБА_3 передав в іпотеку банку наступне спільне сумісне нерухоме майно: квартиру за договором іпотеки №2456 від 03 жовтня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк М.І.; домоволодіння та земельну ділянку за договором іпотеки №8471д від 11 грудня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Німченко О.Є.

Як вбачається з публічного паспорту активу, вартість застави за договором іпотеки №2456 від 03 жовтня 2007 року становить 3 000 000 грн 00 коп., а за договором іпотеки №8471д від 11 грудня 2007 року - 2 121 000 грн 00 коп.

З метою визначення ціни позову позивачем було зроблено оцінку вартості спільного сумісного нерухомого майна на сайті Фонду державного майна України яке є предметом застави за договорами іпотеки №2456 від 03 жовтня 2007 року та №8471д від 11 грудня 2007 року, та встановлено наступне: вартість квартири відповідно до довідки №201-20210811-0002340879 від 11 серпня 2021 року становить 6 375 369 грн 37 коп.; вартість домоволодіння та земельної ділянки відповідно до довідки №201-20210811-0002341146 становить 10 910 116 грн 16 коп.

Позивач, як співвласник спільного сумісного нерухомого майна, не отримував жодних відомостей щодо проведення ТОВ «Фінанс проперті групп» чи ОСОБА_4 чи іншими особами оцінки предмета іпотеки у відповідності до приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; не отримував жодних документів чи повідомлень, щодо переходу права власності на спільне сумісне нерухоме майно третім особам і що його грошові зобов`язання є погашеними перед банком чи третіми особами; не отримував жодної компенсації вартості предмета іпотеки, зважаючи на те, що заборгованість за кредитом становить не більше 3 762 500 грн 00 коп., а оціночна вартість предметів іпотеки становить 17 285 485 грн 53 коп.

Позивач вказував, що дії вчинені відповідачами відносно нерухомого майна є незаконними. Так, право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було перереєстроване за ОСОБА_4 30 серпня 2018 року. Однак, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року щодо квартири, на час перереєстрації права власності на неї була наявна заборона на її відчуження, а саме: номер запису про обтяження 1328000 від 13 липня 2010 року; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2010 року у справі №2-3204/10; обтяження припинено: 15 липня 2019 року. Проте, при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна, державний реєстратор не має право здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде зняте (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 03 квітня 2019 року у справі №755/5072/17).

Позивач зазначав, що при укладенні 03 жовтня 2007 року договору іпотеки, ОСОБА_3 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а тому таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному ст.37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Вказував, що він не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру і безпосередньо буде набуто право власності на нього.

Тому позивач вважав, що спірна квартира вибула з його володіння незаконно, у зв`язку з чим правомірним є витребування такого майна від добросовісних набувачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 216, 236, 388 ЦК України.

Позивач вказував, що як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року щодо домоволодіння та земельної ділянки, державним реєстратором Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр Реєстрації» Мамонтовим К.С. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42770378 від 30 серпня 2018 року (номер запису про право власності: 27702180 від 30 серпня 2018 року), на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на домоволодіння, загальна площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224) за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Як вбачається із зазначеної інформаційної довідки щодо домоволодіння та земельної ділянки на час перереєстрації права власності на домоволодіння була наявна заборона на його відчуження, а саме номер запису про обтяження 29799913 від 22 липня 2011 року; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника №337/12 від 01 червня 2011 року; обтяження припинено: 01 квітня 2021 року. З аналогічних підстав, які були зазначені щодо відчуження спірної квартири, ОСОБА_3 вказав, що законодавством заборонено здійснювати відчуження об`єктів нерухомості при наявності в Єдиному реєстрі заборон записів про заборону відчуження спірного майна, а тому реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде знято.

При укладенні договору іпотеки №8471д від 11 грудня 2007 року, ОСОБА_3 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а тому таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному ст.37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Позивач зазначав, що також не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння і безпосередньо буде набуто право власності на нього. Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року щодо домоволодіння та земельної ділянки, державним реєстратором КП «Реєстрація плюс» Товкайло У.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 44993186 від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності: 29799477 від 09 січня 2019 року) на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку, загальна площа 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224) за ОСОБА_4 .

Однак, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року щодо земельної ділянки, на час перереєстрації права власності була наявна заборона на її відчуження, а саме: номер запису про обтяження 29799913 від 22 липня 2021 року; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника №337/12 від 01 червня 2011 року; обтяження припинено: 01 квітня 2021 року. З аналогічних підстав, які були зазначені щодо відчуження спірної квартири та домоволодіння, ОСОБА_3 вказав, що законодавством заборонено здійснювати відчуження об`єктів нерухомості при наявності в Єдиному реєстрі заборон записів про заборону відчуження спірного майна, а тому реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії поки таке обтяження не буде знято.

Позивач зазначав, що укладаючи договір іпотеки №8471д від 11 грудня 2007 року, він не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором, а тому таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному ст.37 Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Позивач також не отримував належним чином оформленої вимоги від ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором із застереженням, що у разі не погашення заборгованості за кредитом нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння і безпосередньо буде набуто право власності на нього.

Позивач вважав, що спірне домоволодіння та земельна ділянка вибули з його володіння незаконно, у зв`язку з чим правомірним є витребування такого майна від добросовісного набувача ОСОБА_2 на підставі ст.ст. 216, 236, 388 ЦК України.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив:

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр Реєстрації» Хоменко І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_4 було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27701331 від 30 серпня 2018 року) на квартиру, загальною площею 161,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000);

витребувати у власність ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 квартиру, загальною площею 161,50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378050000);

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Київської власної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр Реєстрації» Мамонтова К.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27702180 від 09 січня 2019 року) на домоволодіння, загальна площа 320,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224);

витребувати у власність ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 домоволодіння, загальна площа 320,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224);

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу: індексний номер 44993186 від 09 січня 2019 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 29799477 від 09 січня 2019 року) на земельну ділянку, загальна площа 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 17394002322241);

витребувати у власність ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, загальна площа 0,19 га, за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора змінено та викладено їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про витребування квартири, домоволодіння та земельної ділянки - скасовано і передано справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказано, що з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу (а.с.105-125, т.5).

За результатами нового розгляду справи Києво-Святошинським районним судом Київської області ухвалено рішення суду від 21 лютого 2025 року, згідно з яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про скасування рішення про державну реєстрацію речового права - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр Реєстрації» Хоменко І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27701331 від 30 серпня 2018 року) на квартиру, загальною площею 161,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000).

Витребувано у власність ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 квартиру, загальною площею 161,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000).

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «ЦЕНТР РЕЄСТРАЦІЇ» Мамонтова К.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27702180 від 09 січня 2019 року) на домоволодіння, загальна площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224).

Витребувано у власність ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 домоволодіння, загальна площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224).

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44993186 від 09 січня 2019 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 29799477 від 09 січня 2019 року) на земельну ділянку, загальна площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

Витребувано у власність ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, загальна площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в загальному розмірі 11 350 грн 00 коп., з кожного по 2 360 грн 80 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог позову ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та витребування у власність позивача спірної квартири, представник ОСОБА_1 - адвокат Максимовський С.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при первісному розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанції, надавши оцінку доводам позивача, відмовили у задоволені позову повністю. Водночас постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року дану справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, в якій вказано, що необхідно дослідити при повторному розгляді: належність обраного способу захисту, наявність в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту на момент реєстрації іпотечного майна в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку». Крім того суд вказав, що в матеріалах справи відсутній договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 грудня 2007 року про передання в іпотеку земельної ділянки та домоволодіння. Суди не з`ясували та не зазначили в судових рішеннях, чи був укладений та нотаріально посвідчений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 грудня 2007 року про передання в іпотеку земельної ділянки та домоволодіння. Виходячи з цього, Верховний Суд вказав, що судові рішення в цій частині належить скасувати та передати справу в цій частині вимог на новий розгляд до суду першої інстанції, одночасно з цим відхиливши інші доводи позивача викладені в позовній заяві.

Натомість, Києво-Святошинський районний суд Київської області при новому розгляді справи задовольнив позов ОСОБА_3 та на обґрунтування такого рішення перерахував підстави, з яких Верховним Судом було направлено справу на новий розгляд, не дослідивши чи мали вони місце по відношенню до кожного з об`єктів нерухомого майна та відповідачів.

Зазначає, що Верховний Суд вказав про відсутність в матеріалах справи договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 грудня 2007 року про передання в іпотеку земельної ділянки та домоволодіння. Таким чином, це не має жодного відношення до квартири АДРЕСА_1 , яка є іншим об`єктом іпотечного нерухомого майна, яким забезпечувався кредитний договір, а відповідно і до ОСОБА_1 , який є власником зазначеної квартири.

Також вказує, що на момент реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які записи про заборону на відчуження зазначеного майна. Так, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 серпня 2018 року, державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 було здійснено 30 серпня 2018 року, підстава внесення запису в реєстр рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42769532 від 30 серпня 2018 року об 14:34:00, при цьому, відсутня інформація про будь-які обмеження. Відповідну реєстраційну дію було здійснено державним реєстратором Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр Реєстрації» Хоменко І.О.

Одночасно з цим, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року, підставою внесення запису в реєстр щодо арешту на квартиру вказано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42770378 від 30 серпня 2018 року об 14:56:05.

Таким чином вважає, що реєстраційний запис щодо наявності арешту до Єдиного державного реєстру речових прав з відкриттям розділу було внесено на 22 хвилини пізніше ніж запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 . Більш того, зроблено відповідний запис на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2010 року, забезпечення якої було скасовано ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 січня 2013 року.

Вважає, що на момент реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру, в Єдиному державному реєстрі були відсутні будь-які записи про арешти. Натомість внесено такий запис через пів години після відповідної реєстраційної дії і в подальшому обтяження припинено 15 липня 2019 року при відчуженні ОСОБА_4 зазначеної квартири.

Також не погоджуючись з рішенням суду першої в частині задоволення позову ОСОБА_3 про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію речового права та витребування у власність позивача спірного домоволодіння і спірної земельної ділянки, а також в частині стягнення судового збору у розмірі 2 360 грн 80 коп., відповідач ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 в цій частині, посилаючись на неправильне застосуванням судом норм матеріального права, порушення судом норм процесуального права, неповне та неправильне установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що всупереч ч.1 ст.18 ЦПК України щодо обов`язковості судових рішень, оскаржуване судове рішення ухвалено щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, які вже були предметом судового розгляду, та щодо яких є нескасоване, перевірене у апеляційному та касаційному порядку судове рішення, згідно з яким залишено ці позовні вимоги без задоволення.

Зокрема, у даній справі постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора змінено лише в мотивувальній частині, проте резолютивна частина залишена у силі.

Крім цього, постановою Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №755/10537/21 залишено у силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року про відмову у задоволенні позовних вимог колишньої дружини позивача до цих відповідачів про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, поділ кредитних зобов`язань.

Вказує, що судом першої інстанції попри висновки Верховного Суду не перевірено та не відображено у оскаржуваному рішенні суду факт добросовісності набуття ОСОБА_2 права власності на зазначені об`єкти нерухомості, факт платності такого набуття та відсутність будь-яких законних підстав для витребування у нього законно набутої власності - житлової нерухомості у власність позивача. Зазначає, що він є добросовісним набувачем вказаних об`єктів нерухомості на підставі договору міни від 12 травня 2021 року №908, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К. Про справжній, неудаваний та платний характер вказаного правочину є те, що його предметом стало єдине його житло - належна йому на праві власності квартира у місті Києві, якою він до цього мирно володів та яку обміняв на вказані об`єкти нерухомості, як на нове єдине місце свого постійного проживання, де він зареєстрований та постійно проживає разом із своєю родиною, включно з неповнолітньою дитиною.

Зазначає, що судом першої інстанції не встановлено, що особа, у якої ОСОБА_2 , як добросовісний набувач, придбав майно за відплатним договором, не мала права його відчужувати, а також не досліджено фактичні обставини вибуття домоволодіння та земельної ділянки з володіння позивача як власника поза його волею, з огляду на те, що договір іпотеки прямо передбачав таку можливість. Позивач порушив умови кредитного договору у зв`язку з несплатою заборгованості за кредитним договором, що мало погоджені ним правові наслідки у вигляді звернення стягнення кредитором на об`єкти його власності, тобто вибуття майна з його володіння за його волею, а домоволодіння та земельна ділянка на час укладання ним, ОСОБА_2 , договору міни були вільними від володіння позивача чи будь-яких інших осіб, окрім особи, у якої він, як добросовісний набувач, придбав майно за відплатним договором міни, посвідченому нотаріально та факт відсутності у якої права його відчужувати взагалі не доведено позивачем у ході судового розгляду цієї справи.

Також вказує, що судом першої інстанції розглянуто справу за його відсутності, без повідомлення його належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Євтодьєв А.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції не з`ясував повно та всебічно наявні у матеріалах справи докази, чим порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Апеляційна скарга адвоката Євтодьєв А.О. мотивована тим, що судом першої інстанції встановлено, що іпотекодержатель виконав під час процедури звернення стягнення на предмет іпотеки усі законодавчі вимоги та норми в частині повідомлення іпотекодавця про намір звернути стягнення, надсилання йому вимоги, що іпотекодержателем не порушені ні норми Закону України «Про іпотеку», ні відповідний договір іпотеки, в якому міститься відповідне застереження. Вказує, що оцінка майна була проведена в належній формі, яка була чинною, як під час звернення стягнення на спірне майно, так і станом на зараз, її ніхто не оскаржив у встановленому порядку. Також матеріали справи не містять доказів її незаконності чи неправильності, окрім технічної описки, що на фінальну вартість майна не впливають.

Вказує, що правові позиції Верховного Суду вказують на те, що усі норми чинного законодавства були відповідачем витримані та відбулось звернення стягнення на предмети іпотеки без порушення законодавства, а аргументи сторони позивача є помилковим трактуванням норм законодавства та процедури в цілому. Вказує, що суд першої інстанції лише частково дослідив і прийшов до передчасних висновків, зважаючи тільки на дати припинення записів. При цьому суд проігнорував правові позиції Верховного Суду із подібних питань, неправильно застосував норми матеріального права та не врахував, що свою дію відповідні арешти припинили діяти набагато раніше на підставі, зокрема, судового рішення. Матеріали справи не містять відповідних постанов про накладення арешту, позивач не витребував інформацію про відповідні виконавчі провадження від виконавчих служб, не доводив будь-яким іншим чином чим вони могли завадити відповідним правочинам та діям. Якщо ці арешти були накладені на користь іпотекодержателя - вони тим більше не могли завадити процедурі звернення стягнення на предмет іпотеки. За відсутності з`ясування цих питань усі висновки про те, що ці записи не дозволяли (забороняли) вчиняти певні дії - це лише висновки на підставі здогадок, однобокого бачення обставин та неправильного трактування (використання) норм матеріального права.

Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував інститут добросовісного набувача, хоча матеріали справи вказують, що особи, у яких наразі перебувають права власності на спірне майно, є добросовісними набувачами, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Також вказує, що договір має застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору. Позивач ОСОБА_3 не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, а тому у ОСОБА_4 , як нового кредитора (іпотекодержателя), виникло право вимагати повернення кредиту та сплати інших передбачених договором платежів, у тому числі і звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного договору. Отже, стягнення на предмет іпотеки відбулося у позасудовому порядку у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору.

Позивач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимовського С.О., у якому вказує, що у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у даній справі зазначено: суди не врахували, що за наявності в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій, поки таке обтяження (арешт) не буде зняте; при відмові в задоволенні віндикаційного позову, зазначивши, що предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном, суди, по суті не звернули увагу на ключові та важливі аргументи позивача про наявність арешту і перешкод для позасудового звернення стягнення на предмети іпотеки.

Зазначає, що в матеріалах справи міститься копія ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 14 січня 2013 року у справі №2-3204/10 про скасування арештів, яка не спростовує того факту, що обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого за номером запису 1328000 від 13 липня 2010 року було припинено лише 15 липня 2019 року. Тобто на час перереєстрації за ОСОБА_4 права власності на квартиру 30 серпня 2018 року, запис про заборону відчуження квартири існував, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07 травня 2021 року. Також звертає увагу на те, що право власності на домоволодіння було перереєстровано за ОСОБА_4 30 серпня 2018 року, а право власності на земельну ділянку - лише 09 січня 2019 року. Однак, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09 червня 2021 року, на час перереєстрації права власності на домоволодіння та земельну ділянку була наявна заборона на їх відчуження, а саме: номер запису про обтяження 29799913 від 22 липня 2011 року; вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: постанова ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про арешт майна боржника №337/12 від 01 червня 2011 року; обтяження припинено: 01 квітня 2021 року.

Також зазначає, що не підтверджено існування оригіналу вимоги ОСОБА_4 від 26 червня 2018 року та копій описів вкладення в цінний лист з копіями фіскальних чеків та копіями товарно-транспортних накладних, у зв`язку з тим, що: існує лише електронна копія вимоги ОСОБА_4 від 26 червня 2018 року, яка надана ОСОБА_1 без зазначення того звідки він її взяв та де знаходиться оригінал (в порушення вимог ч.5 ст.95 ЦПК України), до того ж копія зроблена з електронної копії, а не з оригіналу; під час реєстрації права власності на квартиру та домоволодіння за ОСОБА_4 ні оригінал, ні копія вимоги від 26 червня 2018 року державним реєстраторам не надавалася, оскільки вони відсутні як в матеріалах електронних реєстраційних справ за номером 850378080000 та 1739400232224, так і в паперовій формі, що підтверджується листами Бучанської районної державної адміністрації Київської області №04-08/724 від 20 грудня 2021 року з доказами та Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 074/07/1-3627 від 03 грудня 2021 року з доказами; копія вимоги від 26 червня 2018 року наявна лише в електронній формі та міститься в електронній реєстраційній справі 1739400232224 на реєстрацію земельної ділянки, однак в паперовій формі відсутня, що підтверджуються листом Бучанської районної державної адміністрації Київської області № 04-08/724 від 20 грудня 2021 року з доказами.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимовського С.О. залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_2 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в якому зазначає, що позивач свідомо не виконав своїх кредитних зобов`язань, що стало підставою для звернення стягнення на предмети іпотеки. Саме це призвело до вибуття майна з його володіння. У матеріалах справи відсутні будь-які докази насильницького чи поза його волею відчуження майна, немає заяв до правоохоронних органів або доказів реєстрації кримінальних проваджень щодо цього. Вважає, що поведінка позивача є недобросовісною, який створював штучні арешти (зокрема у справі №369/3029/21) для блокування обігу іпотечного майна, а також зловживав процесуальними правами, маніпулюючи відомостями про свою адресу з метою ухилення від належного отримання кредиторських вимог. Це свідчить про його свідому поведінку, спрямовану не на виконання зобов`язань, а на отримання незаконних переваг. Доводи відзиву про нібито незаконність реєстраційних дій чи відсутність правонаступництва кредитора, не підтверджені жодними доказами та спростовуються правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту та порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Стверджує, що відзив позивача не спростовує правомірності набуття ОСОБА_2 права власності та не доводить факту вибуття майна поза волею позивача. Позовні вимоги ОСОБА_3 мають ознаки зловживання правом. Просить відмовити ОСОБА_3 у прийнятті, розгляді і врахуванні доводів відзиву на апеляційну скаргу та задовольнити його апеляційну скаргу, скасувавши рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Максимовського С.О., апеляційна скарга ОСОБА_2 та апеляційна скарга його представника - адвоката Євтодьєва А.О., підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 жовтня 2007 року між АТ «Енергобанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 20743, та додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2007 року № 20743, за умовами яких банк надав позичальнику кредит в розмірі 3 762 500 грн 00 коп. на строк з 03 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2012 року на споживчі цілі.

Відповідно до пункту 2.1 договору та додаткової угоди, забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є іпотека квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із договором іпотеки від 03 жовтня 2007 року, та іпотека житлового будинку, площею 320,3 кв.м, з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно пункту 1.2. договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року, укладеного між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_3 , для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем (АБ «Енергобанк») та іпотекодавцем (позивачем), в тому числі по сплаті всіх сум по зазначеному договору, відшкодуванню збитків, завданих прострочкою виконання, оплаті пені, іпотекодавець передає іпотекодержателю на умовах, передбачених цим договором в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2. договору іпотеки від 11 грудня 2007 року, укладеному між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_3 , для забезпечення своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем (АБ «Енергобанк») та іпотекодавцем (позивачем), в тому числі по сплаті всіх сум по зазначеному договору, відшкодуванню збитків, завданих прострочкою виконання, оплаті пені, іпотекодавець передає іпотекодержателю на умовах, передбачених цим договором в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, загальною площею 0,1900 га, кадастровий номер 3222482004:02:001:0112, для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та домоволодіння, яке складається з одного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, і знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

У договорах іпотеки від 03 жовтня 2007 року та від 11 грудня 2007 року передбачено, що:

у разі порушення основного зобов`язання та/або умов договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не більше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.1);

у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із Законом України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі цього Договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Цей договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (пункт 4.4.1).

У зв`язку із ліквідацією ПАТ «Енергобанк», право вимоги за кредитним договором клієнта ОСОБА_3 № 20743 від 03 жовтня 2007 року було відступлено ТОВ «Фінанс проперті групп» у складі лоту F43GL12951.

Згідно договору про відступлення прав вимоги від 26 квітня 2018 року, укладеного між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Фінанс проперті групп» (Новий кредитор), банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), зазначених у додатку № 1 до цього договору (Боржників), включаючи право вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитним договором, договорами поруки та застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору (Права вимоги); новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

В подальшому, між ТОВ «Фінанс проперті групп» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (новий іпотекодержатель) був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений 25 червня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луценко В.С., реєстраційний номер 2493, згідно з пунктом 1.1. якого, у зв`язку з укладенням між новим іпотекодержателем та первісним іпотекодержателем договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 25 квітня 2018 року, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права та вимоги за кредитним договором № 20743 від 03 жовтня 2007 року з усіма додатками та додатковими угодами до нього, укладеному між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_3 , первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває прав первісного іпотекодержателя, належних первісному іпотекодержателю згідно іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. 03 жовтня 2007 року за реєстровим № 2456. Згідно з пунктом 1.3 зазначеного договору предметом іпотеки є: квартира АДРЕСА_1 .

Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації» - Хоменко І.О., від 30 серпня 2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності 27701331.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року та від 08 червня 2021 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2019 року № 2225, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., а також договору про поділ спільного майна подружжя від 22 вересня 2020 року № 1163, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.С., номер запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

Згідно із даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» Мамонтова К. С. від 30 серпня 2018 року право власності на домоволодіння адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_4 , номер запису про право власності 27702180.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» - Товкайло У.С., від 09 січня 2019 року (номер запису про право власності 29799477).

Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 лютого 2021 року право власності на домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_9 на підставі договору №2312 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., номер запису про право власності 31005345, 31005256.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору міни від 12 травня 2021 року №908, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К., право власності на домоволодіння та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. п. 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п.4 ч.2 ст.16 ЦК України).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку»).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (ч.4 ст.37 Закону України «Про іпотеку»).

У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30 грудня 2019 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року по справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18) вказано, що:

«згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 750/10129/18 (провадження № 61-4971св20) вказано, що:

«пунктом 4.5 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право за своїм вибором звернути стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: на підставі рішення суду (підпункт 4.5.1); на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 4.5.2); шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.3); шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.4); шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (підпункт 4.5.5).

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України № 800-VI іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Аналіз наведених норм, як і Закону № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що із прийняттям названого закону законодавець обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом. Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд, на відміну від місцевого суду, безпідставно не врахував правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18), згідно з яким відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, свідчить, що дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за іпотекодержателем права власності на спірну квартиру, власником якої залишалася позивач, є незаконними, не заслуговують на увагу, так як в цій постанові та у справі, яка переглядається, встановлено різні фактичні обставини. Зокрема, у справі № 199/1276/17 суди встановили, що в договорі іпотеки відсутнє застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, тоді як у справі, яка переглядається, в іпотечному договорі міститься відповідне застереження, яке дозволяє іпотекодержателю зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:

«згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ч.1 ст.330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Правила ч.1 ст.388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому ст.400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим ст. 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень ст.388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«у пункті 12 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Цей пункт іпотечного договору містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Іпотекодавець засвідчив, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності на предмет іпотеки не вимагається (том 1, а. с. 13).

Разом з тим судами встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва 23 березня 2015 року в межах розгляду цивільної справи № 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а. с. 59, 60). 09 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 47205964) щодо примусового виконання ухвали № 755/1791/15-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про накладення арешту на квартиру. На підставі вказаної постанови державного виконавця накладено арешт на спірну квартиру та заборонено здійснювати її відчуження. Станом на 04 жовтня 2016 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру була чинною, у встановленому законом порядку не скасована, виконавче провадження (ВП № 47205964) перебуває в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, інформація про державну реєстрацію обтяжень є актуальною з моменту проведення державної реєстрації обтяження, а саме з 14 квітня 2015 року.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною тринадцятою статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте».

В постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від зазначених висновків та вказала, що:

«відповідь на питання - чи є наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження спірного майна перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій, залежить від того, коли зверталося стягнення на майно - до моменту введення в дію 04 лютого 2019 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII, згідно з пунктом 10 розділу І якого частину четверту статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV доповнено пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV.

Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, чи після вказаної дати. Законодавче обмеження в оформленні права власності на обтяжене нерухоме майно власне було спрямоване на унеможливлення порушення прав обтяжувача та виникнення суперечностей між записами у державному реєстрі».

Так, у даній справі №369/11248/21 у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року встановлено, що в матеріалах справи міститься вимога від 26 червня 2018 року, адресована ОСОБА_3 , про усунення порушень основного зобов`язання або іпотечного договору, яка містить розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про намір задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», та строк, протягом якого необхідно усунути порушення. Така вимога направлялася за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 та за місцезнаходженням предмета іпотеки, для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які були предметом іпотечних договорів, зокрема на квартиру, ОСОБА_4 визначила вартість такого майна на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, станом на момент його набуття, як це і передбачено статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що спростовує посилання позивача про відсутність такої оцінки.

Верховний Суд вже категорично виснував, що з урахуванням висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), оспорення рішення про позасудове звернення стягнення є належним способом, якщо майно не відчужене іпотекодавцем; якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна не мають договірного характеру та таке майно було відчужено до інших осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно є неналежним способом захисту. Відтак Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

З наведених підстав постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора - змінено, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови Верховного Суду.

У відповідності до ч.ч.3, 4 ст.258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується ухваленням постанови.

Статтею 419 ЦПК України визначено, що постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення.

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

З матеріалів справи вбачається, що під час нового розгляду даної справи судом першої інстанції позивач ОСОБА_3 не змінював, не уточнював та не доповнював позовні вимоги, які вже були предметом касаційного розгляду.

Тобто під час нового розгляду справи обсяг та зміст предмету позову залишався незмінним.

За таких обставин апеляційний суд враховує, що після ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у цій справі №369/11248/21 в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора втратив своє процесуальне існування предмет спору, оскільки ці позовні вимоги вже вирішені по суті з ухваленням остаточного судового рішення про відмову в позові та таке судове рішення набрало законної сили в момент його ухвалення - 28 лютого 2024 року.

Однак суд першої інстанції при новому розгляді справи, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, на вказані вище вимоги закону та правові висновки Верховного Суду у цій справі, належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в частині визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, а саме:

рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр Реєстрації» Хоменко І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42769532 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27701331 від 30 серпня 2018 року) на квартиру, загальною площею 161,50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000);

рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «ЦЕНТР РЕЄСТРАЦІЇ» Мамонтова К.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42770378 від 30 серпня 2018 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 27702180 від 09 січня 2019 року) на домоволодіння, заг. площа 320,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1632934632224);

рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація плюс» Товкайло У.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44993186 від 09 січня 2019 року, на підставі якого за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право приватної власності (номер запису про право власності: 29799477 від 09 січня 2019 року) на земельну ділянку, заг. площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині з наведених вище підстав.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про витребування квартири, домоволодіння та земельної ділянки, виходячи з такого.

У відповідності до ч.5 ст.411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч.1 ст. 417 ЦПК України).

Зі змісту постанови Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у даній справі вбачається, що скасовуючи рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування квартири, домоволодіння та земельної ділянки, і передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що суди не врахували, що за наявності в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій, поки таке обтяження (арешт) не буде зняте. Верховний Суд вказав, що при відмові в задоволенні віндикаційного позову суди, по суті не звернули увагу на ключові та важливі аргументи позивача про наявність арешту і перешкод для позасудового звернення стягнення на предмети іпотеки. Також Верховний Суд зауважив, що в матеріалах справи відсутній договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 грудня 2007 року про передання в іпотеку земельної ділянки та домоволодіння; суди не з`ясували та не зазначили в судових рішеннях, чи був укладений та нотаріально посвідчений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 грудня 2007 року про передання в іпотеку земельної ділянки та домоволодіння. За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні віндикаційного позову.

Тобто Верховний Суд вже безспірно констатував, що за наявності в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту (як у випадку даної справи) державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій, поки таке обтяження (арешт) не буде зняте. Наявність арешту є перешкодою для позасудового звернення стягнення на предмети іпотеки.

Тому цей правовий факт є преюдиційним та процесуально не може ставитись під сумнів в силу приписів ч.4 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наведених підстав, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Максимовського С.О. про те, що на момент реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру, в Єдиному державному реєстрі були відсутні будь-які записи про арешти, натомість внесено такий запис через пів години після відповідної реєстраційної дії, і в подальшому обтяження припинено 15 липня 2019 року при відчуженні ОСОБА_4 зазначеної квартири.

До того ж щодо акцентованої адвокатом Максимовським С.О.хронології внесення записів про арешти, апеляційний суд враховує, що правове значення у даному випадку має не момент внесення запису про обтяження до Державного реєстру речових прав, а саме наявність правової підстави для його існування, тобто факту накладення арешту чи іншого обмеження відповідно до судового рішення або припису компетентного органу.

Верховний Суд у відповідності до ч.1 ст.417 ЦПК України надав імперативну вказівку для суду першої інстанції при новому розгляді справи, яка за фактичних обставин даної справи є визначальною для висновку про задоволення чи для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про витребування квартири, домоволодіння та земельної ділянки - з`ясувати чи був укладений та нотаріально посвідчений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 грудня 2007 року про передання в іпотеку земельної ділянки та домоволодіння.

Під час нового розгляду справи судом першої інстанції встановлено та не спростовано сторонами, що відповідно до чинної ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 14 січня 2013 року у справі № 2-3204/10 знято арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду місто Києва від 12 липня 2010 року в рамках розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики, а саме, з квартири АДРЕСА_1 та будинку АДРЕСА_2 , належних ОСОБА_3 .

Однак фактично обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого за номером запису про обтяження 1328000 від 13 липня 2010 року було припинено лише 15 липня 2019 року.

Тобто на час перереєстрації 30 серпня 2018 року ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, запис про заборону відчуження квартири існував.

З урахуванням таких фактичних обставин та імперативних висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 лютого 2024 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за наявності в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту (номер запису про обтяження 1328000 від 13 липня 2010 року; обтяження припинено: 15 липня 2019 року) державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційні дії (30 серпня 2018 року - реєстрація за ОСОБА_4 права власності), поки таке обтяження (арешт) не буде зняте.

Як зазначалося вище, у відповідності до положень ч.ч.1-3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався, зокрема, на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, позивач не отримував вимогу про усунення порушень основного зобов`язання або іпотечного договору, та не був обізнаний щодо зміни іпотекодержателя.

У матеріалах справи міститься вимога б/н від 26 червня 2018 року, адресована ОСОБА_3 , про усунення порушень основного зобов`язання або іпотечного договору, яка містить розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про намір задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.ст.37, 38 Закону України «Про іпотеку», та строк, протягом якого необхідно усунути порушення.

Вказана вимога про усунення порушень направлялася за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 та за місцезнаходженням предмета іпотеки.

Для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які були предметом іпотечних договорів, зокрема на квартиру, ОСОБА_4 визначила вартість такого майна на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, станом на момент його набуття, як це передбачено ст. 37 Закону України «Про іпотеку», що спростовує посилання позивача про відсутність такої оцінки.

Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутній договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11 грудня 2007 року про передання в іпотеку земельної ділянки та домоволодіння від ТОВ «Фінанс проперті групп» до ОСОБА_4 , а відповідачами цих обставин, всупереч принципів змагальності доказування (ст.ст. 12,81 ЦПК України), не спростовано.

Водночас сам договір іпотеки № 2456 від 03 жовтня 2007 року є похідним від основного зобов`язання, а саме, кредитного договору № 20743 від 04 жовтня 2007 року і сам по собі договір іпотеки № 2456 від 03 жовтня 2007 року не є доказом неналежного виконання основного зобов`язання, а лише підтверджує право кредитора, у разі не виконання основного зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність доказів переходу прав вимоги за кредитним договором № 20743 від 04 жовтня 2007 року від ТОВ «Фінанс проперті групп» до ОСОБА_4 .

Відтак за умови відсутності належних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_4 є правонаступником за кредитним договором № 20743 від 04 жовтня 2007 року, то, відповідно, відсутні підстави стверджувати, що у ОСОБА_3 виник перед ОСОБА_4 обов`язок щодо погашення заборгованості за кредитом.

Отже спірна квартира АДРЕСА_1 , а також спірне домоволодіння та спірна земельна ділянка, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які були предметом іпотечних договорів, фактично вибули з володіння ОСОБА_3 поза його волею та без його належного волевиявлення, що свідчить про незаконність такого вибуття майна.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується відповідними Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, наразі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 є останніми володільцями квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 850378080000) - на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2019 року № 2225, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., а також договору про поділ спільного майна подружжя від 22 вересня 2020 року № 1163, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.С., номер запису про право власності: 32748522, 32748523, 38299570.

Натомість ОСОБА_2 наразі є останнім володільцем домоволодіння, загальна площа 320,30 кв.м, та земельної ділянки, загальна площа 0,19 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222482004:02:001:0112; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1739400232224) - на підставі договору міни від 12 травня 2021 року № 908, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н.К.

Оскільки Верховний Суд вже виснував, що у цій справі належним способом захисту права власності ОСОБА_12 на незаконно вибуле з його володіння майно є саме пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна від останнього власника у відповідності до ст.ст. 330, 387, 388ЦК України, то за встановлених фактичних обставин цієї справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для витребування у власність ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння:

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 - квартири АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 - домоволодіння, загальна площа 320,30 кв.м, та земельної ділянки, загальна площа 0,19 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційних скарг і перевіряючи пропорційність втручання у право мирного володіння майном відповідачів ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), колегія суддів з урахуванням безумовного встановлення порушення права первісного власника ( ОСОБА_3 ) приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що витребування спірного нерухомого майна від відповідачів на користь позивача є для них «надмірним тягарем».

Апеляційний суд враховує, що за загальним правилом особа, із власності якої витребовується майно, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до проміжних набувачів, у яких вона придбала (продаж, міна) таке майно, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 591/6566/20-ц (провадження № 61-19528св21), від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17 (провадження № 61-2068св21).

За встановлених вище обставин, колегія суддів вважає, що всупереч доводів апеляційних скарг, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про витребування квартири, домоволодіння та земельної ділянки, є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з викладених в апеляційних скаргах підстав.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності без повідомлення належним чином про дату, час і місце розгляду справи, то вони є необґрунтованими, оскільки зі справи видно, що 10 лютого 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Євтодьєв А.О. через підсистему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції заяву, у якій просив прийняти його додаткові пояснення по суті спору та повідомив суд першої інстанції, що у разі відсутності представника ОСОБА_2 у судовому засіданні, він просив розглядати справу за його відсутності. Також адвокат Євтодьєв А.О. повідомив суд, що йому відомо про розгляд справи, призначений на 11 лютого 2025 року о 16 год 00 хв. (а.с.210-218, т.5).

Відповідно до протоколу судового засідання від 11 лютого 2025 року, у цей день суд першої інстанції завершив розгляду справи по суті та оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення на 20 лютого 2025 року о 13 год 45 хв. (а.с.224-230, т.5).

Інші доводи та обставини, на які посилаються скаржники в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування квартири, домоволодіння та земельної ділянки, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком суду першої інстанцій щодо їх оцінки.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розподіляючи судові витрати, суд виходив із того, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі, то з усіх відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 11 350 грн 00 коп., з кожного по 2 360 грн 80 коп.

Оскільки колегія суддів частково скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову, то у відповідності до приписів ст.141 ЦПК України та результатів розгляду справи, необхідно змінити розподіл судових витрат.

За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора - скасовано.

Тому покладення на ОСОБА_4 судових витрат не узгоджується з положеннями ст.141 ЦПК України.

Отже, з урахування, визначеної судом загальної суми сплаченого ОСОБА_3 судового збору в розмірі 11 350 грн 00 коп. та, приймаючи до уваги, що позовні вимоги фактично задоволені до чотирьох відповідачів (ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), то з кожного з них на користь позивача піддягає стягненню судовий збір у сумі по 2 837 грн 50 коп. (11 350,00 ?4).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимовського Сергія Олександровича, апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Євтодьєва Анатолія Олександровича - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора - скасувати.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі по 2 837 (дві тисячі вісімсот тридцять сім) грн 50 коп. з кожного.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: