Постанова

від 03.04.2025 по справі 906/443/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року Справа № 906/443/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Новак С.Я.

за участю представників сторін:

позивача: Барановська М.Д., Рудик В.Р.

відповідача: Стафійчук Р.О.

третьої особи: Сорока О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 р. у справі №906/443/24, ухвалені суддею Кравець С.Г., повний текст рішення складено 11.12.2024

за позовом Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки

до Олевської міської ради Житомирської області

за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Олевської районної спілки споживчих товариств

про визнання недійсним п.2 рішення міської ради в частині скасування державного акта на

право постійного користування землею

Олевський комбінат громадського харчування райспоживспілки звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Олевської міської ради, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати п.2 рішення VII сесії VІІІ скликання Олевської міської ради від 28.04.2021 щодо скасування та визнання таким, що втратив державний акт на право постійного користування землею серії І-ЖТ №002061, виданий Олевському комбінату громадського харчування 26.01.1999 загальною площею 1,1124 га.

Правовими підставами позову визначено ст.92, 126, п. 6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.21 Цивільного кодексу України, ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 р. у задоволенні позову Олевському комбінату громадського харчування райспоживспілки відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/443/24 Олевський комбінат громадського харчування райспоживспілки звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить відстрочити сплату судового збору до прийняття рішення апеляційним судом по суті апеляційної скарги. Рішення господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 у справі №906/443/24 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі. Про час та місце розгляду справи повідомити учасників справи, розгляд справи здійснювати за участі представника позивача.

Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Житомирської області.

06.01.2025 від представника Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки надійшло клопотання, в якому апелянт просить долучити до матеріалів справи докази сплати судового збору за подачу апеляційної скарги. До клопотання додано платіжну інструкцію №1 від 03.01.2025р. на суму 3633,60 грн.

17.01.2025 матеріали справи №906/443/24 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 р. у справі №906/443/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.02.2025р. о 10:00 год.

04.02.2025 р. представник Олевської міської ради через систему «Електронний суд» надіслав до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у задоволення апеляційної скарги Олевському комбінату громадського харчування райспоживспілки. Рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 р. у справі №906/443/24 залишити без змін.

07.02.2025 р. представник Олевської районної спілки споживчих товариств через систему «Електронний суд» надіслав до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове про задоволення позову.

19.02.2025 р. представник Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки через систему "Електронний суд" подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання, оскільки братиме участь у розгляді справи №296/6243/23 як захисник одного з обвинувачених.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "13" березня 2025 р. о 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2.

У судовому засіданні 13.03.2025р. оголошено перерву до "03" квітня 2025 р. о 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2.

31.03.2025р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 р. заяву Рудика Віталія Руслановича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/443/24 - задоволено.

02.04.2025 р. представник Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки надіслав до суду клопотання про долучення доказів, в якому просив долучити та дослідити у судовому засіданні договори купівлі-продажу нерухомого майна, за якими Олевська районна спілка споживчих товариств продала ряду осіб частину нерухомого майна, розміщеного на частині земельних ділянок, щодо яких був виданий скасований міською радою державний акт на право постійного користування землею.

Дослідивши зазначене клопотання судова колегія встановила, що позивач просить залучити до матеріалів справи документи, які датовані до прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

Отже, судовою колегія не приймаються документи, які датовані до ухвалення у даній справі рішення судом першої інстанції, оскільки в порушення ч.3 ст.269 ГПК України, позивачем не доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Представники позивача в судовому засіданні 03.04.2025 р. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задоволити.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав позицію позивача та надав додаткові пояснення по суті позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що прийняте рішення VII сесії VІІІ скликання Олевської міської ради від 28.04.2021 про скасування та визнання таким, що втратив чинність, державного акту на право постійного користування землею серії І-ЖТ №002061, виданого Олевському комбінату громадського харчування 26.01.1999, загальною площею 1,1124 га щодо припинення права постійного користування позивачем частиною земельної ділянки, у зв`язку із набуттям третіми особами права власності на відповідне майно, порушує його права або законі інтереси. Також суд прийшов до висновку, що задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення в частині п.2 в такому випадку не може призвести до захисту (відновлення) прав позивача на землю.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

Олевський комбінат громадського харчування райспоживспілки в апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду першої прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.19 Конституції України, ст.ст.120, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст.137 Господарського кодексу України, ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Конституційного Суду України від 22.05.2005 №5-рп/2005, п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449, ст.ст. 73, 74, 76-79, 236, 237, 238 ГПК України.

Також судом першої інстанції не враховано правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі №906/392/18, від 23.06.2020 у справі №922/989/18, а також низці інших судових рішень КСГ ВС.

Скаржник наголошує на тому, що враховуючи імперативні положення наведених норм закону, право користування земельною ділянкою не може припинятись для особи, яка правомірно продовжує володіти нерухомим майном (перебуває у оперативному управлінні), що розташоване на цій земельній ділянці, і до іншої особи перейшло право власності лише на частину нерухомого майна, проте інша частина продовжує перебувати у користуванні цієї особи, адже виходячи зі змісту частин 1, 3 статті 79-1, частин 1, 2, 6 статті 120 ЗК України, право користування земельною ділянкою розповсюджується на її відповідну частину. З огляду на відсутність доказів добровільної відмови позивача від постійного користування земельною ділянкою чи згоди на вилучення землі і те, що у володінні позивача продовжує перебувати будівля, висновки суду першої інстанції, що набуття іншою особою права власності на частину будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці є правовою підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою для попереднього землекористувача, ґрунтується на помилковому тлумаченні пункту «е» частини 1 статті 141 ЗК України.

Апелянт вказує також, що на момент вирішення спору судом стаття 120 ЗК України викладена у новій редакції та вона прирівнює підстави набуття землі у власність або користування як для особи, до якої перейшло нерухоме майно у власність, так і для особи, до якої перейшло майно у оперативне управління (наразі назва статті звучить наступним чином: «Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності, господарського відання, оперативного управління на об`єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об`єкт незавершеного будівництва, спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній»).

Також, скаржник наголошує, що поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

За таких обставин, оспорюване рішення не може вважатися таким, що прийняте на підставі закону. Законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою відсутні. Прийняттям оспорюваного рішення всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для його скасування.

Олевська районна спілка споживчих товариств у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що апеляційна скарга позивача є обґрунтованою, а тому просить її задоволити, з наступних мотивів.

Фактично державний акт посвідчував права на чотири земельні ділянки. Як станом на момент розгляду справи у суді, так і станом на момент видачі позивачу відповідачем державного акту на право постійного користування землею серії І-ЖТ №002061, позивач не мав у власності будівель на земельній ділянці, наданій у постійне користування. Отже, у 1999 році міською радою вивчено питання наявності підстав передачі землі у постійне користування та прийнято рішення передати цю землю позивачу. Додаткового «перепідтвердження» цих обставин не потребується, адже законність передачі землі у постійне користування не оспорюється. Тобто, у 1999 році Олевському комбінату громадського харчування надано у постійне користування земельну ділянку Олевською міською радою в умовах, коли власником нерухомості, розміщеній на цій землі, була третя особа Олевська районна спілка споживчих товариств. Тоді, у 1999 році, відповідач вказані обставини усвідомлював і станом на 2021 рік (коли державний акт скасовано) фактично нічого не змінилось, а тому скасування права постійного землекористування безумовно порушує законні права та інтереси позивача. Це є важливим і з огляду на те, що третя особа власник будівлі, що розміщена на цій землі, - передав будівлю в оперативне управління на користь позивача та підтвердив це у ході судових засідань (при цьому, ще раз наголошуємо, що це додаткового підтвердження не потребує, адже державний акт видано і на земельну ділянку, на якій розміщена якраз ця будівля). Відтак, якщо і були підстави для застосування принципу «земля слідує за будівлею», то лише в частині будівель, що відчужені третьою особою на користь інших осіб, і в такому разі було необхідно саме внести зміни у землекористування, а не припиняти державний акт на землю у цілому.

Крім того, вилучення земельної ділянки мало відбуватися або за згодою постійного землекористувача або, у разі відсутності такої згоди, - за відповідним позовом органу місцевого самоврядування.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, Олевська міська рада у відзиві вказує на те, що у позовній вимозі про визнання недійсним рішення Олевської міської ради від 28.04.2021 року про припинення права постійного користування позивачем земельною ділянкою відмовлено правомірно, оскільки жодних юридичних наслідків воно не має, оскільки права землекористування до третіх осіб перейшли в момент набуття права власності на нерухомість, і в цей же момент позивач такі права втратив, тому зайва фіксація цього факту рішенням міської ради не має як юридичної сили, так і юридичних наслідків.

Відповідач вважає, що в даному випадку, законним та обґрунтованим є те, що рішення міської ради не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача як землекористувача. Доводи апелянта ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам процесуального законодавства, містить належне обґрунтування і враховує всі надані сторонами докази.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

13.10.1998 рішенням Виконавчого комітету Олевської селищної ради Олевського району Житомирської області №96 "Про затвердження матеріалів по встановленню меж земельних ділянок окремим підприємствам та організаціям смт. Олевська" затверджено матеріали по встановленню меж земельних ділянок: кафе "Золотий ключик" - 0,1347 га, кафе "Левада" - 0,0514 га, підсобне господарство - 0,8256 га; надано вказаним підприємствам та організаціям державні акти на право постійного користування земельними ділянками (т.1, а.с.199).

26.01.1999 року на підставі рішень Олевської селищної Ради народних депутатів від 13.10.1998 року №96, від 08.12.1998 року №120 Олевському комбінату громадського харчування (код 01748913) було видано Державний акт на право постійного користування землею І-ЖТ №002061 (кафе "Левада", кафе "Золотий ключик", підсобне господарство, Овочесховище) загальною площею 1,1124 гектарів землі для виробничих і господарських потреб. Вказаний Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №37 (т.1, а.с.11-16).

21.07.2005 на підставі рішення Виконкому Олевської міської ради №28 від 15.03.2005, Олевська районна спілка споживчих товариств зареєструвала право власності на нежитлову будівлю кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", загальною площею 431,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, Олевський район, м.Олевськ, вул. Кооперативна (вул. Фрунзе), буд.1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.07.2005 та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7845118 від 21.07.2005 (т.1, а.с.17-19).

Пунктом 1.1 Статуту Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки, затвердженого постановою правління райспоживспілки від 23.11.2009 передбачено, що підприємство райспоживспілки "Комбінат громадського харчування райспоживспілки" є підприємство, що створене районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновником та власником всього майна (далі-Статут).

Відповідно до пункту 1.2 Статуту, комбінат громадського харчування Олевської райспоживспілки є правонаступником прав та обов`язків СП комбінат громадського харчування Підприємство райспоживспілки "Комбінат громадського харчування райспоживспілки" (далі підприємство) створене виділенням з райспоживспілки на базі майна СП комбінат громадського харчування, реорганізованого приєднанням до райспоживспілки відповідно до рішення зборів Ради засновників спільних підприємств (об`єднань) райспоживспілки, споживчих товариств від 18 квітня 2003 року №7 п.3 "Про створення підприємства райспоживспілки "Комбінат громадського харчування райспоживспілки" передачею йому прав та зобов`язань райспоживспілки в межах прав та зобов`язань спільного підприємства "Комбінат громадського харчування", які перейшли до комбінату громадського харчування райспоживспілки в результаті його реорганізації (т.1, а.с.12 на звороті -19).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 16.01.2014 Олевська районна спілка споживчих товариств за договором дарування відчужила нежитлове приміщення - кафе "Левада", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 (т.1, а.с.54-56).

Також, з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 25.03.2016 Олевська районна спілка споживчих товариств за договором дарування №585 від 25.03.2016 відчужила нежитлове будівлю (складське приміщення), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 (т.1, а.с.59-60).

11.11.2019 Олевська районна спілка споживчих товариств за договором купівлі-продажу №2018 від 04.10.2019 відчужила нежитлову будівлю (станцію технічного обслуговування автомобілів), що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_3 (т.1, а.с.57-58).

Зазначеними фізичними особами було вжито заходів щодо оформлення на своє ім`я прав на частини земельних ділянок під придбаними нежитловими будівлями:

- відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка кадастровий номер 1824455100:01:030:0041, місце розташування: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (т.1, а.с.51);

- земельна ділянка, кадастровий номер 1824455100:02:002:0019, місце розташування: АДРЕСА_2 , відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, на праві приватної власності належить ОСОБА_2 (т.1, а.с.52);

- земельна ділянка, кадастровий номер 1824455100:02:002:0021, місце розташування: АДРЕСА_3 , відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (т.1, а.с.53).

28.04.2021 п.2 рішення Олевської міської ради Житомирської області №302 від 28.04.2021 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками комунальної власності", скасовано та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею, виданий Олевському комбінату громадського харчування 26 січня 1999 року, серія І-ЖТ №002061, - загальною площею 1,1124 га, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на будівлі або споруди, розташованих на земельних ділянках, зазначених в акті (т.1, а.с.12).

Не погоджуючись з прийнятим 28.04.2021 Олевською міською радою Житомирської області рішенням Олевський комбінат громадського харчування райспоживспілки просить визнати його протиправним та скасувати п.2 рішення VІІІ скликання Олевської міської ради від 28.04.2021 щодо скасування та визнання таким, що втратив державний акт на право постійного користування землею серії І-ЖТ №002061, виданий Олевському комбінату громадського харчування 26.01.1999 загальною площею 1,1124 га.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно з ч. 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ст. 95 Земельного кодексу України).

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають, в тому числі, обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Обґрунтування та доведення порушення своїх прав/законних інтересів здійснюється особою, яка звертається до суду та вказує про їх порушення, саме в контексті предмета та підстав позову.

У заявленому позові Олевський комбінат громадського харчування райспоживспілки вбачає порушення свого права користування на землю в тому, що міська рада неправомірно припинила право користування земельними ділянками за Державним актом за відсутності відмови позивача від Державного акту на право постійного користування землею та без участі та відома позивача. Зазначає, що станом на квітень 2021 року на земельній ділянці розташованій в м.Олевськ по вул.Кооперативна, знаходиться кафе "Золотий ключик", яке належить на праві власності Олевській районній спілці споживчих товариств. Вказує, що Олевський комбінат громадського харчування райспоживспілки є підприємством, створеним Олевською районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновником та власником всього майна.

Судами встановлено, що Державний акт на право постійного користування землею І-ЖТ №002061 було видано Олевському комбінату громадського харчування на такі об`єкти: кафе "Левада", кафе "Золотий ключик", підсобне господарство, Овочесховище загальною площею 1,1124 гектарів землі для виробничих і господарських потреб.

Нежитлове приміщення - кафе "Левада", що знаходиться за адресою: Житомирська область, Олевський район, м.Олевськ, вул. Свято-Миколаївська, буд. 41-а, нежитлова будівля (складське приміщення), що знаходиться за адресою: Житомирська область, Олевський район, м.Олевськ, провулок Московський 3, будинок 9 та нежитлова будівля (станцію технічного обслуговування автомобілів), що розташовані за адресою: Житомирська область, Олевський район, м.Олевськ, провулок Московський 3, будинок 6, були відчужені на користь фізичних осіб - ОСОБА_1 (кафе "Левада"), ОСОБА_2 (складське приміщення), ОСОБА_3 (станцію технічного обслуговування автомобілів).

За вказаними трьома об`єктами новими власниками було оформлено право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1824455100:01:030:0041, 1824455100:02:002:0019, 1824455100:02:002:0021.

Олевська районна спілка споживчих товариств 21.07.2005 на підставі рішення Виконкому Олевської міської ради №28 від 15.03.2005, зареєструвала за собою право власності на нежитлову будівлю кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", загальною площею 431,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, Олевський район, м.Олевськ, вул. Кооперативна (вул. Фрунзе), буд.1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.07.2005 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7845118 від 21.07.2005 (т.1, а.с.17-19).

Пунктом 2 рішення Олевської міської ради Житомирської області №302 від 28.04.2021 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками комунальної власності", скасовано та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею, виданий Олевському комбінату громадського харчування 26 січня 1999 року, серія І-ЖТ №002061, загальною площею 1,1124 га (т.1, а.с.12).

Підставою для прийняття оспорюваного рішення визначено: набуттям іншою особою права власності на будівлі або споруди, розташовані на земельних ділянках, зазначених в акті.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Частиною 1 статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що стаття 120 Земельного кодексу України (в редакції Закону України №997-V від 27.04.2007) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України №1702-VI від 05.11.2009) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності (пункти 36 38).

Відтак, колегія суддів вважає, що використання алгоритму, за яким відсутність згоди постійного землекористувача виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, оскільки у такому випадку уповноважений орган (власник земельної ділянки) буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості без відмови постійного землекористувача від земельної ділянки.

При цьому, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній землекористувач, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

З огляду на положення наведених норм цивільного та земельного законодавства, а також принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що незважаючи на наявність у позивача Державного акту на право постійного користування землею І-ЖТ №002061 від 26.01.1999, фактичними землекористувачами земельною ділянкою під відповідною нерухомістю є власники такої нерухомості, а саме: ОСОБА_1 (кафе "Левада"), ОСОБА_2 (складське приміщення), ОСОБА_3 (станція технічного обслуговування автомобілів), Олевська районна спілка споживчих товариств (кафе "Золотий ключик"), і у зв`язку з цим, у позивача відсутнє порушене право або охоронюваний інтерес щодо цієї земельної ділянки.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог доводить, що не заперечувалось третьою особою, що кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке розташоване за адресою: Житомирська область, Олевський район, м.Олевськ, вул. Кооперативна (вул. Фрунзе), буд.1 з моменту видачі Державного акту на право постійного користування землею І-ЖТ №002061 перебувало у нього на балансі. Також, стверджують, що третя особа є засновником позивача і Олевська районна спілка споживчих товариств не оспорює право позивача на земельну ділянку, яке посвідчене Державним актом.

Відповідно до Статуту Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки, затвердженого постановою правління райспоживспілки від 23.11.2009, Олевський комбінат громадського харчування райспоживспілки є підприємством, створеним районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновником та власником всього майна (п.1.1 Статуту).

Згідно з пунктом 3.1 Статуту, майно підприємства складається із основних засобів, переданих власником підприємства - райспоживспілкою в оперативне управління, а також інших цінностей, набутих у процесі господарської діяльності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

При цьому, суд першої інстанції вірно вказав на те, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували передачу третьою особою (Олевською районною спілкою споживчих товариств) позивачу нерухомого майна, зокрема, кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що розташоване за адресою: Житомирська область, Олевський район, м.Олевськ, вул.Кооперативна (вул. Фрунзе), буд.1 та перебування вказаного чи будь-якого іншого майна на балансі позивача в межах земельної ділянки на яку позивачу було видано Державний акт.

При цьому суд першої інстанції вірно зауважив, що за усталеними правовими висновками Верховного Суду факт перебування майна на балансі підприємства не може вважатися підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності підприємства (постанови Верховного Суду від 31.08.2018 у справі №924/1020/17, від 11.06.2019 у справі №918/1400/14, від 12.10.2022 у справі №922/2773/21).

Доказів, які б підтверджували наявність на праві власності у позивача інших будівель або споруд на спірній земельній ділянці матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем за наданими до суду доказами не доведено наявність будь-якого нерухомого майна чи споруд позивача на спірній земельній ділянці станом на час прийняття відповідачем оспорюваного рішення.

У спірних правовідносинах у силу принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, користування земельною ділянкою під об`єктом нерухомості не може здійснювати ніхто, окрім власника нерухомості. Наслідком набуття іншою особою права власності на нерухоме майно є припинення користування попереднім землекористувачем відповідною частиною земельної ділянки під нерухомим майном.

У цьому випадку вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача на користь власника нерухомості не відбувається, а тому до спірних правовідносин стаття 149 ЗК України застосуванню не підлягає (Така правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №916/3030/22).

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що власником нежитлової будівлі (кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 "), згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.07.2005 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7845118 від 21.07.2005 (т.1, а.с.17-19), є Олевська районна спілка споживчих товариств, яка є окремою юридичною особою відмінною від позивача та яка в силу приписів 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, набуває право на оформлення на своє ім`я права на земельну ділянку необхідною для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній. Інші об`єкти нерухомості, а саме: кафе "Левада", підсобне господарство, Овочесховище належать на праві власності: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , якими вжито заходів щодо оформлення на своє ім`я прав на частини земельних ділянок під придбаними нежитловими будівлями.

За таких обставин, Олевською міською радою Житомирської області було правомірно прийнято п.2 рішення №302 від 28.04.2021 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками комунальної власності", яким скасовано та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею, виданий 26 січня 1999 року Олевському комбінату громадського харчування, серія І-ЖТ №002061, на підставі пункту "е" статті 141 Земельного кодексу України.

Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку відстані підстави для задоволення позову позивача про визнання протиправним та скасування п.2 рішення VII сесії VІІІ скликання Олевської міської ради від 28.04.2021 про скасування та визнання таким, що втратив державний акт на право постійного користування землею серії І-ЖТ №002061, виданий Олевському комбінату громадського харчування від 26.01.1999.

Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду відповідають матеріалам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

В апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що оспорюване рішення не може вважатися таким, що прийняте на підставі закону, оскільки, прийняттям оспорюваного рішення всупереч вимогам земельного законодавства, зокрема відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для його скасування.

Однак, колегія суддів критично оцінює вище вказаний довід враховуючи наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що втручання у право на мирне володіння майном є збалансованим і виправданим у цьому випадку, оскільки ґрунтується на законі.

Відтак, судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Олевського комбінату громадського харчування райспоживспілки на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 р. у справі №906/443/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/443/24 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "11" квітня 2025 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.