Постанова

від 07.04.2025 по справі 922/3940/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/3940/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Радіонова О.О.

за участю секретаря судового засідання Лутаєвої К.В.

та представників учасників справи:

від позивача Ковальова Л.В.- представник

від відповідача: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроут", м.Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 у справі №922/3940/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроут", м.Харків

про стягнення 356622,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (далі- Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроут» (далі - Відповідач), в якому просив стягнути з Відповідача на свою користь передоплату за Договором підряду на виконання робіт № 168х/17-ОГЄ від 05.12.2017 у розмірі 200000,00 грн.; 18019,13 грн. 3 % річних; 87243,66 грн. інфляційних втрат та 51360,00 грн. 2 % штрафу від суми Договору, всього - 356622,79 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.01.2025 позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 у справі №922/3940/24 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначив, що:

-судом першої інстанції проігноровано, що в призначенні платежу зазначений інша дата Договору та інші роботи;

-Позивачем не дотримано досудовий порядок врегулювання спору та невірно обрано спосіб захисту.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2025 року у справі №922/3940/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення, а ухвалою суду від 27.02.2025 розгляд справи призначений на 07.04.2025 о 10:45.

Від Позивача надійшов відзив, за змістом якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У судовому засіданні 07.04.2025р. представник Позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, але був повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, тому судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у його відсутності, оскільки він не скористався правом участі в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення 05.12.2017 між ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», як замовником (правонаступником якого є Позивач) та Відповідачем, як підрядником, Договору № 168 х/17-20ГЗ підряду на виконання робіт (далі за текстом - Договір), за умовами якого Відповідач, в порядку та на умовах, визначених даним Договором, зобов`язався здійснити поставку системи відео спостереження (надалі обладнання) у найменуванні, кількості та ціні згідно специфікації (Додаток № 1) та виконати роботи з монтажу та наладки обладнання, а Позивач зобов`язується прийняти виконані Відповідачем роботи і оплатити їх;

-підписання між сторонами додаткової угоди № 4 від 29.12.2020, за умовами якої Договір підряду діє до 31.12.2021 р.;

-перерахуваня Позивачем на користь Відповідача 200000,00 грн. у якості оплати згідно Договору № 168 х/17 - 20ГЗ на рахунок ТОВ «ГРОУТ», що підтверджується платіжним дорученням № 279 від 22.06.2018

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Вищезазначений факт неналежного виконання Відповідачем умов спірного Договору щодо виконання робіт з постачання обладнання та виконання робіт з монтажу та наладки обладнання став підставою звернення останнього до господарського суду з позовною заявою про стягнення повернення суми попередньої оплати, нарахування 2% штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, що пов`язані із простроченням виконання вищенаведеного зобов`язання.

Відповідач у суді першої інстанції заперечував проти позову, зазначивши про наступне:

-пропуск Позивачем строків позовної давності;

- відсутність належних доказів перерахування коштів на розрахунковий рахунок Відповідача, оскільки платіжне доручення № 279 від 22.06.2018 містить посилання на інший Договір, аніж зазначено Позивачем у позові, а також в призначенні платежу вказаний зовсім інший предмет господарського договору в рамках якого здійснюється розрахунок;

-відсутність досудового врегулювання спору, що свідчить про визнання Позивачем факту виконання підрядником взятих на себе в рамках договору зобов`язань;

-Позивачем не вірно обраний спосіб захисту власних прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх доведеність та обґрунтованість. Відхиляючи заяву Відповідача про пропуск строку позовної давності, суд зазначив, що такий строк не є пропущеним з огляду на його продовження, враховуючи карантинні обмеження та військовий стан.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є незгода Відповідача з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вимога и п.п.2.2.1-2.2.3 Договору передбачений порядок розрахунків, за змістом якого загальна сума Договору складає 2 568 000,00 грн, оплата проводиться шляхом внесення попередньої оплати у розмірі 25% вартості цього Договору, 25% - протягом 7 днів з дат поставки обладнання, а остаточний розрахунок- протягом 7 днів з дати підписання акту здачі - приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 3.1 Договору строк виконання робіт складає 30 (тридцять) робочих днів з моменту перерахування Замовником попередньо оплати згідно п. 2.2.1 цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору Позивачем здійснено оплату в сумі 200000,00 грн. на користь Відповідача, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжного доручення №279 від 22.06.2028 (а.с. 32) та примірника банківської виписки (а.с. 29-32).

Таким чином, з урахуванням умов п.3.1 Договору та дати здійснення попередньої оплати у сумі 200000,00 грн. роботи Підрядник повинен був здійснити у строк до 22 липня 2019 року.

Проте, Відповідачем не було виконано обов`язку з частині поставки системи відео спостереження та виконання робіт з монтажу та наладки.

При цьому, доводи апеляційної скарги Відповідача про те, що сума коштів - 200000,00 грн перерахована на його розрахунковий рахунок за іншим Договором ( зазначенні в даті договору 05.10.2017 замість 05.12.2017 ), не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки відсутні докази про укладення між сторонами іншого договору, а ідентифікаційний номер спірного Договору в призначенні платежу зазначений вірно.

Щодо характеру робіт, зазначених в платіжному документі - « роботи по монтажу та наладки системи відеоспостереження», то судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке призначення платежу відповідає предмету Договору, оскільки в п. 1.1 Договору визначено про здійснення поставки системи відео спостереження та виконання роботи з його монтажу та наладки.

Також, згідно з усталеною судовою практикою, попередня оплата товару є саме авансом, а не завдатком. Подібні висновки підтверджені правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 25.09.2012 у справі № 6-82цс13 та від 13.02.2013 у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18), від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Відповідачем не заперечується факт отримання спірних грошових коштів від Позивача і відсутність виконання ним робіт за Договором.

Крім того, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/20002 справа №1-2/2002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту, що спростовує доводи апелянта про зворотнє.

Відхиляючи доводи скаржника, щодо обрання Позивачем неналежного способу захисту, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного Позивачем способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів).

У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Отже, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Враховуючи вказане вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що позовна вимога про стягнення попередньої оплати є ефективним способом захисту для поновлення порушеного права Позивача, у зв`язку із чим доводи Відповідача з цього приводу колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

Судова колегія також погоджується з висновком суду про те, що строки позовної давності у даній справи є такими, що Позивачем не пропущені, оскільки з 12.03.2020 по 30.06.2023 (включно) на території країни діяли карантинні обмеження, а з 24.02.2022 і до сьогоднішнього дня на території країни введено воєнний стан.

На підставі наявних у справі доказів у сукупності, судова колегія відхиляє як безпідставні посилання Відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення попередньої оплати з Відповідача на користь Позивача у розмірі 200000,00 грн; 18019,13 грн. 3 % річних; 87243,66 грн. інфляційних втрат та 51360,00 грн. 2 % штрафу.

Заперечень проти невірного розрахунку означених складових, Відповідач не висловлював а ні в суді першої, а ні в суді апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги Позивача є, фактично, тотожними тим доводам, які були викладені ним у позовній заяві, а відтак, вже оцінені судом вище.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в оспорюваній Відповідачем частині в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку та прийняв в означеній частині рішення на основі всіх доводів, що були належним чином надані сторонами і підтверджувалися наявними в матеріалах справи доказами, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 14.01.2025 року у справі №922/3940/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги, про понесення інших витрат у справі в суді апеляційної інстанції сторонами не заявлено, отже вони не підлягають розподілу в межах даного апеляційного провадження.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроут", м.Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 у справі №922/3940/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.01.2025 року у справі №922/3940/24 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гроут", м.Харків.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 11.04.2025.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова