Рішення

від 04.04.2025 по справі 916/12/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/12/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.

за участі секретаря судового засідання Ігнатишеної А.О.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації)

до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області

2) Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району

Херсонської області

3) Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області

про визнання незаконним та скасування наказу, рішення державного реєстратора, та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

у відкритому судовому засіданні за участі

представників сторін:

від Херсонської обласної прокуратури: Кущ В.Г.;

від позивача в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації): Яців К.І. (брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від відповідача 1): Новіков М.М. (брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

від відповідача 2): не з`явився;

від відповідача 3): не з`явився.

Судове засідання 04.04.2025 проведено в порядку ст. 197 ГПК України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог.

01.01.2025 заступник керівника Херсонської обласної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) (далі Херсонська ОДА) звернувся із позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» (вх. № 12/25 від 02.01.2025), до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, відповідач 1), Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області (далі відповідач 2), Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області (далі відповідач 3), в якій просить:

1. визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині земельної ділянки площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423;

2. скасувати рішення державного реєстратора Милівської сільської ради Херсонської області Розковерко О.С. індексний номер рішення 56110864 від 12.01.2021 та проведену 05.01.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Милівської сільської ради на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2267312365206;

3. усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423.

4. вирішити розподіл судових витрат згідно із вимогами ст. 129 ГПК України та перерахувати їх на користь Херсонської обласної прокуратури.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

У судовому засіданні 05.03.2025 судом оголошено протокольно ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.03.2025 о 12:00, про що оформлено відповідну ухвалу окремим документом після закінчення судового засідання у відповідності до ч. 5 ст. 233 ГПК України.

У судовому засіданні 04.04.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі, у зв`язку з чим оголосив перерву до 12 год. 50 хв.

04.04.2025 після перерви судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

3. Позиція учасників справи.

Доводи заступника керівника Херсонської обласної прокуратури.

За результатами опрацювання стану використання земель лісогосподарського призначення на території Милівської територіальної громади Бериславського району Херсонської області встановлено порушення вимог законодавства, допущені ГУ Держгеокадастру у Херсонській області при розпорядженні земельними ділянками державної власності, внаслідок чого з державного лісового фонду та постійного користування Качкарівського лісництва ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство» вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру 12.12.2019 внесено відомості до ДЗК про формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 площею 42,9252 га. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.01.2021 зареєстровано право власності Милівської сільської ради на земельну ділянку площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2267312365206.

12.01.2021 державним реєстратором Милівської сільської ради Розковерко О.С. прийнято рішення № 56110864 про державну реєстрацію права комунальної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423, власник Милівська сільська рада та 05.01.2021 проведено державну реєстрацію права комунальної власності.

Підстава для реєстрації права власності наказ ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 та акт-приймання передачі від 01.12.2020. Зазначеним наказом Милівській сільській раді Милівської територіальної громади Бериславського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3943,5241 га згідно із переліком, до якого увійшла і ділянка площею 42,9252 га з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 (п.23), частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Прокурор вказує, що відповідно до матеріалів ВО «Укрдержліспроект» та ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» співставлення топографогеодезичних та картографічних даних про земельні ділянки лісогосподарського призначення та спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення вказує, що земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 площею 42,9252 га частково накладається на землі кварталу 37 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство», яке на цей час приєднано до ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство». На підставі матеріалів лісовпорядкування ДП Великоолександрівське ЛМГ Качкарівське лісництво 2005 та 2015 років та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась. Крім того, вивченням даних Державного земельного кадастру (шари «Лісовий кадастр»/«Ліси») встановлено, що земельна ділянка площею 42,9252 га з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами. Зазначені картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки також підтверджують її взаємне розміщення із землями лісогосподарського призначення. Враховуючи зазначене, віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Вважає, що наказом від 30.11.2020 № 19 ГУ Держгеокадастру у Херсонській області розпорядилося земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під виглядом земель сільськогосподарського призначення поза межею повноважень, оскільки розпорядження нею мала здійснювати Херсонська ОДА.

Посилаючись на положення ст. ст. 5, 18, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вказує, що приймаючи рішення про проведення державної реєстрації переходу прав з державної до комунальної власності державний реєстратор мав перевірити наявність речового права на майно у ГУ Держгеокадастру в Херсонській області, його реєстрацію (чи причини непроведення державної реєстрації виникнення права власності) та правоздатність відчужувача на передачу земельної ділянки. Ураховуючи, що право комунальної власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано з порушенням вимог законодавства, останнє має бути припинено шляхом скасування державної реєстрації такого права.

Посилаючись на ст. ст. 27, 31 57, 59 Лісового кодексу України, ст. 149 Земельного кодексу України, вказує, що з аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій. Вказане беззаперечно свідчить, що вилучена ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з державного лісового фонду спірна земельна ділянка на момент її передачі в комунальну власність Милівській сільській раді та на цей час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство» («Великоолександрівське лісове господарство») та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час їх передачі в комунальну власність для нелісогосподарських потреб мала здійснювати Херсонська ОДА. Вказане свідчить про те, що внаслідок передачі в комунальну власність Милівській сільській раді всупереч вимогам земельного законодавства України фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Враховуючи, що формування земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру може відбутися виключно на підставі документації із землеустрою, розроблення якої може бути здійснено виключно на підставі дозволу власника землі державної власності відповідної категорії (Херсонської ОДА), відсутність дозволу на розробку документації із землеустрою, наданого у передбачений законодавством спосіб уповноваженим суб`єктом, вказує на протиправність внесення відповідних відомостей до ДЗК та формування ділянки, як об`єкта цивільних прав. Відтак, реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, проведена з порушенням закону, підлягає скасуванню.

Земельна ділянка наразі зареєстрована на праві власності за Милівською сільською радою, проте в силу закону вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею встановлені законом та підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою через скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку. Такий спосіб захисту порушеного права узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі

№ 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, постанові Верховного Суду від 22.05.2024 № 2916/1750/22. Усунення перешкод Херсонській ОДА у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.

Підстави процесуального представництва інтересів держави в особі Херсонської ОДА обґрунтовано ст. 13 Конституції України, ст. ст. 7, 324 ЦК України, ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, з вказівкою про те, що Херсонська ОДА має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито. Зокрема, прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Херсонської ОДА скеровано лист, в якому вказано про конкретні порушення законодавства під час передачі в комунальну власність Милівській сільській раді земельної ділянки лісогосподарського призначення та звернуто увагу на необхідність вжиття як розпорядником земель цієї категорії, заходів щодо повернення земельної ділянки. Водночас, Херсонською ОДА прокуратуру повідомлено, що право постійного користування земельними ділянками ДП «Великокопанівське ЛМГ» не припинялося, земельні ділянки лісогосподарського призначення не вилучалися. Про виявлені факти порушень порядку встановлення та зміни цільового призначення земель Херсонська ОДА не була обізнана. Тобто, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави Херсонською обласною військовою адміністрацією (Херсонською обласною державною адміністрацією) будь-яких заходів, зокрема, щодо звернення до суду у розумний строк, вжито не було, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.

У відповіді, сформованій в системі «Електронний суд» 22.01.2025 (вх. № 2277/25 від 22.01.2025), прокурор зазначає, що у справі № 922/1830/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022), на правову позицію якої послався відповідач 1, прокурор в інтересах держави звернувся з позовом до ГУ Дежгеокадастру у Харківській області, ФГ «Скосогорівка», зокрема, про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яким надано земельну ділянку в оренду фізичній особі. У цій справі прокурор як самостійний позивач, пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області та відповідачем визначив цей орган кадастру. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Зазначив, що у справі № 922/1830/19 прокурор не оспорював перевищення компетенції цього органу при наданні земельної ділянки в оренду, а фактично вказував на порушення, допущені ГУ Держгеокадастру при прийнятті наказів та надання в оренду фізичній особі земель сільськогосподарського призначення.

У справі № 916/12/25 прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Херсонської ОДА (власника землі) до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, Милівської сільської військової адміністрації, Милівської сільської ради вказуючи на те, що відповідач 1 видав накази, якими фактично частину спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення передано в комунальну власність Милівської сільської ради як землі сільськогосподарського призначення, яка перебувала і на цей час перебуває у постійному користуванні ДП «Великоолександрівське (Великокопанівське) ЛМГ» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час їх передачі в оренду для нелісогосподарських потреб мала здійснювати виключно Херсонська ОДА. Тобто, справи № 916/12/25 та № 922/1830/19 не є подібними.

Вказує, що спірний наказ ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 став підставою для незаконного формування та передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423, що відбулося внаслідок протиправного вилучення з державної власності та постійного користування ДП «Великокопанівське ЛМГ» земель державного лісового фонду, як наслідок, протиправної державної реєстрації прав комунальної власності на таку землю зі зміною відповідно її цільового призначення. Оскарження спірного наказу органу кадастру у даній справі за умови невідповідності закону спрямоване на захист інтересу держави в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення згаданого інтересу.

Щодо ефективності такого способу захисту, як визнання недійсним (незаконним та скасування) рішення суб`єкта владних повноважень щодо розпорядження землями державної форми власності вказує, що серед способів захисту цивільних прав власника земель як ЦК України (ст. 21), так і ЗК України (ст. 155) визначає можливість оскарження у судовому порядку правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Також, посилається на висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1749/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22.

З твердженнями відповідача 1 стосовно того, що повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою перейшли до сільської ради, тому, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області вибуло з відповідних відносин, а відтак відсутні підстави задоволення позовної вимоги, прокурор не погоджується, оскільки порушення вимог законодавства допущені саме ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, внаслідок яких з державного лісового фонду вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка входить до земельної ділянки площею 42,9252 га. Таким чином, саме внаслідок неправомірних дій ГУ Держгеокадастру у Херсонській області земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка входить до складу земель сільськогосподарського призначення, фактично вибула із державної власності та протиправно облікована як землі сільськогосподарського призначення.

Вказує, що законодавець установив, що у випадку здійснення незаконної державної реєстрації земельної ділянки, єдиною можливою підставою для її скасування в Державному земельному кадастрі є саме судове рішення про скасування державної реєстрації ділянки, яке має супроводжуватися скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, що слугувала підставою формування відповідної земельної ділянки.

З огляду на те, що частина земельної ділянки, яка входить до складу земельної ділянки площею 42,9252 га, відноситься до земель лісогосподарського призначення, то скасування державної реєстрації призведе до фактичного відновлення становища, яке існувало до порушення, оскільки відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне. Оскільки неможливо скасувати реєстрацію на частину земельної ділянки, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, необхідно скасувати реєстрацію всієї спірної земельної ділянки.

Доводи позивача Херсонської ОДА.

Надано додаткові пояснення, сформовані в системі «Електронний суд» 30.01.2025 (вх. № 3330/25 від 30.01.2025), в яких повідомляє про підтримання позовних вимог Херсонської обласної прокуратури. Вказує підстави та норми, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Доводи відповідача ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

Відповідач 1 надав відзив, сформований в системі «Електронний суд» 21.01.2025 (вх. № 2113/25 від 21.01.2025), на позовну заяву. Вказує, що наказ ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», яким передано до комунальної власності спірну земельну ділянку, реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання, за наслідками яких затверджено технічну документацію та передано спірну земельну ділянку до комунальної власності. Вважає, що оспорювання наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області не призведе до захисту інтересів держави у поверненні певної земельної ділянки до державної власності, тому підстави задоволення цих вимог відсутні.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, де зазначено що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (набув чинності з 27.05.2021). Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з 27.05.2021 не розпоряджається земельною ділянкою, яка зазначена у наказі.

Прокурором неефективно обрано спосіб захисту прав держави, оскільки позовна вимога стосується скасування всієї земельної ділянки, а не частини, яка саме накладається, на думку прокурора, та відноситься до земель лісового фонду. Однак конфігурація меж спірної частини земельної ділянки, її площа можуть бути визначені виключно шляхом формування її як об`єкта речових прав та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.

Вважає, що долучені до позову листи, фрагмент картографічних матеріалів за правилами ГПК України не відносяться і до документів, що містять спеціальні знання та можуть прийматися до уваги судом, оскільки до таких віднесено лише висновки спеціалістів та експертів (ст. ст. 69, 71, 98 ГПК України).

Зазначає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідач 2 Милівська сільська військова адміністрація Бериславського району Херсонської області відзиву не надала, представника в судове засідання не направила, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце засідань суду була повідомлена згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України шляхом направлення ухвал в електронній формі до Електронного кабінету, про що свідчать довідки про доставку електронних листів, наявні у матеріалах справи.

Відповідач 3 Милівська сільська рада Бериславського району Херсонської області відзиву не надала, представника в судове засідання не направила, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце засідань суду був повідомлений згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України шляхом направлення ухвал в електронній формі до Електронного кабінету, про що свідчать довідки про доставку електронних листів, наявні у матеріалах справи.

Тобто, станом на дату ухвалення рішення відповідачі Милівська сільська військова адміністрації Бериславського району Херсонської області та Милівська сільська рада Бериславського району Херсонської області відзивів не надали, будь-яких пояснень по суті спору не представили.

Приймаючи до уваги те, що господарським судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідачів 2 та 3 про розгляд справи та забезпечення реалізації ними своїх прав на судовий захист, в т.ч. шляхом надання відповідних заяв по суті справи, спір вирішено за наявними матеріалами в порядку норм ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» визначено передати Милівській сільській раді Милівської територіальної громади Бериславського району (раніше Бериславського району, Нововоронцовського та Великоолександрівського районів) Херсонської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3943,5241 га згідно з переліком, у якому зазначені кадастрові номери земельних ділянок, їх місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні.

П. 2 Наказу передбачено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У додатку «Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які передаються у комунальній власність Милівській сільській раді Милівської територіальної громади Бериславського району (раніше Бериславського району, Нововоронцовського та Великоолександрівського районів) Херсонської області» до наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 (№ з/п 23), площею 42, 9252 га, місце розташування земельної ділянки (область, район, рада) Херсонська область, Бериславський район, Милівська сільска рада, цільове призначення 01.14 для цілей підрозділів 01.01-01.13 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 01.12.2020 ГУ Держгеокадастру у Херсонській області відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 передає із державної власності, а Милівська сільська рада Милівської територіальної громади Бериславського району (раніше Бериславського району, Нововоронцовського та Великоолександрівського районів) Херсонської області приймає у комунальну власність Милівської сільської ради Милівської територіальної громади Бериславського району (раніше Бериславського району, Нововоронцовського та Великоолександрівського районів) Херсонської області земельні ділянки згідно з додатком.

У додатку до акту зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 (№ з/п 23), площею 42, 9252 га, місце розташування земельної ділянки (область, район, рада) Херсонська область, Бериславський район, Милівська сільська рада, цільове призначення 01.14 для цілей підрозділів 01.01-01.13 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 396549799 від 25.09.2024 власником земельної ділянки з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423, площею 42, 9252 га, яка розташована за адресою: Херсонська обл., Бериславський район, с/рада Качкарівська, є Милівська сільська рада, право власності якої зареєстровано 05.01.2021 державним реєстратором Розковерко О.С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56110864 від 12.01.2021; документи, подані для державної реєстрації: наказ № 19, виданий 30.11.2020 ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.12.2020.

На запит Бериславської окружної прокуратури ВО «Укрдержліспроект» листом від 05.11.2025 № 04/1305-24 надало фрагменти картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 37 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське» за матеріалами лісовпорядкування 2015 року та межами земельної ділянки за кадастровим номером 6520681800:03:001:0423.

В порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся із запитом від 17.12.2024 №15/1-3015-24 (реєстраційний № 15/1-7534ВИХ-24) до Херсонської ОДА.

У відповіді від 24.12.2024 № 01-01-66-13877/0/24/23 Херсонська ОДА на запит Херсонської обласної прокуратури, повідомила, що вилучення земель лісогосподарського призначення зі зміною їх цільового призначення, що використовуються ДП Великокопанівське ЛМГ на праві постійного користування, яке підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, можливе лише після формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав, надання їх у постійне користування, письмової згоди землекористувача на їх вилучення і за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Звернення щодо вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, що використовуються ДП Великокопанівське ЛМГ, зміни їх цільового призначення, а також письмової згоди землекористувача на їх вилучення до Херсонської обласної державної (військової) адміністрації не надходило. Херсонська обласна (військова) адміністрація не була обізнана про обставини, наведені у листі Херсонської обласної прокуратури; рішення щодо вилучення зазначених земель та зміни їх цільового призначення не приймалось; заходи щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у тому числі, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, Херсонською обласною державною (військовою) адміністрацією не вживались.

Листом № 730 від 04.11.2024 Державне підприємство «Харківська державна лісовпорядна експедиція» повідомила, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року межі земельної ділянки з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423(1) мають частковий перетин з кварталом 37 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство», площа перетину меж лісового фонду з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423(1) з межами земель лісового фонду квартал 37 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство» становить 12, 9625 га із загальної площі ділянки 42, 9252 га.

До вказаного листа додану схему розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423(1) відносно земель лісогосподарського призначення ДП «Великоолександрівське ЛГ» (кв. 37 Качкарівського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2015 року) на території Милівської сільської ТГ Бериславського району Херсонської області. Відповідно до вказаної схеми земельна ділянка площею 42, 9252 (кадастровий номер 6520681800:03:001:0423), площа перетину складає 12, 9625 га.

У листі від 25.11.2025 № 01-11/1061 Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства зазначено, що за допомогою ресурсу «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України» виявлено часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 на землі лісогосподарського призначення у кварталі 37 Качкарівського лісництва ДП «Великокопанівське ЛМГ» (площа квартала 61, 5 га), яка відноситься до земель лісогосподарського призначення відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України.

До вказаного листа додано копії: плану майстерської дільниці № 1 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександдрівське ЛМГ»; скріншоту з ресурсу «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України».

5. Позиція суду.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду.

Ч. 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункти 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункти 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Ч. ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого, як до відповідача, буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України. Наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

З вищевикладеного слідує, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру, фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункти 38, 39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/7152/24.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що зверненню прокурора з даним позовом передувало, зокрема, відповідне листування з Херсонською ОДА.

У відповіді від 24.12.2024 № 01-01-66-13877/0/24/23 Херсонська ОДА повідомила, що вилучення земель лісогосподарського призначення зі зміною їх цільового призначення, що використовуються ДП Великокопанівське ЛМГ на праві постійного користування, яке підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, можливе лише після формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав, надання їх у постійне користування, письмової згоди землекористувача на їх вилучення і за погодженням з Кабінетом Міністрів України; звернення щодо вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, що використовуються ДП Великокопанівське ЛМГ, зміни їх цільового призначення, а також письмової згоди землекористувача на їх вилучення до Херсонської обласної державної (військової) адміністрації не надходило; Херсонська обласна (військова) адміністрація не була обізнана про обставини, наведені у листі Херсонської обласної прокуратури, рішення щодо вилучення зазначених земель та зміни їх цільового призначення не приймалось; заходи щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у тому числі, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, Херсонською обласною державною (військовою) адміністрацією не вживались.

Таким чином, ураховуючи невжиття Херсонською ОДА належних заходів щодо повернення земельної ділянки з комунальної власності до земель державної власності, у прокурора відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Херсонської ОДА.

У подальшому заступником керівника Херсонської обласної прокуратури було направлено Херсонській ОДА повідомлення від 25.12.2024 № 15/1-3027-24 про прийняття рішення про звернення до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Херсонської ОДА до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, Милівської сільської військової адміністрації Бериславського району, Милівської сільської ради про скасування наказів, рішень державного реєстратора, державної реєстрації та припинення прав на майно.

Щодо позовних вимог про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (далі ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ч. 2 ст.1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Ст. 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч.1 ст. 17 ЛК України).

Ст. 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Ч. 1 ст. 9 ЛК України передбачено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У відповідності до п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Згідно з п. 4 ст. 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

За ст. 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» ЛК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.

Таким чином, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Позиція щодо прирівнювання матеріалів лісовпорядкування до правовстановлюючих документів узгоджується з постановами Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 617/683/15-ц, від 15.09.2021 у справі № 373/462/19, від 18.05.2022 у справі № 369/12149/16-ц, тощо.

Судом встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, схемою розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423(1) відносно земель лісогосподарського призначення ДП «Великоолександрівське ЛГ» (кв. 37 Качкарівського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2015 року) на території Милівської сільсткої ТГ, Бериславського району, Херсонської області, планом майстерської дільниці № 1 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське ЛМГ», матеріалами лісовпорядкування ДП «Великоолександрівське ЛМГ» Качкарівське лісництво підтверджується факт що земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 площею 42,9252 га частково накладається на землі кварталу 37 Качкарівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісове господарство», яке на цей час приєднано до ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство».

Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурором належними та допустимими доказами доведено факт, що вилучена ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з державного лісового фонду спірна земельна ділянка на момент її передачі в комунальну власність Милівській сільській раді та на цей час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство» («Великоолександрівське лісове господарство») та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час їх передачі в комунальну власність для нелісогосподарських потреб мала здійснювати Херсонська ОДА.

Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача 1 стосовно того, що прокурором не надано жодних доказів на підтвердження належності земельної ділянки до земель лісового фонду.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ст. 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Ч. 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування в межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти газотранспортної системи, що передаються суб`єкту господарювання у зв`язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За змістом норм Земельного та Лісового кодексів України землі лісогосподарського призначення мають особливий статус, а тому є обмеженими в обороті, тобто можуть надаватися у власність або користування лише у виняткових випадках.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Згідно зі ст. ст. 162, 163 ЗК України охорона земель це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, будь-яка інформація щодо погодження вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки в установленому законом порядку відсутня.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на 25.09.2024 Милівська сільська рада є власником спірної земельної ділянки.

Право комунальної власності зареєстровано за Радою 05.01.2021 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56110864 від 12.01.2021 (номер відомостей про речове право: 40081152).

Підставою виникнення речового права зазначено: наказ, серія та номер: 19, виданий 30.11.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області; акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 01.12.2020, видавник: сторони акту.

Таким чином, вищезазначеним наказом до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності включено спірну земельну ділянку, частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності, чим по суті неправомірно змінено її цільове призначення внаслідок порушення встановленої законом процедури такої зміни.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки волевиявлення (рішення) повноважного органу державної влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у користування земельної ділянки.

Таким чином, наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку, частина якої відноситься до земель природо-заповідного фонду та лісогосподарського призначення державної власності та розпорядження якими мала здійснювати Херсонська ОДА.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:

"Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності в комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок, що належать до земель лісогосподарського призначення, які можуть перебувати виключно в державній власності, чим зумовлена недопустимість їх передачі в комунальну чи приватну власність, а також із урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Раді як земля сільськогосподарського призначення, суд виснує, що позовна вимога про визнання недійсним оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника (схожі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та в пункті 39 постанови від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачено в пункті 10 частини 2 статті 16 ЦК України та, за встановлених судами обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Встановивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а не сільськогосподарського призначення, за відсутності жодних дій щодо надання згоди на зміну цільового призначення та отримання згоди землекористувача про передання у власність такої земельної ділянки, суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсним наказу.

Судом враховується, що доказів на спростування обставин незаконності вибуття спірної земельної ділянки з власності держави до матеріалів справи відповідачами не надано.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що наказ ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі в частині земельної ділянки площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423 є незаконним, таким, що прийнятий всупереч приписам законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача 1 стосовно того, що позовна вимога про скасування в частині наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області не є ефективним способом захисту права чи інтересу позивача.

Зважаючи, що рішення повноважним органом про вилучення спірної земельної ділянки з державної власності, зміну її цільового призначення та передачу її у комунальну власність Милівській сільській раді повноважним органом не приймалось, право постійного користувача та дійсного володільця спірної землі до цього часу у законний спосіб не припинене, відтак право власності на спірну земельну ділянку у Милівської сільської ради, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель лісогосподарського призначення, не виникло.

З огляду на викладене, негаторний позов є ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення, за допомогою якого можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок.

Судом встановлено, що земельна ділянка наразі зареєстрована на праві власності за Милівською сільською радою, проте в силу закону вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею встановлені законом та підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою через скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Такий спосіб захисту порушеного права узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, постанові Верховного Суду від 22.05.2024 № 2916/1750/22.

Усунення перешкод Херсонській ОДА у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав законодавство виокремлює такий спосіб захисту як усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Херсонської облдержадміністрації є усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування наказів Держгеокадастру про затвердження документації із землеустрою, про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку належному власнику (розпоряднику) Херсонській обласній державній адміністрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22).

Отже, заволодіння земельною ділянкою лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (подібні висновки викладено у п. 71 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Зокрема, у цих постановах вказано, що заволодіння громадянами та юридичними особами титульними об`єктами всупереч вимогам законодавства є неможливим.

Набуття прав на такі об`єкти має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник може вимагати усунення порушення його права власності на ці об`єкти, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, припиняючи право власності на землю, скасовуючи державну реєстрацію об`єктів, як об`єктів цивільних прав, або вимагаючи повернути такі об`єкти (ст. 391 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство визначає усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном як спосіб захисту речових прав, який може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Характерною ознакою такого позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

За змістом ст. ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Власник земельної ділянки з обмеженим оборотом може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/15).

У спорах стосовно земельних ділянок у складі земель з особливим правовим статусом (зокрема, лісів), які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирно володіти відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч.7 ст.41, ст.50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст.18,19, п.а ч.1 ст.91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Таким чином, з метою реального поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах доцільним є обрання способу захисту порушеного права шляхом скасування рішень державного реєстратора та припинення права власності відповідача на земельні ділянки шляхом скасування державної реєстрації.

Потрібно зауважити, що особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об`єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону.

Разом із тим, перебування земельної ділянки на законних підставах у володінні особи обумовлює обов`язковість використання цієї ділянки за цільовим призначенням. Таке володіння землею визнається законним, оскільки воно має певну правову основу (титул). Відтак, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є незаконним, тому не може визнаватися титульним володінням.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язує порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права комунальної власності Милівської сільської ради на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, призведе до усунення порушення прав держави як єдиного законного власника земель лігосподарського призначення.

Щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку.

Ст. 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23, від 18.02.2025 у справі № 902/72/24.

Суд зауважує, що положення абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» послідовно узгоджуються з нормами п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 14 цього Закону, відповідно до яких розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки; набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту зазначених норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» правовим наслідком набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовуються рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є закриття державним реєстратором відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке (закриття розділу) відбувається в разі неможливості повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, а саме на користь попереднього набувача речового права, якщо існує запис про право такого набувача.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Оскільки право комунальної власності у Милівської сільської ради на спірну земельну ділянку виникло на підставі протиправного наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19, і земельна ділянка вибула з порушенням норм Земельного кодексу України, то відповідне право у Милівської сільської ради на законних підставах не виникало.

Отже, оскільки відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації, усунення порушень закону у даному випадку можливе шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Відтак, з урахуванням викладеного та висновків суду щодо скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», суд дійшов висновку, що рішення державного реєстратора Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Розковерка О.С. індексний номер рішення 56110864 від 12.01.2021 та проведену 05.01.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Милівської сільської ради на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2267312365206 є протиправними, а тому такими, що підлягають скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно з ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації (аналогічний висновок викладено в пункті 50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних правовідносин).

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник може вимагати усунення порушення його права власності на об`єкти, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, припиняючи право власності на землю, скасовуючи державну реєстрацію об`єктів, як об`єктів цивільних прав, або вимагаючи повернути такі об`єкти.

Потрібно зауважити, що особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об`єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону.

Разом із тим, перебування земельної ділянки на законних підставах у володінні особи обумовлює обов`язковість використання цієї ділянки за цільовим призначенням. Таке володіння землею визнається законним, оскільки воно має певну правову основу (титул). Відтак, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є незаконним, тому не може визнаватися титульним володінням.

Як вже було встановлено судом, ГУ ДГК у Херсонській області діяло поза межами своїх повноважень та, всупереч приписам законодавства України, змінило цільове призначення земель природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення державної власності на землі сільськогосподарського призначення, а в подальшому передала спірну земельну ділянку у комунальну власність Милівській сільській раді, про що до Державного реєстру речових прав були внесені відповідні відомості.

При цьому, вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки вірно пред`явлена в межах негаторного позову, про що свідчить зміст постанов Верховного Суду від 22.05.2024 по справам № 916/1749/22 та № 916/1750/22.

Ч.ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Не є релевантною до спірних правовідносин у даній справі також правова позиція, на яку посилається Відповідач 1 у своїх запереченнях щодо позову, висловлена Великою Палатою Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), оскільки у зазначеній справі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, суб`єктний склад учасників і встановлені судом фактичні обставини не є тотожними до даної справи.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору (пункт 125) та зазначила, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Тому в контексті обставин справи № 446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у приватній власності фізичної особи, яка набула право власності на іншу частину земельної ділянки правомірно на підставі законодавства, яке діяло до 01.01.2013 (у зв`язку з чим щодо неї (такої земельної ділянки немає спору), право власності за відповідачем було зареєстровано на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку та у межах строків позовної давності, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки, частина якої перебуває під державною залізницею, не оскаржувалися.

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визнання недійсним цього державного акту на право власності на земельну ділянку та рішення Кам`янко-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10, які вичерпали свою дію виконанням, не поновить порушеного права або законного інтересу позивача, а крім того, може призвести до порушень гарантій, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

У пункті 138 вказаної постанови ВП ВС зазначила, що у такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.

Натомість, у даній справі судом встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 6520681800:03:001:0423 протиправно передана Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області з державної власності в комунальну власність територіальної громади, її подальше відчуження не відбулося. Недобросовісна поведінка ГУ Держгеокадастру у Херсонській області не може свідчити про добросовісне набуття в комунальну власність Милівської сільської ради спірної земельної ділянки, оскільки такий висновок суперечив би одному з базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків», саме тому не можна вважати, що щодо іншої частини земельної ділянки, яка не має накладання на землі лісового фонду, відсутній спір, оскільки процедура її формування, як об`єкта цивільних прав з присвоєнням кадастрового номера, здійснена всупереч вимогам законодавства.

Щодо інших доводів відповідача 1 суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Інші доводи та заперечення сторін судом до уваги не беруться, оскільки такі не спростовують наведених вище висновків.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані сторонами докази в сукупності із встановленими у справі обставинами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (Херсонської обласної військової адміністрації) є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню повністю.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно п. 3 ч. 5, ч. 9 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В даному випадку, суд вважає за доцільне звернути увагу на принцип "належного урядування".

Принцип належного урядування не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, Тошкуца та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

На переконання суду, спір у цій справі виник внаслідок протиправних дій саме ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, оскільки наказ останнього від 30.11.2020 № 19 став підставою для незаконного формування та передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6520681800:03:001:0423 площею 42,9252, та, як наслідок, протиправного вилучення з державної власності та постійного користування ДП «Великокопанівське ЛМГ» земель державного лісового фонду, протиправної державної реєстрації прав комунальної власності на таку землю зі зміною відповідно її цільового призначення. Оскарження спірного наказу органу Держгеокадастру у даній справі зумовлене невідповідністю його закону та у зв`язку з фактичним запереченням відповідачем 1 належності вищевказаної ділянки до земель лісогосподарського призначення і спрямоване на захист інтересу держави, який порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення) та його поновлення.

При цьому, в діях інших відповідачів у справі Милівської сільської військової Херсонської області та Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області суд не вбачає протиправної поведінки.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано судом обґрунтованим у повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 69; ідентифікаційний код юридичної особи: 39766281) від 30.11.2020 № 19 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині земельної ділянки площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Милівської сільської ради Херсонської області Розковерко О.С. індексний номер рішення 56110864 від 12.01.2021 та проведену 05.01.2021 на його підставі державну реєстрацію права комунальної власності Милівської сільської ради (74351, Херсонська обл., Бериславський район, с. Милове, вул. Бериславська, буд. 36; ідентифікаційний код юридичної особи: 04401291) на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2267312365206.

4. Усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією (73000, м. Херсон, площа Свободи, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 00022645) права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 42,9252 га кадастровий номер 6520681800:03:001:0423.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 69; ідентифікаційний код юридичної особи: 39766281) на користь Херсонської обласної прокуратури (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ідентифікаційний код юридичної особи: 04851120) судовий збір в розмірі 7267, 20 грн (сім тисяч двісті сімдесят шість гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 14 квітня 2025 року.

Суддя О.О. Мусієнко