Постанова від 02.04.2025 по справі 495/280/22

Номер провадження: 22-ц/813/867/25

Справа № 495/280/22

Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Вадовської Л.М.,

за участю секретаря Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська обласна державна адміністрація, Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Білгород-Дністровська районна рада Одеської області, про скасування рішення, припинення права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

18 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська обласна державна адміністрація, Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Білгород-Дністровська районна рада Одеської області про скасування рішення, припинення права власності на земельну ділянку, просить суд визнати незаконним та скасувати рішення сесії VIII скликання Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району «Про передачу безоплатно у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності, для індивідуального дачного будівництва, Шабівська сільська рада» від 10.09.2021 року за №2/581-VIII; припинити право приватної власності громадянки ОСОБА_1 на земельну ділянку, загальною площею 0,0624 га, кадастровий номер: 5120887700:05:001:0244, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2445294551208; номер запису про право власності: 44281459); стягнути на його користь з відповідачів судові витрати у розмірі 11 984 грн. 80 коп.(одинадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири гривень 80 копійок), що включають судовий збір за подання позовної заяви та витрати на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28 серпня 2021 року Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району здійснює дії, спрямовані на державну реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою на земельну ділянку, загальною площею 0,0624 га, кадастровий номер: 5120887700:05:001:0244, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 43742365).

В подальшому, рішенням сесії VIII скликання від 10.09.2021 року за №2/581-VIII Шабівською сільською радою передано громадянці ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність вищевказану земельну ділянку.

На підставі вказаного рішення Шабівською сільською радою здійснено державну реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності: 44281459).

Вищевказані факти підтверджені інформаційною довідкою від 22.12.2021 року за №291965177.

Розпорядженням Білгород - Дністровської районної державної адміністрації від 27.10.2015 року за №524/А-2015 було надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га із земель рекреаційного призначення, що перебувають в запасі, яка розташована біля селища Затока на території Шабівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_1 за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва.

На виконання вказаного розпорядження був виготовлений і погоджений у встановленому діючим законодавством порядку проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки.

Завдяки вказаним діям відбулась державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, тобто, земельна ділянка стала сформованим об`єктом і їй був присвоєний кадастровий номер 5120887700:05:001:0244, про що, зокрема, вбачається з витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.07.2021 року за номером НВ-6315722362021.

Абзац 6 пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України наголошує, що надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними.

Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом.

Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Проте, незважаючи на наведене, рішенням сесії VIII скликання від 10 вересня 2021 року за №2/581 VIII Шабівською сільською радою передано гр. ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність вищевказану земельну ділянку, загальною площею 0,0624 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5120887700:05:001:0244, для індивідуального дачного будівництва, із земель комунальної власності, за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовою підставою для ухвалення вказаного рішення Шабівською сільською радою послугувала лише заява ОСОБА_1 , яку до речі було подано лише 09 вересня 2021 року за вх. реєстр. №П-589/02.2-08, тобто, за 1 день до сесії VIII скликання Шабівської сільської ради.

29 вересня 2021 року на підставі вказаного рішення Шабівською сільською радою було здійснено державну реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності: 44281459).

Зазначала, що вказані обставини достеменно свідчать, що вказане рішення Шабівської сільської ради не ґрунтується на принципах добросовісності, неупередженості та рівності перед законом.

Вказані обставини з урахуванням вимог діючого законодавства порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, у зв`язку з чим виникла необхідність звернутися з відповідним позовом до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська обласна державна адміністрація, Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Білгород-Дністровська районна рада Одеської області про скасування рішення, припинення права власності на земельну ділянку, задоволено частково. Визнано незаконним та скасувати рішення сесії VIII скликання Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району «Про передачу безоплатно у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності, для індивідуального дачного будівництва, Шабівська сільська рада» від 10.09.2021 року за №2/581-VIII. Припинено право приватної власності громадянки ОСОБА_1 на земельну ділянку, загальною площею 0,0624 га, кадастровий номер: 5120887700:05:001:0244, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2445294551208; номер запису про право власності: 44281459). Стягнено з Шабівської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 в рівних частинах на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1984 грн. 80 коп. В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що:

1)судом першої інстанції не сповіщено ОСОБА_1 про судове засідання, яке відбулось 11 вересня 2023 року;

2)позивачка ОСОБА_2 не є власником земельної ділянки, а тому її права не порушені, а скасування оскаржуваного рішення Шабівської сільської ради не призведе до поновлення її законних прав і інтересів.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 02 квітня 2025 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення складено 14 квітня 2025 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що розпорядженням Білгород - Дністровської районної державної адміністрації від 27.10.2015 року за №524/А-2015 було надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га із земель рекреаційного призначення, що перебувають в запасі, яка розташована біля селища Затока на території Шабівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_1 за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва.

На виконання вказаного розпорядження був виготовлений і погоджений у встановленому діючим законодавством порядку проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки.

Як наслідок відбулась державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, тобто, земельна ділянка стала сформованим об`єктом і їй був присвоєний кадастровий номер 5120887700:05:001:0244, про що, зокрема, вбачається з витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.07.2021 року за номером НВ-6315722362021.

Рішенням сесії VIII скликання від 10 вересня 2021 року за №2/581-VIII Шабівською сільською радою передано гр. ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність вищевказану земельну ділянку, загальною площею 0,0624 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5120887700:05:001:0244, для індивідуального дачного будівництва, із земель комунальної власності, за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовою підставою для ухвалення вказаного рішення Шабівською сільською радою послугувала лише заява ОСОБА_1 , яку було подано тільки 09 вересня 2021 року за вх. реєстр. №П-589/02.2-08, тобто, за 1 день до сесії VIII скликання Шабівської сільської ради.

29 вересня 2021 року на підставі вказаного рішення Шабівською сільською радою було здійснено державну реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності: 44281459).

Вищевказані факти підтверджені інформаційною довідкою від 22.12.2021 року за №291965177.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не була сповіщена про судове засідання, призначене на 14 березня 2024 року, так як матеріали справи не містять жодних доказів направлення судових повісток стороні у справі.

Колегія суддів зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи положення п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовну заяву ОСОБА_3 необхідно задовольнити з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина перша статті 81 ЗК України).

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разі ухвалення рішення про відмову у наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Дозвіл на розроблення проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц).

Водночас, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявностідвох абобільше бажаючихотримати земельнуділянку державноїчи комунальноївласності увласність прибезоплатній передачіземельних ділянокв межахвстановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове правона такеотримання маєособа,на підставіпроекту землеустроюякої сформованавідповідна ділянка,якщо дляцього відсутнізаконні перешкоди (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №700/317/20 від 08 листопада 2021 року у справі №712/8720/20).

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Апеляційний суд зазначає, що, здійснюючи свої повноваження щодо розпорядження землею, орган державної влади чи місцевого самоврядування на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування зобов`язаній діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси учасників цих правовідносин, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Можна кваліфікувати як недобросовісну таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Отже, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з її конкретних обставин.

Не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

Отже, лише факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність земельної ділянки, на яку вона претендувала, іншій особі. Вирішення питання про передачу особі у власність земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц).

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Білгород - Дністровської районної державної адміністрації від 27.10.2015 року за №524/А-2015 надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га із земель рекреаційного призначення, що перебувають в запасі, яка розташована біля селища Затока на території Шабівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_1 за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва.

З цього часу у позивача виникли легітимні сподівання на отримання земельної ділянки у власність.

Дійсно, договір на розробку проекту землеустрою був укладений лише 22 липня 2021 року (т.1, а.с. 23), тобто майже через 6 років після надання дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою. Водночас відповідач ОСОБА_1 не зверталась до відповідного органу місцевого самоврядування щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га із земель рекреаційного призначення, що перебувають в запасі, яка розташована біля селища Затока на території Шабівської сільської ради, ділянка № НОМЕР_1 за межами населеного пункту, для індивідуального дачного будівництва.

Таким чином, саме за ініціативи ОСОБА_2 відбулось виокремлення земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера з метою подальшої її безоплатної приватизації.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 звернулась із заявою до Шабівської сільської ради 09 вересня 2021 року, тобто за день до проведення сесії VIII скликання Шабівської сільської ради, що може свідчити про наявність у заявника інсайдерської інформації щодо вільної земельної ділянки. Це також свідчить про те, що орган місцевого самоврядування діяв недобросовісно, не врахував першочергове право ОСОБА_3 на отримання земельної ділянки у безоплатну приватну власність, так як саме вона розробила проект землеустрою і присвоїла земельній ділянці кадастровий номер. Своїми діями Шабівська сільська рада порушила легітимні очікування позивача на отримання земельної ділянки у власність, що є неприпустимим у правовій державі.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги про скасування рішення сесії VIII скликання Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району «Про передачу безоплатно у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності, для індивідуального дачного будівництва, Шабівська сільська рада» від 10.09.2021 року за №2/581-VIII є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також необхідно задовольнити позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку як похідну позовну вимогу.

Щодо інших доводів апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що скасування рішення сесії VIII скликання Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району «Про передачу безоплатно у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності, для індивідуального дачного будівництва, Шабівська сільська рада» від 10.09.2021 року за №2/581-VIII, не призведе до відновлення порушеного права і інтереса, то колегія суддів зауважує, що скасування рішення та припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянки надасть змогу позивачу звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про передачу їй земельної ділянки у приватну власність.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За умовами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції вважає за доцільне стягнути з відповідачів на її користь в рівних частках судовий збір за подання до суду відповідного позову у розмірі 1984 грн 80 коп., згідно квитанції №698Т003Т6Q від 13.01.2022 року.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно з позиції Верховного Суду, викладеної у справі №640/18402/19 від 28.12.2021 року, у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару, детальний опис робіт, виконаний під час надання правової допомоги не потрібен.

Натомість, розмір гонорару адвоката має бути встановлений сторонами у договорі.

З огляду на відсутності даних сплати позивачем адвокату Головцан Є.О. будь-яких коштів у рахунок його гонорару, судом не стягуються витрати на правову допомогу на користь позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 вересня 2023 року скасувати.

Постановити у справі нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 до Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська обласна державна адміністрація, Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Білгород-Дністровська районна рада Одеської області про скасування рішення, припинення права власності на земельну ділянку - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення сесії VIII скликання Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району «Про передачу безоплатно у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності, для індивідуального дачного будівництва, Шабівська сільська рада» від 10.09.2021 року за №2/581-VIII.

Припинити право приватної власності громадянки ОСОБА_1 на земельну ділянку, загальною площею 0,0624 га, кадастровий номер: 5120887700:05:001:0244, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2445294551208; номер запису про право власності: 44281459).

Стягнути з Шабівської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 в рівних частинах на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1984 грн. 80 коп..

У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 квітня 2025 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

Л.М. Вадовська