Постанова

від 15.04.2025 по справі 400/11331/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11331/24

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

повний текст судового рішення

складено 20.01.2025, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою управління Служби безпеки України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку у сумі 114 861,24 грн., -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

03 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до управління Служби безпеки України в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути з відповідача на користь позивача середнього заробітку в розмірі 114861,24 грн за час затримки виплати йому грошового забезпечення в повному обсязі при звільненні з військової служби.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 10.06.2024 року його було виключено зі списків особового складу відповідача, однак з ним не був проведений повний розрахунок у день його звільнення. Остаточний розрахунок з ним відповідач фактично вчинив 30.08.2024, коли виплатив йому частину грошового забезпечення в розмірі 137 575,82 гривні. Таким чином, на переконання позивача, він має право на отримання відповідно до статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) середнього заробітку за весь час затримки з ним повного розрахунку при звільненні, а саме: за період з 11.06.2024 по 30.08.2024 в розмірі 114861,24 гривні.

Представник відповідача, управління Служби безпеки України в Миколаївській області, заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що позивач проходив у нього військову службу, а тому на спірні правовідносини не поширюються норми КЗпП України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не урегульовано положеннями спеціального законодавства. Крім цього, відповідач закцентував увагу на тому, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками. Оскільки спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби і повинні вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, то строк звернення до суду з таким позовом згідно з приписами частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) становить один місяць. Отож, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 31.08.2024 (наступний день за днем здійснення виплати одноразової грошової допомоги, остаточного розрахунку при звільненні), а сплив зазначений строк відповідно 29.09.2024. Проте, позивач звернувся з цим позовом 29.11.2024, тобто з недотриманням місячного строку, установленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Рішенням Миколаївського кружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Миколаївській області - задоволений повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Миколаївській області щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Миколаївській області (вул. Спаська, 40, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ: 20001639) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток в розмірі 114861 (Сто чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят одна) гривня 24 копійки за час затримки виплати йому грошового забезпечення в повному обсязі при звільненні з військової служби.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням управління Служби безпеки України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що спеціальним законодавством, яке регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги тощо, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 1 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 викладена правова позиція про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби

Крім цього, апелянт зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Згідно з наказом відповідача від 10.06.2024 № 114-ОС позивача виключено зі списків особового складу з 11.06.2024.

Відповідно до Довідки відповідача про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2024 до 31.08.2024 відповідач виплатив позивачу за платіжними інструкціями:

від 11.06.2024 № 730 грошове забезпечення;

від 21.06.2024 № 770 додаткову винагороду під час дії воєнного стану за травень 2024 року;

від 19.07.2024 № 946 додаткову винагороду під час дії воєнного стану за червень 2024 року;

від 30.08.2024 № 1275 одноразову грошову допомогу при звільненні.

Наказом відповідача від 28.08.2024 № 196-ОС внесено зміни до наказа відповідача від 10.06.2024 № 114-ОС в частині збільшення календарної служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 11.06.2024.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому також середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі Порядок № 100), який поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством економіки, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п. 8 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (який набрав чинності 20.07.2018 року) (далі - Порядок № 260).

Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 року по справі №160/2867/19.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом відповідача від 10.06.2024 №114-ОС позивача виключено зі списків особового складу з 11.06.2024, а остаточний з ним розрахунок відповідач провів 30.08.2024, виплативши йому 139670,88 грн одноразової грошової допомоги при звільненні за платіжною інструкцією від 30.08.2024 № 1275. Час затримки становив менше шести місяців.

Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2024 до 31.08.2024 відповідач зазначив, що виплата 30.08.2024 була проведена позивачу на підставі наказу відповідача від 28.08.2024 № 196-ОС, яким було внесено зміни до наказу відповідача від 10.06.2024 № 114-ОС у частині перерахунку календарної служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні станом на 11.06.2024.

Таким чином, період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу, як звільненому працівникові, сум, обчислюється з 12 червня 2024 року по 30.08.2024 року.

Відповідно до відповідача про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2024 до 31.08.2024 розмір грошового забезпечення позивача за квітень і травень 2024 року (останні два календарні місяці служби, що передували місяцю виключенню зі списків особового складу відповідача) відповідно становили 56557,00 грн і 33942,28 гривні.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю його виключення зі списків особового складу відповідача становить 1483,59 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає виплаті позивачу за період з 24 березня 2023 року по 24 вересня 2023 року за шість місяців (185 днів) становить 118 687,20 грн. (1483,59 грн х 80 днів).

Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справах №400/5427/24, №560/1015/24, від 27 березня 2025 року №560/5923/24.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів апелянта стосовно строку звернення до суду колегія суддів зазначає, що положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Колегія суддів звертає увагу, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 233 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Відповідно до наказу відповідача від 10.06.2024 № 114-ОС позивача виключено зі списків особового складу з 11.06.2024.

Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2024 до 31.08.2024 відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем при його звільнені 30.08.2024 шляхом виплати йому за платіжною інструкціє № 1275 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 139670,88 гривні.

Таким чином, отримавши одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 139670,88 гривні, позивач вважався таким, що дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів у вигляді невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати всіх належних йому сум, а тому мав звернутися до суду у строк до 30.11.2024 (трьох місячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права).

Відтак, оскільки позивач звернувся з позовом до суду 29.11.2024, ним дотримано тримісячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України.

З урахуванням вказаного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки відповідачем в межах ст.77 КАС України не доведено протилежного.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу управління Служби безпеки України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. ДжабуріяСудді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька