Постанова

від 15.04.2025 по справі 420/13297/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13297/24

Головуючий в 1 інстанції: Бойко О. Я.

Час і місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А. І.

Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України, НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії, зобов`язання сплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України, НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків військової частини (05.03.2024) компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати Інформаційний центр ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 06.03.2024 по 12.04.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 з ним не проведено розрахунків щодо виплати компенсації вартості речового майна.

При цьому, з урахуванням того, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачена лише 12 квітня 2024 року, позивач зазначає, що має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2024 по 12.04.2024 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 зі служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 59 863 (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 30 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги, посилаючись на лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.13 № 774/13/84-13, зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України - Кодекс законів про працю України не поширюється. Вказує, що відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» працівникам нараховується заробітна плата з розрахунку робочих днів, а у відповідності до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, 20.05.08 № 425, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.08 за № 537/15228 (діяла на момент звільнення позивача з військової служби) - грошове забезпечення нараховується з розрахунку календарних днів - тобто застосування аналогії не може бути. При цьому, представник також звернув увагу, що компенсація за неотримане речове майно має разовий характер, виплачується військовослужбовцю у зв`язку з неотриманням ним, належного йому речового майна, не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, не належить до доходів військовослужбовця у розумінні Закону № 2050-ІІІ

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач проходив військову службу у відповідача, Інформаційного центру Одеса (військова частина НОМЕР_3 ) Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України, та відповідно до витягу з наказу начальника Інформаційного центру Одеса Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.03.2024 № 4 Р-ОС позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 08 березня 2024 року.

При цьому, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в розмірі 63 778,49 грн. виплачена позивачу 12 квітня 2024 року.

Позивач звернувся до відповідачів із заявою, в якій просив виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно з 05.03.2024 по день фактичного розрахунку 12.04.2024. Відповідь на вказану заяву станом на дату подання позовної заяви не надійшла.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що саме НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України.

При цьому вказав, що заявлені позовні вимоги належать до часткового задоволення шляхом стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 59 863 (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 30 коп. (період з 09.03.2024 по 12.04.2024)

Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Водночас, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що військовослужбовці правового статусу "працівник" не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність КЗпП України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст.117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовим частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служб, зазначаючи при цьому, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу, отримуючи не заробітну плату, а грошове забезпечення, то колегія суддів відхиляє таки доводи скарги, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 року по справі №480/2577/20, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, якщо спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, можливим є застосування норм ст. ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Стосовно посилання в апеляційній скарзі на лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.13 №774/13/84-13, в якому зазначається про те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюється, то колегія суддів зазначає, що вказаний лист не є нормативно - правовим актом, має виключно має інформативний характер, а відтак не є обов`язковим для врахування судом.

Отже, доводи апелянта в частині нерозповсюдження КЗпП на дані правовідносини є помилковими з підстав викладених вище.

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке було чинним станом на час проходження та звільнення зі служби позивачем.

Згідно з п.293 Положення №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Так, за правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Колегія суддів зазначає, що закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 31.10.2019 року по справі №825/598/17.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені ст.116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби всі належні до йому виплати суми.

За змістом частини першої ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити передбачену ст.117 КЗпП України компенсацію.

Частина перша ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли між роботодавцем та колишнім працівником існує спір про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 26.02.2020 року по справі 821/1083/17.

Так, згідно ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п.1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період

Колегія суддів зазначає, що застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Інстукцією №425, 558.

Суд встановив, що відповідач 2 провів остаточний розрахунок з позивачем 12.04.2024, виплативши компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 63 778,49 гривень.

Затримка розрахунку позивача при звільненні становить 34 календарних днів (період з 09.03.2024 по 12.04.2024).

Згідно із наданою на виконання ухвали суду довідкою про середньомісячне та середньоденне грошового забезпечення позивача за останні два місяці до звільнення позивачу нараховано за січень та лютий 2024 року 102 622,56 грн. (51311,28 грн. + 51311,28 грн.) Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Отже, судом першої інстанції правомірно вказано, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 59 863,30 грн. (1710,38 грн. х 34 календарних днів).

При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Повний текст постанови складено та підписано 15 квітня 2025 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова