Постанова

від 02.04.2025 по справі 910/21935/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2025 р. Справа№ 910/21935/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Яценко О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

прокурора: Константинова І.В.

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Приходько О.В. дов.;

від відповідача 3: не з`явився;

від відповідача 4: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 (повний текст рішення складено 01.04.2021)

у справі №910/21935/17 (суддя Марченко О.В.)

за позовом керівника Київської місцевої прокуратури №10

до 1) Національної академії медичних наук України

2) Державної установи "Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС"

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза"

про визнання недійсними постанови від 06.03.2007 №5/3, договорів від 07.03.2007 №01/03-Л та від 25.05.2007,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року керівник Київської місцевої прокуратури №10 (далі - позивач, прокурор) звернувся у Господарський суд міста Києва з позовною заявою до Національної академії медичних наук України (далі - відповідач 1, Академія), Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України (далі - відповідач 2, Інститут нейрохірургії), Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" (далі - відповідач 3, ТОВ "Експрес МС") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" (далі - відповідач 4, ТОВ "Дніпро-Плаза") та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати недійсною постанову Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 № 5/3 "Про складання інвестиційного договору між Інститутом нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро Плаза" з питання будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул.Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі м.Києва", якою дозволено Інституту нейрохірургії укласти договір інвестування від 07.03.2007 №01/03-Л;

- визнати недійсними: договір інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками від 07.03.2007 №01/03-Л на земельній ділянці на вул. Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва, укладений між Інститутом нейрохірургії та ТОВ "Дніпро-Плаза"; договір про заміну сторони у зобов`язанні, укладений 25.05.2007 між ТОВ "Дніпро-Плаза" та ТОВ "Експрес МС"; додаткову угоду №1 від 11.11.2011 до договору від 07.03.2007 №01/03-3Л, укладену між Інститутом нейрохірургії та ТОВ "Експрес МС" .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка була надана Інституту нейрохірургії в постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель та споруд інституту, однак внаслідок прийняття вказаної постанов Академії та укладення і виконання спірних договорів держава фактично втратить право на земельну ділянку. Зазначена постанови і договори порушують норми чинного законодавства, оскільки інвестиційний результат має місце лише для відповідача 3, в той час як відповідач 2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об`єкту інвестиційної діяльності, тобто для держави результат від вказаної діяльності не досягається. На думку прокурора, зі змісту договору інвестування вбачається, що Інститут нейрохірургії в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об`єкті будь-якої частини, а тому сторонами фактично вчинено договір міни. Крім того, Інститут нейрохірургії, укладаючи спірний договір та додатки до нього, а Академія, приймаючи спірну постанову, фактично розпорядились правом постійного користування земельною ділянкою всупереч її цільового призначення та принципу розумності, без отримання частки в об`єкті інвестиційної діяльності. Обґрунтовуючи підставу звернення із даним позовом, прокурор вказував на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим цей позов було пред`явлено ним самостійно. Також прокурор зазначав, що строк позовної давності на звернення до суду не пропущений, оскільки він не був стороною зазначених правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення спірних договорів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними. Одночасно прокурор просив суд поновити строк позовної давності на звернення до суду.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог прокурора, посилаючись на те, що оспорювану постанову Президії Академії медичних наук України, яка є правовим актом індивідуальної дії, було прийнято в межах визначених повноважень та з урахуванням чинного (на дату її прийняття) законодавству України і вона не містить положень щодо відчуження (вилучення) у приватну власність вказаної земельної ділянки, яка обліковується за Інститутом нейрохірургії та є державною власністю.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог прокурора, посилаючись на те, що Інститут нейрохірургії не може бети належним відповідачем по справі про оскарження постанови Президії Академії медичних наук України, наслідком прийняття якої стало укладення договору від 07.03.2007.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог прокурора, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності; Керівник Київської місцевої прокуратури №10 є неналежним позивачем у даній справі, оскільки ні Академія ні Інститут нейрохірургії не вважають, що їх права порушені; позивачем безпідставно та необґрунтовано зроблено висновок щодо удаваності укладеного договору та його кваліфікації і оцінки як договору міни; позивачем не ідентифіковано земельну ділянку, щодо якої заявлено позов.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 березня 2019 року рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2018 скасовано в частині відмови в задоволенні позову до Інституту нейрохірургії, ТОВ "Експрес МС", ТОВ "Дніпро-Плаза". Позов до Інституту нейрохірургії, ТОВ "Експрес МС", ТОВ "Дніпро-Плаза" задоволено. Визнано недійсним укладений Інститутом нейрохірургії та ТОВ "Дніпро-Плаза" Договір №01/03-Л та додаткову угоду від 11.11.2011 №1 до Договору №01/03-Л. Визнано недійсним укладений ТОВ "Експрес М" та ТОВ "Дніпро-Плаза" Договір про заміну сторони у зобов`язанні. Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Академії залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 та рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2018 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 21 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня2020 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 та рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 22 березня 2021 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки за результатами виконання оспорюваного прокурором договору ТОВ "Експрес МС" отримає земельну ділянку під забудову, а Інститут нейрохірургії отримає медичне обладнання, однак земельна ділянка перебуває у користуванні інституту з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд інституту, а Верховний Суд, вкотре повертаючи справу на новий розгляд, погодився з доводами прокурора про удаваність інвестиційного договору; нормами Земельного кодексу не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування, а виконання Інститутом умов договору фактично припинить його право постійного користування вказаною земельною ділянкою. Є помилковими висновки суду про те, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах є Київська міська державна адміністрація, оскільки позов прокурора мотивовано порушенням інтересів держави, як засновника та власника майнового комплексу національних галузевих академій наук, однак Академія та підвідомчій їй Інститут, всупереч інтересам держави, фактично передали комерційній структурі право забудови земельної ділянки, яка повинна використовуватись виключно для забезпечення потреб Інституту, а відтак і держави, тому у спірних правовідносинах КМДА жодним чином не здійснює будь-яких владних чи інших повноважень, і такими повноваженнями наділена саме Академія, яка є відповідачем у справі. Є помилковим висновок суду про пропуск прокурором строків позовної давності, оскільки про оспорювані постанову і договору прокурор дізнався лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, а саме з інформації Інституту від 15.06.2017.

Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів прокурора та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що оспорювану постанову Президії Академії медичних наук України, яка є правовим актом індивідуальної дії, було прийнято в межах визначених повноважень та з урахуванням чинного (на дату її прийняття) законодавству України і вона не містить положень щодо відчуження (вилучення) у приватну власність вказаної земельної ділянки, яка обліковується за Інститутом нейрохірургії та є державною власністю; право постійного користування земельною ділянкою (у тому числі спірною) зареєстровано за відповідачем 2 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у встановленому порядку.

Відповідач 3 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів прокурора та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що жодна з умов спірного договору інвестування не передбачає набуття відповідачем 4 (та відповідно відповідачем 3, як правонаступником) права власності на будь-яку земельну ділянку та жодний наявний в матеріалах справи доказ не підтверджує використання вказаного договору відповідачами 3 чи 4 для набуття земельної ділянки у власність; прокурором не надано доказів того, що воля сторін в договорі, який прокурор вважає удаваним, була спрямована саме на встановлення інших правових відносин, ніж ті, які передбачені договором, як не було доведено і того, що оспорюваний договір містить умови, з якими закон пов`язує визнання договору недійсним; у позові прокурор вказав про відсутність органу, уповноваженого діяти у спірних правовідносинах, але при новому розгляді змінив думку і почав стверджувати, що даним органом є Академія, однак не надав доказів звернення до Академії, як і доказів її бездіяльності. Також просить поновити строк на подання відзиву, оскільки не отримував ні апеляційну скаргу, ні ухвалу суду, а ознайомився зі змістом апеляційної скарги лише 02.06.2021.

Клопотання відповідача 3 про поновлення строку на подання відзиву задоволено судом, а відзив долучено до матеріалів справи.

Прокурором було подано відповідь на відзив відповідача 3, в якому прокурор наводить свої доводи щодо обґрунтування у позовній заяві підстав для визнання договору інвестування недійсним та щодо наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором та дотримання порядку представництва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2021 року зупинено апеляційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 925/1133/18.

22.08.2024 першим заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва подане клопотання про поновлення провадження у справі з посиланням на те, що Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 та, відповідно, вирішено питання, до якого було зупинено провадження у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2024 року задоволено клопотання та поновлено провадження у справі.

У письмових поясненнях від 11.09.2024, прокурор наводить доводи щодо додержання ним порядку представництва інтересів держави в суді, враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі 925/1133/18 . Також просить долучити до матеріалів справи протокол огляду місцевості від 10.09.2024 та фототаблицю до нього, з метою актуалізації інформації щодо стану реалізації інвестиційного договору.

Клопотання прокурора про долучення нових доказів відхилено судом, оскільки, згідно сталих правових позицій Верховного Суду, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів.

У письмових поясненнях від 21.11.2024 відповідач 3 наводить доводи на спростовання позиції прокурора щодо наявності у нього підстав для представництва інтересів держави у даній справі, оскільки п.

У додаткових поясненнях від 06.12.2024 прокурор наводить доводи на спростування тверджень відповідача, які викладені у поясненнях від 21.11.2024.

У додаткових поясненнях від 09.01.2025 відповідач 1 виклав свої заперечення проти доводів, викладених прокурором у поясненнях від 06.12.2025.

У заяві від 24.02.2025 представник відповідача 2 вказав, що оспорювана прокурором постанова від 06.03.2007 року втратила свою актуальність, з того часу минуло майже 18 років і тепер немає необхідності у тому медичному обладнанні, яке мав би отримати Інститут, а реалізація зазначеної постанови призвела б до фактичної міни земельної ділянки на медичне обладнання, що порушує довготривалі інтереси держави, тому Інститут підтримує позицію прокурора.

Учасники справи неодноразово належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (прокурор і відповідачі 1, 2, 3) та рекомендованими відправленнями, які повернуті до суду (відповідач 4).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, натомість 02.04.2025 через систему "Електронний суд" подав клопотання, у якому простить відкласти (перенести) розгляд справи, оскільки адвокат Наїдко Л.В. не має об`єктивної змоги фізично з`явитися у відповідне судове засідання у зв`язку з участю у невідкладних слідчих діях

Клопотання представника відповідача 3 відхилено судом, оскільки розгляд справи триває значний час, відповідачем 3 поданий відзив на апеляційну скаргу та пояснення. Також судом враховано, що представником відповідача 3 до клопотання не надано доказів, які підтверджують викладені у ньому обставин.

Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів 1, 3, 4.

Прокурор (апелянт) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні підтримав позицію прокурора, оскільки згідно позиції нового керівництва земельна ділянка має бути залишена у користуванні Інституту.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням Київської міської ради від 29.11.2005 № 508/2969 вирішено затвердити проект відведення земельних ділянок Інституту нейрохірургії для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м.Києва та надати Інституту нейрохірургії в постійне користування земельну ділянку площею 4,89 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд Інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі міста Києва у зв`язку з передачею будівель і споруд на баланс Інституту (том 1 а.с.19-20).

У пункті 4.4 вказаного рішення зазначено, що у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному правилами забудови м. Києва.

На підставі вказаного рішення 14 вересня 2005 року Інституту нейрохірургії видано Державний акт на право постійного користування земельної ділянки серії ЯЯ № 2882905 (вих.№01-9-00083), згідно якого Інститут є постійним користувачем земельної ділянки площею 48 973 кв.м у межах згідно з планом на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі міста Києва, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд Інституту (том 1 а.с.17-18).

06.03.2007 Президією Академії медичних наук України було прийнято Постанову №5/3 "Про складання інвестиційного договору між Інститутом нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро Плазща" з питання будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул.Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі м.Києва", згідно з якою Інституту нейрохірургії дозволено укласти інвестиційний договір щодо будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці на вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі міста Києва, за умови вирішення інвестором питання щодо одержання права на користування земельною ділянкою відповідно до Положення про порядок надання земельних ділянок у м. Києві. Відповідно до абзацу другого Постанови обов`язковим пунктом договору має бути зобов`язання ТОВ "Дніпро Плаза" забезпечити закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність Інституту спірального рентгенівського томографу мультіслайд не пізніше закінчення терміну будівництва житлового комплексу (том 1 а.с.21).

07.03.2007 між Інститутом нейрохірургії, як стороною-1, та ТОВ "Дніпро-Плаза", як стороною-2, було укладено Договір №01/03-Л інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці на вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі міста Києва (далі - Договір №01/03-Л або Договір інвестування) (том 1 а.с.25-31, 185-188, 192-198), за умовами якого:

- предметом Договору №01/03-Л є інвестування у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці на вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі міста Києва (пункт 1.1 Договору №01/03-Л);

- обсяг зобов`язань сторони-1, визначений у пункті 4.1 Договору №01/03-Л, є інвестицією сторони-1 для виконання предмета Договору №01/03-Л (пункт 2.1 Договору №01/03-Л);

- сторона-1 у якості компенсації за участь у будівництві по цьому Договору отримує у власність спіральний рентгенівський томограф мультіслайд. Сторона-2 зобов`язана забезпечити закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність стороні-1 спірального рентгенівського томографу мультіслайд не пізніше закінчення строку будівництва об`єкту, але не пізніше виконання стороною-2 вказаного в даному пункті зобов`язання. Сторони мають право укласти додаткову угоду до даного договору з метою зміни зобов`язань сторони-2 (пункт 2.4 Договору №01/03-Л);

- сторона-2 у якості компенсації за участь у будівництві за Договором №01/03-Л отримує у власність 100% загальної площі об`єкта (пункт 2.5 Договору №01/03-Л);

- сторона-1 зобов`язана, зокрема: забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою під будівництво об`єкта шляхом надання всіх необхідних документів в органи місцевого самоврядування для вирішення даного питання відповідними органами місцевого самоврядування з наступним оформленням договору оренди земельної ділянки за рахунок сторони-2 або державного акта (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 Договору №01/03-Л); надавати та підписувати на вимогу сторони-2 будь-які документи, необхідні для виконання зобов`язань сторони-2 за Договором №01/03-Л, у тому числі документи, що підтверджують права на земельну ділянку та/або будівельний майданчик, довіреності, доручення та ін. (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 Договору №01/03-Л); передати відведену та оформлену земельну ділянку та/або будівельний майданчик за актом прийому-передачі стороні-2 під забудову у термін 5 діб з моменту підписання договору оренди земельної ділянки або отримання державного акта (підпункт 4.1.3 пункту 4.1 Договору №01/03-Л); не перешкоджати стороні-2 здійснювати будівництво об`єкта (пункт 4.1.4 пункту 4.1 Договору №01/03-Л); виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог земельного законодавства України і нести за цими зобов`язаннями повну відповідальність за рахунок власних коштів (пункт 4.1.5 пункту 4.1 Договору №01/03-Л);

- Договір №01/03-Л набирає чинності з моменту його укладення та діє до дня його остаточного виконання сторонами (пункт 9.1 Договору №01/03-Л);

- сторона-2 має право передати свої права та обов`язки за даним Договором будь-якій третій особі без погодження та без повідомлення сторони-1 на свій розсуд (пункт 9.7 Договору №01/03-Л);

25.05.2007 між ТОВ "Дніпро-Плаза", як стороною-2, та ТОВ "Експрес МС", як стороною-3, укладено Договір про заміну сторони у зобов`язанні (далі - Договір про заміну) (том 1 а.с.34-35, 189, 199-200), за умовами якого:

- сторона-2 передає, а сторона-3 приймає на себе права та обов`язки сторони-2 за Договором №01/03-Л в повному обсязі. Сторона-3 є правонаступником усіх прав та обов`язків сторони-2 за Договором інвестування (пункт 1.1 Договору про заміну);

- сторони погодили, що з моменту набрання чинності Договором про заміну всі права та обов`язки за Договором №01/03-Л переходять до сторони-3 (пункт 1.2 Договору про заміну).

- сторони погодилися, укладення цього Договору про заміну сторони у зобов`язанні не тягне за собою жодних змін та умов Договору, укладеного між Інститутом та стороною-2, окрім тих, що пов`язані із заміною сторони-2 стороною-3 (пункт 2.1 Договору про заміну).

13.09.2007 Київська міська державна адміністрація прийняла розпорядження №1203, яким надала Інституту нейрохірургії дозвіл на проектування та будівництво житлового комплексу з прибудинковими приміщеннями соціальної інфраструктури на вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі. Проектування та будівництво здійснити на земельній ділянці, яка надана згідно з рішенням Київської міської ради від 29.11.2005 №508/2969 та право на користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянко від 14 вересня 2006 №01-9-00083 (том 4 а.с.215).

11.11.2011 між Інститутом нейрохірургії, як стороною-1, та ТОВ "Експрес-МС", як стороною 2, укладено Додаткову угоду №1 до Договору №03/01-Л (далі - Додаткова угода №1) (том 1 а.с.32, 190, 201), якою, у зв`язку з втратою потреби у закупівлі спірального рентгенівського томографу мультіслайд, виклали п.2.4 Договору №03/01-Л у наступній редакції:

"Сторона-1 у якості компенсації за участь у будівництві по цьому Договору на підставі технічного завдання отримує у власність медичне обладнання, а саме: операційні нейрохірургічні мікроскопи в кількості 6 одиниць загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки; сторона-2 зобов`язана забезпечити закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність стороні-1 медичного обладнання не пізніше закінчення строку будівництва об`єкту; сторона-1 не може вимагати оплати вказаної в даному пункті суми грошовими коштами".

Також вказаною додатковою угодою викладено п.4.3.2 Договору інвестування в наступній редакції "Забезпе5чити на підставі технічного завдання закупівлю, поставку, монтаж, введення в експлуатацію та передачу у власність стороні-1 медичне обладнання загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки".

Всі інші пункти Договору, до яких не внесено зміни даною Додатковою угодою, залишаються в силі. У всьому іншому сторони керуються положеннями Договору (п.3 Додаткової угоди №1).

Листом від 28.11.2016 №28/11/1 ТОВ "Експрес МС", у зв`язку із наміром продовжити та прискорити виконання договору від 07.03.2007 №01/03-Л, просило директора Інституту нейрохірургії поновити та провести розробку відповідних документів щодо виділення необхідної для виконання договору земельної ділянки та повідомити про це ТОВ "Експрес МС", яке гарантує фінансування всіх пов`язаних з цим питань витрат, також просило надати технічні характеристики та кількість необхідних Інституту операційних нейрохірургічних мікроскопів (том 1 а.с.22, 184).

Листом від 16.11.2016 №1537 Інститут нейрохірургії перенаправив вказаний лист президенту Академії, як органу управління та просив дати правову оцінку наданих інвестором документів і повідомити, чи Постанова Президіє є чинною, чи можлива реалізація Договору інвестування і на яких умовах, оскільки у Інституту є нагальна потреба у придбанні за кошти інвестора дороговартісних операційних нейрохірургічних мікроскопів (том 1 а.с.23).

Листом від 06.01.2017 №5-8/15 в.о. президента Академії повідомив інституту, що дійсно Президією Академії медичних наук було прийнято постанову від 06.03.2007 №5/3р, питання щодо виконання умов договору має вирішуватися у встановленому порядку згідно норм чинного законодавства України (том 1 а.с.24).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.08.2019 (номер інформаційної довідки 177282095) власником земельної ділянки площею 4,8973 га з кадастровим номером 8000000000:91:116:0016, за адресою: м.Київ, вул. Майбороди Платона, земельна ділянка 32, частина якої стосується Договору №01/03-Л, є Держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації. Цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, вид використання: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту. Вид іншого речового права - право постійного користування земельною ділянкою, правокористувач: Державна установа "Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України" (том 4 а.с.168-172) .

Згідно рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року №644/644 «Про перейменування вулиці у Шевченківському районі міста Києва» вулиця Мануїльського (яка зазначена в Державному акті на право постійного користування земельної ділянки серії ЯЯ № 2882905) була перейменована на вулицю Платона Майбороди.

Листом від 14.06.2017 №43-4902вих17 Київська місцева прокуратура №10 звернулась до директора Інституту нейрохірургії та вказала, що в провадженні СВ Шевченківського УП ГУНП в м.Києві перебувають матеріали кримінального провадження №12015100100012938, за яким прокуратурою здійснюється нагляд і з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження виникла необхідність в отримання інформації і документів, тому просить повідомити чи укладались Інститутом протягом 2007-2017 років договори про спільну діяльність (інвестування), предметом якого є використання майна (у тому числі земельних ділянок) Інституту, та у разі укладання, надати завірені належним чином їх копії, а також проінформувати про стан виконання зазначених угод. (том 2 а.с.23)

У відповідь, листом від 15.06.2017 №726/01 Інститут нейрохірургії надав прокурору копії: Постанови Академії, договору інвестування, додаткової угоди, договору про заміну сторони, листа інвестора від 28.11.2016, листа до Академії від 16.12.2016, відповіді Академії від 06.01.2017 (том 2 а.с.24).

Листом від 27.07.2017 Київська місцева прокуратура №10 повідомила Інституту нейрохірургії та Академії про те, що договір істотно порушує інтереси Інституту, протягом строку його дії з 2007 року виконання зобов`язань сторонами не розпочиналось, тому з метою недопущення нанесення збитків державній установі, розтраті ввіреного майна, вжити дієвих заходів для усунення виявлених порушень (том 2 а.с.25-26).

Листом від 31.07.2017 №4-8/1584 Академія повідомила прокурора, що дало доручення директору Інституту надати інформацію щодо стану реалізації інвестиційного проекту, за результатами розгляду отриманої інформації проінформує додатково (том 2 а.с.27).

Листом від 31.07.2017 №902/01 Інститут нейрохірургії повідомив прокурору про те, що інформацію прийняв до уваги, органом управління, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, є Національна академія медичних наук України, якою було прийнято постанову щодо укладення інвестиційного договору (том 2 а.с.28).

У зв`язку із викладеними обставинами прокурор, як самостійний позивач, звернувся до суду із даним позовом та просив визнати недійсними постанову Президії Академії медичних наук України та Договору інвестування, Договору про зміну і Додаткової угоди №1, посилаючись на те, що земельна ділянка була надана Інституту нейрохірургії в постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель та споруд інституту, однак внаслідок прийняття вказаної постанов Академії та укладення і виконання спірних договорів держава фактично втратить право на земельну ділянку.

Зазначена постанови і договори, за доводами прокурора, порушують норми чинного законодавства, оскільки інвестиційний результат має місце лише для відповідача 3, в той час як відповідач 2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об`єкту інвестиційної діяльності, тобто для держави результат від вказаної діяльності не досягається.

На думку прокурора, зі змісту договору інвестування вбачається, що Інститут нейрохірургії в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об`єкті будь-якої частини, а тому сторонами фактично вчинено договір міни. Крім того, Інститут нейрохірургії, укладаючи спірний договір та додатки до нього, а Президія Академії, приймаючи спірну постанову, фактично розпорядились правом постійного користування земельною ділянкою всупереч її цільового призначення та принципу розумності, без отримання частки в об`єкті інвестиційної діяльності.

Обґрунтовуючи підставу звернення із даним позовом, прокурор вказував на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим цей позов було пред`явлено ним самостійно.

Також прокурор зазначав, що строк позовної давності на звернення до суду не пропущений, оскільки він не був стороною зазначених правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення спірних договорів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938 (том 1 а.с.160-162), тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними. Одночасно прокурор просив суд поновити строк позовної давності на звернення до суду.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі посилались на те, що спірна Постанова Президії Академії прийнята у відповідності до чинного на той час законодавства, спірні договори і додаткова угода укладені між відповідачами 2, 3, 4 також відповідають чинному законодавству і відсутні підстави для їх визнання недійсними, прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави у даному спорі та пропущено строк позовної давності, заяву про застосування наслідків пропуску якого було подано відповідачем 3.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року, якою були скасовані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд, були зроблені наступні висновки та надані такі вказівки:

- для правильності визначення строку позовної давності для звернення до суду Прокурора з даним позовом, слід визначити орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і, в залежності від встановленого, підлягають з`ясуванню обставини, які пов`язані з обчисленням строків, коли такий орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила;

- судами не перевірено належними і допустимими доказами обставин належності спірної земельної ділянки до земель державної власності;

- суди попередніх інстанцій не перевірили належність обґрунтування прокурором необхідності захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в якості позивача. Суди не врахували, що посилаючись в позові на захист інтересів держави, прокурор не зазначив у позові орган, уповноважений здійснювати державою відповідні функції у спірних правовідносинах;

- суди належним чином не перевірили підставність незазначення Прокурором органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах щодо розпорядження спірною земельною ділянкою;

- судами попередніх інстанцій не враховано, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків;

- дійшовши висновків, що між сторонами спірного договору, фактично укладений договір міни, суди, погодившись з доводами прокурора в цій частині, належним чином не дослідили умови спірного договору та не надали відповідної правової оцінки щодо визначення "об`єктом міни" спірної земельної ділянки з огляду на положення статей 715 і 716 ЦК України, які регулюють міну, зокрема, щодо наявності у спірному договорі умови, необхідної для визначення його як договору міни, такої умови, як передача земельної ділянки (товару), однією стороною іншій стороні договору у власність;

- суди попередніх інстанцій також не дослідили та не встановили, якій нормі права суперечив договір на момент його укладення.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року, якою були скасовані рішення судів попередніх інстанцій, а справу повторно направлено на новий розгляд, були зроблені наступні висновки та надані такі вказівки::

- колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про безпідставність доводів Прокурора щодо укладення між сторонами у справі договору міни;

- разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- прокурор неодноразово зазначав про те, що спірний договір від 07.03.2007 не відповідає ознакам інвестиційного і є удаваним, оскільки інвестиційний результат має місце лише для відповідача 3, в той час як відповідач 2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об`єкту інвестиційної діяльності;

- за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості вказаних інвестицій або від їх використання;

- досліджуючи умови вказаного договору, місцевий та апеляційний господарські суди зосередилися на внесках сторін та залишили поза увагою, що за результатами його виконання відповідач 2 не отримує доходу (частини) від об`єкту будівництва, у створення якого ним здійснено "інвестиційний внесок", тобто інвестиційний результат має місце лише для Відповідача 3, що згідно з вищезазначеними нормами чинного законодавства не відповідає змісту інвестиційної діяльності;

- що стосується компенсації у вигляді медичного обладнання, яке Інститут нейрохірургії отримує за сприяння в оформленні Відповідачем-3 права користування спірною земельною ділянкою, то зазначена компенсація безпосередньо не пов`язана зі створенням "об`єкту інвестицій" і подальшим його використанням, має одноразовий характер та за своєю суттю полягає у відшкодуванні обмеження прав відповідача 2 щодо вказаної земельної ділянки, яке він зазнає за наслідками виконання договору від 07.03.2007;

- враховуючи встановлений нормами чинного законодавства особливий порядок фінансування спорудження об`єктів житлового будівництва за рахунок коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб (стаття 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність"), не відповідає нормам матеріального права висновок господарських судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ "Експрес МС" є інвестором об`єкта будівництва, який відповідно до умов спірного договору безпосередньо здійснює фінансування будівництва за власний рахунок;

- отже, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до необґрунтованих висновків про те, що спірний договір від 07.03.2007 за своєю правовою природою є інвестиційним та помилково застосували до правовідносин, які склалися між сторонами, норми Закону України "Про інвестиційну діяльність";

- з огляду на викладене суди попередніх інстанцій безпідставно залишили поза увагою доводи Прокурора про удаваність правочину, який вчинено сторонами при укладенні договору інвестування у будівництво від 07.03.2007, оскільки, на думку прокурора, цей правочин було спрямовано на приховання іншого, який сторони насправді вчинили;

- для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно було здійснити належну правову кваліфікацію правовідносин, які склалися між сторонами у справі, виходячи зі змісту договірних зобов`язань, та застосувати відповідні норми права, дослідивши, при цьому, чи суперечив спірний договір їх вимогам на момент укладення, про що також наголошував Верховний Суд у постанові від 22.05.2019;

- з системного аналізу статей 1, 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" вбачається, у тому числі , що забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. При цьому отримання прибутку (доходу) та/або досягнення соціального й екологічного ефекту інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності передбачається саме від об`єкту інвестиції або діяльності з його використання;

- разом з тим, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, оцінки відповідним положенням договору не надали, що призвело до неправильного застосування ними відповідних норм матеріального права.

За результатами нового розгляду справи, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 22.03.2021 виходив з наступних підстав:

- Договір №01/03-Л за своєю правовою природою не є інвестиційним, а отже, до правовідносин сторін не застосовуються положення Закону України "Про інвестиційну діяльність";

- врегульовані Договором №01/03-Л правовідносини стосуються права постійного користування земельною ділянкою, які регулюються нормами земельного законодавства;

- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:116:0016, частини якої стосується Договору №01/03-Л, перебуває у державній власності, проте спірна земельна ділянка на час його укладення не була відведена та оформлена. Окрім того, Інститут зобов`язався передати таку земельну ділянку відповідачу 3 під забудову лише після підписання відповідного договору оренди земельної ділянки або отримання державного акту. З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про те, що сам факт укладення спірних договорів не призвів до розпорядження Інститутом земельною ділянкою, яка належала йому на праві постійного користування, а отже, сторонами не було порушено норми земельного законодавства;

- прокурором не доведено наявність правових підстав для визнання недійсним Договору №01/03-Л, додаткової угоди № 1 до нього, а також Договору про заміну, а отже, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити;

- щодо позовних вимог прокурора в частині визнання недійсною Постанови, суд дійшов висновку про їх безпідставність з огляду на те, що Постанова вичерпала свою дію внаслідок її виконання. Отже, у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити;

- суд також не погоджується з твердженням прокурора стосовно того, що предмет та підстави цього позову за своєю суттю зводяться до порушень вимог законодавства про інвестиційну діяльність та законодавства, яке регулює діяльність галузевих академій наук, оскільки фактично спір стосується прав користування земельною ділянкою. Отже, посилання позивача на те, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Академія нейрохірургії, суд вважає необґрунтованим;

- на час подання прокурором цього позову земельна ділянка, частина якої стосується Договору №01/03-Л, перебувала у державній власності в особі КМДА. Таким чином, орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є саме КМДА;

- Постанову було прийнято 06.03.2007, а спірні правочини укладено 07.03.2007 та 25.05.2007. Саме з цих дат Прокурор міг довідатись про порушення інтересів держави та в межах визначеного законом строку позовної давності звернутись до суду з даним позовом. Водночас згідно з відміткою канцелярії суду позовну заяву подано 06.12.2017, тобто з пропуском такого строку.

Проте, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для повної відмови у позову, з огляду на наступне.

Щодо наявності чи підстав для здійснення прокурором захисту інтересів держави у даній справі, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно положень частин 1, 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на дату подання позовної заяви - 06.12.2017) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Статтею 2 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру").

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 140 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування норм права та виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Прокурор, самостійно звертаючись із позовом у даній справі, посилався на те, що укладення спірних угод та прийняття постанови порушує інтереси держави, оскільки державна установа не отримає доходу від інвестиційної діяльності, в разі забудови земельної ділянки всупереч цільовому призначенню та статутним завданням та фактично втрачає право на неї, а у зв`язку з відсутністю органу, уповноваженого діяти у спірних правовідносинах, вказаний позов пред`являється прокурором самостійно.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Так, згідно ст. 15 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (в редакції, чинній на час спірних правовідносин - березень 2007 року) Національна академія наук України та галузеві академії наук - Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України (далі - академії) є державними науковими організаціями, що засновані на державній власності. Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності академій здійснюється згідно з законодавством України у межах, що не порушують їхньої самоврядності у вирішенні питань статутної діяльності і свободи наукової творчості. Галузеві академії координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки. Держава передає академіям у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності основні фонди, а також обігові кошти. Використання майна, переданого академіям, здійснюється ними відповідно до законодавства та статутів академій. Земельні ділянки надаються академіям у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства України.

Згідно ч.1 ст. 3 та ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) об`єктами управління державної власності є, у тому числі, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук. Суб`єктами управління об`єктами державної власності є, у тому числі, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) об`єкти державної власності за рішенням Кабінету Міністрів України передаються Національній академії наук України, галузевим академіям наук у безстрокове безоплатне користування. Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3-9, 12, 16, 18-38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень щодо господарських структур.

Згідно ст. 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.

Статтею 5 вказаного Закону визначено, що національна академія наук України, галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.

Відповідно до п.1 Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 р. №1913, Академія медичних наук України (далі - Академія) заснована Указом Президента України від 24 лютого 1993 р. N 59 ( 59/93 ). Академія є державною науковою організацією з проблем медицини та охорони здоров`я, заснованою на державній власності, яка діє відповідно до законодавства України на самоврядній основі.

Академія з метою вирішення покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює в установленому порядку управління переданим їй державним майном, розподіляє бюджетні кошти, контролює їх використання.

Указом Президента України від 24.02.2010 №255/2010 постановлено надати Академії медичних наук України статус національної і надалі іменувати її - Національна академія медичних наук України.

Таким чином, оскільки засновником, органом управління, органом уповноваженим від імені держави володіти, користуватись, розпоряджатись (на праві господарського відання) майновим комплексом Інституту нейрохірургії є Національна академія медичних наук України, яка контролює адміністративну, господарську і фінансову діяльність підвідомчих наукових установ, визначає порядок використання ними майна та коштів (п. 31, 42 Статуту Академії), саме Академія, по суті реалізує управлінські функції щодо такого майна (майнових прав) та відповідно є органом, уповноваженим на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №520/8065/19.

Отже, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що орган який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є КМДА.

Таким чином, оскільки орган, який уповноважений державою захищати її інтереси у даних правовідносинах, за доводами прокурора, сам є учасником та порушником інтересів держави, а тому набув процесуального статусу відповідача у справі, прокурор обґрунтовано звернувся з даним позовом як самостійний позивач, визначивши відповідачем у справі, зокрема, Національну академію медичних наук України.

При цьому, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, фактичним позивачем за позовом у даній справі, поданим в інтересах держави, є держава, інтереси якої, як засновника та власника майнового комплексу національних галузевих академій наук, порушено у спірних правовідносинах, а не прокурор.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним постанови Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 № 5/3, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Оспорюваною прокурором постановою Президії Академії медичних наук України №5/3 від 06.03.2007 Інституту нейрохірургії дозволено укласти інвестиційний договір щодо будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці на вул. Лермонтовська, 12 у Шевченківському районі міста Києва, за умови вирішення інвестором питання щодо одержання права на користування земельною ділянкою відповідно до Положення про порядок надання земельних ділянок у м. Києві.

Однак, враховуючи наведені положення ст. 15 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", ст.4, 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" Інститут нейрохірургії повинен використовувати належне йому право постійного користування земельною ділянкою виключно для забезпечення діяльності медичної установи, що відповідає державницьким засадам створення та функціонування Національної академії медичних наук України та організацій, що віднесені до її відання.

Натомість Академія, приймаючи вказану постанову, фактично передала право забудови земельної ділянки комерційній структурі, що суперечить меті та цілям діяльності як Академії, так і Інституту нейрохірургії.

За вказаних обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що постанова Президії Академії медичних наук України №5/3 від 06.03.2007 є незаконною.

Проте, вимога про визнання недійсною зазначеної Постанови Академії, яка виконана на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав держави, оскільки вказана постанова вичерпала свою дію виконанням, а тому дана позовна вимога прокурора не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсними договору інвестування, договору про заміну сторони та додаткової угоди №1, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Крім цього, частиною 1 статті 207 Господарського України (далі - ГК України), було встановлено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтю 207 ГК України було виключено на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018, однак на час укладання Договору №01/03-Л вона була чинною.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимога про визнання недійсним правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Отже, позивачем (прокурором) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Частиною 1 ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Тому, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 07.06.2022 у справі №904/6385/20.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання незаконного рішення Академії відповідачами 2 і 4 було укладено Договір від 07.03.2007 №01/03-Л.

Вказаний договір №01/03-Л його сторони назвали "Договір інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці на вул. Лермонтовській, 12, у Шевченківському районі міста Києва".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

За змістом статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Об`єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об`єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об`єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Статтею 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (с. 5).

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Системний аналіз норм закону України "Про інвестиційну діяльність" дає підстави дійти висновку про те, що інвестиційна діяльність полягає в отриманні інвесторами результату в об`єкті інвестиційної діяльності від вкладення певних матеріальних цінностей.

Укладаючи Договір №01/03-Л, сторони, враховуючи Додаткову угоду №1 і Договір про заміну сторони, домовились, що в якості інвестиційного внеску Інститут нейрохірургії зобов`язаний забезпечити оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,673 га по вул. Лермонтовській, 12, у Шевченківському районі м. Києва під будівництво Об`єкту шляхом надання усіх необхідних документів в органи місцевого самоврядування для вирішення даного питання відповідними органами місцевого самоврядування з наступним оформленням договору оренди земельної ділянки за рахунок відповідача 3 або державного акту та у якості компенсації за участь у будівництві по Договору на підставі технічного завдання отримує у власність медичне обладнання, а саме: операційні нейрохірургічні мікроскопи в кількості 6 одиниць загальною вартістю не менше оціночної вартості земельної ділянки в той час як відповідач3 у якості компенсації за участь у будівництві по цьому договору отримує у власність 100% загальної площі Об`єкту.

Системний аналіз умов Договору №01/03-Л, характер зобов`язань сторін за цим Договором, свідчать про те, що вказаний договір за своєю правовою природою не є інвестиційним договором у будівництві, оскільки за результатами його виконання Інститут нейрохірургії не отримує доходу (частини) від об`єкту будівництва, у створення якого ним здійснено "інвестиційний внесок", тобто інвестиційний результат має місце лише для відповідача 3, що згідно з вищезазначеними нормами чинного законодавства не відповідає змісту інвестиційної діяльності.

Що стосується компенсації у вигляді медичного обладнання, яке Інститут нейрохірургії отримує за сприяння в оформленні відповідачем 3 права користування спірною земельною ділянкою, то зазначена компенсація безпосередньо не пов`язана зі створенням "об`єкту інвестицій" і подальшим його використанням, має одноразовий характер та за своєю суттю полягає у відшкодуванні обмеження прав Інституту щодо вказаної земельної ділянки, яке він зазнає за наслідками виконання договору

Також у вказаному договорі відсутні умови, необхідні для визначення його договором міни, а саме, передачі земельної ділянки (товару) однією стороною іншій стороні у власність, тому є безпідставними доводи прокурора щодо укладення між сторонами у справі договору міни.

Проте, неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Зі змісту умов Договору №01/03-Л вбачається, що його укладення було спрямовано на отримання відповідачем 4 (відповідачем 3 після укладення між Договору про заміну сторони) права на здійснення будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на спірній земельній ділянці, яка була надана Інституту у постійне користування, тобто за правовою природою вказаний договір фактично є договором щодо права користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Згідно з ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Таким чином, до земельних правовідносин повинні застосовуватися норми земельного законодавства, а цивільне законодавство застосовується в субсидіарному порядку.

У розділі ІІІ "Права на землю" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено вичерпний перелік правових титулів щодо земельних ділянок, до яких, зокрема, належить право власності на земельні ділянки та право користування ними, в тому числі право постійного користування.

Згідно зі статтею 413 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) власник земельної ділянки мав право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Отже, правом на надання земельної особи іншій особі для будівництва наділений власник земельної ділянки.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, щодо забудови якої укладений Договір №01/03-Л, знаходиться в межах земельної ділянки загальною площею 4,8973 га з кадастровим номером 8000000000:91:116:0016, власником якої є Держава Україна в особі Київська міська державна адміністрація, а Інститут нейрохірургії є постійним землекористувачем вказаної земельної ділянки на підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2005 № 508/2969 та Державного акту на право постійного користування земельної ділянки серії ЯЯ № 2882905 (вих.№01-9-00083) від 14.09.2005.

При цьому, 13.09.2007, тобто вже після укладення спірного договору, Київська міська державна адміністрація прийняла розпорядження №1203, яким надала Інституту нейрохірургії дозвіл на проектування та будівництво житлового комплексу з прибудинковими приміщеннями соціальної інфраструктури на вул. Лермонтовській, 12, у Шевченківському районі м.Києва.

Таким чином, право на будівництво на земельній ділянці було надане власником саме Інституту нейрохірургії, а не ТОВ "Експрес МС" чи ТОВ "Дніпро-Плаза".

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини першої статті 123 ЦК України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Крім того, правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 ЦК України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Подібна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17 та від 17.06.2020 у справі №914/2298/17.

Як зазначено в пункті 5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Однак, пунктом 4.13 Договору №01/03-Л передбачено обов`язок Інституту нейрохірургії передати відведену та оформлену земельну ділянку та/або будівельний майданчик по акту прийому-передачі іншій стороні під забудову в термін 5 діб з моменту підписання договору оренди земельної або отримання державного акту.

Тобто, виконання Інститутом вказаного обов`язку щодо передачі земельної ділянки під будівництво фактично припинить його право користування вказаної земельною ділянкою.

Крім цього, за приписами частин 1, 2 ст. 20 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. . Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Спірна земельна ділянка має цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, вид використання: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту.

Матеріали справи не містять доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на "землі житлової та громадської забудови".

Відповідно до статті 21 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, у тому числі, для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Таким чином, прокурором доведено, що спірний Договір №01/03-Л укладено з порушенням статей 20, 92, 95 ЗК України, статті 413 ЦК України, також вказаний договір порушує інтереси держави, як засновника та власника майнового комплексу національних галузевих наук, оскільки комерційному товариству передано право забудови земельної ділянки, яка повинна використовуватись виключно для забезпечення потреб Інституту нейрохірургії, тому вказані права та інтереси держави підлягають судовому захисту.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".

Матеріали справи не містять доказів виконання сторонами Договору №01/03-Л, однак з листа ТОВ "Експрес МС" від 28.11.2016 №28/11/1 вбачається, що вказане товариство має намір продовжити та прискорити виконання договору, тому позовна вимога прокурора про визнання вказаного договору недійсним є належним і ефективним способом захисту порушених прав держави.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки спірний Договір №01/03-Л не відповідав вимогам чинного на час його укладення законодавства, він підлягає визнанню недійсним, а позовна вимога прокурора в цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги прокурора про визнання недійсними Договору про заміну сторони та Додаткової угоди №1 також підлягають задоволенню, оскільки вказані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним Договору №01/03-Л, яка судом визнана обгрунтованою.

Щодо заяви відповідача 3 про застосування наслідків пропуску позовної давності та відмови у позові з підстав його пропуску, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Згідно приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зауважив, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист.

У постанові від 20.06.2018 року у справі № 697/2751/14-ц виснувала, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

Звертаючись до суду із позовом прокурор послався на те, що Київською місцевою прокуратурою №10 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12015100100012938 від 29.10.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, с. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України і про наявність спірних оспорюваних договорів прокурору стало відомі саме під час вказаного розслідування, що підтверджує листом Київської місцевої прокуратури №10 від 14.06.2017 року за №43-4902вих17, листом Інституту нейрохірургії від 15.06.2017 року №726/01 (том 2 а.с.23-24).

Однак, як вбачається із Витягу з досудового реєстру розслідувань (том 2 а.с. 31-32) кримінальне провадження №12015100100012938 внесено до єдиного реєстру 29.10.2015 року, а відтак, якщо припустити що про вказані правочини прокурор міг бути обізнаний з дати внесення відповідних відомостей до досудового реєстру розслідувань, тобто з 29.10.2015 року, при зверненні 06.12.2017 року з цим позовом до суду трирічний строк позовної давності прокурором не був пропущений.

З огляду на викладене, виконавши вказівки, що містяться у постановах Верховного Суду по даній справі, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 22 березня 2021 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора.

Згідно частини 14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 9 ст. 129 ГПК України встановлено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи наведені положення статті 129 ГПК України, а також пояснення прокурора від 27.11.2020 (том 6 а.с.150-151) щодо перейменування Прокуратури міста Києва, якою сплачувався судовий збір, на Київську міську прокуратуру, понесені прокуратурою судові витрати за розгляд справи в судах першої, апеляційної інстанції та касаційної інстанції (судовий збір) покладаються на відповідачів 2 і 3 в рівних частинах та підлягають стягненню на користь Київської міської прокуратури.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22 березня 2021 року.

3. Позов задовольнити частково.

4. Визнати недійсним укладений між Інститутом нейрохірургії ім.академіка А.П.Ромоданова Академії медичних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" договір №01/03-Л інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва від 07.03.2007 року та додаткову угоду №1 від 11.11.2011 року до вказаного договору, укладену між Державною установою "Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес МС".

5. Визнати недійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" договір від 25.05.2007 року про заміну сторони у зобов`язанні №01/03-Л від 07.03.2007 року. 6. В іншій частині позову відмовити.

7. Стягнути з Державної установи "Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 02011930) на користь Київської міської прокуратури (03150, м.Київ, вул. Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) - 3200,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 14400,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг та 6400,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" (04159, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, 35, ідентифікаційний код 33404397) на користь Київської міської прокуратури (03150, м.Київ, вул. Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) - - 3200,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 14400,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг та 6400,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

9. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

10. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

11 Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 15.04.2025.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді О.В. Яценко

А.О. Мальченко