Рішення

від 02.04.2025 по справі 911/3387/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/3387/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Черепин»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАК «Олімп»

про стягнення 559 882, 81 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Черепин» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАК «Олімп» про стягнення 559 882, 81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 0311-1 від 03.11.2023 в частині повної оплати поставленого товару. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача 217 396, 07 грн основного боргу, 317 404, 35 грн неустойки, 9 877, 02 грн інфляційних втрат, 5 205, 37 грн 3% річних.

Разом із позовною заявою СТОВ «Черепин» подано до суду заяву про забезпечення позову вих. № 307-1 від 11.12.2024, в якій заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) ТОВ «ВАК «Олімп» в межах суми позову у розмірі 559 882, 81 грн, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.12.2024 заяву СТОВ «Черепин» вих. № 307-1 від 11.12.2024 про вжиття заходів забезпечення позову з доданими до неї документами повернуто заявнику.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2024 відкрито провадження у справі № 911/3387/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 29.01.2025.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.12.2024 була направлена відповідачу в його електронний кабінет. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа, ухвала суду про відкриття провадження була доставлена до електронного кабінету ТОВ «ВАК «Олімп» 25.12.2024 о 11:11.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГГПК України, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 25.12.2024.

29.01.2025 у підготовче засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по справі. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/3387/24 на 12.03.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 29.01.2025 та доставлено останню відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

12.03.2025 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання вдруге не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином. Суд у підготовчому засіданні поставив на обговорення питання щодо доказів здійснення відповідачем часткових оплат. Представник позивача надав усні пояснення щодо здійснених відповідачем оплат та повідомив суд, що подасть до суду відповідні докази.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.03.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/3387/24 до судового розгляду по суті на 02.04.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 12.03.2025 та доставлено останню відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

26.03.2025 до суду від позивача надійшов супровідний лист разом з доказами оплати відповідачем частини боргу.

02.04.2025 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Суд протокольно прийняв долучені докази здійснених відповідачем часткових оплат до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Щодо неявки представників сторін в судове засідання суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що представники сторін в судове засідання не з`явились без поважних причини, про причини неявки суд не повідомили, а їх нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст.178 ГПК України.

В судовому засіданні 02.04.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. з 14.04.2025 до 15.04.2025 включно перебувала у відпустці, повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

03.11.2023 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Черепин» (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАК «Олімп» (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки № 0311-1 (далі договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність покупця товар, а саме: ячмінь, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Відповідно до п. 1.2 договору, поставка товару здійснюється партіями. Під партією товару сторони розуміють товар, що поставляється згідно відповідної видаткової накладної. Усі видаткові накладні підписані сторонами починаючи з дати укладення цього договору і до закінчення строку його дії є його невід`ємними частинами, навіть якщо у них не міститься посилання на цей договір.

Згідно з п. 2.1 договору, ціна за одиницю товару, загальна кількість та вартість товару вказується у специфікації до даного договору, яка є його невід`ємною частиною. Загальна сума договору становить суму всіх підписаних сторонами видаткових накладних протягом строку (терміну) дії цього договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що покупець здійснює оплату вартості товару шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок постачальника в обсязі, не менше 86 % суми, зазначеної в рахунку-фактурі. Платіж за цим договором вважається здійсненим належним чином у день відправлення покупцем коштів на зазначений постачальником банківський рахунок. На вимогу постачальника покупець надає йому копію банківського документа про перерахування коштів. Перерахунок остаточної суми здійснюється після реєстрації податкових накладних.

За змістом пп. 3.1, 3.2 договору, покупець забирає товар самовивозом. Одночасно з товаром постачальник передає покупцю: - рахунок-фактуру на товар; - видаткову накладну на товар; - TTH. При заключенні договору продавець надає: - копію розширеного витягу з Єдиного державного реєстру підприємств України; - довідку про набуття статусу платника податку; - копію свідоцтва платника ПДВ.

Пунктами 3.3, 3.4 договору визначено, що датою поставки товару вважається дата передачі товару у власність покупця. Право власності переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару покупцем від постачальника, що підтверджується підписанням сторонами видаткових/товарно-транспортних накладних (момент поставки). Ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту набуття ним права власності.

За змістом п. 5.1 договору, у випадку прострочення виконання зобов`язань винна сторона сплачує на користь іншої сторони неустойку в розмірі 0,5 % від вартості простроченого зобов`язання (суми боргу чи вартості непоставленого товару або своєчасно не заміненого товару) за кожен день прострочення виконання цього зобов`язання.

Відповідно до п. 7.1 договору, договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну (строку) дії договору жодна із сторін письмово не заявить про його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на наступний календарних рік на таких самих умовах.

03.11.2023 між сторонами складено та підписано специфікацію на ячмінь № 1 до договору поставки № 0311-1 від 03.11.2023, за змістом якої на умовах, визначених договором та цією специфікацією, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар ячмінь у кількості 135 тонн, ціна за 1 тонну складає 4 800, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 648 000, 00 грн з ПДВ.

05.11.2023 між сторонами складено та підписано специфікацію на ячмінь № 2 до договору поставки № 0311-1 від 03.11.2023, за змістом якої на умовах, визначених договором та цією специфікацією, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар ячмінь у кількості 90 тонн, ціна за 1 тонну складає 5 000, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 450 000, 00 грн з ПДВ.

Вказані специфікації підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені їх відтисками печаток без зауважень, заперечень та є невід`ємними частинами договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання умов договору та специфікацій №№ 1, 2 до нього, поставив на користь відповідача товар ячмінь, в кількості 226, 26 тонн на загальну суму 1 103 940, 07 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних № 157 від 03.11.2023 на суму 126 432, 11 грн, № 159 від 10.11.2023 на суму 265 440, 23 грн, № 162 від 17.11.2023 на суму 264 768, 23 грн, № 170 від 05.12.2023 на суму 143 499, 84 грн, № 171 від 06.12.2023 на суму 148 099, 84 грн, № 172 від 07.12.2023 на суму 155 699, 82 грн.

Суд встановив, що видаткові накладні № 170 від 05.12.2023, № 171 від 06.12.2023 та № 172 від 07.12.2023 підписані представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.

Видаткові накладні № 157 від 03.11.2023, № 159 від 10.11.2023 та № 162 від 17.11.2023 підписані з боку позивача, підпису уповноваженої особи відповідача вказані видаткові накладні не містять. Водночас, вказані видаткові накладні скріплені відтисками печаток як позивача, так і відповідача.

Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.

З огляду на наведене, у суду відсутні підстави вважати, що у даному випадку печатка використовувалася проти волі ТОВ «ВАК «Олімп».

На підтвердження здійснених поставок позивач долучив до матеріалів справи товарно-транспортні накладні № 6 від 03.11.2023, № 7 від 10.11.2023, № 8 від 10.11.2023, № 9 від 17.11.2023, № 5 від 11.12.2023, № 12 від 06.12.2023 та № 13 від 07.12.2023.

Претензій щодо кількості та якості поставленого товару, оформлення видаткових та товарно-транспортних накладних матеріали справи не містять.

Також позивач долучив до матеріалів справи зареєстровані податкові накладні на поставку товарів за вказаними вище видатковими накладними та квитанції про реєстрацію податкових накладних/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: податкову накладну № 206 від 03.11.2023 та квитанцію від 07.11.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 208 від 10.11.2023 та квитанцію від 16.11.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 212 від 15.11.2023 та квитанцію від 19.11.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 213 від 17.11.2023 та квитанцію від 21.11.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 224 від 05.12.2023 та квитанцію від 11.12.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 225 від 06.12.2023 та квитанцію від 11.12.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 226 від 07.12.2023 та квитанцію від 11.12.2023 про реєстрацію податкової накладної.

Отже позивач стверджує, що належним чином виконав зобов`язання за договором.

Проте, як зазначив позивач, відповідач зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару виконав лише частково, сплативши на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 886 544,00 грн.

За ствердженням позивача, він звертався до відповідача з вимогою № 1 від 01.06.2024 про сплату боргу на суму 257 396,07 грн, якою вимагав відповідача сплатити в 7-денний термін після отримання вимоги прострочені платежі по сплаті вартості товару на суму 257 396,07 грн. Як зазначив позивач відповідач вказану вимогу отримав 16.07.2024, після чого провів частину розрахунку двома платежами по 20 000, 00 грн (копії вимоги та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення наявні в матеріалах справи).

На підтвердження здійснених відповідачем часткових оплат позивач долучив до матеріалів справи копії інформаційних повідомлень про зарахування коштів № 369 від 03.11.2023 на суму 82 600, 00 грн, № 389 від 10.11.2023 на суму 300 000, 00 грн, № 395 від 15.11.2023 на суму 200 000, 00 грн, № 414 від 01.12.2023 на суму 73 944, 00 грн, № 75 від 16.02.2024 на суму 20 000, 00 грн, № 100 від 28.02.2024 на суму 70 000, 00 грн, № 123 від 12.03.2024 на суму 30 000, 00 грн, № 140 від 19.03.2024 на суму 50 000, 00 грн, № 201 від 19.04.2024 на суму 20 000, 00 грн, № 288 від 06.06.2024 на суму 20 000, 00 грн.

Як зазначив позивач, станом на 01.10.2024 прострочена заборгованість ТОВ «ВАК Олімп» перед СТОВ «Черепин» за поставлений товар складає 217 396, 07 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 217 396, 07 основного боргу, а також нараховано та заявлено до стягнення 317 404, 35 грн неустойки, 9 877, 02 інфляційних втрат та 5 205, 37 грн 3% річних.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 0311-1 від 03.11.2023 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1.2 договору, поставка товару здійснюється партіями. Під партією товару сторони розуміють товар, що поставляється згідно відповідної видаткової накладної. Усі видаткові накладні підписані сторонами починаючи з дати укладення цього договору і до закінчення строку його дії є його невід`ємними частинами, навіть якщо у них не міститься посилання на цей договір.

Відповідно до пп. 3.1, 3.2 договору, покупець забирає товар самовивозом. Одночасно з товаром постачальник передає покупцю: - рахунок-фактуру на товар; - видаткову накладну на товар; - TTH. При заключенні договору продавець надає: - копію розширеного витягу з Єдиного державного реєстру підприємств України; - довідку про набуття статусу платника податку; - копію свідоцтва платника ПДВ.

Пунктами 3.3, 3.4 договору визначено, що датою поставки товару вважається дата передачі товару у власність покупця. Право власності переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару покупцем від постачальника, що підтверджується підписанням сторонами видаткових/товарно-транспортних накладних (момент поставки). Ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту набуття ним права власності.

03.11.2023 між сторонами складено та підписано специфікацію на ячмінь № 1 до договору поставки № 0311-1 від 03.11.2023, за змістом якої на умовах, визначених договором та цією специфікацією, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар ячмінь у кількості 135 тонн, ціна за 1 тонну складає 4 800, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 648 000, 00 грн з ПДВ.

05.11.2023 між сторонами складено та підписано специфікацію на ячмінь № 2 до договору поставки № 0311-1 від 03.11.2023, за змістом якої на умовах, визначених договором та цією специфікацією, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар ячмінь у кількості 90 тонн, ціна за 1 тонну складає 5 000, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 450 000, 00 грн з ПДВ.

Вказані специфікації підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені їх відтисками печаток без зауважень, заперечень та є невід`ємними частинами договору.

Суд встановив вище, що позивач, на виконання умов договору та специфікацій №№ 1, 2 до нього, поставив на користь відповідача товар ячмінь, в кількості 226, 26 тонн на загальну суму 1 103 940, 07 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями видаткових накладних. Також, здійснення позивачем поставок товару підтверджується долученими до матеріалів справи товарно-транспортні накладні № 6 від 03.11.2023, № 7 від 10.11.2023, № 8 від 10.11.2023, № 9 від 17.11.2023, № 5 від 11.12.2023, № 12 від 06.12.2023 та № 13 від 07.12.2023.

Претензій щодо кількості та якості поставленого товару, оформлення видаткових та товарно-транспортних накладних матеріали справи не містять.

Також, позивач долучив до матеріалів справи зареєстровані податкові накладні на поставку товарів за вказаними вище видатковими накладними та квитанції про реєстрацію податкових накладних/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: податкову накладну № 206 від 03.11.2023 та квитанцію від 07.11.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 208 від 10.11.2023 та квитанцію від 16.11.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 212 від 15.11.2023 та квитанцію від 19.11.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 213 від 17.11.2023 та квитанцію від 21.11.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 224 від 05.12.2023 та квитанцію від 11.12.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 225 від 06.12.2023 та квитанцію від 11.12.2023 про реєстрацію податкової накладної, податкову накладну № 226 від 07.12.2023 та квитанцію від 11.12.2023 про реєстрацію податкової накладної.

Отже, суд встановив, що позивач належним чином виконав зобов`язання за договором.

Відповідно до ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що покупець здійснює оплату вартості товару шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок постачальника в обсязі, не менше 86% суми, зазначеної в рахунку-фактурі. Платіж за цим договором вважається здійсненим належним чином у день відправлення покупцем коштів на зазначений постачальником банківський рахунок. На вимогу постачальника покупець надає йому копію банківського документа про перерахування коштів. Перерахунок остаточної суми здійснюється після реєстрації податкових накладних.

Враховуючи наведені віще приписи чинного законодавства, пункт 2.2 договору, а також дати реєстрації позивачем податкових накладних до вказаних вище поставок товару за поставками згідно вказаних вище видаткових накладних, суд дійшов висновку, що строк здійснення відповідачем оплати поставленого товару на загальну суму 1 103 940, 07 грн є таким, що настав.

Проте, як зазначив позивач, відповідач зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару виконав лише частково, сплативши на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 886 544,00 грн, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії інформаційних повідомлень про зарахування коштів № 369 від 03.11.2023 на суму 82 600, 00 грн, № 389 від 10.11.2023 на суму 300 000, 00 грн, № 395 від 15.11.2023 на суму 200 000, 00 грн, № 414 від 01.12.2023 на суму 73 944, 00 грн, № 75 від 16.02.2024 на суму 20 000, 00 грн, № 100 від 28.02.2024 на суму 70 000, 00 грн, № 123 від 12.03.2024 на суму 30 000, 00 грн, № 140 від 19.03.2024 на суму 50 000, 00 грн, № 201 від 19.04.2024 на суму 20 000, 00 грн, № 288 від 06.06.2024 на суму 20 000, 00 грн.

У всіх зазначених вище призначеннях платежів інформаційних повідомлень про зарахування коштів вказано: «Оплата за ячмінь згідно договору поставки № 0311-1 від 03.11.2023 р, у т.ч. ПДВ 14%».

Суд встановив, що відповідачем відповідно до долучених до матеріалів справи копій інформаційних повідомлень про зарахування коштів здійснено оплату поставленого товару в меншому розмірі, ніж зазначено позивачем, на загальну суму 866 544, 00 грн, оскільки позивачем долучено до матеріалів справи дві копії інформаційних повідомлень про зарахування коштів № 288 від 06.06.2024 на суму 20 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, господарський суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару виконав лише частково, сплативши на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 886 544,00 грн.

Проте, станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем, враховуючи здійснену часткову оплату, виникла заборгованість за договором в загальному розмірі 217 396, 07 грн (1103940,07 грн 886 544,00 грн). Протилежно суду не доведено. Доказів повної оплати поставленого товару до суду не надано.

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 217 396, 07 грн основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 317 404, 35 грн неустойки, 9 877, 02 грн інфляційних втрат та 5 205, 37 грн 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 317 404, 35 грн суд встановив та зазначає наступне.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 317 404, 35 грн неустойки, розрахованої з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, за загальний період прострочення з 12.12.2023 по 12.06.2024.

За змістом ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Положеннями статті 218 ГК України, визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 5.1 договору сторони погодили умову про те, що у випадку прострочення виконання зобов`язань винна сторона сплачує на користь іншої сторони неустойку в розмірі 0, 5 % від вартості простроченого зобов`язання (суми боргу чи вартості непоставленого товару або своєчасно не заміненого товару) за кожен день прострочення виконання цього зобов`язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України, особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання. Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18).

Як вбачається із пункту 5.1 договору, неустойка нараховується у розмірі 0,5 % від вартості простроченого зобов`язання (суми боргу чи вартості непоставленого товару або своєчасно не заміненого товару) за кожен день прострочення виконання цього зобов`язання.

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що погоджена сторонами у пункті 5.1 договору неустойка у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, ураховуючи спосіб її обчислення за кожен день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, оскільки саме пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу штраф є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання та має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання.

Разом з тим, за змістом ч. 2 ст. 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що за змістом ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, у разі повних/часткових оплат поставленого товару за видатковими накладними, якщо період нарахування припиняється повною/частковою оплатою поставленої партії товару, то фактична дата оплати не враховується у період нарахування неустойки (пені).

З урахування зазначеного вище, здійснивши власний перерахунок неустойки (пені), з урахуванням встановлених судом дат виникнення прострочення по оплаті товару та здійснених відповідачем часткових оплат, з урахуванням умов договору та порядку розрахунків, погодженого сторонами, враховуючи висновки суду стосовного того, що визначена у пункті 5.1 договору неустойка за своєю правовою природою відповідає ознакам визначення пені та з огляду на законодавчо встановлену імперативну норму, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає неустойка (пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 49 200, 37 грн, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки підлягають задоволенню частково у зазначеній сумі.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Суд звертає увагу позивача, що Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

З урахуванням зазначеного вище, здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановлених судом дат виникнення прострочення по оплаті товару та здійснених відповідачем часткових оплат, з урахуванням умов договору та порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню частково в сумі 5 041, 07 грн, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 8 520, 03 грн.

Суд також наголошує на тому, що судом було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, однак відповідач заявлені суми до стягнення не спростував, розрахунок неустойки, 3% річних та інфляційних втрат не оспорив, контррозрахунку до суду не подав.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 202, 36 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАК «Олімп» (місцезнаходження: вул. Гончарна, буд. 75, м. Васильків, Київська обл., 08600; код ЄДРПОУ 40173610) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Черепин» (місцезнаходження: вул. Тетіївська, буд. 1, с. Черепин, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09814; код ЄДРПОУ 03755288) 217 396, 07 грн основного боргу, 49 200, 37 грн неустойки, 5 041, 07 грн 3 % річних, 8 520, 03 грн інфляційних втрат та 4 202, 36 грн судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 16.04.2025.

Суддя Л.В. Сокуренко