Постанова від 08.04.2025 по справі 910/19086/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19086/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Бітюкової І. В. (адвокат),

відповідача-1 - Ломаки Є. О. (в порядку самопредставництва),

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи - Медвідя В. О. (адвокат),

розглянув касаційні скарги Фонду державного майна України та Львівського національного університету імені Івана Франка на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 (головуючий - Руденко М.А., судді Кропивна Л. В., Пономаренко Є. Ю.) у справі

за позовом Державного підприємства "Український державний геологорозвідувальний інститут"

до: 1) Фонду державного майна України,

2) Міністерства освіти і науки України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Львівського національного університету імені Івана Франка,

про визнання протиправними та скасування наказів і рішень.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 14.12.2023 Державне підприємство "Український державний геологорозвідувальний інститут" (далі - ДП "УкрДГРІ", Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 17.01.2024) до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, Фонд, відповідач-1) та Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України, Міністерство, відповідач-2) (з урахуванням заяви від 17.01.2024 про залучення МОН України як співвідповідача) про визнання протиправними та скасування:

1) наказу ФДМУ від 10.04.2023 № 630 "Про передачу державного майна до сфери управління Міністерства освіти і науки України" (далі - наказ ФДМУ № 630, оспорюваний наказ ФДМУ);

2) рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 70979463 від 01.01.2024 09:35:55 (далі - оспорюване рішення № 70979463), прийнятого державним реєстратором Труба Оксаною Михайлівною Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області (далі - Реєстратор);

3) рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 70979243 від 01.01.2024 09:17:35 (далі - оспорюване рішення № 70979243), прийнятого Реєстратором;

4) рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 70979658 від 01.01.2024 09:48:33 (далі - оспорюване рішення № 70979658), прийнятого Реєстратором;

5) наказу МОН України від 18.12.2023 № 1528 "Про закріплення державного майна за Львівським національним університетом імені Івана Франка" в частині пунктів 260, 261, 262 додатку до наказу Міністерства (далі - наказ МОН України № 1528, оспорюваний наказ МОН України), якими до переліку нерухомого майна, що закріплюється на праві господарського віддання за Львівським національним університетом імені Івана Франка (далі - ЛНУ ім. Івана Франка, Університет, третя особа), внесено будинок лабораторного корпусу загальною площею 3726,1 м2, захисну споруду цивільної оборони (сховище) загальною площею 166 м2, будівлю для хімічних речовин загальною площею 106,1 м2 (далі - спірне майно, спірні об`єкти), розташовані за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 38а;

6) рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 70979533 від 01.01.2024 09:40:53 (далі - оспорюване рішення № 70979533), прийнятого Реєстратором;

7) рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 70979337 від 01.01.2024 09:25:50 (далі - оспорюване рішення № 70979337), прийнятого Реєстратором;

8) рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 70980225 від 01.01.2024 10:24:36 (далі - оспорюване рішення № 70980225), прийнятого Реєстратором, посилаючись на положення статей 73, 136 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (в редакції, чинній до 27.08.2025), пунктів 5, 7 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) від 21.09.1998 № 1482 (далі - Положення № 1482), статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) станом на 01.12.2023 ДП "УкрДГРІ" має заборгованість з виплати заробітної плати перед працівниками та заборгованість зі сплати податків та зборів перед бюджетом, у зв`язку з чим єдиним реальним варіантом погашення боргів Підприємства перед працівниками та Державним бюджетом України може бути продаж в процесі приватизації його єдиного майнового комплексу зі встановленням додаткових зобов`язань для потенційного покупця. При цьому реальними активами з переліку об`єктів, які входять до єдиного майнового комплексу ДП "УкрДГРІ" та можуть бути цікавими для потенційного покупця, є державне нерухоме майно, в тому числі спірні об`єкти, які знаходяться на балансі позивача та розміщені за адресою м. Львів, вул. Пасічна, 38а; 2) прийняття ФДМУ рішення про передачу спірного майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу та закріплене за ДП "УкрДГРІ" на праві господарського відання та перебуває на його балансі, до сфери управління МОН України та на баланс Університету (наказ № 630) та проведення відповідних змін в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно унеможливить подальшу приватизацію нерухомого майна Підприємства, а також суперечить як порядку передачі державного майна, встановленого Положенням № 1482, позаяк спірні об`єкти були передані без згоди ДП "УкрДГРІ", до якого навіть не зверталися за погодженням щодо їх передачі, так і вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та Податкового кодексу України, зважаючи на те, що нерухоме майно перебувало під арештом (на підставі постанов державних виконавців) та в податковій заставі (згідно з рішеннями податкового органу); 3) видача Фондом наказу рішення про передачу спірного майна до сфери управління МОН України та на баланс Університету під час дії арешту об`єктів нерухомості та знаходження їх у податковій заставі та без дотримання встановлених законодавством вимог щодо оформлення процедури передачі та вчинення Міністерством будь-яких дій (у тому числі прийняття управлінських рішень) є протиправними діями центральних органів влади, тому оспорюваний наказ, а також вчинені в подальшому дії МОН України щодо закріплення спірного майна за ЛНУ ім. Івана Франка на праві господарського відання, а також вчинені Реєстратором відповідні реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є протиправними та підлягають скасуванню.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 (суддя Полякова К. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, оскільки включення нерухомого майна Підприємства до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, належить до компетенції Фонду як суб`єкта управління. Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження включення спірного майна, яке перебувало на балансі ДП "УкрДГРІ", до переліку об`єктів малої приватизації, тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про визнання протиправним і скасування оспорюваного наказу ФДМУ, а також заявлених похідних вимог.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Постанова мотивована посиланням на положення статей 15, 16, 188, 191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 73, 136 ГК України (в редакції, чинній до 27.08.2025), статей 3, 20, 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", статей 3, 6, 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 2, 4, 5, 7 Положення № 1482, статей 74, 76, 77, 236, 269, 277 ГПК України, застосовуючи які, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) ураховуючи висновок щодо застосування норм статті 1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та пунктів 1- 5 Положення № 1482 (у контексті необхідності погодження з державним підприємством питання щодо передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу, який закріплено за таким підприємством на праві господарського відання (оперативного управління)), викладений в пункті 110 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 160/4801/23, рішення про передачу спірного майна прийнято неналежним суб`єктом, оскільки нерухоме майно є складовою частиною єдиного майнового комплексу ДП "УкрДГРІ", розпоряджатися яким наділено КМУ;

2) відбулося порушення складової частини процедури передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу - непогодження такої передачі з Підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання об`єкти державної власності, та без створення тимчасової узгоджувальної робочої групи для опрацювання взаємоприйнятних рішень;

3) відбулася передача Фондом до сфери Управління Міністерства окремих нерухомих об`єктів, а не як єдиного майнового комплексу, отриманого на виконання розпорядження КМУ від 12.08.2020 № 1010-р "Про передачу об`єктів державної власності до сфери управління Фонду державного майна України" (далі - розпорядження № 1010-р);

4) станом на момент видачі наказу ФДМУ № 630 все нерухоме майно Підприємства перебувало під арештом відповідно до постанов державних виконавців Оболонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про арешт майна боржника від 16.02.2016 № 49729322 та від 21.10.2019 № 60070386, а згідно з рішенням Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області про опис майна у податкову заставу від 26.01.2022 № 82730-53 спірне майно перебуває в податковій заставі з можливістю відчуження за погодженням із обтяжувачем;

5) усупереч вимогам законодавства відповідач-1 передав окрему частину нерухомого майна єдиного майнового комплексу, а саме три спірні об`єкти нерухомості, що перебували на балансі та в господарському віданні ДП "УкрДГРІ", до сфери управління МОН України та на баланс ЛНУ ім. Івана Франка, що є підставою для скасування оспорюваного наказу ФДМУ;

6) ураховуючи протиправність передачі спірного майна зі сфери управління ФДМУ та з балансу Підприємства до сфери управління МОН України та на баланс Університету, похідні позовні вимоги про скасування вчинених Реєстратором реєстраційних дій на підставі оспорюваних рішень №№ 70979463, 70979243, 70979658 (щодо передачі трьох об`єктів нерухомого майна до сфери управління Міністерства), наказу МОН України № 1528, якими до переліку нерухомого майна, що закріплюється на праві господарського відання за ЛНУ ім. Івана Франка включено спірне майно, та вчинених Реєстратором реєстраційних дій на підставі оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо права господарського відання Університету на три об`єкти нерухомого майна) також підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

5. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФДМУ (скаржник-1) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У свою чергу, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ЛНУ ім. Івана Франка (скаржник-2) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник-1 посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 160/4801/23 висновку щодо застосування положень статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у контексті належності до адміністративної юрисдикції публічно-правового спору, що виник із відносин, у яких відповідачі як суб`єкти владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснюють управлінські повноваження щодо розпорядження об`єктом державної власності), що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення в правовідносинах поза юрисдикцією господарського судочинства;

2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми підпункту "й" пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" в подібних правовідносинах, а саме в контексті наявності у ФДМУ повноважень щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна, зокрема погоджувати (приймати) рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших уповноважених органів управління або Національній академії наук України, галузевим академіям наук, крім випадків, передбачених законом.

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник-2 посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував висновку щодо права позивача на визначення відповідачів, предмета та підстав спору, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71);

2) суд апеляційної інстанції не врахував викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75) висновку про те, що в разі встановлення факту заявлення позову до неналежного відповідача та відсутності визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним суд має відмовляти в позові до такого відповідача;

3) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норми пункт 6 частини 1 статті З ЦК України (у контексті того, що заборона відчуження нежитлового приміщення, накладена судом в іншій справі, не може бути протиставлена підприємству, якщо його недобросовісність як набувача спірного майна не доведена, оскільки добросовісність презюмується, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2029 у справі № 922/3537/17;

4) суд апеляційної інстанції не врахував викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 54) висновку про те, що за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень;

5) апеляційний суд не врахував викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц висновку щодо застосування принципу реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння;

6) суд апеляційної інстанції не врахував викладеного в пункті 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 висновку щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України (в контексті того, що ефективним способом захисту права неволодіючого власника до незаконно володіючого, на його думку, не власника може бути звернення з вимогою про витребування майна);

7) підставі рішень оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225, прийнятих Реєстратором, за ЛНУ ім. Івана Франка було зареєстровано право володіння та користування спірними об`єктами, а відтак, доповнюючи позовні вимоги, позивач зобов`язаний був заявити клопотання про зміну процесуального статусу Університету з третьої особи на відповідача в справі, оскільки у випадку задоволення позовних вимог буде скасовано право володіння та користування саме ЛНУ ім. Івана Франка.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. ДП "УкрДГРІ" у відзивах на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

МОН України не скористалося правом на подання відзивів на касаційні скарги.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2025 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ФДМУ та ЛНУ ім. Івана Франка на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у справі № 910/19086/23 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 08.04.2025.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. На підставі розпорядження КМУ від 31.08.2011 № 810-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної служби геології та надр" передано до сфери управління Державної служби геології та надр (далі - Держгеонадр) єдиний майновий комплекс, а відповідно до наказу Держгеонадр від 06.05.2019 № 146 було закріплено за ДП "УкрДГРІ" на праві господарського відання об`єкти нерухомого державного майна згідно з додатком, зокрема спірне майно, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 38а.

11. 12.08.2020 КМУ видав розпорядження № 1010-р, яким оформлено передачу єдиного майнового комплексу Підприємства зі сфери управління Держгеонадр до сфери управління ФДМУ.

27.07.2021 на виконання розпорядження № 1010-р комісією з питань передачі єдиного майнового комплексу ДП "УкрДГРІ" складено акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу Підприємства зі сфери управління Держгеонадр до сфери управління Фонду.

12. Листом від 26.09.2022 № 1/11267-22 МОН України звернулося до ФДМУ з проханням погодити передачу нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 38а, до сфери управління Міністерства з подальшою передачею в господарське відання ЛНУ ім. Івана Франка.

У відповідь Фонд листом № 10-24-16056 від 03.11.2022 повідомив МОН України про відсутність заперечень щодо передачі нерухомого майна.

У подальшому, департамент управління державними підприємствами ФДМУ службовою запискою від 30.03.2023 № 70-556 повідомив департамент оренди та розпорядження державним майном Фонду про те, що оскільки рішення про приватизацію ДП "УкрДГРІ" не прийнято, то департамент не заперечує проти передачі нерухомого майна Підприємства, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 38а, до сфери управління МОН України з подальшою передачею в господарське відання Університету.

13. 10.04.2023 Фонд видав наказ № 630, згідно з яким прийнято рішення передати зі сфери управління ФДМУ з балансу УкрДГРІ до сфери управління МОН України на баланс Університету спірне майно (дві нежитлові будівлі та одну споруду цивільного захисту), за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 38а.

25.08.2023 складено акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що безоплатно передається зі сфери управління ФДМУ з балансу ДП "УкрДГРІ" до сфери управління МОН України на баланс Університету три окремі об`єкти нерухомості загальною площею 3998,2 м2 із місцезнаходженням: м. Львів, вул. Пасічна, 38а, а саме: будинок лабораторного корпусу загальною площею 3726,1 м2; будівля для хімічних речовин загальною площею 106,1 м2; захисна споруда цивільної оборони (сховище) загальною площею 166 м2.

14. 18.12.2023 МОН України видало наказ № 1528, згідно з пунктами 260, 261, 262 додатку до якого включено до переліку нерухомого майна, що закріплюється за ЛНУ ім. Івана Франка на праві господарського віддання спірне майно, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 38а.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 11.01.2024 убачається, що Реєстратором були внесені записи на підставі оспорюваних рішень від 01.01.2024 №№ 70979463, 70979243, 70979658 (щодо передачі 3-ох об`єктів нерухомого майна до сфери управління МОН України) та на підставі оспорюваних рішень від 01.01.2024 №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо державної реєстрації права господарського відання Університету на спірні об`єкти).

15. З довідки ДП "УкрДГРІ" від 04.12.2023 № 04/12-23 убачається, що станом на 01.12.2023 Підприємство має заборгованість з виплати заробітної плати перед працівниками та заборгованість зі сплати податків та зборів перед бюджетом на загальну суму 22 981 100 грн.

Згідно з довідкою ДП "УкрДГРІ" від 04.12.2023 № 53/1 та витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, наданим Фондом на адвокатський запит від 29.02.2024 № 3, на балансі Підприємства перебуває нерухоме майно у складі: будинок лабораторного корпусу загальною площею 3726,1 м2, будівля для хімічних речовин загальною площею 106,1 м2, захисна споруда цивільної оборони (сховище) загальною площею 166 м2, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 38а.

Позиція Верховного Суду

16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково з таких підстав.

17. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) ураховуючи висновок щодо застосування норм статті 1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та пунктів 1- 5 Положення № 1482 (у контексті необхідності погодження з державним підприємством питання щодо передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу, який закріплено за таким підприємством на праві господарського відання (оперативного управління)), викладений в пункті 110 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 160/4801/23, рішення про передачу спірного майна прийнято Фондом як неналежним суб`єктом, оскільки нерухоме майно є складовою частиною єдиного майнового комплексу ДП "УкрДГРІ", розпоряджатися яким наділено КМУ;

2) відбулося порушення складової частини процедури передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу - непогодження такої передачі з Підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання об`єкти державної власності, та без створення тимчасової узгоджувальної робочої групи для опрацювання взаємоприйнятних рішень.

18. Колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про розгляд цього спору в цілому по суті заявлених позовних вимог у порядку господарського судочинства з огляду на таке.

19. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).

20. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.

21. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

22. Таким чином, за змістом вказаних статей КАС України справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт виступає законодавчо уповноваженим владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

23. Водночас, обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктам саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

24. При цьому необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:

1) однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;

2) спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;

3) перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели владні управлінські дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Схожі за змістом висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 22.08.2018 у справі № 815/1568/16, від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 27.11.2018 № 910/2686/18, від 05.12.2018 у справі № 804/3091/18 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Верховним Судом у постановах від 22.08.2019 у справі № 824/2393/15-а, від 15.07.2020 у справі № 809/78/16, від 11.11.2020 у справі № 826/14406/18, від 29.08.2022 у справі № 560/4501/20, від 13.02.2023 у справі № 461/3634/17, від 30.03.2023 у справі № 640/13008/20.

Щодо касаційної скарги ФДМУ (скаржника-1)

26. Фонд у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

27. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника-1 про помилкове неврахування апеляційним господарським судом викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 160/4801/23 висновку щодо застосування положень статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у контексті належності до адміністративної юрисдикції публічно-правового спору, що виник із відносин, у яких відповідачі як суб`єкти владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснюють управлінські повноваження щодо розпорядження об`єктом державної власності), що призвело до ухвалення незаконної постанови в правовідносинах поза межами господарської юрисдикції з огляду на таке.

28. Так, вирішуючи питання юрисдикційності спору в справі № 160/4801/23 (предмет позову Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "НВДА "Наукова") - визнання протиправним та скасування розпорядження КМУ від 10.01.2023 № 37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" в частині в частині внесення ДП "НВДА "Наукова" до додатку 1 "Перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна"), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в пунктах 60- 64, 68 постанови від 26.03.2024 зазначив таке:

"60. Предметом спору в справі, яка переглядається, є дії Мінекономіки щодо підготовки та подання до Кабміну проєкту розпорядження "Деякі питання управління об`єктами державної власності" в частині внесення до додатку 1 "Перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ, організацій, що передаються до сфери управління Фонду державного майна" ДП "НВДА "Наукова", та вказане розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" у відповідній частині.

61. Таким чином, у справі, яка переглядається, предметом судового розгляду є перевірка правомірності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їх владних управлінських функцій.

При цьому, як убачається зі змісту позову, судовий розгляд цього спору ДП "НВДА "Наукова" ініціювало з метою захисту свого права на участь у процедурі прийняття рішення про передачу цілісного майнового комплексу, фактичним користувачем якого є підприємство, до відання Фонду держмайна та урахування інтересів та прав позивача у процесі ухвалення відповідного рішення суб`єктів владних повноважень, а не у зв`язку з потребою відстоювання своїх господарських, майнових чи інших приватних прав у відносинах з третіми особами чи відповідачами.

62. Надаючи правову оцінку характеру спірних правовідносин у справі, що розглядається, Суд враховує їх відповідність таким критеріям публічно-правового спору:

- стороною (відповідачами) у цих спірних правовідносинах є суб`єкти владних повноважень - Кабмін та Мінекономіки;

- спірні відносини мають адміністративно-правову природу, оскільки виникли з приводу реалізації суб`єктами владних повноважень функцій щодо здійснення управління об`єктами державної власності шляхом визначення органу виконавчої влади або державного колегіального органу, до управління якого передається об`єкт державної власності - єдиний майновий комплекс ДП "НВДА "Наукова";

- суб`єкти владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснюють управлінські повноваження щодо розпорядження об`єктом державної власності - відповідачами здійснено дії щодо розробки та ухвалено адміністративний акт (акт індивідуальної дії), а саме - розпорядження Кабміну від 10 січня 2023 року № 37-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності";

- спірні відносини регулюються нормами законодавства, яке є визначальним для регулювання саме публічно-правових (адміністративних) правовідносин, зокрема законами України "Про Кабінет Міністрів України", "Про управління об`єктами державної власності", "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", Положенням № 1482;

- підставою для звернення із цим позовом до суду стала необхідність захисту права позивача на участь у процедурі прийняття рішення про передачу цілісного майнового комплексу, фактичним користувачем якого є підприємство, до відання Фонду держмайна та урахування інтересів та прав позивача у процесі ухвалення відповідного рішення суб`єктів владних повноважень.

63. Отже, усі критерії адміністративної юрисдикції притаманні цьому публічно-правовому спору.

Беручи до уваги наведене вище й ураховуючи суть спірних правовідносин та правовий статус учасників справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у справі, що розглядається, належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки відповідачі при прийнятті спірного розпорядження та здійсненні підготовки проєкту цього розпорядження діяли як суб`єкти управління об`єктами державної власності та виконували покладені на них законами України "Про Кабінет Міністрів України", "Про управління об`єктами державної власності" та "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" публічно-владні управлінські функції.

64. Суд враховує, що аналогічний правовий висновок у подібних спірних правовідносинах виклав Верховний Суд у постанові від 2 червня 2022 року у справі № 910/13614/21, в якій погодився із судами попередніх інстанцій про необхідність закриття провадження у господарській справі № 910/13614/21 у частині визнання протиправним та нечинним з моменту його видачі розпорядження Кабміну від 20 листопада 2019 року № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду держмайна" у відповідній частині з огляду на те, що цей спір слід розглядати у порядку адміністративного судочинства.

68. Разом з тим, у справі, що переглядається, спірні правовідносини не пов`язані із задоволенням ДП "НВДА "Наукова" майнової вимоги та не стосуються захисту майнових або інших приватно-правових прав позивача. Натомість, спір у цій справі стосується правомірності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, здійснених та прийнятих стосовно ДП "НВДА "Наукова" у межах реалізації відповідачами публічно-владної функції щодо здійснення управління об`єктами державної власності".

29. Ураховуючи наведений вище правовий висновок Верховного Суду в справі зі спору, що виник із подібних правовідносин, колегія суддів, надаючи правову оцінку характеру спірних правовідносин у справі, що розглядається, враховує їх часткову відповідність таким критеріям публічно-правового спору (в частині позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу ФДМУ № 630) з огляду на те, що:

- стороною (відповідачами) у цих спірних правовідносинах є суб`єкти владних повноважень - ФДМУ та МОН України;

- спірні відносини мають адміністративно-правову природу, оскільки виникли з приводу реалізації суб`єктами владних повноважень функцій щодо здійснення управління об`єктами державної власності шляхом визначення органу виконавчої влади (МОН України), до сфери управління якого передається об`єкти державної власності - три об`єкти нерухомості, які перебували на балансі ДП "УкрДГРІ";

- суб`єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснює управлінські повноваження щодо розпорядження об`єктом державної власності - відповідачем-1 (Фондом) вчинено дії щодо розробки та ухвалено адміністративний акт (акт індивідуальної дії), а саме наказ від 10.04.2023 № 630 "Про передачу державного майна до сфери управління Міністерства освіти і науки України";

- спірні відносини регулюються нормами законодавства, яке є визначальним для регулювання саме публічно-правових (адміністративних) правовідносин, зокрема, Законами України "Про Кабінет Міністрів України", "Про управління об`єктами державної власності" та Положенням № 1482;

- підставою для звернення із цим позовом до суду стала необхідність захисту як права позивача на участь у процедурі погодження та прийняття ФДМУ рішення про передачу об`єктів державної власності, фактичним користувачем і балансоутримувачем яких є Підприємство, до відання МОН України (іншого суб`єкта владних повноважень), так і врахування інтересів та прав позивача в процесі ухвалення відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

30. Верховний Суд звертає увагу, що само по собі оформлення наказом ФДМУ № 630 передачі спірного майна з балансу ДП "УкрДГРІ" на баланс ЛНУ ім. Івана Франка не свідчить про виникнення між позивачем і відповідачами господарського спору в частині визнання такого наказу протиправним та його скасування, оскільки, по-перше, баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату, а тому баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 911/2531/17, від 06.06.2018 у справі № 922/2430/17, від 02.04.2019 у справі № 915/1002/16, від 23.06.2020 у cправі № 906/516/19, від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, від 25.05.2022 у cправі № 906/424/20).

По-друге, на відміну від права господарського відання, право особи утримувати певне майно на своєму балансі не входить до переліку речових прав, які в силу частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підлягають державній реєстрації, а тому спір з приводу перебування нерухомого майна на балансі того чи іншого суб`єкта господарювання не є спором про право цивільне, який мав би розглядатися в порядку господарського судочинства.

31. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що, враховуючи встановлення апеляційним судом тієї обставини, що 01.01.2024 Реєстратором на виконання наказу ФДМУ № 630 як адміністративного акта приймалися оспорювані рішення №№ 70979463, 70979243, 70979658 виключно щодо державної реєстрації МОН України як уповноваженого органу управління трьома об`єктами державної власності, а не про державну реєстрацією певного речового права, перелік яких визначено частиною 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", то в частині похідних позовних вимог про визнання протиправними та скасування вказаних рішень державного реєстратора між сторонами виник не спір про право, а публічно-правовий спір (щодо наявності у ФДМУ повноважень з управління державним майном), який також має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

32. Відповідно до імперативних положень статті 21 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Таким чином, зважаючи на змішаний характер правовідносин у цій справі (публічно-правові та приватноправові), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що всупереч вимогам статті 21 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій помилково виснували про можливість об`єднаного розгляду в межах цієї справи в порядку господарського судочинства позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу ФДМУ № 630 та оспорюваних рішень №№ 70979463, 70979243, 70979658 (щодо державної реєстрації МОН України як уповноваженого органу управління трьома об`єктами державної власності), прийнятих Реєстратором 01.01.2024, які насправді належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу МОН України № 1528 та оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо державної реєстрації права господарського відання Університету на спірні об`єкти), розгляд яких відноситься до юрисдикції господарського суду.

33. Верховний Суд вважає, що з огляду на часткову належність цього спору (в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу ФДМУ № 630 та оспорюваних рішень №№ 70979463, 70979243, 70979658) до адміністративної юрисдикції, місцевий та апеляційний господарські суди передчасно вирішили спір по суті в частині зазначених позовних вимог у порядку господарського судочинства, що переконливо свідчить про наявність підстав для скасування рішення від 02.05.2024 та оскаржуваної постанови в цій частині позову.

34. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, в зв`язку з чим рішення від 02.05.2024 та оскаржувана постанова підлягають скасуванню в частині вимог про визнання протиправними та скасування наказу ФДМУ № 630 та оспорюваних рішень №№ 70979463, 70979243, 70979658 (щодо державної реєстрації МОН України як уповноваженого органу управління трьома об`єктами державної власності), прийнятих Реєстратором 01.01.2024, а провадження в справі в цій частині позову - закриттю згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 цього Кодексу.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

35. Оскільки в частині зазначених вище чотирьох позовних вимог немайнового характеру спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в межах цієї справи наразі не вправі надавати оцінку як викладеним у касаційній скарзі доводам відповідача-1, так і наведеним у відзиві на касаційні скарги аргументам позивача, які стосуються суті спору (застосування норм матеріального права тощо), в тому числі й передчасним доводам скаржника-1 про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми підпункту "й" пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" в подібних правовідносинах (у контексті наявності у ФДМУ повноважень щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна, зокрема погоджувати (приймати) рішення про передачу об`єктів державної власності до сфери управління інших уповноважених органів управління), оскільки відповідно до імперативних положень частини 2 статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20- 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 925/1418/17).

36. За таких обставин Верховний Суд не бере до уваги доводи позивача, викладені у відзиві на касаційні скарги.

37. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови саме з цієї підстави.

Щодо касаційної скарги Університету (скаржника-2)

38. Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо державної реєстрації права господарського відання Університету на три спірні об`єкти нерухомого майна), прийнятих Реєстратором 01.01.2024, колегія суддів погоджується з доводами скаржника-2 в частині неврахування апеляційним судом як висновку щодо права позивача на визначення відповідачів, предмета та підстав спору, а установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71), так і викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75) висновку про те, що в разі встановлення факту заявлення позову до неналежного відповідача та відсутності визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним суд має відмовляти в позові до такого відповідача, з огляду на таке.

39. Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

40. Відповідно до частин 1, 2 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

41. Згідно з частинами 1, 2 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

42. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

44. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (пункт 189)).

Тобто встановлення особи, до якої належить подавати позов, безпосередньо впливає на результат вирішення спору у таких правовідносинах і може стати підставою для скасування судових рішень.

45. Колегія суддів вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що господарський спір у позивача виник саме з ЛНУ ім. Івана Франка як набувачем спірного майна (на титулі права господарського відання) з приводу порушення ним права господарського відання Підприємства на це майно внаслідок дій Університету щодо державної реєстрації за ним такого самого права, адже, виходячи зі змісту положень частини 4 статті 136 ГК України (в редакції, чинній до 27.08.2025) та абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", право господарського відання є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності, стосовно припинення або набуття якого може виникати господарський спір, а щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності, тобто суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Схожий за змістом висновок викладено в пункті 188 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.

46. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що залучення судом першої інстанції до участі у справі ЛНУ ім. Івана Франка як третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача (співвідповідача), обсяг наданих законом прав якого є більшим за інших учасників справи (зокрема, відповідач має право подати зустрічний позов, заяву про застосування наслідків спливу позовної давності тощо) (схожий за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 3/5025/1379/12 (924/681/21)).

47. У зв`язку з викладеним колегія суддів погоджується з твердженням скаржника-2 в тій частині, що на підставі оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225, прийнятих Реєстратором 01.01.2024, за ЛНУ ім. Івана Франка було зареєстровано право володіння та користування спірними об`єктами, а відтак, доповнюючи позовні вимоги заявою про зміну предмета позову від 17.01.2024, позивач міг би заявити клопотання про зміну процесуального статусу Університету з третьої особи на відповідача в справі, оскільки у випадку задоволення позовних вимог буде скасовано право володіння та користування саме ЛНУ ім. Івана Франка.

Адже, зі змісту диспозитивних норм частин 1, 2 статті 48 ГПК України вбачається, що заявлення клопотання про залучення до участі в справі співвідповідача чи про заміну первісного відповідача належним відповідачем є правом позивача, чим спростовується твердження скаржника-2 про обов`язок позивача подати відповідне клопотання.

48. З огляду на наведене вище Верховний Суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо права господарського відання Університету на три об`єкти нерухомого майна), прийнятих Реєстратором 01.01.2024, суд першої інстанції мав відмовити не в зв`язку з їх необґрунтованістю, а з мотивів неналежного (неповного) складу відповідачів у цій справі, що зумовлено незалученням ЛНУ ім. Івана Франка як співвідповідача.

49. Разом з тим колегія суддів наразі не може надати оцінку як викладеним у касаційній скарзі доводам третьої особи, так і наведеним у відзиві на касаційні скарги аргументам позивача, які стосуються суті спору (застосування норм матеріального права тощо), зокрема передчасним доводам скаржника-2 про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 3, 317, 387, 388 ЦК України в подібних правовідносинах, оскільки пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, яка виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим аргументам скаржника-2 (схожі за змістом висновки сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 та в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22).

50. Отже, в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо права господарського відання Університету на три об`єкти нерухомого майна) скаржник-2 належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.

51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21).

52. Оскільки в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо права господарського відання Університету на три об`єкти нерухомого майна) скаржник-2 належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то касаційну скаргу ЛНУ ім. Івана Франка необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати в частині задоволення зазначених позовних вимог, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі в частині відмови в їх задоволенні з мотивів заявлення таких вимог до неналежних відповідачів, позаяк належним відповідачем є Університет, за яким наразі зареєстровано відповідне речове право (право господарського відання).

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу МОН України № 1528

53. Колегія суддів убачає підстави для скасування оскаржуваної постанови в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування оспорюваного наказу МОН України та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в цій частині позову з огляду на таке.

54. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).

56. Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 (пункт 4.13), від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 (пункти 41, 42) сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

57. З огляду на те, що на час звернення Підприємства з позовом (в редакції заяви про зміну предмета позову від 17.01.2024) наказ МОН України № 1528 в частині закріплення спірного майна за Університетом на праві господарського відання вже був реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом державного реєстрації вказаного речового права за третьою особою на підставі прийнятих 01.01.2024 Реєстратором оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225, то позовна вимога про визнання протиправним і скасування оспорюваного наказу МОН України є неефективним способом захисту прав ДП "УкрДГРІ" як балансоутримувача спірного майна, оскільки її задоволення не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів позивача, бо вимагає скасування в судовому порядку державної реєстрації права господарського відання ЛНУ ім. Івана Франка та повернення спірного майна з володіння Університету.

Крім того, наказ МОН України № 1528, скасування якого вимагає Підприємство, є актом ненормативного характеру, застосовується одноразово та з його прийняттям виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Схожі за змістом висновки викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21 (пункт 5.18), від 04.03.2025 у справі № 922/1341/22 (пункти 29, 32).

58. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала про те, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що, в свою чергу, в контексті цього спору виключає відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу МОН України № 1528 в зв`язку з її необґрунтованістю.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу МОН України № 1528 необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту свого права, а не в зв`язку з необґрунтованістю такої вимоги, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

59. Оскільки постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 04.03.2025 у справі № 922/1341/22 ухвалено вже після подання касаційних скарг у цій справі відповідачем-1 (06.01.2025) і третьою особою (06.01.2025), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 стані 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційних скарг з метою врахування при вирішенні цього господарського спору зазначеного вище усталеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду.

60. Отже, колегія суддів, керуючись положеннями частини 4 статті 300 цього Кодексу, вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційних скарг з метою врахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 04.03.2025 у справі № 922/1341/22, що в свою чергу зумовлює скасування оскаржуваної постанови в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу МОН України № 1528 та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги, однак із мотивів, наведених у цій постанові.

61. За змістом пункту 1 частини 1 статті 175 і пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

62. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

63. Отже, в зв`язку з належністю цього спору до адміністративної юрисдикції в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу ФДМУ № 630 та оспорюваних рішень №№ 70979463, 70979243, 70979658, прийнятих Реєстратором, місцевий та апеляційний господарські суди передчасно розглянули спір по суті (у частині зазначених позовних вимог) у порядку господарського судочинства, що свідчить про наявність підстав для скасування рішення від 02.05.2024 і оскаржуваної постанови в цій частині позову та закриття провадження в справі у відповідній частині.

64. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову повністю не відповідає положенням статей 21, 45, 48, 175, 231, 236, 269 ГПК України, колегія суддів на підставі частини 4 статті 300 цього Кодексу вважає, що касаційні скарги ФДМУ та ЛНУ ім. Івана Франка необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції залишити в силі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу МОН України № 1528 та оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо права господарського відання Університету на три об`єкти нерухомого майна), прийнятих Реєстратором, однак із мотивів, наведених у цій постанові, зокрема:

1) в частині вимоги про визнання протиправними та скасування оспорюваного наказу МОН України слід відмовити в зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту своїх прав (оспорюваний наказ вичерпав свою дію виконанням), а не з підстав її необґрунтованості;

2) в частині вимог про визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 - з огляду на їх подання до неналежних відповідачів, позаяк належним відповідачем є Університет, за яким наразі зареєстровано відповідне речове право (право господарського відання).

65. Абзацом 1 частини 2 статті 231 ГПК України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Оскільки при зверненні з позовом у межах цієї справи Підприємством помилково об`єднано і місцевий та апеляційний господарські суди передчасно розглядали в одному провадженні декілька вимог немайнового характеру (вісім), які підлягають розгляду в порядку різного судочинства (чотири вимоги - в порядку адміністративного судочинства, а інші чотири - в порядку господарського судочинства), то Верховний Суд, керуючись відповідним застереженням, вміщеним у зазначеній процесуальній нормі, наразі не вбачає достатніх правових підстав роз`яснювати позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

66. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

67. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

68. Згідно з частинами 1, 2 статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20- 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

69. З огляду на те, що наведена скаржником-1 (відповідачем-1) підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі частини пункту 1 частини 1 статті 231 та частини 2 статті 313 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Фонду шляхом скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 на постанови Південно-західного апеляційного господарського суду Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 у справі № 916/2789/23 в частині визнання протиправними та скасування наказу ФДМУ № 630 та оспорюваних рішень №№ 70979463, 70979243, 70979658 і закриття провадження в справі в цій частині позову.

70. За змістом пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

71. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

72. Оскільки зазначена скаржником-2 (третьою особою) підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження з огляду на неналежний (неповний) склад відповідачів у цій справі, що зумовлено відсутністю звернення Підприємства з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225 (щодо права господарського відання Університету на три об`єкти нерухомого майна), прийнятих Реєстратором 01.01.2024, до ЛНУ ім. Івана Франка як належного відповідача, то наведене є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови в цій частині позову та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

73. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову не відповідає положенням статей 45, 48, 175, 231, 236, 269 ГПК України, колегія суддів на підставі частини 4 статті 300 цього Кодексу вважає, що касаційну скаргу ЛНУ ім. Івана Франка необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції залишити в силі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу МОН України № 1528 та оспорюваних рішень №№ 70979533, 70979337, 70980225, однак із мотивів, наведених у цій постанові.

Розподіл судових витрат

74. З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню шляхом закриття провадження в справі в частині 4-ох позовних вимог немайнового характеру та залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні решти 4-ох позовних вимог немайнового характеру, Верховний Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат у виді судового збору в загальній сумі 48 448 грн (24 224+24 224), сплаченого скаржниками (відповідачем-1 і третьою особою) за подання касаційних скарг, шляхом покладання на позивача обов`язку з відшкодування витрат скаржників у зазначеній сумі порівну, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нового рішення, то розподіл судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, не здійснюється.

75. При цьому колегія суддів вважає зауважує, що, виходячи зі змісту положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" і частин 5, 6 статті 130 ГПК України, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, або ж у разі закриття провадження у справі повністю (тобто не частково, як у цьому випадку) відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312- 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Фонду державного майна України та Львівського національного університету імені Івана Франка задовольнити частково

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у справі № 910/19086/23 скасувати повністю.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/19086/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування:

1) наказу Фонду державного майна України від 10.04.2023 № 630 "Про передачу державного майна до сфери управління Міністерства освіти і науки України";

2) рішень про державну реєстрацію прав та їх обмежень від 01.01.2024, індексні номери: 70979463, 70979243, 70979658, прийнятих державним реєстратором Труба Оксаною Михайлівною Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області.

Провадження у справі № 910/19086/23 в цій частині позову закрити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/19086/23 у частині відмови в задоволенні решти позовних вимог залишити в силі з мотивів, наведених у цій постанові.

Стягнути з Державного підприємства "Український державний геологорозвідувальний інститут" на користь Фонду державного майна України 24 224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Стягнути з Державного підприємства "Український державний геологорозвідувальний інститут" на користь Львівського національного університету імені Івана Франка 24 224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Накази доручити видати Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай