Ухвала

від 31.03.2025 по справі 2-2106/11

ЮЖНОУКРАЇНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2-2106/11

н\п 4-с/490/12/2025

У Х В А Л А

31 березня 2025 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва

у складі : головуючого судді Чулуп О.С.,

при секретаріРебрина Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс»-

в с т а н о в и в:

Заявник звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із скаргою в якій просить зобов`язати державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вжити заходів щодо вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису: Тип обтяження: арешт нерухомого майна. Реєстраційний номер обтяження: 10232326. Зареєстровано: 29.12.2011 11:58:33 за № 12027601 реєстратором: Миколаївська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 54030, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 34/1, а/ с 124, (0512) 50-11-04, 50-11-06. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 30541711, 29.12.2011, Державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ Левицьким О.О. Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Власник: ОСОБА_1 , Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . Обтяжувач: Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Код 34993225, 54034, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Кірова, 238, тел. (0512) 44-35-97. Заявник: Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Код 34993225, 54034, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Кірова, 238.

В обгрунтування скарги вказує, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованість за кредитним договором № 11094-С від 08 травня 2007 року в сумі 30227,29 грн. На виконанні Інгульського (Ленінського) ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області перебувало виконавче провадження № 30541711 з виконання виконавчого листа № 2-2106/11 виданого 01.12.2011 Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Київська Русь» боргу в сумі 30649,56 грн. Постановою від 29.12.2011 державного виконавця Левицького О.О. накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. 30.09.2013 державним виконавцем Осініч Н.В. виконавчий документ повернено стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 (відсутність майна боржника). В подальшому виконавчий документ не пред`являвся стягувачем до примусового виконання, оскільки заборгованість була погашена. Заходів щодо скасування на той час арешту також не було вжито.

Зважаючи що з моменту погашення ОСОБА_1 заборгованості по кредиту банку «Київська Русь» в 2013 році, пройшло більше десяти років, а також необхідність покинути своє житло в м.Миколаєві через війну у 2022р. та переїзд до іншого міста, доказів погашення такого боргу не може бути надано через неможливість їх віднайти. Однак, арешт, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 лишається в реєстрах вже більше як дванадцять років, чим унеможливлює вільне розпорядження боржницею у виконавчому провадженні своїм майном. У зв`язку з чим скаржник змушена звертатися до суду.

Представник Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надав відзив в якому просить відмовити в задоволенні скарги з підстав наведених у відзиві. Представник державної виконавчої служби вказує, що у зв`язку з тим, що боржник не сплатив борг на користь стягувача, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, яке це передбачено ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», а тому у державного виконавця відсутні правові підстави для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника.

Дослідивши матеріали скарги, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що вимоги скарги підлягають задоволенню частково.

Судом досліджено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.12.2024 року згідно якого відносно нерухомого майна ОСОБА_1 зареєстровано обтяження, тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер № 12027601, зареєстровано 29.12.2011 11:58:33 за № 12027601, реєстратор: Миколаївська філія державного підприємства «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 30541711, 29.12.2011 винесена державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ Левицьким О.О.

Судом досліджено лист Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві від 20.12.2024 року яким повідомлено, що згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні перебувало виконавче провадження № 30541711 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2106 виданого 01.12.2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Київська Русь» боргу в сумі 30649,56 грн. Виконавче провадження завершено 30.09.2013 року відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того повідомлено, що державний виконавець при поверненні виконавчого документа стягувачу згідно п 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року) не мав підстав для його зняття.

Згідно ч.ч.1,2ст.57Закону України«Про виконавчепровадження» (вредакції станомна 01.12.2011року)арешт майнаборжника застосовуєтьсядля забезпеченняреального виконаннярішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцемшляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно доп.2ч.1ст.47Закону України«Про виконавчепровадження» (вредакції станомна 11.08.2013року)виконавчий документ,на підставіякого відкритовиконавче провадження,за якимвиконання нездійснювалося абоздійснено частково,повертається стягувачуу разі,якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 11.08.2013 року) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 11.08.2013 року) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 11.08.2013 року) передбачено, що у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 09.02.2025 року) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або

його частиниє: 1)отримання виконавцемдокументального підтвердження,що рахунокборжника маєспеціальний режимвикористання та/абозвернення стягненняна такікошти забороненозаконом; 2)надходження нарахунок органудержавної виконавчоїслужби,рахунок приватноговиконавця сумикоштів,стягнених зборжника (утому числівід реалізаціїмайна боржника),необхідної длязадоволення вимогусіх стягувачів,стягнення виконавчогозбору,витрат виконавчогопровадження таштрафів,накладених наборжника; 3)отримання виконавцемдокументів,що підтверджуютьпро повнийрозрахунок запридбане майнона електроннихторгах; 4)наявність письмовоговисновку експерта,суб`єкта оціночноїдіяльності -суб`єкта господарюваннящодо неможливостічи недоцільностіреалізації арештованогомайна боржникау зв`язкуіз значнимступенем йогозношення,пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного участині шостійстатті 61цього Закону,письмової заявистягувача пройого бажаннязалишити засобою нереалізованемайно; 6)отримання виконавцемсудового рішенняпро скасуваннязаходів забезпеченняпозову; 7)погашення заборгованостііз сплатиперіодичних платежів,якщо виконаннярішення можебути забезпеченов іншийспосіб,ніж зверненнястягнення намайно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбаченіпунктом 1-2тапідпунктом 2пункту 10-4розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеногочастиною першоюстатті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченомустаттею 11Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". 5. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від03 лютого 2023 року усправі № 639/858/21(провадження № 61-11506св22).

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннямистатті 41 Конституції Українитастатті 321 Цивільного кодексу Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другоюстатті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормамКонституції Українита Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» » (в редакції станом на 11.08.2013 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 11.08.2013 року) державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом.3. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.

Отже, у справі, яка переглядається, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-2106 закінчився 30 вересня 2014 року. Із заявами про поновлення цього строку стягувач або його правонаступник не зверталися

Судом встановлено, що виконавче провадження № 30541711 з виконання виконавчого листа № 2-2106 було завершено 30 вересня 2013 року, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першоїстатті 47 Закону України "Про виконавче провадження"»у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними

При цьому судом встановлено, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 10 років, і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступник повторно пред`являли вказані виконавчі листи до виконання.

Подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном.

Згідно з частиною другоюстатті 451 ЦПК Україниу разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що нормами ч 4. ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт у всіх інших випадках може бути саме знятий зі рішенням суду, а тому вимога скаржника щодо зобов`язання державного виконавця про вилучення запису про арешту є неналежним способом захисту прав скаржника.

За такого суд вважає за необхідне задоволити вимоги скарги частково та у відповідності до вимог ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» зняти арешт накладений постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Левицького О.О. від 29 грудня 2011 року про арешт майна боржника та оголошення його заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 30541711 на все нерухоме майно ОСОБА_1 .

Керуючись вимогами ст.ст. 447-452 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу задоволити частково.

Зняти арешт накладений постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Левицького О.О. від 29 грудня 2011 року про арешт майна боржника та оголошення його заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 30541711 на все нерухоме майно ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 273 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя