Постанова

від 20.05.2025 по справі 2-2106/11

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.05.25

22-ц/812/989/25

Провадження № 22-ц/812/989/25 Головуючий суду першої інстанції Чулуп О.С.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2025 року м. Миколаїв Справа № 2-2106/11

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Біляєвій В.М.,

за участі представника державної виконавчої служби Тарасенка К.В.,

представниці боржниці Нікітіної О.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційною скаргою Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2025 року, постановлену під головуванням судді Чулупа О.С., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за скаргою ОСОБА_1 на дії Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс»,

В С Т А Н О В И В:

06 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Інгульський ВДВС), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Сіті Фінанс»).

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначала, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2011 року стягнуто з неї на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі- ПАТ «Банк «Київська Русь») заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2007 року № 11094-С в сумі 30227.29 грн.

На виконанні Інгульського ВДВС перебувало виконавче провадження № 30541711 з виконання виконавчого листа № 2-2106/11 виданого 01 грудня 2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з неї на користь ПАТ «Київська Русь» боргу в сумі 30649.56 грн.

Постановою від 29 грудня 2011 року державного виконавця Левицького О.О. накладено арешт на майно боржниці та оголошено заборону на його відчуження.

30 вересня 2013 року державним виконавцем Осініч Н.В. виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 (відсутність майна боржника). В подальшому виконавчий документ не пред`являвся стягувачем до примусового виконання, оскільки заборгованість була погашена. Заходів щодо скасування на той час арешту також не було вжито.

Зважаючи що з моменту погашення ОСОБА_1 заборгованості по кредиту ПАТ «Банк «Київська Русь» в 2013 році, пройшло більше десяти років, а також необхідність покинути своє житло в м. Миколаєві через війну у 2022 році та переїзд до іншого міста, доказів погашення такого боргу не може бути надано через неможливість їх віднайти.

Однак, арешт, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 лишається в реєстрах вже більше як дванадцять років, чим унеможливлює вільне розпорядження боржницею у виконавчому провадженні своїм майном.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати державного виконавця Інгульського ВДВС вжити заходів щодо вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису: Тип обтяження: арешт нерухомого майна. Реєстраційний номер обтяження: 10232326. Зареєстровано: 29 грудня 2011 року 11:58:33 за № 12027601 реєстратором: Миколаївська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 54030, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 34/1, а/ с 124, (0512) 50-11-04, 50-11-06. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 30541711, 29 грудня 2011року, Державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ Левицьким О.О. Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Власник: ОСОБА_1 , Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 , Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. 2-Набережна, 6. Обтяжувач: Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Код 34993225, 54034, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Кірова, 238, тел. (0512) 44-35-97. Заявник: Ленінський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Код 34993225, 54034, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Кірова, 238.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2025 року скаргу задоволено частково.

Знято арешт накладений постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Левицького О.О. від 29 грудня 2011 року про арешт майна боржника та оголошення його заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № 30541711 на все нерухоме майно ОСОБА_1 .

Ухвала суду мотивована тим, що у справі, яка розглядається, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-2106 закінчився 30 вересня 2014 року. Із заявами про поновлення цього строку стягувач або його правонаступник не зверталися.

Судом встановлено, що виконавче провадження № 30541711 з виконання виконавчого листа № 2-2106 було завершено 30 вересня 2013 року, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

При цьому судом встановлено, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше десяти років, і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступник повторно пред`являли вказані виконавчі листи до виконання.

Подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Нормами частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт у всіх інших випадках може бути саме знятий зі рішенням суду, а тому вимога скаржника щодо зобов`язання державного виконавця про вилучення запису про арешту є неналежним способом захисту прав скаржника.

Не погодившись з ухвалою суду Інгульський ВДВС подав апеляційну скаргу, де посилаючись на необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просив її скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з огляду на норми Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року), у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбаченими нормами пункту 2 частини 1 статті 47 Закону, зняття арешту з майна боржника не передбачено.

В даному випадку мова йде про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до законодавства, за таких обставин, виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені частиною 2 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року).

Доказів підтверджуючих виконання судового рішення скаржник не надала.

Судом першої інстанції не встановлювалися обставини, які мають істотне значення справи, а саме не було встановлено чи дійсно відбувся факт сплати заборгованості за межами виконавчого провадження стягувачу ПАТ «Банк «Київська Русь».

Окрім того, враховуючи, що ПАТ «Банк «Київська Русь» знаходиться в стані припинення, судом не встановлювалося коло правонаступників кредитних зобов`язань ОСОБА_1 перед стягувачем ПАТ «Банк «Київська Русь» права та інтереси яких порушуються у разі зняття арешту з майна боржника у випадку невиконання рішення суду ОСОБА_1

Пропущення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не позбавляє права стягувача, або його правонаступника звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку. Натомість, пропуск такого строку ніяким чином не свідчить про виконання боржником рішення суду.

Інгульський ВДВСвважає такийвисновок судупершої інстанціїпомилковим тазроблений без повного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Крім того доказів наявності зареєстрованого за боржником ОСОБА_1 майна до суду першої інстанції не надавалося. Судом з власної ініціативи такий факт не встановлювався.

Отже, судом першої інстанції з цього питання не встановлені факти, які мають значення для справи чи дійсно існує майно право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 .

Також, законодавством врегулюване питання зняття арешту з майна боржника без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження.

Боржницею не надано жодних доказів виконання рішення суду, сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що надало б правові підстави державному виконавцю вилучити обтяження. Також, питання сплати заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження взагалі не досліджувалося судом першої інстанції.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця ОСОБА_2 , надала відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві скаржниця зазначала, що вважає апеляційну скаргу Інгульського ВДВС такою, що не підлягає задоволенню.

Для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції Інгульський ВДВС мав би навести обґрунтовані доводи, які б підтверджували помилковість оскаржуваного судового рішення та в чому полягає неповне з`ясування всіх обставин справи. Проте Інгульським ВДВС вказаного не надано.

На день розгляду справи від стягувача відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Інгульського ВДВС та представниці боржниці, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 грудня 2024 року відносно нерухомого майна ОСОБА_1 зареєстровано обтяження, тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер № 12027601, зареєстровано 29 грудня 2011 року 11:58:33 за № 12027601, реєстратор: Миколаївська філія державного підприємства «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 30541711, 29 грудня 2011 року винесена державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ Левицьким О.О.

З листа Інгульського ВДВС від 20 грудня 2024 року вбачається, що згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні перебувало виконавче провадження № 30541711 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2106 виданого 01 грудня 2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Київська Русь» боргу в сумі 30649.56 грн. Виконавче провадження завершено 30 вересня 2013 року відповідно до пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того повідомлено, що державний виконавець при поверненні виконавчого документа стягувачу згідно пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року) не мав підстав для його зняття.

Звертаючись до суду зі скаргою ОСОБА_3 , як на підставу своїх порушених прав, посилалася на те, що їй на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначала, що державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу, проте арешт з майна та заборону на його відчуження не зняв.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин 1-4 статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 50 Закону № 606-XIV (в редакції на день повернення виконавчого документу) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арештна майноборжника,у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно. У разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред`явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв`язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постановахВерховного Суду від07липня 2021року усправі №2-356/12,від 03листопада 2021року усправі №161/14034/20,від 22грудня 2021року усправі №645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Встановивши, що виконавче провадження № 30541711 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2106/11, виданого 01 грудня 2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва, було завершене 30 вересня 2013 року, так як виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

При цьому місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що з моменту закінчення виконавчого провадження минуло близько 12 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання. Тому подальше накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном та обмежує права ОСОБА_3 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Крім того, на час розгляду цієї справи в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо наявності відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2-2106/11, виданого 30 вересня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва, щодо боржника ОСОБА_1 та стягувача Публічного акціонерного товариства «Київська Русь» або його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ-ФІНАНС».

Враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном.

Таким чином, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Інгульського ВДВС, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна на яке може бути звернено стягнення не передбачає зняття арешту та не вважається, що виконавче провадження закінчено не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, з огляду на те, що такі норми закону не позбавляють стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Проте матеріалами справи встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 до суду виконавче провадження щодо неї відсутнє, строки пред`явлення виконавчого листа до виконання (один рік з наступного дня після набрання судовим рішення законної сили з) вже сплинули (пройшло 13 років), звернень до суду з питань поновлення цих строків не надходило, ні стягувач банківська установа, ні його правонаступник ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» до суду з питань, пов`язаних з виконанням судового рішення не звертались. Отже з урахуванням цих обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 .

Аргументи скарги про те, що судом першої інстанції не встановлювалися обставини та відсутні докази на підтвердження виконання судового рішення скаржником, не надані, зокрема, факт сплати заборгованості за межами виконавчого провадження, не є прийнятним, оскільки в даному випадку такі обставини стосуються тільки інтересів стягувача, але не державної виконавчої служби у цій справі.

Також не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги проте, що судом не встановлювалося коло правонаступників ПАТ «Банк «Київська Русь», оскільки за інформацією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб таким правонаступником є ТОВ «ФК «Сіті Фінанс», яка зазначена як стягувач у розглянутій судом скарзі ОСОБА_1 .

Безпідставними є також твердження заявника в апеляційній скарзі про відсутність нерухомого майна у ОСОБА_1 , оскільки остання надала докази наявності зареєстрованого такого майна, а саме двокімнатної квартири.

Посилання в апеляційній скарзі на той факт, що законодавством не врегульоване питання зняття арешту з майна боржника без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження, у даній справі немає значення, оскільки порушуються права власника на володіння нерухомим майном.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на ненадання боржником ОСОБА_1 жодних доказів на підтвердження сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, то апеляційний суд визнає їх безпідставними та зауважує на тому, що саме державна виконавча служба має надати суду докази наявності понесених таких витрат, відкритого виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 таких витрат та наявність заборгованості по таким витратам. Між тим такі докази державною виконавчою службою не подавались ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду.

Відповідно до частини 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених законом.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно допункту 19частини 2статті 3Закону України«Про судовийзбір»,в редакціїЗакону №4056-IXвід 31жовтня 2024року «Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення, судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

За такого Інгульський ВДВС при поданні апеляційної скарги на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2025 року не повинен був сплачувати судовий збір.

У справі, що переглядається, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскаржуване судове рішення, яким скаргу задоволено, підлягає залишенню без змін, то судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 20 травня 2025 року.