Рішення

від 16.04.2025 по справі 285/6490/24

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 285/6490/24

провадження у справі № 2/0285/177/25

РІШЕННЯ

Іменем України

16 квітня 2025 року м. Звягель

Новоград - Волинський міськрайонний суд Житомирської області

у складі головуючого судді Коцюби О.М.,

за участі секретаря судового засідання Голяки Д.О.,

представника позивача Прокопчука В.М.,

розглянувши усудовому засіданнісправу запозовом ОСОБА_1 до Брониківської сільської ради Звягельського району про визнання права власності на земельну частку (пай),

в с т а н о в и в:

27.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить визнати за ним право на земельну частку (пай). В обґрунтування позову зазначає, що він з 01.03.1995 року до 27.07.2000 року працював у радгоспі «Жовтень» (після реорганізації ВАСТ «Зоря Полісся») с. Кропивня, Звягельського району Житомирської області. Під час розпаювання земель колективного сільськогосподарського підприємства у 1997 році його не було включено до Списку на отримання земельного сертифікату для отримання у власність земельної ділянки (паю). 10.12.2024 року він звернувся до Брониківської сільської ради Звягельського району із заявою про включення його до списку на отримання земельної ділянки (паю) та видати сертифікат на право на отримання земельної ділянки (паю) за рахунок земель Брониківської сільської ради Звягельського району. Однак йому відповідач відмовив у задоволенні заяви та рекомендував звернутися до суду.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Прокопчук В.М. просив позов задовольнити на підставах, що в ньому викладено, а також зазначив, що позивачу про порушення його права на пай стало відомо лише після звернення до Брониківської сільської ради у 2024 році.

Представник відповідача Брониківської сільської ради Звягельського району в судове засідання не заявився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Вислухавши усні пояснення представника позивача, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.

За змістом положень ст. 5 ЗК України в редакції закону від 11.03.1992 року № 2196-XII, ст. 3 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» право особи на земельну частку(пай) виникає з моменту отримання колективним сільськогосподарським підприємством, сільськогосподарським кооперативом, або сільськогосподарським акціонерним товариством державного акта на прав колективної власності на землю.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право власності колективної власності на землю.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був членом колгоспу «Зоря Полісся» с. Кропивня Новоград-Волинського (Звягельського) району Житомирської області з 01.03.1995 року до 27.07.2000 року (а.с. 17-18).

Також встановлено, що Державний акт на право колективної власності на землю по ВАСТ «Зоря Полісся», с. Кропивня серія ЖТ-10-20-000002, був зареєстрований та виданий від 01.09.1997 року за №2 (а.с.11).

Згідно довідки виданої Брониківською сільською радою № 1297 від 09.12.2024 року ОСОБА_1 відсутній у списку по розпаюванню землі ВАСТ «Зоря полісся» с. Кропивня (а.с.9).

Аналіз вищезазначених норм права свідчить про те, що право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському підприємству, членом якого є особа.

Отже, враховуючи те, що оскільки позивач ОСОБА_1 на момент передачі державного акту являвся членом ВАСТ «Зоря Полісся», суд приходить до висновку, що він набув право на земельну частку, як член КСП.

Разом з тим, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.

Згідно із ст. 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень ст. 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до ст.ст. 71,75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Ст. 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давністьце законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 дізнався про порушення його права лише 2024 року з довідки сільської ради не доводять поважності пропуску строку, оскільки позивач про порушення своїх прав повинна був дізнатися з початку розпаювання земель КСП, що є загальновідомим фактом. Тому ОСОБА_1 , як член колгоспу, повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі ВАСТ «Зоря Полісся» у 1997 році Державного акта на право колективної власності на землю. Однак, позивач із зазначеним позовом звернувся до суду майже через 28 років, а саме з порушенням встановлених законом строків, що є підставою для відмови у його задоволенні з підстав пропуску позивачем позовної давності.

При розгляді даної справи, суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України врахував висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року №637/53/18 та від 16.09. 2020 року №330/2463/17.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 208, 209, 211-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 до Брониківської сільської ради Звягельського району про визнання права власності на земельну частку (пай), відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий: О.М. Коцюба