Постанова

від 07.04.2025 по справі 463/5380/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/5380/24 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/4020/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Підлужного В.І.

з участю: представника ФОП ОСОБА_1

Райхеля Р.П., представника ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ФОП ОСОБА_1 Райхеля Романа Петровича на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

у червні 2024 року ОСОБА_2 , як законний представник малолітньої ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» про відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 10 вересня 2020 року біля будинку АДРЕСА_1 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «БАЗ А079.14», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_5 , який здійснив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого їй завдані середньої тяжкості тілесні ушкодження, а саме: струс головного мозку, забійна рана голови, перелом сідничної кістки зліва, рану в потиличній ділянці, синець на лівій гомілці, садна на шиї, на лівому стегні, правій кисті, правому коліні та стопах. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2024 року ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку із закінченням строку давності та закрито кримінальне провадження за №12020140040001194. В результаті протиправних дій ОСОБА_5 , ОСОБА_4 завдано моральну шкоду, що полягала у фізичному болі та стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, оскільки вона тривалий час перебувала на лікуванні, не могла самостійно пересуватися, терпіла болісні процедури. Крім того, заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 призвело до того, що вона втратила психологічну рівновагу внаслідок порушення сталого побуту, неможливості робити звичні для неї речі, відвідувати школу, гуртки, зустрічатися з друзями тощо, тривалих незручностях, спричинених перебуванням на стаціонарному лікуванні, подальшим лікуванням та потребою стороннього догляду, хвилюванням у зв`язку з необхідністю перелаштовувати налагоджений ритм життя. ОСОБА_5 заперечував свою вину та не вчинив жодних дій, які б свідчили про те, що він шкодує про вчинене. Вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 300000 грн. справедливо відповідає ступеню тяжкості діяння, вчиненого ОСОБА_5 та викликаними у зв`язку з цим діянням змінами в життя ОСОБА_4 . На момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 керував маршрутним транспортним засобом, виконуючи трудові обов`язки, оскільки перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 . Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а відтак саме ФОП ОСОБА_1 зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану діями ОСОБА_5 .

З наведених підстав просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_6 , відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 300 000 грн..

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 , як законного представника малолітньої ОСОБА_4 , задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 200 000 грн.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави судові витрати, що становлять 2000 грн. судового збору.

Рішення суду оскарживпредставник ОСОБА_1 РайхельРоман Петрович,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 286 КК України, повністю не визнавав. Вимоги зі сторони потерпілої про страхове відшкодування майнової шкоди, пов`язаної з витратами на лікування не заявлялися, оскільки такі витрати становили незначну суму, що спростовує доводи позивача про тривале лікування та необхідність докладення додаткових зусиль для організації життя. Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Однак в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту завдання моральної шкоди, зокрема висновки експертних досліджень, які визначають характер і ступінь моральних страждань. Сам факт спричинення середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не свідчить про завдання моральної шкоди та наявність підстав для її відшкодування. Стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як власника транспортного засобу, моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди є необгрунтованим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б визначали ступінь вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди. Невстановлення вини особи та причинно-наслідкового зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та діями особи, є підставою для відмови у відшкодуванні як майнової, так і моральної шкоди. Крім того, розмір стягнутої моральної шкоди не відповідає вимогам закону та не ґрунтується на засадах розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи та має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Відшкодування шкоди, спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справі в межах страхової суми, а обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ФОП ОСОБА_1 Райхеля Р.П. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої був ОСОБА_5 під час виконання ним трудових обов`язків у ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_4 спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження, наслідком чого було тривале лікування, у зв`язку з чим вона зазнала фізичної болі та страждань, душевних переживань, що викликало необхідність докладати додаткових зусиль для організації життя, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 200000 грн. з врахуванням принципів розумності та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Частини 2 та 5 ст. 1187 ЦК України передбачають, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Тобто, єдиними підставами звільнення особи від відповідальності за завдану шкоду, є завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, доведення непереборної сили чи умислу потерпілого покладено на особу, яка на правовій підставі керувала транспортним засобом..

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (в тому числі якщо така шкода завдала смерть фізичної особи), завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується шкода, у тому числі якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є матір`.ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Судом встановлено, що 10 вересня 2020 року о 14 год. 00 хв. ОСОБА_5 , керуючи автобусом марки «БАЗ А079.14», д.н.з. НОМЕР_1 , по вулиці Галицька,80 у місті Винники, рухаючись у напрямку виїзду за межі міста, порушивши вимоги п.п. 1.5, 2.3, 18.1 Правил дорожнього руху, що виразилося у тому, що він був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, наблизившись до пішохідного переходу, по якому в цей момент переходила проїзну частину дороги малолітній пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, продовжив рух та скоїв наїзд на зазначеного пішохода.

Висновком експерта № 224/20 підтверджується, що у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діагностовано струс головного мозку, забійну рану голови, перелом сідничної кістки зліва. Крім того, під час проведення судово-медичної експертизи при огляді у потерпілої виявлено рану в потиличній ділянці, синець на лівій гомілці, садна на шиї, на лівому стегні, правій кисті, правому коліні, та стопах. Виявлені тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів або при ударі до таких, котрими могли бути виступаючі частини кузова автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди (наїзд транспортного засобу на пішохода). Перелом сідничної кістки відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров`я. Забійна рана голови, струс головного мозку легкого ступеня, садна та синці відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Отже, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 10 вересня 2020 року, ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

За наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 10 вересня 2020 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження №12020140040001194 від 10 вересня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Згідно з висновком експерта № СЕ-19/114-21/21421-ІТ від 21 січня 2022 року водій автобуса марки «БАЗ А079.14», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування з моменту виходу пішохода на проїзну частину дороги в межах пішохідного переходу. В даній дорожній обстановці дії водія автобуса марки «БАЗ А079.14», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 не відповідали технічним вимогам п. 18.1 ПДР і ця невідповідність перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної пригоди.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2024 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140040001194 від 10 вересня 2020 року, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, звільнивши його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

На момент дорожньо-транспортної пригоди автобус марки «БАЗ А079.14», д.н.з. НОМЕР_1 перебував у власності ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/3723626 цивільно-правова відповідальність власника автобуса марки «БАЗ А079.14», д.н.з. НОМЕР_1 , застрахована ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ей.Ай».

Згідно з ліцензійною карткою серія АА № 722495 ОСОБА_1 дозволений вид робіт згідно з ліцензією: внутрішні перевезення пасажирів автобусами.

Керуючи автобусом марки «БАЗ А079.14», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , що визнається відповідачем.

Аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди малолітня ОСОБА_4 у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями перенесла фізичний біль та моральні (душевні) страждання та переживання, емоційний стрес від розуміння наслідків наїзду, що змінило її звичний спосіб життя та соціальні зв`язки, обмежило її звичне кола оточення та спілкування через необхідність проходження тривалого лікування, що супроводжувався фізичною біллю, під час якого вона почувалася незручно, дискомфортно, а також позбавили дитину можливості навчатися, проводити час з друзями, чим їй завдано моральну шкоду.

Згідно з роз`ясненнями пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, часті зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно врахував характер та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, переляк, стрес в момент наїзду, фізичну біль в результаті отриманих травм та глибину душевних страждань, ступінь вини завдавача шкоди, який згідно з висновком експерта мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 , а також те, що наїзд вчинено на пішохідному переході, з грубим порушенням Правил дорожнього руху, що, враховуючи вік дитини, посилило в неї відчуття страху, розгубленості, тривожності та небезпеки.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 200000.00 грн. на відшкодування моральної шкоди, оскільки такий розмір, на переконання суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апелянта про те, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та несправедливим, є безпідставними та такими, що не спростовують правильних висновків суду щодо визначення моральної шкоди саме в такому розмірі.

Доводи апеляційної скарги про відсутність вина водія ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді, в якій постраждала ОСОБА_4 , спростовуються ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2024 року, якою кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 закрито з нереабілітуючих обставин.

Крім того, особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки є те, що володілець джерела підвищеної небезпеки зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від наявності вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Водночас, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається, до них належать непереборна сила та умисел потерпілого, однак зазначені обставини судом не встановлено.

Доводи апелянта про те, що відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справі в межах страхової суми, не заслуговують на увагу, оскільки страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинному на момент дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач не зверталася до ТзДВ «Ю.Ес.Ай», як до страховика винуватця дорожньо-транспортної пригоди, із заявою про відшкодування страхової виплати за шкоду, завдану здоров`ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що позбавило суд можливості розрахувати розмір моральної шкоди, яка б підлягала стягненню з ТзДВ «Ю.Ес.Ай» , оскільки така підлягає розрахунку, виходячи з розміру страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції доводи апелянта про відсутність висновків експертних досліджень, які визначають характер і ступінь моральних страждань, оскільки такі не обов`язковими для суду, такі є одним із доказів, що підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Врахувавши фактичні обставини справи, давши оцінку доказам, наявним в матеріалах справи і досліджених судом, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 200000.00 грн., що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не призведе до її збагачення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника ФОП ОСОБА_1 Райхеля Романа Петровича залишити без задоволення.

Рішення Личаківськогорайонного судум.Львова від28листопада 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова проголошена 16.04.2025 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк