Постанова

від 25.12.2007 по справі 10/232-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/232-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 25 грудня 2007 р.                                                                                    № 10/232-07  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                       Васищака І.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Ізюмська пивоварна компанія" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.10.2007р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2007р.

у  справі                     №10/232-07 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом                 Закритого акціонерного товариства

"Ізюмська пивоварна компанія"

до відповідача          Приватного підприємства

"Нікопольська приватна пивоварня"

про                              стягнення 88 426,68грн.

за участю представників:

ЗАТ "Ізюмська пивоварна компанія" – не з'явилися;

ПП "Нікопольська приватна пивоварня" –не з'явилися

в с т а н о в и л а :

Закрите акціонерне товариство "Ізюмська пивоварна компанія" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Приватного підприємства "Нікопольська приватна пивоварня" 88 426,68грн., у т.ч. 22 106,67гн. вартості неповернутого обладнання, 66 320,10грн. неустойки.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач порушив умови договору №642ар від 27.08.2005р. в частині сплати орендних платежів та реалізації продукції позивача, у зв'язку з чим, враховуючи систематичність таких порушень, він звернувся до відповідача з вимогою повернути обладнання, яка ПП "Нікопольська приватна пивоварня" виконана не була (а.с.2-4).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивачем подано уточнену позовну заяву. Відповідно до поданої заяви, позивач просить суд:

- розірвати договір оренди обладнання №642ар від 27.08.2005р., укладений сторонами;

-  зобов'язати ПП "Нікопольська приватна пивоварня" повернути ЗАТ "Ізюмська пивоварна компанія" обладнання на загальну суму 17523,33грн.;

-  стягнути з відповідача неустойку у розмірі 52 566,99грн. (а.с.17-21).

Відповідач у справі – ПП "Нікопольська приватна пивоварня" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:

- жодна із сторін договору не зверталась до іншої з заявою про припинення його дії;

-позивачем не дотримано встановленого ГК України порядку досудового врегулювання спору;

-зазначеним договором не передбачено обов'язку відповідача реалізувати певну кількість пива щомісяця;

-ЗАТ "Ізюмська пивоварна компанія" порушено умови договору в частині передачі обладнання протягом 7 днів з моменту укладення договору;

-позивач не направляв рахунків для оплати орендної плати, що позбавило його можливості її оплатити.

Крім того, відповідач посилається на невірне визначення позивачем вартості обладнання, що передано в оренду (а.с.28-30, 39-41).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2007р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.53-56).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції входив з того, що:

- позивачем не надано належних та допустимих доказів припинення дії договору №642ар від 27.08.2005р, а також направлення відповідачу вимоги про повернення обладнання;

- не доведено факту відмови позивача від договору;

- позивач не направляв відповідачу вимоги про розірвання договору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.10.2007р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2007р. залишено без змін (а.с.81-82).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ЗАТ "Ізюмська пивоварна компанія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а заявлені позовні вимоги задовольнити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 27.08.2005р. між сторонами у справі –ЗАТ "Ізюмська пивоварна компанія" та ПП "Нікопольська приватна пивоварня" укладено договір оренди обладнання №642ар.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до умов зазначеного договору, позивач брав на себе зобов'язання передати відповідачу обладнання для розливу та охолодження пива, яке відповідач зобов'язався використовувати лише для продажу пива, яке виробляється позивачем (пп.2,1, 3.4 договору), а відповідач – сплачувати орендну плату у розмірі та строк, встановлений договором.

Договором передбачене зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату у розмірі 1,20грн. При цьому, орендна плата за наступний місяць визначається шляхом індексації орендної плати (п.3.7 договору).

Строк та порядок оплати орендної плати визначений  п.3.8 договору. Відповідно до вказаного пункту, орендна плата сплачується раз у квартал, не пізніше 5-го числа першого місяця кварталу.

Вимоги позивача про розірвання зазначеного договору обґрунтовані позивачем не виконанням відповідачем обов'язків щодо оплати орендної плати, реалізації певного обсягу пива.

Вирішуючи спір у  даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, в установленому ст.782 ЦК України порядку, не відмовився від договору.

Крім того, суд виходив з того, що позивач не звертався до відповідача відповідно до ст.188 ГК України з пропозицією про розірвання договору.

Зазначені обставини стали підставою для висновку суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Разом з тим, такого висновку суди дійшли неправильно застосувавши норми матеріального права, не застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню та допустивши порушення норм процесуального права.

Так, порядок зміни та розірвання господарських договорів визначений ст.188 ГК України, ч.1 якої визначає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як встановлено судами, умовами договору передбачено, що орендодавець має право в будь-який момент у односторонньому порядку розірвати даний договір, що тягне за собою негайну передачу обладнання, переданого йому згідно акта прийому-передачі (п.2.3 договору).

Отже, за взаємною згодою сторін договором передбачено одностороннє розірвання договору. Таким чином, застосування судами чч.2,3,4 вказаної норми, які визначають порядок розірвання договору за взаємною згодою сторін та у разі недосягнення ними згоди щодо його розірвання, безпідставне, враховуючи, що сторони, включивши до тексту договору п.2.3 щодо права на одностороннє розірвання договору позивачем, вже дійшли згоди щодо його розірвання у випадку вимоги позивача в односторонньому порядку.  

Висновку щодо не доведення позивачем факту повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку відповідача суди обох інстанцій дійшли з порушенням вимог ст.43 ГПК України в частині оцінки доказів у їх сукупності та без врахування наступних норм права.

Як встановлено  судами, позивач листом від 07.12.2006р.№3142 та від 05.01.2007р. №05 (а.с.12-13,23-24) звертався з вимогою про повернення обладнання, отриманого відповідачем, у т.ч. за умовами договору №642ар від 27.08.2005р. При цьому, позивач посилався на порушення умов договору.

Виникнення зобов'язання повернути обладнання, умовами договору, пов'язано з певною обставиною –розірвання позивачем в односторонньому порядку  договору (п.2.3 договору), що не взято до уваги судами, в порушення вимог ст.ст.47, 43  ГПК України, під час оцінки копій листів, наданих позивачем в якості доказів повідомлення про розірвання договору та вимагання повернути обладнання.

Пунктом 4 ст.179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст.627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст.628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 ЦК України).

Неправильне застосування норм матеріального права судами та порушення норм процесуального права в частині оцінки доказів у їх сукупності унеможливлюють надання касаційною інстанцією висновку щодо правильності висновків судів щодо прав та обов'язків сторін у справі; наявності предмету спору в частині вимог про його розірвання, враховуючи положення ч.3 ст.651 ЦК України.

Враховуючи зазначене, прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                        

П О С Т А Н О В И Л А :

1.          Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Ізюмська пивоварна компанія" задовольнити частково.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.10.2007р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2007р. у справі №10/232-07 скасувати.

3.          Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

        Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                Васищак І.М.

                                                                                       Палій В.М.