Рішення

від 08.04.2025 по справі 922/88/25

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/88/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Пісочинської селищної ради, Харківська обл., Харківський р-н, селище Пісочин до Приватного підприємства "СЕРВІС-ТІР", Харківська обл., Харківський р-н, селище Пісочин про стягнення 54423,42 грн., за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Пісочинська селищна рада, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "СЕРВІС-ТІР", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з орендної плати за договором оренди землі б/н від 01.08.2023 за період із 01.08.2023 до 30.11.2024 у сумі 44147,26 грн, пеню за період із 31.05.2024 до 01.12.2024 у сумі 5818,74 грн, інфляційні втрати за період прострочення з 31.05.2024 до 10.01.2025 у сумі 3643,13 грн, три відсотки річних за період прострочення з 31.05.2024 до 10.01.2025 у сумі 814,29 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 14.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 28.01.2025 задоволено заяву відповідача Приватного підприємства "СЕРВІС-ТІР" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Постановлено справу №922/88/25 розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

11.02.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач з позовом не погоджується. В обґрунтування своїх заперечень вказує, що у відповідача відсутня заборгованість з орендної плати за землю за період з 01.08.2023 до 30.11.2024 року у розмірі 44147,26 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень, банківськими виписками, які долучаються відповідачем до вказаного відзиву. Крім того, даний факт підтверджується і довідками про рух коштів наданими самим позивачем. Як вбачається з копій квитанцій, банківських виписок та довідками про рух коштів боржника, в призначені платежу відповідачем зазначалося згідно договору оренди б/н від 01.08.2023. За стало практикою Верховного Суду, яка викладена у постановах від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Водночас, як вбачається з матеріалів справи позивачем при здійсненні нарахування заборгованості з орендної плати не враховано вказані висновки Верховного Суду та зараховано здійснені відповідачем платежі не на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, а в вибіркові періоди (наприклад зазначено про наявність заборгованості за серпень 2023 року, лютий-березень 2024 року). Тобто, відповідачем в повному обсязі виконано своє зобов`язання з оплати орендної плати за спірний період.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначає, що дані позовні вимоги є похідними від вимоги про стягнення основної заборгованості, а з огляду на те, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості є необґрунтованим, відповідно і позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат також є необґрунтованими. Крім того, позивачем при здійснені нарахування пені не враховано вимоги ст. 230, 231 ГК України, а саме нараховано пеню на сукупну суму заборгованості (наявну на думку позивача) та поза межами визначених законів строків.

21.02.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що перевіривши факти сплати орендної плати за земельну ділянку стороною відповідача було встановлено, що дійсно такі суми грошових коштів надійшли до місцевого бюджету Пісочинської територіальної громади в особі Пісочинської селищної ради. А саме було заплачено 09.12.2024 суму 11080,41 гривень та у січні 2025 року сплачено суму 44162,82 гривень. Отже, за 2023 та 2024 роки відповідачем орендну плату сплачено в повному обсязі. Разом із тим щодо вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, ці суми нараховані до сплати відповідачу внаслідок прострочення оплати орендної плати. Фактична сплата орендної плати з пропуском строків орендних платежів не звільняє відповідача від обов`язку сплатити встановлену пунктом 12. договору оренди землі неустойку у вигляді пені, а також відповідач повинен відшкодувати позивачу втрати від знецінення прострочених грошових коштів у вигляді трьох відсотків річних та інфляційних втрат, цей обов`язок виникає саме через прострочення орендних платежів. Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати орендних платежів підтверджується матеріалами справи та не спростовується.

Також позивач просить суд через відсутність предмету спору в частині стягнення несплаченої орендної плати за період 2023-2024 років закрити провадження у справі № 922/88/25 в частині вимоги про стягнення орендної плати 44147,26 гривень, також просить суд повернути сплачений судовий збір за подання цієї вимоги. Під час подальшого розгляду справи № 922/88/25 задовольнити в повному обсязі позовні вимоги в частині стягнення з Приватного підприємства "Сервіс-ТІР" на користь Пісочинської селищної ради пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а також задовольнити вимоги про стягнення частини судового збору 457,39 грн. та повністю стягнути витрати, пов`язані з розглядом справи 213,71 грн.

08.04.2025 до суду від відповідача надійшла письмова промова, в якій відповідач заперечує проти стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Відповідач вказує, що позивачем при здійсненні нарахування заборгованості з орендної плати не враховано вказані висновки Верховного Суду та зараховано здійснені відповідачем платежі не на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, а в вибіркові періоди (наприклад зазначено про наявність заборгованості за серпень 2023 року, лютий-березень 2024 року). Тобто, відповідачем в повному обсязі виконано своє зобов`язання з оплати орендної плати за спірний період, даний факт не заперечується й самими позивачем. Касаційний господарський суд виходить з того, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане.

Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо несвоєчасної оплати орендної плати) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи договорі. Водночас, згідно з частиною шостою статті 231 ГК України нарахування штрафним санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18, від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.

Позивачем нараховано пеню за період з 31 травня 2024 по 01 грудня 2024 року, на заборгованість, яка виникла станом на кінець квітня 2024 року.

Водночас, з огляду на наведе пеня не може нараховуватися на сукупну суму заборгованості, адже це призведе до порушення вимог ст. 232 ГК України, а саме буде проведено нарахування поза межами встановленого шестимісячного строку. Пунктом 10 договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно, якщо відповідач припустив порушення строків сплати орендної плати за серпень місяць 2023 року, то враховуючи умови п. 10 договору та приписи ст. 232 ГУ України, період нарахування пені мав би бути з 01 жовтня 2023 року по 31 березня 2024 року з урахуванням здійснених відповідачем оплат. За інші періоди, так само.

Водночас, позивачем здійснено нарахування пені з порушенням вимог ст. 232 ГК України, а суд не наділений повноваженнями самостійно визначати за позивача період нарахування пені та розмір заборгованості (враховуючи проведені відповідачем оплати) на яку здійснюється нарахування, адже це призведе до виходу за межі позовних вимог та порушення принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом та принципу змагальності сторін.

Позивачем було заявлено суму основної заборгованості за період з 01 серпня 2023 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 44147,26 грн, а з розрахунку пені вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені за період з 31 травня 2024 року по 01 грудня 2024 року на суму 44147,26 грн. Відповідно, не зрозумілим є те за який же період виникла заборгованість зі сплати орендної плати та як можна нараховувати пеню на зобов`язання, строк оплати якого ще не настав (пеню нараховано за період з 31 травня 2024 року по 01 грудня 2024 року на суму 44147,26 грн, а суму основної заборгованості у розмірі 44147,26 грн визначено за період з 01 серпня 2023 року по 30 листопада 2024 року).

Тобто, період нарахування пені передує періоду виникнення заборгованості. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначає, що дані позовні вимоги є похідними від вимоги про стягнення основної заборгованості, а з огляду на те, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості є необґрунтованим, відповідно і позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також є необґрунтованими.

08.04.2025 в судове засідання позивач не з`явився, подав до суду клопотання, в якому просить суд розглянути за відсутності представника позивача Пісочинської селищної ради.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе вказане клопотання задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 42 ГПК України, є правом учасника справи, а не обов`язком, а обов`язковість явки в судове засідання представника позивача судом не визнавалась.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими суду матеріалами та документами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Між Пісочинською селищною радою (далі Орендодавець, позивач) та Приватним підприємством "СЕРВІС-ТІР" (далі Орендар, відповідач) було укладено договір оренди землі б/н від 01.08.2023 (далі договір).

Також право оренди земельної ділянки на підставі цього договору зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з розділом «Предмет договору» та пунктами 1. - 2. цього договору Орендарю було передано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,3026 гектарів, кадастровий номер 6325157900:00:004:0167, для будівництва та обслуговування нежитлової будівлі гаражу по ремонту автотехніки, що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, вулиця Автомобільна, 8-А.

Згідно з пунктом 3 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 2108547 гривень.

Згідно з пунктом 6 договір укладено на п`ять років.

Відповідно пунктам 7, 9, 11 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Пісочинської селищної ради, в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 126512,82 гривень на рік. Орендар самостійно здійснює обчислення розміру орендної плати за землю з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки, визначеної законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами. Розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі": обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки із 2023 року збільшувалася на коефіцієнт індексації, який становить за 2023 рік 1,051.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).

За положеннями договору орендна плата вноситься починаючи з 01.08.2023 і за період 2023 року у розмірі 10542,74 гривень на місяць, а з урахуванням коефіцієнта індексації у 2024 році = 11080,42 гривень на місяць.

Також згідно з пунктом 27 договору у орендодавця є право вимагати своєчасного внесення орендної плати. Обов`язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку встановлений також у ст. 25 Закону України "Про оренду землі".

Як вказує позивач у позові, за наявною у фінансовому відділі Пісочинської селищної ради інформацією, станом на 01.12.2024 Приватним підприємством "СЕРВІС-ТІР" не було сплачено у повному обсязі орендну плату за договором, заборгованість складає у загальній сумі 44147,26 гривень.

Пунктами 10,12 договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Оскільки за період з 31.05.2024 по 13.06.2024 облікова ставка Національного банку України дорівнювала 13,5 відсотків, а за період з 14.06.2024 по 01.12.2024 облікова ставка дорівнювала 13 відсотків, то застосовується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, бо пеня вказана в договорі у річному вимірі перевищує граничний розмір пені, встановлений Законом.

На цій підставі позивачем нараховано відповідачеві пеню від несплаченої суми боргу 44147,18 гривень, яка виникла станом на кінець квітня 2024 року (розрахунок починається з 31 травня 2024 року, бо 30 днів строку надається на сплату орендної плати за попередній місяць) за кожен день прострочення до 01.12.2024 (шість місяців) = 5818,74 гривень.

Також у відповідності до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України Позивач нараховує до сплати Відповідачеві інфляційні втрати від простроченої суми грошових коштів орендної плати за період із 31.05.2024 до 10.01.2025 (день подання позову) = 3643,13 гривень. Три відсотки річних від простроченої суми за період із 31.05.2024 до 10.01.2025 (день подання позову) = 814,29 гривень.

Як вказує у позові позивач, розрахунок пені, інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми починається саме від 44147,18 гривень - суми заборгованості, яка виникла на кінець квітня 2024 року і не була погашена станом на кінець травня 2024 року (31.05.2024), оскільки саме ця сума заборгованості не змінювалася в меншу сторону протягом усього періоду до подачі позову.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом частини дев`ятої статті 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

У статті 13 Закону України "Про оренду землі" вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 14 Закону України "Про оренду землі": договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частина 2 ст. 16 ЗУ "Про оренду землі": укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно із частиною другою статті 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Частиною третьою статті 22 Закону України "Про оренду землі" визначено, що розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України (далі ЗКУ) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частина 1 ст. 96 ЗКУ: землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частина 1 ст. 122 ЗКУ: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частина 1 ст. 124 ЗКУ: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Отже, договір оренди землі є цивільно-правовим договором оренди (найму), що регулюється ЦК України, іншими нормативними актами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦКУ зобов`язання має виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦКУ передбачено якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦКУ договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідачем сума основного боргу була сплачена у повному обсязі, на суму 44147,26 грн, що підтверджується наданою позивачем довідкою про рух коштiв за 01.01.2025 по 12.02.2025 в розрiзi платникiв, а саме Приватним підприємством "СЕРВІС-ТІР"

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 44147,26 грн сплачена відповідачем у повному обсязі після подачі позову до суду, що підтверджується наданими доказами, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Суд роз`яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 216 ГК України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин щодо яких можуть бути застосовані господарські санкції, урегульований статтею 2 ГК України. До них належать: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Чинний ГК України не розкриває окремо визначення понять "неустойка", "штраф", "пеня". Натомість правове визначення таких понять містять, зокрема, положення статті 549 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

Частина 6 Статі 232 ГК України визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, приписами ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У численних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду суд зазначав, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання "за кожний день прострочення", установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується.

Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок "нараховується протягом року" тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок "до повного виконання зобов`язання", "до повної сплати заборгованості", "протягом всього періоду існування прострочення" тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що такий підхід до застосування частини шостої статті 232 ГК України разом з умовами договору де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено й у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17., ухвалі від 23.01.2024р. 911/952/22 і ін.

У постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

У разі використання в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення" за відсутності застережень про період чи строк, за який нараховується пеня, таке нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду (Постанова ВП ВС від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 ).

З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п. 12 договору оренди не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання", тощо.

Умова, передбачена цим пунктом договору ("за кожен день прострочення"), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Як вбачається з розрахунку суми пені, позивачем нараховано пеню у розмірі 5818,74 грн за період з 31 травня 2024 по 01 грудня 2024 року, на заборгованість, яка виникла станом на кінець квітня 2024 року.

Відповідно до п. 10 договору орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Як встановлено судом, відповідач припустив порушення строків сплати орендної плати починаючи з серпня місяця 2023 року.

Отже, враховуючи умови п. 10 договору та приписи ст. 232 ГУ України, період нарахування пені мав би бути з 01 жовтня 2023 року по 31 березня 2024 року з урахуванням здійснених відповідачем оплат. За інші періоди, так само.

Крім того, пеня не може нараховуватися на сукупну суму заборгованості, адже це призведе до порушення вимог ст. 232 ГК України, а саме буде проведено нарахування поза межами встановленого шестимісячного строку.

Крім того, з позовної заяви вбачається, що позивачем було заявлено суму основної заборгованості за період з 01 серпня 2023 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 44147,26 грн., а з розрахунку пені вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені за період з 31 травня 2024 року по 01 грудня 2024 року на суму 44147,26 грн.

Верховний суд у своїй постанові від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 зазначив наступне: з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічний висновок міститься і у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.

Отже, господарський суд має право самостійно визначати суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, тільки у разі якщо не буде виходити при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу.

Оскільки судом при перевірці правильності розрахунку пені, встановлено, що позивачем вказаний не вірний період прострочення (з 31.05.2024 до 01.12.2024) замість вірного періоду нарахування з 01.10.2023 по 31.03.2024 року та, враховуючи те, що період часу, за який нараховується пеня не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане (частини шостої статті 232 ГК України), відтак, суд не має право змінювати вказаний позивачем період нарахування пені, зважаючи на те, що стягнення пені у період з 01.10.2023 по 31.03.2024 не був заявлений до стягнення, тому суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені за визначений позивачем період нарахування пені, та відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за період з 31.05.2024 до 01.12.2024 у сумі 5818,74 грн.

Щодо стягнення індексу інфляції, а також трьох процентів річних, суд зазначає таке.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати орендних платежів підтверджується матеріалами справи та не спростовується.

Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 31.05.2024 по 10.01.2025 у розмірі 814,29 грн та інфляційних втрат за період з 31.05.2024 по 10.01.2025 у розмірі 3643,13 грн є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з підстав, наведених судом вище.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

За таких обставин, враховуючи закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 44147,26 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для повернення позивачу сплаченого ним при поданні позовної заяви судового збору у розмірі 1965,01 грн.

В іншій частині позову судовий збір покладається на відповідача у сумі 198,40 грн, та судові витрати пов`язані з розглядом справи у сумі 213,71 грн, у зв`язку із задоволенням позову в цій частині (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-80, 86, 91, 120, 123, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "СЕРВІС-ТІР" (62418, Харківська обл., Харківський р-н, селище Пісочин, вул. Автомобільна, буд. 8-А, код ЄДРПОУ 35407777) на користь Пісочинської селищної ради (62416, Харківська обл., Харківський р-н, селище Пісочин, вул. ім. Беліменків, буд. 2, код ЄДРПОУ 04396727) інфляційні втрати за період прострочення з 31.05.2024 до 10.01.2025 у сумі 3643,13 грн, три відсотки річних за період прострочення з 31.05.2024 до 10.01.2025 у сумі 814,29 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 198,40 грн, судових витрат пов`язаних з розглядом справи у сумі 213,71 грн.

В задоволенні позовних вимог про стягнення пені за період з 31.05.2024 до 01.12.2024 у сумі 5818,74 грн - відмовити.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення орендної плати за період із 01.08.2023 до 30.11.2024 у сумі 44147,26 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Повернути Пісочинській селищній раді (62416, Харківська обл., Харківський р-н, селище Пісочин, вул. ім. Беліменків, буд. 2, код ЄДРПОУ 04396727) з державного бюджету України судовий збір у сумі 1965,01 грн сплачений згідно з платіжною інструкцією № 645 від 27.12.2024 року, про що постановити відповідну ухвалу після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "17" квітня 2025 р.

СуддяЛ.В. Шарко