Постанова від 03.04.2025 по справі 910/13282/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2025 р. Справа№ 910/13282/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025

у справі № 910/13282/24 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Буденерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Буденерго" (далі - позивач; ТОВ "Торговий дім Буденерго") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД" (надалі - відповідач; ТОВ "ЄПДМ-ЛТД"; апелянт; скаржник) про стягнення 395 786,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу, укладеним у спрощений спосіб. Зокрема, відповідач на вимогу позивача товар не поставив, суму попередньої оплати не повернув.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/13282/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "ЄПДМ-ЛТД" на користь ТОВ "Торговий дім Буденерго" суму попередньої оплати - 395 786 (триста дев`яносто п`ять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн 98 коп., судовий збір - 4 749 (чотири тисячі сімсот сорок дев`ять) грн 44 коп., витрати на правову допомогу - 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) грн.

За висновками місцевого господарського суду, відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки оплаченого товару, а тому позивач скористався своїм правом, передбаченим ст. 693 ЦК України, про повернення суми попередньої оплати.

Також суд першої інстанції, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності понесення витрат на правничу допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу в сумі 12 500,00 грн відповідає принципам розумності в даних правовідносинах, є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "ЄПДМ-ЛТД" подано апеляційну скаргу, в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Апелянт зазначає про здійснення покупцем оплати за товар протягом 2022-2024 років, що свідчить про можливість замовника у цей час встановити відсутність надання спірного товару. Проте, за вказаний період жодної претензії або вимоги стосовно порушення виконавцем умов укладеного у спрощений спосіб договору у матеріалах справи не міститься. Більш того, матеріали справи свідчать, що перша претензія позивача була надіслана відповідачу майже через 3 місяці після останньої оплати, але після направлення відповідачем на підпис первинних документів, підтверджуючих поставку спірного товару.

Відповідач також вказує, що надав до суду 1-ої інстанції податкову накладну № 2 від 12.07.2024 на постачання спірного товару та квитанцію № 9215676349 про реєстрацію податкової накладної. Відповідно до вказаної квитанції податкова накладна зареєстрована у встановленому законом порядку. Однак, наведена видаткова накладна не підписана з боку позивача. Отже, як вважає скаржник, спірні господарські операції відображені у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних відповідача. Відповідно, господарська операція із спірного постачання товару за договором була добросовісно відображена в податковому та бухгалтерському обліку відповідача. Тобто, виходячи з наведеного, відповідна податкова накладна є доказом здійснення відповідачем операції щодо поставки спірного товару за договором та наявною у відповідача видатковою накладною.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2025 апеляційна скарга відповідача у справі № 910/13282/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/13282/24. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/13282/24 призначено на 10.03.2025.

12.02.2025 на адресу апеляційного господарського суду від ТОВ "Торговий дім Буденерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За твердженнями позивача, відповідач не довів факт належного оформлення та передання документів ТОВ "Торговий дім Буденерго", а також не надав жодних доказів звернень із відповідною вимогою, що свідчить про те, що відповідних вимог зі сторони ТОВ "ЄПДМ-ЛТД" не було.

Окремо позивач підкреслює, що видаткова накладна не містить обов`язкового для первинного документу реквізиту підпису та прізвища особи, що мала брати участь в господарській операції від імені позивача.

Підсумовуючи викладені заперечення позивач вважає, що місцевим господарським судом було вірно встановлено, що податкова накладна, складена по факту першої події - оплати, не підтверджує обставини поставки товару.

Додатково позивач заявив про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄПДМ-ЛТД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Буденерго» код за ЄДРПОУ 37613351, витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції.

В судове засідання 10.03.2025 з`явився уповноважений представник позивача. Представник відповідача не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи останній повідомлявся у встановленому законом порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/13282/24 відкладено на 03.04.2025.

Представник позивача в судовому засіданні 03.04.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення - залишити без змін.

Представник апелянта в судове засідання 03.04.2025 не з`явився. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа від 11.03.2025 до електронного кабінету останнього.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача обов`язковою не визнавалась, а участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Буденерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД" укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Зазначена обставина сторонами не заперечується.

Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 40 від 10.07.2024 на суму 395 786,98 грн. В рахунку зазначено наступний товар: ТМ Elevate (Firestone) EPDM мембрана LSFR 1.14 (6.1*30,5 м) у кількості 460,00 кв м на суму 206 797,60 грн; Праймер QuickPrime Plus ТМ Elevate (3.78І) у кількості 49,14 л на суму 62 488,88 грн; ТМ Elevate 3 самоклеюча стрічка для швів (0,076 м*30,5 м2,5 кг) у кількості 400,00 м.п. на суму 60 536,00 грн.

Позивач оплатив рахунок, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням № 199 від 12.07.2024 на суму 395 786,98 грн.

Згідно тверджень позивача, оскільки товар не був поставлений йому після сплати суми попередньої оплати, він звернувся до відповідача з претензією № 1 від 26.09.2024, в якій просив у семиденний строк з моменту отримання вимоги передати оплачений товар; у випадку не передання товару, повернути суму попередньої оплати у розмірі 395 786,98 грн.

Відповіді на вимогу відповідач не надав, товар не поставив, суму попередньої оплати не повернув.

У своєму відзиві на позов відповідач вказував, що ним 15.07.2024 було поставлено позивачу товар на суму 323 143,78 грн, проте видаткова накладна з підписом покупця відповідачу повернута не була. Між сторонами вже давно існують господарські правовідносини і відповідач завжди поставляв оплачений товар. Обставини поставки товару також підтверджуються податковою накладною з розрахунком коригуванням.

21.11.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти обставин поставки товару заперечував та акцентував на відсутності доказів в підтвердження здійснення поставки. Також на його думку, податкова накладна складена по факту здійснення попередньої оплати (12.07.2024) та не підтверджує обставин поставки товару.

02.12.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначав, що поданими до матеріалів справи доказами більш вірогідно підтверджено здійснення поставки, ніж її не здійснення.

Подібні за змістом твердження наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.

З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегією суддів зазначається, що згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).

Як вже зазначалось, між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Нормами ст. 530 ЦК України закріплено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як вбачається з рахунку на оплату № 40 від 10.07.2024, сторонами не було обумовлено строк оплати товару та не обумовлено строк поставки товару.

В той же час, рахунок на оплату містить застереження, що товар відпускається за фактом надходження коштів на поточний рахунок постачальника, з чого вбачається погодження сторонами поставки на умовах здійснення позивачем попередньої оплати.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Здійснивши попередню оплату, позивач обґрунтовано очікував поставки товару, проте товар поставлений не був, в зв`язку з чим позивач скористався своїм правом, передбаченим ст. 693 ЦК України та звернувся з вимогою про повернення йому суми попередньої оплати.

Матеріалами справи підтверджено здійснення 12.07.2024 позивачем попередньої оплати за товар на суму 395 786,98 грн.

Водночас, після надходження від позивача коштів на поточний рахунок постачальника останній відпуск товару не здійснив.

На дане, за висновками колегії суддів, правильно акцентував увагу суд першої інстанції.

При цьому, в межах зазначеного, судова колегія вказує, що відповідач не виконав свої зобов`язання з поставки оплаченого товару, а тому позивач скористався своїм правом, передбаченим ст. 693 ЦК України, про повернення суми попередньої оплати за товар. Зокрема, позивач направив відповідачу претензію № 1 від 26.09.2024, в якій просив у семиденний строк з моменту отримання вимоги передати оплачений товар; у випадку не передання товару, повернути суму попередньої оплати у розмірі 395 786,98 грн.

В той же час, з матеріалів справи також вбачається про долучення відповідачем видаткової накладної № 22 від 15.07.2024 на суму 323 143,78 грн, що має посилання на рахунок № 40 від 10.07.2024. У означеній накладній вказано наступний перелік товару: Firestone 1.14 мм EPDM мембрана (9 15м*30,5 м) у кількості 404,31 кв м на суму 181 761,60 грн; Firestone Праймер QuickPrime Plus у кількості 19,14 л на суму 62 488,88 грн; Firestone EPDM мембрана (6,1*30,5 м) у кількості 55,69 кв м на загальну суму 25 036,00 грн. На видатковій накладній наявна печатка та підпис продавця (відповідача).

Втім, підпис покупця (позивача) на видатковій накладній відсутній.

Колегія суддів вказує, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, подана відповідачем видаткова накладна не містить обов`язкового для первинного документа реквізиту підпису та прізвища особи, що мала брати участь в господарській операції від імені позивача. Вказаний недолік не є неістотним і є підставою для не визнання обставин здійснення господарської операції по поставці позивачу товару за видатковою накладною № 22 від 15.07.2024.

Поряд із цим, відповідач не надав доказів направлення видаткової накладної позивачу на підписання, чи передання її відповідному представнику наручно чи доказів відмови отримувача підписати накладну під час прийомки товару.

Крім того, у виставленому відповідачем рахунку № 40 від 10.07.2024 вказано, що "оплата рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта".

Отже, згідно вимог, вказаних самим відповідачем у виставленому рахунку, для отримання товару, уповноважена особа позивача мала надати відповідну довіреність на отримання товару.

Водночас, відповідач не надав довіреності на особу, яка отримувала товар від імені позивача, як і не вказав, про наявність такої довіреності. Тобто не надав доказів, які згідно вимог самого відповідача, є підставою для передання особі товару. Також, відповідачем не надано доказів здавання товару для перевезення (доставки) позивачу чи будь-яких інших доказів в підтвердження обставин передачі товару позивачу.

Крім того, як вказував відповідач у відзиві, товар ним був поставлений позивачу, проте останнім не надано доказів не тільки передання товару, а і його поставки, як то товарно-транспортна накладна чи будь-який інший товаросупровідний документ, необхідний для перевезення (транспортування) товару.

Протилежного матеріали справи не містять.

Також варто підкреслити, що вартість та асортимент товару, що був оплачений позивачем за рахунком № 40 від 10.07.2024 та вказаний у видатковій накладній № 22 від 15.07.2024 не є тотожним.

Окрім цього, відповідач долучив до матеріалів справи податкову накладну № 2 від 12.07.2024.

Відповідно до норми ст. 187.1. Податкового кодексу України податкове зобов`язання з ПДВ як і обов`язок зареєструвати податкову накладну виникає за «правилом першої події»: податкове зобов`язання формується на дату події, яка сталася раніше: або списання з банківського рахунку платника ПДВ коштів у рахунок оплати товарів/ послуг; або отримання платником ПДВ товарів/послуг.

12.07.2024 відбулася перша подія - оплата коштів, що стало підставою для складання та реєстрації податкової накладної з ПДВ від 12.07.2024 на суму 395 786,98 грн.

02.08.2024 відповідач здійснив коригування податкової накладної № 2 з визначенням суми господарської операції - 329 822,48 грн.

Так, колегія суддів констатує, що податкова накладна, складена по факту першої події - оплати, не підтверджує обставини поставки товару.

Окрім цього, з урахуванням здійсненого коригування, сума господарської операції не відповідає ні сумі здійсненої попередньої оплати, ні сумі поставки, про яку вказував відповідач (323 143,78 грн).

Тому з вказаними висновками суду першої інстанції, що стосуються відхилення заперечень відповідача про поставку ним товару та не підписання позивачем видаткової накладної по факту поставки, погоджується й колегія суддів, та вважає такі висновки вмотивованими.

Крім цього, в межах вказаного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року в справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у в справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Також з огляду на фактичні обставини цієї справи судова колегія зазначає й те, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини 2 статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті обов`язок добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3статті 13 ЦК України).

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини 3 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2 - 5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).

Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримується протилежної позиції.

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).

Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

Є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.

Враховуючи наведене, а також наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, беручи до уваги реальні дії покупця щодо оплати товару, з урахуванням відсутності в матеріалах справи довіреності на особу, яка отримувала товар від імені позивача, колегія суддів вважає, що вірогідними доказами підтверджено оплату позивачем грошових коштів у сумі 395 786,98 грн, проте відповідачем не підтверджено поставку товару ні на суму попередньої оплати, ні на суму 323 143,78 грн, яка вказана у видатковій накладній № 22 від 15.07.2024, що надана відповідачем на спростування обставин виконання умов Договору про здійснення поставки товару.

За таких обставин, на переконання судової колегії, обґрунтованим є висновок суду попередньої інстанції про вмотивованість та доведеність позовних вимог позивача, як наслідок їх задоволення у повному обсязі.

В свою чергу, за вказаних вище обставин та підстав, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо поставки постачальником товару та не підписання позивачем видаткової накладної по факту поставки товару позивачу.

Стосовно стягнення судом першої інстанції 12 500,00 грн витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема: у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Як вже вказувалось апеляційним господарським судом, апелянтом в апеляційній скарзі, окрім загальних посилань про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, не наведено мотивів для скасування рішення в частині стягнення 12 500,00 грн витрат на правову допомогу

Поряд із зазначеним, судова колегія акцентує увагу на такому.

Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).

Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Колегія суддів вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків Об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що правова допомога надавалася позивачу на підставі договору про надання правничої допомоги № 574/24 від 25.09.2024, укладеного з Адвокатським бюро "Валько Ігор та партнери".

Відповідно до п. 1.1 договору замовник замовляє та доручає виконавцю надати йому правничу допомогу шляхом представництва, захисту, здійснення інших видів правничої допомоги та дій, що мають юридичне значення, згідно законодавства про види адвокатської діяльності та/або отриманих від замовника окремих доручень (завдань) у судах, органах нотаріату, опіки та піклування, юстиції, органах податкової служби, казначейства, виконавчої служби, у відносинах з приватним виконавцями, нотаріусами та іншими без виключення органами, установами, юридичними, фізичними та іншими особами, а виконавець зобов`язується виконувати отримані від замовника доручення від імені та за рахунок замовника в порядку та на умовах, визначених договором.

Вартість послуг (гонорар) та порядок їх оплати визначені у додатку до договору (п. 4.1 договору).

В додатку № 1 до договору сторони визначили, що вартість здійснення представництва замовника у відносинах з юридичними і фізичними особами, та у всіх судах (крім участі у судових засіданнях), без обмеження повноважень становить 2 500,00 грн за 1 годину.

Представництво інтересів позивача у суді першої інстанції у справі № 910/13282/24 здійснював адвокат Валько І.В. на підставі ордеру серії АІ № 1733943 від 25.10.2024.

В підтвердження обставин надання адвокатом правової допомоги в матеріалах справи містяться акти-рахунки прийому-передачі послуг: № 2 від 31.10.2024 на суму 7 500,00 грн, за підготовку позову до суду до ТОВ "ЄПДМ-ЛТД" (справа № 910/13282/24), 3 години часу; № 3 від 30.11.2024 на суму 5 000,00 грн, за вивчення відзиву ТОВ "ЄПДМ-ЛТД" та підготовка відповіді на відзив (справа № 910/13282/24), 2 години часу. Загальна вартість наданих послуг згідно означених актів становить 12 500,00 грн.

Вартість наданих послуг була оплачена позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 322 від 20.11.2024 на суму 7 500,00 грн. та платіжною інструкцією № 336 від 02.12.2024 на суму 5 000,00 грн.

Відповідач не висловив під час розгляду справи у місцевому господарському суді своїх заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу, заявленого позивачем.

Колегія суддів вказує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин; обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору; реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.

Так, на думку судової колегії, врахування місцевим господарським судом вказаних критеріїв при визначенні розміру витрат на правничу допомогу повністю відповідає обсягу наданих адвокатом юридичних послуг замовнику, і така правнича допомога є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, на переконання колегії суддів вмотивованими є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 12 500 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/13282/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження щодо заперечень на доводи, викладені скаржником в апеляційні скарзі.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).

Щодо заявлених позивачем у відзиві судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн, судова колегія зазначає наступне.

За ст. 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Як вже зазначалось вище, правова допомога надавалася позивачу на підставі договору про надання правничої допомоги № 574/24 від 25.09.2024, укладеного з Адвокатським бюро "Валько Ігор та партнери".

Відповідно до п. 1.1 договору замовник замовляє та доручає виконавцю надати йому правничу допомогу шляхом представництва, захисту, здійснення інших видів правничої допомоги та дій, що мають юридичне значення, згідно законодавства про види адвокатської діяльності та/або отриманих від замовника окремих доручень (завдань) у судах, органах нотаріату, опіки та піклування, юстиції, органах податкової служби, казначейства, виконавчої служби, у відносинах з приватним виконавцями, нотаріусами та іншими без виключення органами, установами, юридичними, фізичними та іншими особами, а виконавець зобов`язується виконувати отримані від замовника доручення від імені та за рахунок замовника в порядку та на умовах, визначених договором.

Вартість послуг (гонорар) та порядок їх оплати визначені у додатку до договору (п. 4.1 договору).

В додатку № 1 до договору сторони визначили, що вартість здійснення представництва замовника у відносинах з юридичними і фізичними особами, та у всіх судах (крім участі у судових засіданнях), без обмеження повноважень становить 2 500,00 грн за 1 годину. Участь представника замовника у одному судовому засіданні - 5 000,00 грн.

Представництво інтересів позивача у суді апеляційної інстанції у справі № 910/13282/24 здійснював адвокат Валько І.В.

В підтвердження обставин надання адвокатом правової допомоги в матеріалах справи містяться акти-рахунки прийому-передачі послуг: № 4 від 11.02.2025 на суму 5 000,00 грн - 2 години часу; № 5 від 10.03.2025 на суму 5 000,00 грн - 1 засідання. Загальна вартість наданих послуг згідно означених актів становить 10 000,00 грн.

Вартість наданих послуг була оплачена позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 57 від 12.02.2025 на суму 5 000,00 грн. та платіжною інструкцією № 89 від 11.03.2025 на суму 5 000,00 грн.

Заперечень на заявлену позивачем до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн від відповідача не надходило.

При цьому, відповідачу направлявся як відзив на апеляційну скаргу, так і додаткові докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Як вже раніше зазначалось колегією суддів, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Колегія суддів також акцентує, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, оскільки ціна наданих виконавцем послуг була узгоджена ним з ТОВ "Торговий дім Буденерго" у визначеному сторонами розмірі, а надані позивачем документи, в їх сукупності, є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, доведеним, документально обґрунтованим та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

У зв`язку з цим, судова колегія вважає заяву представника ТОВ "Торговий дім Буденерго" обґрунтованою та доведеною.

Отже, враховуючи вищенаведене, на підставі перевірки відповідності заявленої до стягнення суми обсягу наданих адвокатських послуг, а також з огляду на їх співмірність з розумною необхідністю витрат для цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування ТОВ "Торговий дім Буденерго" судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/13282/24 в сумі 10 000 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/13282/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/13282/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД".

4. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Буденерго" про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції - задовольнити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПДМ-ЛТД" (адреса: 03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 72, ідентифікаційний код - 38854880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Буденерго" (адреса: 02095, м. Київ, вул. Княжний Затон, буд. 9А, оф. 369, ідентифікаційний код - 37613351) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень).

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.

7. Справу № 910/13282/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.04.2025.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

С.І. Буравльов