Постанова

від 17.04.2025 по справі 910/8703/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/8703/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу компанії Bayer Intellectual Property Gmbh (Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (головуючий суддя: Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Пантелієнко В.О.)

у справі № 910/8703/24

за позовом компанії Bayer Intellectual Property Gmbh (Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ; далі - Компанія)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Тева Україна» (далі - ТОВ «Тева Україна») та Міністерства охорони здоров`я України (далі - Міністерство),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - державне підприємство «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» (далі - Центр),

про захист порушеного права інтелектуальної власності на винахід.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Компанія звернулась до суду з позовом до відповідачів, в якому просила:

- заборонити ТОВ «Тева Україна» порушувати права інтелектуальної власності Компанії на винахід «Заміщені оксазолідинони і їх застосування для запобігання згортанню крові» за патентом України № 73339, зокрема вчиняти дії, направлені на підготовку до введення в цивільний обіг лікарського засобу з діючою речовиною «ривароксабан» («rivaroxaban»), поданого на державну реєстрацію за заявою від 23.02.2024;

- зобов`язати Міністерство відмовити в державній реєстрації лікарського засобу під торговою назвою «Ривароксабан-Тева» (діюча речовина «ривароксабан» («rivaroxaban»), форма випуску - таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 2,5 мг або 10 мг, або 15 мг, або 20 мг по 2,5 мг: по 10 таблеток у блістері; по 2 або 3, або 6 блістерів у картонній коробці по 10 мг або 15 мг, або 20 мг: по 10 таблеток у блістері; по 3 або 6, або 9 блістерів у картонній коробці, поданого ТОВ «Тева Україна» на державну реєстрацію 23.02.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що позивач є власником патенту України № 73339 на винахід «Заміщені оксазолідинони і їх застосування для запобігання згортанню крові». Молекула «ривароксабан» захищена чинним патентом України № 73339 у першому незалежному пункті формули винаходу, а також заявлена у пункті 7 формули винаходу. Центром 23.02.2024 прийнято до розгляду заяву ТОВ «Тева Україна» про державну реєстрацію лікарського засобу під торговою назвою «Ривароксабан-Тева» з діючою речовиною «ривароксабан» («rivaroxaban»), проте, як зазначає позивач, останній не надав відповідачу-1 дозволу на використання винаходу за патентом України № 73339 у вказаному лікарському засобі.

Через систему «Електронний суд» Компанія 22.06.2024 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд забезпечити позов до набрання рішенням у справі 910/8703/24 законної сили шляхом:

- заборони Центру видавати висновки та рекомендації щодо державної реєстрації лікарського засобу під торговою назвою «Ривароксабан-Тева» (діюча речовина «rivaroxaban»), поданого ТОВ «Тева Україна» на реєстрацію 23.02.2024;

- заборони Центру на підставі заяви ТОВ «Тева Україна» чи інших уповноважених осіб вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів лікарського засобу під торговою назвою «Ривароксабан-Тева» (діюча речовина «rivaroxaban»), який поданий ТОВ «Тева Україна» на реєстрацію 23.02.2024, у тому числі такі, що мають наслідком зміну назви лікарського засобу, зміну заявника або виробника, їх найменування тощо.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2024 зі справи № 910/8703/24 (суддя Блажівська О.Є.) заяву Компанії задоволено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано, зокрема тим, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню, у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу, та відповідає інституту забезпечення позову в господарському процесі, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 зі справи ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема тим, що зі змісту поданої заяви судом не встановлено реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, а відповідні доводи позивача, якими мотивовано заяву про забезпечення позову, ґрунтуються лише на його припущеннях. За таких обставин, оскільки заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову із врахуванням дотримання збалансованості інтересів сторін, заявником не доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема приписів статей 86, 136, 137, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає про те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам процесуального закону; на думку скаржника, в оскаржуваному судовому рішенні, апеляційний господарський суд допустив формальний підхід до застосування норм ГПК України, якими регулюється питання забезпечення позову, та не врахував специфіку спору як такого, що направлений на захист права інтелектуальної власності.

Доводи інших учасників справи, розгляд заяв/клопотань учасників справи

ТОВ «Тева Україна» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на правильність, законність, вмотивованість та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції.

Центр у письмових поясненнях просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, з посиланням, зокрема на те, що припущення позивача для забезпечення позову не є достатньо обґрунтованими.

Від ТОВ «Тева Україна» 15.04.2025 надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного перегляду у даній справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зробила такий висновок: «Проаналізувавши правові позиції у справі № 753/22860/17 у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, Велика Палата Верховного Суду вважає невиправданими такі обмеження та відступає в цій частині від висновків, наведених вище у пункті 7.5 цієї постанови, та зазначає, що у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову» (пункт 7.7 цієї постанови).

Таким чином, з огляду на положення статті 287 ГПК України та, враховуючи вказану вище правову позицію, постанова суду апеляції інстанції у даній справі підлягає касаційному перегляду.

Верховний Суд зазначає про те, що порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований нормами статей 136, 137, 140 ГПК України.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України (в редакції, чинній станом на час звернення позивача із відповідною заявою та її розгляду судом), згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Верховний Суд неодноразово та послідовно зазначав про те, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Позов забезпечується, зокрема забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (стаття 137 ГПК України у відповідній редакції).

Здійснюючи аналіз норм права, які регулюють інститут забезпечення позову, Верховний Суд неодноразово висновував, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (такі висновки містяться, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 915/249/24, від 21.02.2024 у справі № 201/9686/23).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та у постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 виснував, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню. В такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічний за змістом висновок міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Отже, у кожному конкретному випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити доведення заявником обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову, а саме доведення достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся або має намір звернутися до суду.

У даній справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позовних вимог є вимоги позивача про: заборону відповідачу-1 порушувати права інтелектуальної власності Компанії на винахід за патентом України № 73339, зокрема вчиняти дії, направлені на підготовку до введення в цивільний обіг лікарського засобу з діючою речовиною «ривароксабан» («rivaroxaban»), поданого на державну реєстрацію за заявою від 23.02.2024; зобов`язання Міністерства відмовити в державній реєстрації лікарського засобу під торговою назвою «Ривароксабан-Тева» (діюча речовина «ривароксабан» («rivaroxaban»), у формі випуску - таблетки, поданого ТОВ «Тева Україна» на державну реєстрацію 23.02.2024.

Звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони Центру видавати висновок та рекомендації щодо державної реєстрації лікарського засобу під торговою назвою «Ривароксабан-Тева», а також заборони Центру та іншим уповноваженим особам вносити будь-які зміни до реєстраційних матеріалів під торговою назвою «Ривароксабан-Тева», в тому числі такі, що мають наслідком зміну назви лікарського засобу, зміну заявника або виробника, їх найменування тощо, позивач посилався, зокрема на те, що завершення експертизи реєстраційних матеріалів матиме наслідком реєстрацію та комерціалізацію лікарського засобу, та унеможливить ефективних захист зазначених прав у межах даного судового провадження.

Місцевий господарський суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, з посиланням, зокрема на приписи статей 136, 137, 140 ГПК України, мотивував своє рішення тим, що видача Центром висновку про рекомендацію до реєстрації лікарського засобу «Ривароксабан-Тева» (діюча речовина «rivaroxaban») та висновку за результатами перевірки реєстраційних матеріалів лікарського засобу «Ривароксабан-Тева» (діюча речовина «rivaroxaban») на їх автентичність, призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав та інтересів яких буде стосуватися вирішення цього спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову, у зв`язку з наявністю нового власника лікарського засобу, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав. Вказане свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції та, скасувавши ухвалу, постановив нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема з того, що зі змісту поданої заяви судом не встановлено реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, а відповідні доводи позивача, якими мотивовано заяву про забезпечення позову, ґрунтуються лише на його припущеннях. За таких обставин, оскільки заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову із урахуванням дотримання збалансованості інтересів сторін, заявником не доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх в певній мірі декларативними, та зазначає про те, що скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд не врахував, що вжиті заходи забезпечення позову співвідносяться із заявленими позивачем вимогами (адже видача висновків та рекомендацій Центру щодо державної реєстрації лікарського засобу фактично є частиною загальної процедури введення лікарського засобу в цивільний обіг та передумовою здійснення реєстрації лікарського засобу), а, отже, існує конкретний зв`язок між цими заходами і предметом позову; наявні обставини свідчать про те, що ці заходи забезпечення позову спрямовані на зупинення ймовірного порушення прав позивача на відповідний об`єкт інтелектуальної власності, за захистом яких (прав) він і звернувся до суду.

Передбачена процесуальним законом заборона особі вчиняти певні дії не є втручанням у повноваження Центру, а виступає як обґрунтоване обмеження його дій виключно з метою забезпечення виконання судового рішення (в разі задоволення позовних вимог), причому судом першої інстанції з`ясовано, що невжиття відповідних заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав.

Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1915/18, від 19.02.2021 у справі № 910/14116/20, від 09.07.2021 у справі № 910/6825/20, від 16.07.2021 у справі № 910/19065/20, від 12.08.2021 у справі № 910/10855/20, в яких розглядалося питання вжиття заходів забезпечення позову (зокрема шляхом заборони Центру видавати висновок про рекомендацію до реєстрації лікарського засобу) у справах, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності на винаходи.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду необхідність у застосуванні певних способів захисту у сфері інтелектуальної власності, як і вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на специфіку правовідносин пов`язується, насамперед, з недопущенням розповсюдження товарів, виготовлення або введення у цивільний оборот яких здійснюється з ймовірним порушенням права інтелектуальної власності, що не враховано у розгляді заяви позивача судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 41 Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності (ТРІПС) передбачено зобов`язання членів гарантувати, що примусові процедури, як визначено в цій частині, що їхнє законодавство передбачає, що дозволяють ефективні заходи проти будь-якої дії, що порушує права інтелектуальної власності, що підлягають під цю Угоду, зокрема швидкі заходи, спрямовані на недопущення порушень, та заходи, що стримують від подальших порушень. Ці процедури повинні застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення бар`єрів для законної торгівлі та забезпечити гарантії проти їх зловживання.

Крім того, Суд враховує і те, що у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 зі справи № 910/10855/20 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що подання документів для державної реєстрації лікарського засобу та/або отримання державної реєстрації лікарського засобу, в якому використано винахід, права на який належать іншій особі (позивачу), є достатнім свідченням створення передумов для введення лікарського засобу в цивільний оборот, що є порушенням права інтелектуальної власності позивача, як володільця патенту.

Таким чином, з огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що саме суд першої інстанції, врахувавши специфіку спірних правовідносин, вірно застосував положення статей 136, 137, 140 ГПК України та дійшов заснованого на законі висновку про задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

Так, статтею 236 ГПК передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проте оскаржувана постанова апеляційного господарського суду таким вимогам процесуального закону не відповідає, а тому підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції, яка відповідає закону, - залишенню в силі.

Верховний Суд відхиляє доводи, наведені у відзиві відповідача-1 на касаційну скаргу та у письмових поясненнях третьої особи, з огляду на викладене у цій постанові.

При цьому посилання відповідача-1 на розгляд судом першої інстанції іншої заяви позивача про забезпечення позову (у задоволенні якої судом відмовлено з визначених у ній підстав) Суд відхиляє, оскільки судові рішення за результатом розгляду іншої заяви позивача не є предметом касаційного розгляду.

Що ж стосується письмових пояснень відповідача-1, в яких останній в аспекті касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення зазначає про отримане ним (відповідачем-1) 15.04.2025 рішення Центру про рекомендацію лікарського засобу «Ривароксабан-Тева» до державної реєстрації в Україні, то Верховний Суд звертає увагу на те, що в силу приписів статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що заявлені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження знайшли своє підтвердження, постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена з порушенням приписів статті 137 ГПК України, підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права - залишенню в силі з підстав, викладених у цій постанові.

Судові витрати

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а за результатом розгляду касаційної скарги Компанії на постанову апеляційного господарського суду спір у справі № 910/8703/24 не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду такої касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу компанії Bayer Intellectual Property Gmbh (Байєр Інтеллекчуел Проперті ГмбХ) задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі № 910/8703/24 - скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2024 про забезпечення позову - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець