Ухвала

від 16.04.2025 по справі 925/632/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 925/632/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Багай Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокуратури - Шапка І. М.,

Фермерського господарства "Петраківське" - Крупа Р. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фермерського господарства "Петраківське"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.05.2024

(суддя Спаських Н. М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024

(судді Яценко О.В., Яковлєв М. Л., Хрипун О. О.)

у справі за позовом Фермерського господарства "Петраківське"

до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (замінено на Калинопільську селищну раду),

за участю Черкаської обласної прокуратури,

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фермерське господарство "Петраківське" (далі - ФГ "Петраківське") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області (ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 замінено на правонаступника - Катеринопільську селищну раду), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 17.07.2019 просило суд: визнати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах укладений 20.04.2012 договір оренди землі щодо земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту в адміністративних межах Вербовецької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області (далі - Вербовецька сільрада); визнати укладеною додаткову угоду про поновлення вказаного договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах в запропонованій позивачем редакції.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки позивач належним чином повідомив відповідача про свій намір продовжити дію договору, проте відповідач відповіді на таке звернення не надав. Враховуючи те, що після закінчення строку дії договору оренди землі позивач продовжує використання земельної ділянки за призначенням, сплачує орендні платежі, а відповідач приймає ці платежі та не надав заперечень щодо продовження дії договору оренди, то позивач вважає, що договір має бути поновленим на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення додаткової угоди у запропонованій ним редакції.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. 20.04.2012 Катеринопільська РДА та ФГ "Петраківське" уклали договір оренди землі, за умовами якого:

- орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (пасовища) резервного фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Вербовецької сільради;

- в оренду передається земельна ділянка із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя, резервний фонд загальною площею 73,3507 га пасовища, в масиві поля № 1 (пункт 2 договору);

- договір укладено на 5 (п`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору);

- договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 договору).

2.2. Договір оренди землі підписаний сторонами 20.04.2012 і земельну ділянку фактично передано ФГ "Петраківське" за актом приймання-передачі у цей же день.

2.3. Отже, ФГ "Петраківське" вказує, що між сторонами договору оренди землі виникли права та обов`язки стосовно оренди земельної ділянки саме з дати підписання цього договору. До цих же обов`язків віднесено і здійснення державної реєстрації договору оренди.

2.4. Однак державну реєстрацію договору оренди землі в установленому порядку ФГ "Петраківське" здійснено не було.

2.5. Як вказує ФГ "Петраківське", договір не був зареєстрований не з його вини, оскільки на дату укладання договору оренди в орендодавця була відсутня технічна документація, без якої державна реєстрації договору оренди землі не є можливою.

2.6. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку технічна документація, на підставі якої зареєстрована земельна ділянка, виготовлена 03.10.2012, цю ж дату зазначено й на колонтитулах звіту про виготовлення технічної документації.

2.7. 13.11.2012 Відділ Держкомзему надав висновок щодо виготовленої технічної документації на зазначену земельну ділянку та склав умови відведення земельних ділянок (в тому числі і спірної).

2.8. Як встановлено судами попередніх інстанцій, голова Катеринопільської РДА 19.12.2012 розпорядженням № 347 затвердив технічну документацію із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування ФГ "Петраківське" на умовах оренди земельними ділянками державної власності (резервного фонду) сільськогосподарські угіддя за межами населеного пункту в адміністративних межах Вербовецької сільради.

2.9. Після затвердження орендарем технічної документації в силу змін в системі реєстрації неможливо було зареєструвати договір оренди землі. Зокрема, з довідки Відділу Держземагенства від 23.09.2013 № 1640 вбачається, що з технічних причин відмови Перехідної реєстраційної системи Черкаської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру в листопаді-грудні 2012 року реєстрація договорів оренди державної власності не проводилась.

2.10. 09.10.2013 ФГ "Петраківське" зареєструвало право оренди земельної ділянки за договором оренди землі, що вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

2.11. Після укладення договору оренди землі відбулися зміни в законодавстві України, які регламентують порядок укладення договорів оренди землі із земель державної та комунальної власності, тому повноваження з передачі у власність або користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області перейшли до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

2.12. ФГ "Петраківське", маючи намір поновити дію договору оренди землі на новий строк, повідомило ГУ Держгеокадастру у Черкаській області листом-повідомленням від 07.02.2017 №1 про свій намір, додавши до листа проект додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.

2.13. Не отримавши заперечення протягом місяця після закінчення такого строку (тобто в період з 20.04.2017 по 20.05.2017), ФГ "Петраківське" вважало договір поновленим на наступні 5 років (тобто до 20.04.2022), продовжувало користуватися земельною ділянкою та вчасно сплачувати орендну плату.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.09.2019, яке залишене без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022, позов задоволено повністю.

3.2. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 стягнуто з Катеринопільської селищної ради на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

3.3. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.09.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 і рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2019 у справі №925/632/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

3.4. Верховний Суд вказав, що висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що строк дії договору оренди землі розпочався з моменту його укладення, а не з моменту державної реєстрації договору оренди землі, не узгоджується з вимогами норм законодавства, чинного на момент укладення цього договору, а доводи прокурора в цій частині є обґрунтованими. Отже судами попередніх інстанцій належним чином не встановлено момент набрання чинності спірного договору оренди землі, а отже, і початку строку його дії, з урахуванням вказаних норм законодавства та наведених висновків Верховного Суду. При цьому проведення 09.10.2013 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі, підписаного сторонами 20.04.2012 (тобто до внесеннях вказаних змін до Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду землі"), не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі).

3.5. Ухвалою від 16.02.2023 Господарський суд Черкаської області з урахуванням уточнень позивача щодо заявлених позовних вимог закрив провадження в частині вимоги визнати поновленим укладений 20.04.2012 між Катеринопільською районною державною адміністрацією та ФГ "Петраківське" договір оренди землі.

3.6. На розгляді суду залишається лише позовна вимога визнати укладеною орендодавцем - управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ФГ "Петраківське" додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 20.04.2012 щодо земельної ділянки з кадастровим № 7122281000:02:002:0006 в редакції позивача, яка була наведена в позові.

3.7. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.05.2024 у позові ФГ "Петраківське" відмовлено повністю.

3.8. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди землі від 20.04.2012 з юридичної точки зору чинності не набув взагалі, незважаючи на те, що він сторонами фактично виконувався - земельну ділянку було передано у користування, орендна плата сплачувалася орендарем та приймалася орендодавцем.

3.9. За наявності факту не набрання чинності договором оренди землі від 20.04.2012 через відсутність його державної реєстрації, сплив визначеного строку дії цього договору, не виникнення в зв`язку із цим у позивача права оренди земельної ділянки, відсутність норми чинного законодавства, яка б встановлювала правомірність фактичного користування позивачем земельною ділянкою у ситуації, що виникла у спорі, - поновлення такого договору на новий строк шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди від 20.04.2012 укладеною, є неможливим за правилами Закону України "Про оренду землі", які поширюються виключно на договори, що укладені та набрали чинності з дотриманням правил та порядку, визначених законодавством.

3.10. Постановою від 28.11.2024 Північний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 13.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

4.2. Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключних випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 33 Закону України "Про оренду землі" та статтю 638 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- від 10.01.2024 у справі № 390/964/21 та Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц (якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше);

- Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами).

4.4. Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" та статті 638 Цивільного кодексу України, оскільки у справах № 696/1693/15-ц та № 925/632/19 відрізняються фактичні обставини справи.

4.5. Крім цього, на думку скаржника, існує необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" та статті 638 Цивільного кодексу України.

4.6. Скаржник звертає увагу, що в усіх процесуальних документах по суті справи сторони (в т.ч. відповідачі) і прокурор визнавали, що договір оренди землі від 20.04.2012 в силу вимог пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" набрав чинності після державної реєстрації речового права оренди (09.10.2013), що є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття речового права оренди позивача на земельну ділянку.

4.7. Скаржник подав також клопотання, в якому просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу (шляхом уточнення) від висновків щодо застосування норм статті 33 Закону України "Про оренду землі" та статті 638 Цивільного кодексу України, викладених в пунктах 45 і 46 Постанови Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15- ц

5. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. За обставинами справи, що розглядається, 20.04.2012 сторони уклали договір оренди землі, який не був зареєстрований у строк до 01.01.2013.

5.2. Натомість 09.10.2013 державний реєстратор на підставі спірного договору оренди землі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно провів державну реєстрацію права оренди за позивачем.

5.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позову у цій справі, з тих підстав, що оскільки договір оренди не був зареєстрований до 01.01.2013, а було лише зареєстровано речове право оренди по цьому договору, то такий договір чинності не набрав і, відповідно, позивач не набув прав орендаря за спірним договором оренди землі.

5.4. Вказали, що проведення 09.10.2013 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі, підписаного сторонами 20.04.2012, не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01.01.2013.

Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

5.5. Колегія суддів з`ясувала, під час касаційного розгляду справи № 696/1693/15-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо моменту набрання чинності договором оренди земельної ділянки, зазначивши, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

5.6. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проведення після 01.01.2013 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01.01.2013. Оскільки відповідач не здійснив державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав.

Тож Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку: "оскільки ДСП «Агрокомплекс» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі".

5.7. Отже, Велика Палата Верховного Суду фактично констатувала, що орендар, уклавши договір оренди землі до 2013 року та не зареєструвавши його, не набуває права оренди на цю земельну ділянку і у тому разі, якщо він зареєстрував право оренди в порядку, передбаченому після 2013 року.

5.8. Колегія суддів не погоджується з цим висновком, виходячи з такого.

5.9. Серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вирізняє, зокрема, договори.

5.10. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

5.11. Виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків стосується саме сторін договору й пов`язується з моментом його укладення.

5.12. У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

5.13. У частині першій статті 640 ЦК України передбачено загальне правило щодо визначення моменту, з якого договір уважається укладеним. Так, у цій нормі права вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Водночас у частині другій цієї ж статті зазначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

5.14. З 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01.01.2013 товариство не могло зареєструвати договір оренди землі.

5.15. Таким чином, державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону № 161-XIV у редакції від 01.01.2013) підлягає право оренди земельної ділянки, а не сам договір оренди.

5.16. Якщо закон містить вимогу державної реєстрації договору як умову набуття ним чинності, то договір набуває чинності з моменту його відповідної реєстрації. Якщо зміни, внесені в законодавство, передбачають скасування державної реєстрації договору як обов`язкової умови набуття ним чинності, але вводять обов`язкову умову реєстрації права, щодо набуття якого такий договір укладається, то за умови невиконання вимоги щодо державної реєстрації такого договору на момент набрання чинності зазначеними змінами в законодавство, такий договір набуває чинності з моменту реєстрації відповідного права за умови відсутності явно виражених заперечень контрагента на момент відповідної реєстрації.

5.17. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5.18. Тобто вказаним Законом передбачено виключно державну реєстрацію права, а не державне реєстрацію правочинів, що діяла у цій сфері до 01.01.2013. Таким чином, законодавець пов`язує правове регулювання державної реєстрації з моментом виникнення прав оренди земельної ділянки.

5.19. Після скасування законодавчої вимоги про необхідність реєстрації договору оренди та введення вимоги реєструвати право оренди орендар відповідне право зареєстрував, тобто, його право оренди визнано та підтверджене державою.

5.20. Поза тим Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містить підстав чи заборон для орендаря зареєструвати право оренди за незареєстрованим договором (з іншої сторони у разі наявності зареєстрованого договору орендар вочевидь не потребує повторної реєстрації права оренди разом із реєстрацією договору).

5.21. Таким чином, правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, призводить до того, що, на відміну від ситуації, яка існувала у цій сфері до 01.01.2013, орендар взагалі позбавлений можливості вчинити дії, від яких залежить чинність договору оренди землі (незалежно від його добросовісної поведінки) і змушений повторно врегульовувати орендні відносини. Водночас його зареєстроване і підтверджене державою право оренди ставиться під сумнів за відсутності законодавчих заборон чи перешкод для такої реєстрації.

5.22. Слід зазначити, що за сталою та послідовною практикою Верховного Суду, у разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц.

5.23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначає, що суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

5.24. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, надав таке тлумачення пункту 6 статті 3 ЦК України: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

5.25. Тобто, в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium аборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

5.26. В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

5.27. Отже, на переконання колегії суддів, орендар, який належним чином зареєстрував право оренди на земельну ділянку (після 2013 року) на підставі договору оренди (укладеного до 2013 року), користувався цією земельною ділянкою, сплачував за неї відповідну плату, мав правомірні очікування того, що право оренди на цю земельну ділянку все ж виникло.

5.28. Інший підхід створює правову невизначеність в контексті правовідносин, що виникають між сторонами такого договору, з одного боку договір оренди виконується упродовж тривалого строку і це сторони це не заперечують, а з іншого - право оренди відсутнє.

5.29. У зв`язку з викладеним, на думку колегії суддів, є необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, зазначивши, що проведення державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі підписаного сторонами до 01.01.2013, хоч не може підмінити державну реєстрацію самого договору (оскільки державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), проте подальша реєстрації права оренди за цим договором та виконання сторонами такого незареєстрованого договору протягом тривалого періоду є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття речового права оренди у сторони такого договору на земельну ділянку.

5.30. За частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

5.31. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина перша статті 303 ГПК України).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

5.32. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

5.33. Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

5.34. Наведені вище норми процесуального права зобов`язують колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, передати справу на її розгляд.

5.35. З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики справа № 925/632/19 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною четвертою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити шляхом уточнення від висновку Верховного Суду, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 925/632/19 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Багай

Г. Мачульський