Рішення від 17.04.2025 по справі 420/2428/24

Справа № 420/2428/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 22.01.2024 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим від 21.02.2001 № 159, постановою Кабінету Міністрів України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.09.2019 № 391 позивач був звільнений з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 25.09.2019 № 234 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В зв`язку з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Силах України від 19.12.2019 № 39140, військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020. Як стверджує позивач, в період проходження військової служби при виплаті грошової допомоги для оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки йому не нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова. винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення передбачена пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889». У позові позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з клопотанням здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки. Однак листом військової частини НОМЕР_3 від 08.12.2023 № 4891 йому було відмовлено.

Такі дії позивач вважає протиправними.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 22.01.2024 року справа розподілена на суддю Корой С.М.

29.01.2024 року ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії і відкрито провадження в адміністративній справі. Зазначено, що дана справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними ст.262 КАС України.

12.02.2024 року (вх.№ЕС/6240/24) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що вимоги, викладені в позовній заяві позивачем, Військова частина НОМЕР_1 не визнає в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству

Як стверджує відповідач, щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до місячного грошового забезпечення.

На думку військової частини НОМЕР_1 історичний (в історичному розвитку) та нормативний підхід до розуміння положень постанови № 889 в системному зв`язку із нормами статей 9 і 15 Закону № 2011-XII та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Таким чином, як стверджує відповідач, одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення виплачувалась за кожен повний календарний рік служби, але до складу місячного грошового забезпечення входять лише виплати, що мають постійний характер, а від так щомісячне додаткове грошове забезпечення має тимчасовий характер, може бути зменшене при відповідних підставах, за наказом командира військової частини. Така виплата як одноразова грошова допомога при звільненні та пенсія мають зовсім різні підстави для нарахування, а також регулюються різними нормативно-правовими актами, а тому ототожнення Позивачем зазначених виплат, не дають жодних законних підстав вважати, що щомісячна додаткова грошова винагорода мала б включатись до складу одноразової грошової допомоги при звільненні.

Також, у відзиві зазначено, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є передчасною та не підлягає задоволенню.

Зважаючи на вищевикладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Крім того, у відзиві представник відповідача про просить суд залучити по справі № 420/2428/24 за позовом ОСОБА_1 в якості співвідповідача військову частину НОМЕР_2 .

Відповідно до ч.9 ст.31 КАС України, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 № 25 (у редакції від 06.10.2022 №31), розпорядженням керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 року №175 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №420/2428/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2024 року справу №420/2428/24 передано на розгляд головуючому судді Вовченко О.А.

Ухвалою судді Вовченко О.А. від 01.07.2024 року прийнято до провадження справу № 420/2428/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, розпочато розгляд справи № 420/2428/24 спочатку.

Ухвалою суду від 13.11.2024 року частково задоволено клопотання представника військової частини НОМЕР_1 , залучено до участі у справі в якості другого відповідача у справі військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ), розгляд справи № 420/2428/24 розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

02.12.2024 року (вх.№69688/24) від представника військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач вважає позовну заяву безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

З покликанням ч.2 ст.9, ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, п.38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, п.3, п.5, п.8, п.9, п.10 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 № 550, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 11.11.2016 за № 1470/29600, у відзиві вказано, що одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення виплачувалась за кожен повний календарний рік служби. але до складу місячного грошового забезпечення входять лише виплати, що мають постійний характер, а відтак щомісячне додаткове грошове забезпечення має тимчасовий характер. може бути зменшене при відповідних підставах, за наказом командира військової частини.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 в період з 03.08.2015 року по 20.09.2019 року проходив військову службу в Управлінні оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » АДРЕСА_2 .

З наданих до суду доказів судом встановлено, що у 2015-2018 роках позивачу у складі грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889»

Судом встановлено, що позивачу виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення у 2015, 2016, 2017, 2018 роках.

До складу грошового забезпечення з якого було обчислено вказану допомогу за 2016, 2017, 2018 роки було включено: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, НВОВЗ, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, премія.

Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою цієї статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07 листопада 2007 року №1294 (набрала чинності 01 січня 2008 року) (надалі - Постанова №1294), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям які звільняються зі служби виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, виходячи з вищезазначеного, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення.

Станом на час проходження позивачем військової служби питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій визначались зокрема Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 (далі Постанова №889).

Відповідно пункту 2 Постанови №889 з 1 липня 2014 р. військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

При цьому, відповідачем не заперечується нарахування та виплата позивачу такої додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 щомісяця протягом 2016-2017 років, а тому підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Відтак, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нарахована грошова допомога на оздоровлення, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачену Постановою № 889.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові 26 лютого 2021 року у справі №620/3346/19.

Також Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №380/2427/20 констатував наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача в частині нарахування і виплати позивачу допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої вищевказаною постановою.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17.

Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що нарахування та виплата позивачу грошової допомоги для оздоровлення мала бути здійснена з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 в період з 03.08.2015 року по 20.09.2019 року проходив військову службу в Управлінні оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » АДРЕСА_2 , тобто у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року № 280 військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

Рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) з 01.01.2020.

Вказана обставина не заперечується відповідачами по справі.

Відтак, до 01.01.2020 грошове забезпечення позивачу нараховувалось саме військовою частиною НОМЕР_2 .

З 01.01.2020 суб`єктом, в якого є компетенція щодо нарахування військовослужбовцям, які проходять службу у військовій частині НОМЕР_2 , грошового забезпечення є військова частина НОМЕР_1 .

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача в частині перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди шляхом:

- визнати протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби;

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимог позивача в частині компенсації втрати частини доходів, суд зазначає.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі №465/322/17.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі №814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі №816/301/16, від 04.01.2019 року у справі №159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі №2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі №240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі №264/6796/16-а.

Крім того, у постанові від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку грошове забезпечення), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку грошове забезпечення) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов необхідно частково задовольнити.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», під час проходження військової служби за 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим від 21.02.2001 № 159, постановою Кабінету Міністрів України.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідачі:

Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.А. Вовченко