Рішення

від 21.04.2025 по справі 490/912/25

ЮЖНОУКРАЇНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 490/912/25

н\п 2/490/1853/2025

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2025 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., позивачки ОСОБА_1 , представнниці позивачки - адвоката Киричук В.В., представниць відповідача Миколаївського обласного центру зайнятості - Панчук С.Ю. та Казани І.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Миколаївського обласного центру зайнятості про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

07.02.2025 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Миколаївського обласного центру зайнятості про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог позивачка вказує, що з 2005 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та наказом директора Миколаївського ОЦЗ від 19.12.2024 року за №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та від 21.01.2025 року №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 " позивачку було звільнено з посади начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штатів.

Вважає, що її звільнення незаконне та проведено з порушенням вимог ч.2 ст.40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки попереджено про наступне звільнення позивачку було лише 21.10.2024 року та не було запропоновано для переведення жодної іншої наявної у відповідача вакантної посади.

Позивачка вважає, що відповідно до положень ст. 235 КЗпП України має бути понолена на попередній посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу починаючи з 22 січня 2025 року по дату винесення судового рішення.

Також позивачка зазначила, що є інвалідом ІІ групи, та її стан здоров`я погіршився у зв`язку з душевним хвилюванням пов`язаним з її незаконним звільненням та вона відчувала стрес, безсоння, психічне навантаження, була вимушена звертатися до лікарів.

Враховуючи наведене вище, позивачка просить суд:

визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 21.01.2025 №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 ";

поновити позивачку на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року;

стягнути з Миколаївського обласного центру зайнятості середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 22 січня 2025 року по дату винесення судового рішення у цій справі;

стягнути з Миколаївського обласного центру зайнятості відшкодування завданої позивачці моральної шкоди у сумі 20000,00 грн.

Також позивачка просила поновити строк звернення до суду з даним позовом, оскільки з поважних причин (перебування на лікарняному) пропустила місячний строк зверненя з позовом до суду встановлений законом для даної категорії справ.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

07.02.2025 року матеріали справи передано для розгляду судді.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

21.02.2025 року відповідачем надано суду відзив на позовну заяву в якому зазначено про часткове визнання позову, а саме щодо таких вимог:

визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 21.01.2025 №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 ";

поновити позивачку на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року;

стягнути з Миколаївського обласного центру зайнятості середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 22 січня 2025 року по дату винесення судового рішення у цій справі.

Щодо стягнення моральної шкоди, відповідач вважає її розмір непропорційно завищеним.

26.02.205 року позивачкою до суду надано відповідь на відзив, в якому зазначено про неможливість примирення з відповідачем з огляду на вимогу повернути компенсацію за невикористану відпустку. Позивачка наполягає на вирішенні даного спору саме судом та підтримує всі вимоги позовної заяви в зазначених в ній розмірах.

03.03.2025 року відповідачем до суду надано заяву про визнання позову в якій зазначено про часткове визнання позову, а саме щодо таких вимог:

визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

поновити позивачку на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року;

стягнути з Миколаївського обласного центру зайнятості середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 22 січня 2025 року по 27 лютого 2025 року.

Також відповідачем зазначено, що 27.02.2025 року Миколаївським обласним центром зайнятості було видано наказ №46-К "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", яким скасовано наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено позивачку на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року.

Щодо задоволення решти позовних вимог відповідач заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд прийняти часткове визнання позову та врахувати даний факт під час розподілу судових витрат у справі.

В судовому засіданні позивачка та її представниця позов підтримали з підстав наведених в ньому та наполягали на задоволенні в повному обсязі.

Позивачка зазначила, що після звільнення та звернення до суду з даним позовом відповідач дійсно пропонував мирову угоду, але з неприйнятними для позивачки умовами, а саме щодо мізерного розміру відшкодування моральної шкоди - 2000,00 грн та необхідності повернення виплаченої при звільнення компенсації невикористаної відпустки у розмірі 121969,00 грн., які вона вважає отримала законно та не має повертати. Щодо поновлення її на попередній посаді відповідачем, вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки посада начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості вже скорочена та її мали поновити на іншій посаді. Також позивачка підтвердила що на її картковий рахунок надійшли кошти від відповідача, можливо в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але вона в їх природі не впевнена, а тому не використовувала. Повідомила що готова повернутися на роботу в Миколаївський обласний центр зайнятості, але вважає недостатнім діалог з боку відповідача та відсутність пропозицій щодо існуючих посад.

В судовому засіданні представниці відповідача зазначили, що при звільнені позивачці не було запропоновано інших вакантних посад, тому і визнають позов в частині. Також звернули увагу суду, що позивачка вже поновлена на попередній посаді з 22.01.2025 року та їй виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22502,06 грн. Зазначили що з урахуванням виплати позивачці компенсації за невикористану відпустку та поновлення позивачки на роботі з 22.01.2025 року така має право на відпустку саме з цієї дати. Також повідомили, що позивачка після її поновлення на роботі з 27.02.2025 року відмовляється виходити на роботу. Просили врахувати вказані обставини при ухваленні рішення.

Заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи (трудової книжки ОСОБА_1 ) та встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 з 03.11.2005 року по 20.06.2018 року працювала на посаді директора Очаківського міськрайонного центру зайнятості (наказ №К-365 від 02.11.2005 року); в період з 21.06.2018 року по 02.01.2023 року позивачка працювала на посаді директора Очаківської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості (наказ №154-к від 11.05.2018 року); в перід з 03.01.2023 року по 21 01.2025 року позивачка працювала на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості (наказ №6-к від 02.01.2023 року, накази №335-к від 19.12.2024 року і №15-к від 21.01.2025 року).

Крім того з трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що така неодноразово заохочувалася за сумлінну працю та значні успіхи в професійній діяльності, останній раз 18.01.2022 року.

Відповідно до наказу Державного центру зайнятості від 17.10.2024 року №220-к «Про введення в дію Штатного розпису та організаційної структури Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості" (далі - Наказ №220-к), введено в дію з 18 жовтня 2024 року Штатний розпис та Організаційна структура Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ на 2024 рік.

Пунктом 2.1 Наказу №220-к передбачено на підставі ст. 49-2 КЗпП України попередити під особистий підпис із зазначенням дати ознайомлення працівників, посади яких підлягають скороченню про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, в тому числі ОСОБА_1 - начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ.

У разі відмови працівників, які обіймають посади, зазначені у п.2 цього наказу, від запропонованих посад за відсутності можливості працевлаштування, підготувати проект наказу про їх звільнення згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з дня попередження (п. 2.4 Наказу №220-к).

Як вбачається з штатного розпису Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості на 2024 рік, який 04.10.2024 року був затверджений директором Миколаївського ОЦЗ та з штатного розпису Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості на 2025 рік, який 30.12.2024 року був затверджений директором Миколаївського ОЦЗ, в них відсутні штатні посади Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ.

Зважаючи на вищенаведене, у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, внаслідок чого 18.10.2024 року відбулося скорочення штату працівників, зокрема - всі штатні посади Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ, в тому числі і посада начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ, яку займала позивачка.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка була ознайомлена з наказом Державного центру зайнятості від 17.10.2024 року №220-к «Про введення в дію Штатного розпису та організаційної структури Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості" 21.10.2024 року.

При цьому, попередження про наступне вивільнення від 18.10.2024 року позивачка отримала 21.10.2024 року. В попередженні про наступне звільнення вказано про скорочення посади начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ та зазначено, щоу зв`язку з цим позивачку буде звільнено із займаної посади відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження з виплатою вихідної допомоги.

Наказом Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 року №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", звільнено ОСОБА_1 , начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості, за скороченням штатів, п. 1 ст. 40 КЗпП України. Датою звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.

Зі вказаним наказом позивачка була ознайомлена 19.12.2024 року, що підтверджено листом ознайомлення з наказом №335-к від 19.12.2024 "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Як вбачається з листка непрацездатності №14998209-2027925601-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві в період з 19.12.2024 по 31.12.2024.

Як вбачається з листка непрацездатності №14998209-2028166523-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком а виробництві в період з 01.01.2025 по 03.01.2025.

Як вбачається з листка непрацездатності №14998209-2028255264-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві в період з 04.01.2025 по 10.01.2025.

Як вбачається з листка непрацездатності №14998209-2028424612-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві в період з 11.01.2025 по 17.01.2025.

Як вбачається з листка непрацездатності №14998209-2028597029-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві в період з 18.01.2025 по 20.01.2025.

Згідно наказу Миколаївського обласного центру зайнятості від 21.01.2025 року №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 ", в день звільнення, 21 січня 2025 року, виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди з 03.11.2017 по 21.01.2025 року.

Зі вказаним наказом позивачка була ознайомлена 21.01.2025 року, що підтверджено листом ознайомлення з наказом №15-к від 21.01.2025 "Про виплату компенсації ОСОБА_1 ".

Сторонами підтверджено, що на виконання вказаного наказу позивачці при звільнені виплачена компенсація невикористаної відпустки у розмірі 121969,00 грн.

При цьому, з листа Миколаївського обласного центру зайнятості від 31.01.2025 року за №18/10/232-25 вбачається, що станом на 17.10.2024 року в Миколаївській обласній службі зайнятості були наявні 11 вакантних посад. У період з 18 жовтня 2024 року до 20 січня 2025 року в Миколаївській обласній службі зайнятості з`явилися 40 вакансій. Станом на 21.01.2025 року в Миколаївській обласній службі зайнятості були вакантними 12 посад.

Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №654114 від 20.04.2023 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безстроково.

Судом встановлено, що 27.02.2025 року в Миколаївському обласному центрі зайнятості було видано наказ №46-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", яким:

скасовано наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 року №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року;

ОСОБА_1 вважається такою, що приступила до роботи, 28 лютого 2025 року;

зобов`язано начальника управління по роботі з персоналом Миколаївського обласного центру зайнятості Казани І.В. забезпечити пропонування ОСОБА_1 наявних у Миколаївській обласній службі зайнятості всіх ваккантних посад;

зобов`язано начальника управління бухгалтерського обліку - головного бухгалтера ОСОБА_6 здійснити виплату середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 22 січня до 27 лютого 2025 року включно.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 5-1 Кодексу Законів про Працю України (КЗпП України), держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності та правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові по справі № 487/2191/17, зокрема, зазначив: Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін ворганізації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49- 2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.12.2023 року у справі № 534/625/22 зазначено наступне: оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказну про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, як зазначено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2023 року у справі №757/8304/22, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Згідно зі ст.ст. 12 і 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, внаслідок чого відбулося значне скорочення штату працівників, через що була скорочена, зокрема, і посада позивачки. Натомість відповідачем не виконано обов`язку щодо надання пропозицій про всі наявні в установі вакансії та які з`явилися протягом місяця, і які існували на день звільнення, а судом встановлено, що такі у відповідача існували.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що звільнення позивачки з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням штатів), проведено всупереч вимогам чинного трудового законодавства, оскільки відповідачем не виконано вимоги ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивачки.

При цьому, хоча судом і встановлено, що звільнення позивачки не відповідає вимогам закону, натомість враховуючи, що на момент розгляду справи судом, оскаржуваний наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 року №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 " вже скасовано наказом Миколаївського обласного центру зайнятості №46-к "Про поновлення на роботі Ірини Салій" від 27.02.2025 року, а за такого в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", слід відмовити.

Щодо вимог позивачки про визнання незаконним та скасуваня наказу Миколаївського обласного центру зайнятості від 21.01.2025 №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 ", суд зазначає таке.

Так, відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" та статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, з огляду на звільнення позивачки на підставі наказу Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та з урахуванням того, що згідно листка непрацездатності №14998209-2028597029-1, останній день тимчасової непрацездатності позивачки - 20.01.2025, відповідачем було виконано свій обов`язок передбачений статею 24 Закону України "Про відпустки" та статею 83КЗпП України та 21.01.2025 видано наказ №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 ".

Також судом враховано, що строни в судовому засіданні погодилися як із наявністю у позивачки права на виплату їй компенсації за невикористану відпустку станом на 21.01.2025 року так і з самим розміром такої компенсації, а також що відповідачем не вживалися заходи щодо скасування такого наказу самостійно та щодо стягнення з позивачки виплачених на його реалізацію коштів.

Таким чином, в частині вимог щодо визнання незаконним наказу Миколаївського обласного центру зайнятості від 21.01.2025 №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 " слід відмовити, натомість, з огляду на встановлені судом обставини щодо скасування наказу Миколаївського обласного центру зайнятості від 19.12.2024 року №335-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та похідну від нього природу наказу Миколаївського обласного центру зайнятості від 21.01.2025 №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 ", останній підлягає скасуванню, та в цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивачки про поновлення на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року та стягненні з Миколаївського обласного центру зайнятості середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 22 січня 2025 року по дату винесення судового рішення у цій справі суд зазначає таке.

Судом встановлено, що наказом Миколаївського обласного центру зайнятості від 27.02.2025 року за №46-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " було вирішено питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року та ОСОБА_1 вважається такою, що приступила до роботи, 28 лютого 2025 року (пункти 2 та 3 даного наказу) також пунктом 4 даного наказу було зобов`язано начальника управління бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Терентьєву М.В. здійснити виплату середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 22 січня до 27 лютого 2025 року включно.

Таким чином, фактично з 28 лютого 2025 року позивачка поновлена на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості та вже перебуває в трудових відносинах з відповідачем, а тому має право на виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише за період з 22 січня до 27 лютого 2025 року включно, тобто до дати з якої її поновлено на посаді та з якої почалося нарахування роботодавцем заробітної плати на загальних підставах - до 28 лютого 2025 року. При цьому, відповідачем позивачці нараховано та виплачено середню заробітну плату за вказаний період вимушеного прогулу з 22 січня до 27 лютого 2025 року включно.

Крім того, позиція позивачки, щодо відсутності належного, на її думку, діалогу з відповідачем та небажання з 28.02.2025 року виходити на роботу на посаду якої не існує, судом не враховуються, з огляду на те, що відповідач листами від 08.04.2025 року №18/9/737-25 та від 28.02.2025 №18/9/446-25 повідомляв позивачку про її поновлення наказом Миколаївського обласного центру зайнятості від 27.02.2025 року за №46-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості та пропонував для переведення вакантні посади, які актуальні та відповідають освітньо-кваліфікаційним вимогам позивачки.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин, в задоволенні вимог щодо поновлення позивачки на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року та стягненні з Миколаївського обласного центру зайнятості середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 22 січня 2025 року по дату винесення судового рішення у цій справі, слід відмовити.

При цьому, суд акцентує увагу, що предметом даного спору не є оспорювання розміру вже виплаченого відповідачем позивачці на підставі п.4 наказу Миколаївського обласного центру зайнятості від 27.02.2025 року за №46-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " середнього заробітку за період 22 січня до 27 лютого 2025 року включно, також предметом даного спору не є законність нарахування (ненарахування) та виплати (невиплати) позивачці заробітної плати після її поновлення на роботі - з 28.02.2025 року, оскільки у разі не згоди позивачки з нарахованими та виплаченими їй сумами, така не обмежена в праві вживати заходів щодо поновлення своїх прав.

Щодо вимог про стягнення з Миколаївського обласного центру зайнятості відшкодування завданої позивачці моральної шкоди у сумі 20000,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як на підставу звернення з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивачка посилається на те, що незаконне звільнення порушило її звичайне життя, було здійснено в тяжкий для неї життєвий період, позивачка є інвалідом ІІ групи, та її стан здоров`я погіршився у зв`язку з душевним хвилюванням пов`язаним з її незаконним звільненням та вона відчувала стрес, безсоння, психічне навантаження, була вимушена звертатися до лікарів, а тому оцінює нанесену їй відповідачем моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Так вирішуючи питання про наявність підстав та розмір відшкодування позивачці моральної шкоди, суд враховує доведеність незаконності дій відповідача щодо звільнення позивачки, глибину її моральних страждань внаслідок порушення трудових прав, позицію позивачки в даному спорі (щодо відхилення ініційованого відповідачем діалогу з наміром досягнення примирення та вирішення спору в позасудовому порядку) а також незначну тривалість порушення прав позивачки та вжиття відповідачем заходів направлених на самостійне поновлення порушених прав позивачки, а за такого вимога щодо відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 5000,00 грн.

Суд вважає за необхідне стягнути із Миколаївського обласного центру зайнятості на користь держави на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України, судовий збір, що підлягав сплаті при подачі позовної заяви пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1968 грн. 20 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 285 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Миколаївського обласного центру зайнятості (Код ЄДРПОУ: 03491441, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Благовісного Вадима, буд. 68) про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, задовольнити частково.

Скасувати наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 21.01.2025 №15-к "Про виплату компенсації ОСОБА_1 ".

Стягнути з Миколаївського обласного центру зайнятості (Код ЄДРПОУ: 03491441, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Благовісного Вадима, буд. 68) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з Миколаївського обласного центру зайнятості (Код ЄДРПОУ: 03491441, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Благовісного Вадима, буд. 68) в дохід держави 1968 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін