Постанова від 24.06.2025 по справі 490/912/25

24.06.25

22-ц/812/1103/25

Провадження № 22-ц/812/1103/25 Суддя першої інстанції Саламатін О.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 червня 2025 року м. Миколаїв Справа № 490/912/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Лівшенку О.С.,

за участі позивачки ОСОБА_1 ,

її представниці ОСОБА_2 ,

представниці відповідача Панчук С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Саламатіна О.В., в залі судового засідання м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного центру зайнятості про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

06 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївського обласного центру зайнятості (далі Миколаївський ОЦЗ) про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що з 2005 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем та наказом директора Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року за № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 » позивачку було звільнено з посади начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штатів.

Позивачка вважає, що її звільнення незаконне та проведено з порушенням вимог частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України, оскільки попереджено про наступне звільнення позивачку було лише 21 жовтня 2024 року та не було запропоновано для переведення жодної іншої наявної у відповідача вакантної посади.

ОСОБА_1 , що є інвалідом ІІ групи, та її стан здоров`я погіршився у зв`язку з душевним хвилюванням пов`язаним з її незаконним звільненням та вона відчувала стрес, безсоння, психічне навантаження, була вимушена звертатися до лікарів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 »;

- поновити її на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ з 22 січня 2025 року;

- стягнути з Миколаївського ОЦЗ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 22 січня 2025 року по дату винесення судового рішення у цій справі;

- стягнути з Миколаївського ОЦЗ на її користь відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 20 000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 №15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 ».

Стягнуто з Миколаївського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Миколаївського ОЦЗ в дохід держави 1968.20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивачки не відповідає вимогам закону, натомість враховуючи, що на момент розгляду справи судом, оскаржуваний наказ Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 » вже скасовано самим роботодавцем та виплачено позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу, то в цій частині вимог суд відмовив в їх задоволенні.

З огляду на встановлені судом обставини щодо скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та похідну від нього природу наказу Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 », останній підлягає скасуванню, та в цій частині позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про наявність підстав та розмір відшкодування позивачці моральної шкоди, суд враховував доведеність незаконності дій відповідача щодо звільнення позивачки, глибину її моральних страждань внаслідок порушення трудових прав, позицію позивачки в даному спорі (щодо відхилення ініційованого відповідачем діалогу з наміром досягнення примирення та вирішення спору в позасудовому порядку), а також незначну тривалість порушення прав позивачки та вжиття відповідачем заходів направлених на самостійне поновлення порушених прав позивачки, а за такого вимога щодо відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 5 000 грн.

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вважає, що наказ від 21 січня 2025 року № 15-К «Про виплату компенсації ОСОБА_3 » стосується тільки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Проте, якщо б ключовим наказом про звільнення позивачки був наказ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 » тоді треба було відповідачу поновити її з наступного дня після незаконного звільнення, тобто з 20 грудня 2024 року, а він поновив з 22 січня 2025 року. В даній ситуації треба розібратись за змістом наказу, проте суд першої інстанції цього не зробив.

У ситуації коли незаконне звільнення працівника було оформлено двома окремими наказами, роботодавець зобов`язаний скасувати обидва ці накази, як незаконні. Це необхідно для повного відновлення працівника в попередньому статусі та забезпечення його трудових прав. Суд першої інстанції не вдавшись до всебічного аналізу, дійшов помилкового висновку про законність наказу Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 ».

Пояснення позивачки в судовому засіданні 09 квітня 2025 року були проігноровані судом першої інстанції.

Зменшення розміру моральної шкоди судом першої інстанції є неправомірним, у зв`язку з неповною та необ`єктивною правовою оцінкою наказу Миколаївського ОЦЗ від 27 лютого 2025 року № 46-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_4 ».

Дії відповідача щодо поновлення на роботі дійсно є неправомірними, але в подальшому судом зроблено невірний висновок. Посаду з якої позивачка була звільнена і яка була скорочена, необхідно ввести до штатного розпису, поновлюючи на роботі, або поновити позивачку на рівнозначній посаді за її заявою.

Також судом першої інстанції невірно вказана позиція позивачки стосовно пропозицій щодо існуючих посад.

Суд першої інстанції погодився з позицією відповідача, щодо поновлення позивачки з 22 лютого 2025 року саме на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ. Це свідчить про невірну оцінку судом доказу відповідача, порушення принципу об`єктивності та всебічності у дослідженні доказів, що вплинуло на неправильне встановлення обставин справи.

Суд не врахував, що формальний наказ не відновив трудові права позивачки, а лише створив видимість поновлення на роботі, що є порушенням статті 235 КЗпП України.

Суд першої інстанції повинен був з`ясувати, перевірити доводи позивачки, яким під час судового засідання 09 квітня 2025 року наголошувалось на формальному поновлення на роботі з посиланням на документи, які є в матеріалах справи. Обмежився лише формальним оглядом наказу, не дослідивши його реальний вплив на трудові права позивачки.

Крім того, під час розгляду справи порушено право позивачки на правову допомогу та ефективний захист її інтересів, а саме, безпідставно відмовлено представнику позивачки у наданні пояснень. Недопущення адвоката до повноцінної участі в судовому засіданні фактично позбавило позивачку можливості реалізувати своє право на правовий захист. Вказане вплинуло на результат розгляду справи.

Миколаївський ОЦЗ зайнятості надав відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві відповідач зазначав, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Викладені в ній доводи не містять законного підґрунтя, а лише емоційні потреби, що виходять за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки, її представниці та представниці відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першоїінстанції таматеріалами справивстановлено,що позивачка ОСОБА_1 з 03листопада 2005року по20червня 2018року працювалана посадідиректора Очаківськогоміськрайонного центрузайнятості (наказвід 02листопада 2005року №К-365);в періодз 21червня 2018року по02січня 2023року позивачкапрацювала напосаді директораОчаківської міськрайонноїфілії Миколаївськогообласного центрузайнятості (наказвід 11травня 2018року №154-к);в періодз 03січня 2023року по21січня 2025року позивачкапрацювала напосаді начальникаОчаківського відділуМиколаївської філіїМиколаївського ОЦЗ(від02січня 2023року наказ№ 6-к,накази від19грудня 2024року №335-кі № від 21 січня 2025 року № 15-к).

Крім того з трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що така неодноразово заохочувалася за сумлінну працю та значні успіхи в професійній діяльності, останній раз 18 січня 2022 року.

Відповідно до наказу Державного центру зайнятості від 17 жовтня 2024 року № 220-к «Про введення в дію Штатного розпису та організаційної структури Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ» (далі - Наказ № 220-к), введено в дію з 18 жовтня 2024 року Штатний розпис та Організаційна структура Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ на 2024 рік.

Пунктом 2.1 Наказу № 220-к передбачено на підставі статті 49-2 КЗпП України попередити під особистий підпис із зазначенням дати ознайомлення працівників, посади яких підлягають скороченню про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, в тому числі ОСОБА_1 - начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ.

У разі відмови працівників, які обіймають посади, зазначені у пункті 2 цього наказу, від запропонованих посад за відсутності можливості працевлаштування, підготувати проект наказу про їх звільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з дня попередження (пункт 2.4 Наказу № 220-к).

Як вбачаєтьсяз штатногорозпису Миколаївськоїфілії Миколаївськогообласного центрузайнятості на2024рік,який 04жовтня 2024року бувзатверджений директоромМиколаївського ОЦЗта зштатного розписуМиколаївської філіїМиколаївського ОЦЗ на 2025 рік, який 30 грудня 2024 року був затверджений директором Миколаївського ОЦЗ, в них відсутні штатні посади Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ.

Зважаючи на вищенаведене, у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, внаслідок чого 18 жовтня 2024 року відбулося скорочення штату працівників, зокрема - всі штатні посади Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ, в тому числі і посада начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ, яку займала позивачка.

Позивачка була ознайомлена з наказом Державного центру зайнятості від 17 жовтня 2024 року № 220-к «Про введення в дію Штатного розпису та організаційної структури Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості" 21 жовтня 2024 року.

При цьому, попередження про наступне вивільнення від 18 жовтня 2024 року позивачка отримала 21 жовтня 2024 року. В попередженні про наступне звільнення вказано про скорочення посади начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ та зазначено, що у зв`язку з цим позивачку буде звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження з виплатою вихідної допомоги.

Наказом Миколаївського обласного центру зайнятості від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 », звільнено ОСОБА_1 , начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ, за скороченням штатів, пункт 1 статті 40 КЗпП України. Датою звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.

Зі вказаним наказом позивачка була ознайомлена 19 грудня 2024 року, що підтверджено листом ознайомлення з наказом від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Як вбачається з листка непрацездатності № 14998209-2027925601-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві в період з 19 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року.

Як вбачається з листка непрацездатності № 14998209-2028166523-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком а виробництві в період з 01 січня 2025 по 03 січня 2025 року.

Як вбачається з листка непрацездатності № 14998209-2028255264-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві в період з 04 січня 2025 по 10 січня 2025 року.

Як вбачається з листка непрацездатності № 14998209-2028424612-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві в період з 11 січня 2025 року по 17 січня 2025 року.

Як вбачається з листка непрацездатності № 14998209-2028597029-1 позивачка була тимчасово непрацездатна внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві в період з 18 січня 2025 року по 20 січня 2025 року.

Згідно наказу Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 », в день звільнення, 21 січня 2025 року, виплатити ОСОБА_3 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди з 03 листопада 2017 року по 21 січня 2025 року.

Зі вказаним наказом позивачка була ознайомлена 21 січня 2025 року, що підтверджено листом ознайомлення з наказом від 21 січня 2025 року №15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 ».

На виконання вказаного наказу позивачці при звільнені виплачена компенсація невикористаної відпустки у розмірі 121 969 грн.

З листа Миколаївського ОЦЗ від 31 січня 2025 року за № 18/10/232-25 вбачається, що станом на 17 жовтня 2024 року в Миколаївській обласній службі зайнятості були наявні 11 вакантних посад. У період з 18 жовтня 2024 року до 20 січня 2025 року в Миколаївській обласній службі зайнятості з`явилися 40 вакансій. Станом на 21 січня 2025 року в Миколаївській обласній службі зайнятості були вакантними 12 посад.

Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 20 квітня 2023 року серія 12 ААВ № 654114 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безстроково.

Судом встановлено, що 27 лютого 2025 року в Миколаївському ОЦЗ було видано наказ № 46-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_4 », яким:

скасовано наказ Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ з 22 січня 2025 року;

ОСОБА_1 вважається такою, що приступила до роботи, 28 лютого 2025 року;

зобов`язано начальника управління по роботі з персоналом Миколаївського ОЦЗ Казани І.В. забезпечити пропонування ОСОБА_1 наявних у Миколаївській обласній службі зайнятості всіх вакантних посад;

зобов`язано начальника управління бухгалтерського обліку - головного бухгалтера ОСОБА_5 здійснити виплату середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 22 січня до 27 лютого 2025 року включно.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду зауважує наступне.

Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за цією підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбулося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Згідно з частиною 3 статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини 2 статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Суди встановили, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, наказом від 17 жовтня № 220-к введено нову організаційну структуру та штатний розпис з 18 жовтня 2024 року. Згідно зі штатним розписом на 2024 рік чисельність працівників в установі зменшено, зокрема, посада начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості була скорочена.

За приписами частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, від 24 січня 2022 року у справі № 358/404/20.

Встановивши, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, однак не виконав обов`язку запропонувати всі наявні у нього вакансії на час її звільнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства України при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, тому суди обґрунтовано, з урахуванням статті 235 КЗпП України, стягнули з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зробивши такі висновки, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасувати наказ Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення її на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ з 22 січня 2025 року, а також стягнення з Миколаївського ОЦЗ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 22 січня 2025 року по дату винесення судового рішення у цій справі. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідач скасував оскаржуваний наказ Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновив позивачку на вказаній посаді та виплатив позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу. Про це свідчить наданий роботодавцем наказ від 27 лютого 2025 року № 46-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_4 », яким скасовано наказ Миколаївського ОЦЗ від 19 грудня 2024 року № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ з 22 січня 2025 року. ОСОБА_1 вважається такою, що приступила до роботи, 28 лютого 2025 року Також зобов`язано начальника управління по роботі з персоналом Миколаївського ОЦЗ Казани І.В. забезпечити пропонування ОСОБА_1 наявних у Миколаївській обласній службі зайнятості всіх вакантних посад та зобов`язано начальника управління бухгалтерського обліку - головного бухгалтера ОСОБА_5 здійснити виплату середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 22 січня до 27 лютого 2025 року включно.

Позивачка в суді першої інстанції не заперечувала зазначені факти та виплату на банківську картку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачку поновили на посаді, яка вже скорочена є неприйнятними, оскільки відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позовна вимога ОСОБА_1 передбачала поновлення її на роботі саме на посаді, яка була скорочена, але яку вона займала до процедури скорочення, що була проведена з порушення трудового законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо скасування наказу Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 », оскільки такі виплати були пов`язані зі звільнення ОСОБА_1 , однак остання роботодавцем поновлена на посаді, а тому компенсаційні виплати підлягають перерозподілу, а така позовна вимога задоволенню.

Посилання суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ стосується тільки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, як зазначає скаржник, не мають правового значення, оскільки наказ скасовано повністю.

Доводи скаргипро те,що судпершої інстанціїдійшов висновкупро законністьнаказу Миколаївського ОЦЗ від 21 січня 2025 року № 15-к «Про виплату компенсації ОСОБА_3 » не відповідає дійсності, оскільки цей наказ скасовано судом першої інстанції, як безпідставний за тих обставин, що встановлені судом першої інстанції при розгляді справи.

Щодо аргументів скарги про розмір моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 23 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Встановивши порушення трудових прав позивачки незаконним звільненням, що завдало їй моральної шкоди, яка полягає в моральних стражданнях щодо принижені її честі, гідності та ділової репутації, погіршенні стану здоров`я,

душевних стражданнях, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення таких вимог позивачки.

З огляду на зазначене, оскаржуване судове рішення містить обґрунтовані висновки, що відповідають встановленим фактичним обставинам, які мають значення для вирішення справи, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а позивачка звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 24 червня 2025 року.