Постанова від 15.04.2025 по справі 214/10418/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4190/25 Справа № 214/10418/23 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/10418/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 ,від іменіта вінтересах якоїдіє адвокатМаксимов РоманІгорович,на рішенняСаксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 16січня 2025року,яке ухвалено суддею ЧерновоюН.В.у містіКривому РозіДніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 січня 2025 року, та на додатковерішення Саксаганськогорайонного судуміста КривогоРогу Дніпропетровськоїобласті від18лютого 2025року,яке ухвалено суддею ЧерновоюН.В.у містіКривому РозіДніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 лютого 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 10.09.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в Довгинцівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано шлюб, про що 10.09.2011 року зроблено відповідний актовий запис №434.

За час перебування у шлюбі, сторони, за спільні сімейні кошти, придбали об`єкти нерухомого та рухомого майна, а саме:нежитлове приміщення, загальною площею 47,9 кв.м., вбудоване в перший поверх дев`ятиповерхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , титульним володільцем якого визначено відповідача ОСОБА_2 ; нежиле приміщення, загальною площею 41,1 кв.м., вбудоване в перший поверх житлового будинку, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , титульним володільцем якого визначено відповідача ОСОБА_2 ; автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , титульним володільцем якого визначено відповідача ОСОБА_2 ; гараж, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за номером НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів (далі - ГБТ Серпантин), право власності на який не зареєстровано, однак, відповідно до відповіді ГБТ Серпантин відповідач є членом ГБТ Серпантин з 08.12.2014 року на підставі його заяви після придбання у попереднього власника гаражу за номером НОМЕР_4 у блоці № НОМЕР_3 та який є власністю ОСОБА_2 .

Вище перелічене майно сторони використовували в інтересах сім`ї, однак, після припинення шлюбних стосунків, відповідач відмовляється добровільно здійснити його поділ, та одноособово використовує його та отримує дохід і блага від вказаного майна, а позивачка позбавлена можливості, як використовувати майно, так і отримувати з нього дохід та блага.

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості за унікальним реєстраційним номером 201-20231226-0007114706 від 26.12.2023 року, вартість нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , становить 855145, 28 грн.

Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості за унікальним реєстраційним номером 201-20231226-0007114754 від 26.12.2023 року, вартість нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , становить 714750, 71 грн.

Відповідно до звіту про оцінку, вартість автомобіля марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 становить 190214 грн.

За довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості за унікальним реєстраційним номером 201-20231226-0007114851 від 26.12.2023 року, вартість гаражу, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за номером НОМЕР_4 в ГБТ Серпантин, становить 132887, 73 грн.

Таким чином, загальна вартість спільного майна подружжя становить 1892997, 72 грн, отже вважає, що частка позивачки у спільному майні подружжя становить 946498, 86 грн.

Посилаючись на викладене, просила суд:

- визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : нежитлове приміщення, загальною площею 47, 9 кв.м., вбудоване в перший поверх дев`ятиповерхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення загальною площею 41, 1 кв.м., вбудоване в перший поверх житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ; гараж, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів (код ЄДРПОУ 24448047);

- в порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 47, 9 кв.м., вбудоване в перший поверх дев`ятиповерхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , визнати право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 47, 9 кв.м., вбудоване в перший поверх дев`ятиповерхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 та припинити право власності ОСОБА_2 та право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, загальною площею 47, 9 кв.м., вбудоване в перший поверх дев`ятиповерхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- присудити ОСОБА_1 грошову компенсацію, замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , за вирахуванням різниці вартості нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою АДРЕСА_2 та гаражу, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в сумі 87600, 16 грн.;

- виділити ОСОБА_2 : нежиле приміщення, загальною площею 41, 1 кв.м., вбудоване в перший поверх житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 та припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нежиле приміщення, загальною площею 41, 1 кв.м., вбудоване в перший поверх житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 ; гараж, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів та припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на гараж, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів; автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано, що: нежитлове приміщення, загальною площею 47, 9 кв.м., вбудоване в перший поверх дев`ятиповерхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення, загальною площею 41, 1 кв.м., вбудоване в перший поверх житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 - є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Поділено майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на частину нежитлового приміщення, загальною площею 47, 9 кв.м., вбудованого в перший поверх дев`ятиповерхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на частину нежитлового приміщення загальною площею 47, 9 кв.м., вбудованого в перший поверх дев`ятиповерхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на частину нежитлового приміщення, загальною площею 41, 1 кв.м., вбудованого в перший поверх житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на частину нежитлового приміщення, загальною площею 41, 1 кв.м., вбудованого в перший поверх житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- автомобіль марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 залишено у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі: витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в сумі 7849 грн. 48 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн.

Додатковим рішенням Саксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 18лютого 2025року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 гривень.

В апеляційній скарзі на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Максимов Р.І., просить скасувати рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.01.2025 року у справі №214/10418/23 в частині залишення автомобіля марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відмовити у визнанні спільною сумісною власністю та поділі гаражу, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів (код ЄДРПОУ 24448047) об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким: визнати гараж, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів (код ЄДРПОУ 24448047) об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; здійснити поділ спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіля марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та гаражу, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів та в порядку поділу залишити гараж, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів (код ЄДРПОУ 24448047) та автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , виділивши ОСОБА_2 їх у особисту приватну власність, а на користь ОСОБА_1 присудити грошову компенсацію, замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та гараж, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в сумі 161550, 87 грн. Також, просить змінити розподіл судових витрат та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 судовий збір в сумі 9464, 99 грн, сплачений за подання позовної заяви в суді першої інстанції, судовий збір в сумі 2423, 27 грн, сплачений за подання апеляційної скарги та 19000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду, що відповідач умови щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не виконав та не надав свою згоду на даний варіант поділу вищезазначеного рухомого майна, не заслуговують на увагу, оскільки, такий обов`язок виникає лише у разі, коли сторона просить залишити за собою майно взамін на компенсацію другому з подружжя. Щодо висновків суду, що відповідач не використовує автомобіль, а тому, в порядку поділу майна подружжя, автомобіль марки GEELY EMGRAND 7, д.н.з. НОМЕР_1 , має бути залишений у спільній сумісній власності позивача та відповідача, то вони протирічать принципам справедливості, а доводи відповідача, з якими погодився суд, що відповідач не використовує автомобіль, не є достатніми для встановлення таких обставин, оскільки суперечать матеріалам справи. Так, спірний автомобіль був в одноособовому користуванні відповідача 8 років, позивачка 09.03.2022 року покинула з дітьми територію України, у зв`язку з повномасштабною війною, і досі знаходиться за межами України, не користувалася і не користується даним автомобілем, а відповідач продовжує користуватися ним, тобто, залишення у спільній сумісній власності позивачки та відповідача зазначеного автомобіля не є ефективним способом вирішення спору.

Судом не враховано, що відповідач 08.12.2014 року став юридичним власником гаражу, шляхом членства в ГБТ Серпантин, що підтверджується відповідними листами вказаного кооперативу, зокрема, суд не взяв до уваги довідку від 05.12.2023 року, де зазначено, що гараж є власністю ОСОБА_2 , отже, в період шлюбу відповідач уклав із попереднім володільцем гаражу, відповідно до Закону України Про кооперацію та статуту ГБТ Серпантин, договір купівлі-продажу, після чого написав заяву та став членом кооперативу, тобто, придбавши у попереднього володільця гараж, вважається таким, що повністю сплатив пайові внески члена кооперативу за наданий йому гараж та може оформити і зареєструвати право власності у встановленому законом порядку, що, зокрема, передбачене статутом ГБТ Серпантин. Натомість, позивачка позбавлена можливості реалізувати своє право на оформлення та реєстрацію права власності на спільний гараж, оскільки не є членом вказаного кооперативу, однак, під час шлюбу брала участь у придбанні спірного гаражу, тобто, вказаний гараж є спільною сумісною власністю подружжя.

При вирішенні питаня про розподіл судових витрат, судом не врахована ціна позову, яка становить 946498, 86 грн, досудову підготовку до розгляду справи, зокрема, збір доказів, проведення оцінок, підготовку позовної заяви, письмових пояснень, клопотать, 9 судових засідань у справі, у які прибував представник позивачки, та які відкладалися з причин, що не залежали від представника позивачки, однак, адвокатом все одно витрачено час на кожне відвідування суду, тривалості розгляду справи в суді першої інстанції, яка становила 13 місяців, та продовженням надання правничої допомоги у вигляді подання апеляційної скарги, та представництва позивачки у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з чим витрати в розмірі 19000,00 грн не тільки відповідають критерію реальності наданих адвокатом послуг, а є ще й заниженими.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Максимов Р.І., просить скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Касьяна М.С. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, посилаючись на порушення судом норм процесуального парва.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було дотримано принципу пропорційності розподілу судових витрат та не взято до уваги, що заява про ухвалення додаткового рішення обгрунтована, у тому числі, договором про надання правової допомоги №544 від 16 березня 2024 року, однак, до ухвалення рішення у справі, такий доказ суду не було надано.

Відзив на апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Максимов Роман Ігорович, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року та на додаткове рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року не подано.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо поділу спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :нежитлового приміщення,загальною площею47,9кв.м.,вбудованого вперший поверхдев`ятиповерхового житловогобудинку,за адресою: АДРЕСА_1 ;нежилого приміщення,загальною площею41,1кв.м.,вбудованого вперший поверхжитлового будинку,за адресою: АДРЕСА_2 ,учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог щодо поділу спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : автомобіля марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та гаражу, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів, а також розподілу судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_3 адвоката Максимова Р.І., який підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 10 вересня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбу, що підтверджується свідоцтвом (а.с. 20). Шлюб розірвано рішенням Центрально-Міського районного суду м Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2024 року.

В період перебування в шлюбі, сторони по справі придбали: нежитлове приміщення, загальною площею 47,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення, загальною площею 41,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 . Зазначені обставини підтверджуються договорами (а.с.21-22, 26-27), витягами (а.с. 23, 28), інформацією (а.с.31-32), свідоцтвом про реєстрацію (а.с.33).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, нежитлове приміщення, загальною площею 47,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, нежитлове приміщення, загальною площею 41,1 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2

08 грудня 2014 року ОСОБА_2 подав заяву голові Української республіканської спілки автомобілістів про прийняття його в члени кооперативу «Серпантин» та переоформлення гаража № НОМЕР_4 у Блоці 28 (а.с. 44).

Відповідач ОСОБА_2 є членом ГБТ «Серпантин» (а.с.43).

Гараж, площею 24 кв.м., що знаходиться у Блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в ГБТ «Серпантин», є власністю ГБТ «Серпантин» (а.с.45).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в частині поділу між сторонами гаражу, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необгрунтованості цих позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За правилом статті 60 СК України майно, набутеподружжямза час шлюбу, належить дружині та чоловікові на правіспільної сумісної власностінезалежно від того, що один з нихнемав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом праваспільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи правоспільної сумісної власності подружжяна майно, суд повинен установитинетільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джереломйогонабуття були спільні сумісні кошти або спільна працяподружжя.Тобто, статусспільної сумісної власностівизначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Стаття 12 ЦПК Українипередбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказуванняє обставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Як встановлено судом, 08 грудня 2014 року ОСОБА_2 подав заяву голові Української республіканської спілки автомобілістів про прийняття його в члени кооперативу «Серпантин» та переоформлення гаража № НОМЕР_4 у Блоці 28 (а.с. 44).

Відповідач ОСОБА_2 є членом ГБТ «Серпантин» (а.с.43).

Згідно листа ГБТ «Серпантин» від 28 жовтня 2023 року, гараж, площею 24 кв.м., що знаходиться у Блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в ГБТ «Серпантин», правоустановчих документів не має та є власністю ГБТ «Серпантин» (а.с.45).

За таких обставин, позивачкою ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів набуття у власність відповідачем ОСОБА_2 гаражу, площею 24 кв.м., що знаходиться у Блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в ГБТ «Серпантин», а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, як недоведених.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги довідку від 05 грудня 2023 року, де зазначено, що гараж є власністю ОСОБА_2 , колегією суддів до уваги не приймаються, як такі, що спростовуються вищевикладеним.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поділу між сторонами автомобіля марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка надала згоду щодо присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки GEELYEMGRAND 7, д.н.з. НОМЕР_1 , однак, відповідач умови щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не виконав, та не надав свою згоду на даний варіант поділу вищезазначеного рухомого майна.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованимє рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення, у вказаній частині, не відповідає з огляду на наступне.

У частині 1 статті 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні, з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

У пунктах 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні, з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Частинами 1-2 статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі №501/2211/18(провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі №757/64512/16-ц (провадження № 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі №725/3818/19(провадження № 61-11831св20).

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні, замість своєї частки у майні, грошової компенсації, співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20(провадження № 14-182цс21) також зауважувала, що приписи частин 4 та 5 статті 71 СК України і статті 365 ЦК України, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі №522/8676/20, провадження № 61-1714св22, від 17 січня 2024 року у справі №522/17831/20(провадження № 61-7951св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20(провадження № 14-182цс21) вказано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58)).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20(провадження № 14-182цс21).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу 2 частини 1 статті 71 СК України).

Тобто, суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18(пункт 63)).

Матеріали справи свідчать про те, що спірне майно, а саме автомобіль марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , набуте сторонами у шлюбі за спільні кошти, що сторони визнають; є спільною сумісною власністю подружжя; частки майна дружини та чоловіка є рівними, адже інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначене неподільне майно підлягає поділу з урахуванням положень статті 70 СК України та статті 364 ЦК України.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про визнання спірного автомобіля марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю подружжя, однак, дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення в порядку його поділу з ОСОБА_2 , за яким зареєстроване право власності на цей автомобіль, на користь ОСОБА_1 грошової компенсації його вартості - 1/2 частки у праві власності на нього.

Відповідно до Звіту про оцінку, вартість автомобіля марки GEELY EMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 становить 190214,00 грн.. й цей розмір відповідачем ОСОБА_2 не спростовано.

За таких обставин, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації вартість автомобіля марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , підлягає стягненню сума у розмірі 95107,00 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про виділення ОСОБА_2 у його особисту приватну власність автомобіля маркиGEELYEMGRAND7колегія суддівзазначає,що право власності на вказаний автомобіль і так зареєстроване за ним, а задоволення вимоги про поділ майна, як спільної сумісної власності, саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. У разі отримання компенсації право на частку у праві спільної власності припиняється у силу закону, а саме на підставі приписів частини 2 статті 364 ЦК України, та не потребує додаткового вирішення в судовому рішенні.

Подібний за змістом висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), постановах Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №463/1760/19(провадження № 61-6451св22), від 21 лютого 2024 року у справі №713/1429/21(провадження № 61-10392св23).

Крім того, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20(провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що внаслідок виділення неподільної речі у власність відповідачу і стягнення грошової компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на це майно на користь позивача право спільної сумісної власності на майно припиняється. Окрема вимога припинити право спільної сумісної власності, зокрема, виділення мвйна в особисту приватну власність відповідача, є неефективним способом захисту.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині вирішення позовнихвимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділавтомобіля маркиGEELYEMGRAND7,чорного кольору,2013року випуску,д/з НОМЕР_1 ,VIN НОМЕР_2 ,шляхомвиділу ОСОБА_2 у особиступриватну власність,а накористь ОСОБА_1 присудження грошовоїкомпенсацію замістьїї часткиу правіспільної сумісноївласності,з ухваленнямнового рішенняпро частковезадоволення цихпозовних вимог,а самепро стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації вартість марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , у розмірі 95107,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв?язку з чим колегія суддів змінює рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року в частині розміру судових витрат по справі, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та збільшує цей розмір з 7849,48 грн. до 8643,443 грн.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Так, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17звернув увагу на наступне. Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом першої інстанції встановлено та не сопорюється в апеляційній інстанції, що позивачкою ОСОБА_1 були понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачкою додано: копію договору про надання правової допомоги від 11.12.2023 року, копію додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 11.12.2023 року, копію підсумкової виписки за період з 14.12.2023 по 15.12.2023; копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 11.12.2023 року, копію платіжної інструкції №0.0.3466382554.1 від 12.02.2024 року (а.с.58-62,77).

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути 5 000,00 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, й доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, а також враховуючи часткове задоволення судом завлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що критеріям розумності, співмірності та справедливості відповідають витрати позивачки на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн., а тому змінює рішення суду першої інстанці в цій частині.

Оскільки, колегією суддів частково задоволено апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Максимов Р.І., на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року, на підставі ст.141 ЦПКУкраїни, з ОСОБА_2 підлягає стягнененню на користь ОСОБА_1 1429, 73 грн. у рахунок компенсації судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Частково задовольняючи заяву відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, керуючись нормами статей 133, 137 ЦПК України та враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, дійшов висновку про покладення на позивачку ОСОБА_1 обов`язку з відшкодування відповідачеві ОСОБА_2 судових витрат, понесених з надання професійної правничої допомоги, у розмірі 15000,00 грн.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України)

Згідно з частинами 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 134 ЦПК України встановлено правило, за яким разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини 13 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року в справі № 372/1561/23 вказав на те, що вимога частини 8 статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Указані висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15 (провадження № 14-382цс19).

Відповідно до частини 1 статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, висловив правову позицію про те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішити питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Таким чином, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Колегія суддів виходить із того, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, ЦПК України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина 1 статті 246); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141; 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 270).

Отже, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку, визначеному статтею 270 ЦПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вже зазначалося, системний аналіз вищенаведених норм права, а також наявних висновків Верховного Суду дає підстави для висновку, що під час розгляду справи судом останній зобов`язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У такому випадку суд не має правових підстав для розгляду питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, а його вирішення відкладається не більше ніж як на п`ятнадцять днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для зазначеного випадку пункт 5 частини 7 статті 265 ЦПК України встановлює, що у резолютивній частині рішення суду вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Відповідно, в межах ключового питання у цій справі перевірці і оцінці підлягають такі обставини (у сукупності): (1) наявність безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи; (2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 270 ЦПК України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 246 ЦПК України вирішення питання про судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у зв`язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 25 липня 2023 року в справі №340/4492/22.

Застосовуючи зазначені висновки до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів зазначає, що згідно з матеріалами справи, до ухвалення судом рішення по суті, відповідачем ОСОБА_2 було заявлено, що ним буде подано окрему заяву про відшкодування судових витрат, у зв?язку з чим останній набув право на звернення до суду із заявою про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу, протягом п?яти днів після ухвалення судового рішення.

Заяву про ухвалення додаткового рішення подано відповідачем ОСОБА_2 21 січня 2025 року, тобто в межах процесального строку, визначеного статтею 141 ЦПК України, а тому колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що судом здійснено розподіл судових витрат на підставі доказів, які не подавалися до суду до ухвалення рішення у справі.

Понесені відповідачем ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються наступними документами: договором №54 від 16.03.2024 року про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Касьяном М.С., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2784 від 14.01.2014 року, та копіями платіжних інструкцій, а саме: платіжна інструкція №A2BM-KX5E-P56B-8APA від 22.05.2024 року на суму 5 000,00 грн., платіжна інструкція №8EM8-9AAK-H445-PX7P від 24.06.2024 року на суму 5 000,00 грн., платіжна інструкція № PEB5-0XBA-PX5H-1TMO від 29.04.2024 року на суму 5 000,00 грн., платіжна інструкція № MA3C-P8B1-5K45-A37C від 26.03.2024 року на суму 5 000,00 грн., платіжна інструкція № 9BKH-1HEE-EB25-H404 від 23.07.2024 року на суму 5 000,00 грн.

Отже, відповідачем ОСОБА_2 було надано всі належні та допустимі докази щодо підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, а тому ці витрати підлягають відшкодування, у порядку визначеному вищенаведеними нормами ЦПК України щодо розподілу судових витрат.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, а також враховуючи часткове задоволення судом завлених позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що критеріям розумності, співмірності та справедливості відповідають витрати відповідача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів, частково задовольняє апеляційну скаргу та змінює додаткове рішення суду першої інстанції, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в зв`язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, шляхом зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 15000,00 грн. до 10000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Максимов Роман Ігорович, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року, та на додаткове рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 16січня 2025року в частині вирішенняпозовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділавтомобіля маркиGEELYEMGRAND7,чорного кольору,2013року випуску,д/з НОМЕР_1 ,VIN НОМЕР_2 ,шляхомвиділу ОСОБА_2 у особиступриватну власність,а накористь ОСОБА_1 присудження грошовоїкомпенсацію замістьїї часткиу правіспільної сумісноївласності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ автомобіля марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації вартість марки GEELYEMGRAND 7, чорного кольору, 2013 року випуску, д/з НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , у розмірі 95107 (дев?яносто п?ять тисяч сто сім) гривень 00 (нуль) копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проподіл автомобілямарки GEELYEMGRAND7,чорного кольору,2013року випуску,д/з НОМЕР_1 ,VIN НОМЕР_2 ,шляхомвиділу автомобіля ОСОБА_2 у особисту приватну власність відмовити.

Рішення Саксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 16січня 2025року вчастині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ гаражу, площею 24 кв.м., який знаходиться у блоці № НОМЕР_3 за № НОМЕР_4 в Гаражно-будівельному товаристві Серпантин по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для власних автомобілів залишити без змін.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року в частині розміру судових витрат по справі, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 7849 гривень 48 копійок до 8643 (восьми тисяч шістсот сорока трьох) гривень 43 (сорока трьох) копійок.

Рішення Саксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 16січня 2025року вчастині розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 5000 гривень 00 копійок до 10000 (десяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Додаткове рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 15000 гривень 00 копійок до 10000 (десяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині додаткове рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1429 (одна тисяча чотириста двадцять дев?ять) гривень 73 (сімдесят три) копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 квітня 2025 року.

Головуючий:

Судді: