Рішення від 19.02.2025 по справі 381/5044/24

Справа № 381/5044/24

Провадження № 2-о/369/241/25

РІШЕННЯ

Іменем України

19.02.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

Судді: Скрипник О.Г.

Секретарі: Гребенюк Н.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: просить встановити факт народження дитини, ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Бєлгород, Бєлгородської області, російської федерації, матір`ю дитини зазначити - ОСОБА_1 , батьком дитини - ОСОБА_3 .

В обгрунтування заяви зазначила, що вона та батько дитини - ОСОБА_3 є громадянами України.

29 жовтня 2022 року згідно виписаного епікризу ОБС з перитинального центру ОГБУЗ «БОКБ Святителя Іосафа» у заявника, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син, ОСОБА_2 , у місті Бєлгород російська федерація, де 08 листопада 2022 року було здійснено запис про народження № 110229310002300454009.

05 червня 2023 року Управлінням ЗАГС адміністрації міста Бєлгород Бєлгородської області видано свідоцтво про народження російського зразка ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує із статтею 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Відповідно до статті 49 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі - Женевська конвенція), стороною якої є Україна, забороняється, незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави, незалежно від того, окупована вона чи ні.

Згідно із статтею 50 Женевської конвенції окупаційна держава повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту. Окупаційна держава повинна вжити всіх необхідних заходів для полегшення процедури встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних зв`язків. Вона за будь-яких обставин не повинна змінювати їхнього громадянського статусу або вносити їх до списків підконтрольних їй формувань або організацій.

Рф відкликала заяву, яка була зроблена СРСР при ратифікації додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту прав жертв міжнародних військових конфліктів. На території рф також визнана недійсною постанова Верховної Ради СРСР від 04 серпня 1989 року № 303 "Про ратифікацію додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, яка стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру". Цей закон набув чинності 12 листопада 2019 року.

Відповідно до статей 3, 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина має бути зареєстрована відразу після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Відповідно до статті 6 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ "Про громадянство України" (далі - Закон № 2235-ІІІ) громадянство України набувається, зокрема, за народженням.

Згідно із статтею 7 Закону № 2235-ІІІ особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3, 4 статті 49 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 144 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану України. Невиконання цього обов`язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 13 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до СК України.

Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок утворення медичної консультаційної комісії та положення про неї затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Верховний Суд зауважує, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою, зокрема, фактів народження фізичної особи та її походження. Свідоцтво про народження є основним документом, що засвідчує особу дитини до отримання паспорта громадянина України. Від наявності в дитини такого документа залежить виникнення у неї та реалізація особистих немайнових та майнових прав.

Спірна правова проблема обтяжена фактом народження дитини на території іноземної держави-агресора рф, куди матір дитини було доправлено для прийняття пологів з окупованої території України, з видачею свідоцтва про народження.

Відповідно до статті 22 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон про міжнародне приватне право) до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону про міжнародне приватне право документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Аналогічно регламентовано зазначене питання у пункті 7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила реєстрації актів цивільного стану), відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 "Про деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Однак зазначені норми незастосовні у правовідносинах за участю рф.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України та повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року російських військ на територію України задля знищення Української держави, захоплення силою української території та встановлення окупаційного контролю Президент Володимир Зеленський підписав Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

У відповідь на акт збройної агресії рф проти України Президент України Володимир Зеленський підтримав пропозицію Міністерства закордонних справ України про розрив дипломатичних відносин України з рф, про що 24 лютого 2022 року оголошено на офіційному веб-сайті Міністерства закордонних справ України.

На доручення Глави Української держави Міністерство закордонних справ України розпочало процедуру розриву дипломатичних відносин відповідно до норм міжнародного права.

01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX "Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон № 2783-IX).

22 грудня 2022 року Закон № 2783-IX опубліковано у газеті "Голос України" та 23 грудня 2022 року він набрав чинності.

Закон № 2783-IX передбачає:

зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з рф та Республікою Білорусь (стаття 1);

вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР (стаття 2).

Відповідно до статті 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов`язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.

Стаття 25 Закону України "Про міжнародні договори України" містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов`язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської конвенції у відносинах з рф та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року.

З дати зупинення дії Мінської конвенції, зокрема, до документів, виданих на території рф і Білорусі, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року, яка є чинною у відносинах України з рф і Білоруссю.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що свідоцтво про народження ОСОБА_2 від 05 червня 2023 року 931000022 управлінням ЗАГС адміністрації міста Бєлгорода може підтверджувати особу цієї дитини лише у випадку засвідчення його оригіналу (дублікату) апостилем.

Разом з тим, із заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона не має ні оригіналу, ні дублікату свідоцтва про народження дитини.

З огляду на збройний конфлікт між рф та Україною заявниця (мати дитини) позбавлена фізичної можливості як на звернення за дублікатом втраченого свідоцтва про народження дитини на території держави-агресора, так і на апостилювання цього документа відповідними органами рф, яким надаються повноваження на проставлення апостиля.

Батьки дитини, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є громадянами України та проживають у АДРЕСА_1 , як внутрішньо-переміщені особи, тому малолітній ОСОБА_2 має право на набуття громадянства України за народженням відповідно до статті 7 Закону № 2235-ІІІ, проте внаслідок збройної агресії рф проти України та з урахуванням розриву дипломатичних відносин України з рф батьки позбавлені можливості зареєструвати народження сина в органі державної реєстрації актів цивільного стану України.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану підставами для проведення державної реєстрації народження є один із документів:

а) медичний висновок про народження, сформований в Реєстрі медичних висновків електронної системи охорони здоров`я відповідно до Порядку формування та видачі медичних висновків про народження в Реєстрі-медичних висновків електронної системи охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 18 вересня 2020 року № 2136, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 вересня 2020 року за № 953/35236.

б) медичне свідоцтво про народження(форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;

в) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;

г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;

ґ) медичний документ, виданий компетентним суб`єктом іншої держави, що підтверджує факт народження, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження такою жінкою.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (стаття 319 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану, якщо державна реєстрація народження дитини проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження, дані про дату і місце народження дитини зазначають відповідно до рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття "законних очікувань").

У справі склалася така правова ситуація, за якої батьки дитини - громадяни України позбавлені юридичної можливості засвідчити в Україні факт народження дитини в позасудовий спосіб внаслідок обставин, що не залежали від них - окупації міста їх проживання та вимушених пологів у м. Білгороді рф, де видано свідоцтво про народження дитини російського зразка, що не визнається дійсним в Україні з наведених вище підстав.

Особисті немайнові та майнові права малолітнього ОСОБА_2 перебувають у стані правової невизначеності, фактично дитина не має громадянства та позбавлена прав, які з цим пов`язані, а, отже, потребує гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту.

Подібна за змістом до спірної ситуація стосується встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Статтею 317 ЦПК України врегульовано особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Згідно із частиною третьою статті 317 ЦПК України у рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Державну реєстрацію народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводить відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження такого рішення в паперовій формі або будь-який відділ державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника в день отримання рішення суду у спосіб, передбачений абзацами п`ятим, шостим пункту 3 глави 1 розділу II цих Правил (абзац сто двадцять шостий пункту 8 глави 1 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану).

Застосування наведених положень знайшло своє відображення у практиці Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 жовтня 2023 року № 747/20/23 (провадження № 61-5371св23), від 23 листопада 2022 року № 759/7001/22 (провадження № 61-9254св22).

Відповідно до частин дев`ятої-десятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Зважаючи на те, що від встановлення факту народження дитини залежить виникнення її особистих немайнових та майнових прав, враховуючи викладене вище, суд вважає, що заява про встановлення факту народження підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 264-268, 317 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт народження ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Бєлгород , Бєлгородської області, російської федерації, матір`ю дитини зазначити - ОСОБА_1 , батьком дитини зазначити - ОСОБА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Оксана СКРИПНИК