Рішення

від 22.04.2025 по справі 194/2041/24

НЕ ВКАЗАНО

справа № 194/2041/24

провадження № 2/0198/46/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Довгопол О.М., позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), представника позивача адвоката Романчук М.С. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду с-ща Юріївка Павлоградського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Романчук М.С., яка діє від імені ОСОБА_1 , звернулась до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що ОСОБА_1 до 2010 року перебував із ОСОБА_2 у шлюбі, в якому у них народились троє дітей: ОСОБА_3 , 2003 року народження, ОСОБА_4 , 2005 року народження, донька ОСОБА_5 , 2008 року народження.

Після розірвання шлюбу в 2010 році позивач та відповідачка проживали окремо, а з 2014 року вихованням та утриманням дитини займається виключно батько, при цьому мати жодного разу не відвідувала дітей, не цікавилась їх життям та не надавала матеріальної допомоги.

На підставі викладеного, позивач з метою вирішення соціальних та інших питань, пов`язаних з вихованням та утриманням ОСОБА_6 , а також у взаємовідносинах з територіальним органом комплектування та соціальної підтримки з питань мобілізації до лав Збройних сил України, змушений звернутись до суду та просить встановити факт, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 справу направлено за підсудністю до Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області.

Згідно з автоматизованою системою документообігу справа розподілена та передана для розгляду судді Гайдар І.О.

Ухвалою від 10.12.2024 позов залишений без руху, представнику позивача наданий строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк недоліки позову усунуті шляхом подання заяви про залучення до участі у справі належної третьої особи.

12.12.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, за ініціативою суду до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет позову залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено підготовче судове засідання.

05.02.2025 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.

ОСОБА_1 та його представник адвокат Романчук М.С. в судовому засіданні підтримали вимоги та просили задовольнити їх з підстав, викладених в позові.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заява з проханням проводити розгляд за відсутності представника надійшла на адресу суду тільки від ІНФОРМАЦІЯ_3 , який також в поясненнях по суті справи заперечував проти задоволення позову, вважаючи, що факт одноосібного виховання батьком неповнолітньої дитини за певних умов може бути підставою для позбавлення матері такої дитини батьківських прав. На думку представника звернення до суду в заявлений позивачем спосіб використовується останнім виключно з метою звільнення від виконання військового обов`язку.

Оскільки останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідачки є адреса: АДРЕСА_1 , що знаходиться на тимчасово окупованій території, суд не мав можливості перевірити її зареєстроване місце проживання у встановленому порядку. Також за відомостями Мінсоцполітики в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб інформація про ОСОБА_2 відсутня, тому остання викликалась до суду шляхом розміщення оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.

З огляду на те, що відповідачка в жодне судове засідання не з`явилась, на виконання вимог ч.11 ст.128 ЦПК України про день, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяву про розгляд справи за її відсутності та відзиву на позов не подала, тому суд вважає можливим розглянути справу за її відсутності та ухвалити рішення на підставі наявних у справі матеріалів.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд доходить таких висновків.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Валуйської сільради Станично-Луганського району Луганської області 10.10.2008, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а матір`ю дитини записана відповідачка ОСОБА_2 .

Позивач та відповідачка також є батьками ОСОБА_9 , 2003 року народження, та ОСОБА_10 , 2005 року народження.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний 15.07.2010, про що свідчить свідоцтво серії НОМЕР_2 , видане Відділом РАЦС Станично-Луганського районного управління юстиції Луганської області.

На підтвердження факту того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину, ним надані довідки державних органів та органів місцевого самоврядування, соціальних служб за період з 2018 по 2024 роки, в яких до складу сім`ї ОСОБА_1 як особи, що перебуває на відповідних обліках, включені лише його діти ОСОБА_3 , 2003 року народження, ОСОБА_4 , 2005 року народження, ОСОБА_5 , 2008 року народження, а також мати позивача ОСОБА_11 .

З вказаних документів виходить, що принаймні з 2018 року позивач з дітьми проживали в Біловодському районі Луганської області, а з 2022 року в м. Львів.

Допитані в судовому засіданні як свідки старші діти позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_10 показали, що відповідачка з 2010 року самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, не брала участі ні у їх вихованні та утриманні, ні у вихованні та утриманні їх сестри ОСОБА_6 . Батько та діти з 2010 року не знають про місцезнаходження матері.

Разом з тим, посилаючись на те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_8 необхідно для вирішення соціально-правових питань, пов`язаних з дитиною, позивач та його представник не довели таких обставин.

Більше того, в своїх поясненнях ОСОБА_1 повідомив, що встановлення такого факту необхідно виключно з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Такі ж показання надали і допитані як свідки його старші діти.

Так, пунктом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставічастини першоїстатті 135 Сімейного кодексу України.

Процедуру надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (надалі Порядок № 560).

Відповідно до п.п. 56-58 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначенихстаттею 23Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1додатка 5 особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділузаявуза формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені уперелікузгідно з додатком 5.

Як виходить з п. 4 Додатку 5 до Порядку № 560, для отримання відстрочки від мобілізації з підстав самостійного виховання та утримання дитини військовозобов`язаний повинен подати до ТЦК та СП серед інших документів також і документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частинипершоїстатті 135 Сімейного кодексу України).

Таким чином, встановлення факту самостійного виховання дитини в судовому порядку дійсно може вплинути на права та обов`язки заявника як військовозобов`язаного.

Разом з тим, суд зауважує, що протягом тих 14 років, які за твердженням позивача він без участі матері виховує та утримує дітей, він не звертався до суду навіть з позовом про стягнення з відповідачки аліментів, до органів поліції з заявою про розшук колишньої дружини, до органів опіки та піклування з питанням про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Вирішуючи наразі питання щодо того, чи підлягає встановленню факт здійснення ОСОБА_1 самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, суд враховує таке.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

З огляду на зміст п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти є підставою для позбавлення батьківських прав.

Отже, при встановленні факту самостійного виховання та утримання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі вказаної норми.

Проживання батьків окремо та розірвання шлюбу не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від виконання батьківських обов`язків. Такі обставини не можуть розцінюватися як самостійне виховання та утримання дитини батьком.

Щодо тверджень ОСОБА_1 , що мати дитини проживає на тимчасово окупованій території України, а також щодо незазначення відповідачки у складі сім`ї позивача при зверненні до відповідних органів, то таке саме по собі не свідчить, що мати не бере участі у вихованні та забезпеченні дитини. Тим більше із розірванням шлюбу ОСОБА_2 перестала бути членом сім`ї позивача.

Крім того, судом з Єдиного державного реєстру судових рішень отримана інформація, що в березні 2019 року відповідачка ОСОБА_2 зверталась до Біловодського районного суду Луганської області з заявою про встановлення факту смерті своєї матері.

Оскільки заява подана матір`ю дітей саме до того районного суду, де вони проживали на той час з батьком, виникають обґрунтовані сумніви щодо неучасті ОСОБА_2 у вихованні та утриманні дітей.

Отже, враховуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.4,265,268,273,315,319, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановленняфакту самостійноговиховання таутримання дитини відмовити.

Відомості про учасників справи:

- ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця постійного проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 );

- ОСОБА_2 (адресазареєстрованого місцяпостійного проживання: АДРЕСА_1 );

- Управління «Службау справахдітей» Департаментугуманітарної політикиЛьвівської міськоїради (адресамісцезнаходження:м.Львів,пл.Ринок,1);

- ІНФОРМАЦІЯ_1 (адресамісцезнаходження: АДРЕСА_3 ,ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку, встановленому ЦПК України, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 21 квітня 2025 року.

Суддя І. О. Гайдар