Рішення від 16.04.2025 по справі 761/45560/24

Справа №761/45560/24

Провадження №2/752/3656/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ягича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , Національна академія медичних наук України про визнання незаконним та скасування наказу про прийняття на роботу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» (далі - Інститут медицини праці), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , Національна академія медичних наук України про визнання незаконним та скасування наказу про прийняття на роботу.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що з 26.11.2024 працює у відповідача на посаді старшого наукового співробітника лабораторії промислової токсикології і гігієни праці при використанні хімічних речовин ім. Академіка Національної академії медичних наук України ОСОБА_3 відділу по визначенню факторів виробничого середовища і гігієнічних досліджень.

В подальшому, вона дізналась, що ОСОБА_2 обіймає посаду заступника директора з науково-практичної роботи відповідно до наказу від 09.04.2020.

Вважає наказ від 09.04.2020 про прийняття на роботу ОСОБА_2 незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_2 був прийнятий на роботу без погодження з вченою радою, тобто з порушенням Статуту відповідача та Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність».

З урахуванням заяви (вхідний №121313 від 19.12.2024) просила визнати незаконним та скасувати наказ Інституту медицини праці від 19.04.2020 №14-К2 про прийняття на роботу ОСОБА_2 доктора медичних наук, професора на посаду заступника директора з науково-практичної роботи Інституту медицини праці.

10.12.2024 постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

20.12.2024 постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

20.01.2025 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

14.04.2025 представник відповідача Ягич М.М. надав заяву про визнання позовних вимог.

Відповідно до приписів ч.4 ст. 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання порушує трудові права та інтереси третьої особи Іщейкіна К.Є.

Позивач підтримала заявлений позов, підтвердила викладені доводи.

Представник відповідача не заперечував проти позовних вимог, підтримав заяву про визнання позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Позивачка з 05.06.2019 перебувала в трудових відносинах з відповідачем, які припинились згідно з наказом від 28.04.2021 № 42-КЗ у зв`язку звільненням її з роботи за прогул без поважних причин.

13.04.2020 ОСОБА_2 , доктор медичних наук, професор, був прийнятий на роботу на посаду заступника директора з науково-практичної роботи Інституту медицини праці відповідно до наказу від 09.04.2020 №14-К2.

26.11.2024 ОСОБА_1 на підставі наказу від Інституту медицини праці від 25.11.2024 №246-К1 прийнято на роботу на посаду старшого наукового співробітника лабораторії промислової токсикології і гігієни праці при використанні хімічних речовин ім. Академіка Національної академії медичних наук України ОСОБА_3 відділу по визначенню факторів виробничого середовища і гігієнічних досліджень.

26.11.2024 затверджено посадову інструкцію старшого наукового співробітника Інституту медицини праці, з якою ознайомилась позивач.

Згідно з листом Інституту медицини праці від 04.12.2024 №01.970 повідомив, що відомості про погодження та затвердження кандидатури ОСОБА_2 , на посаду заступника директора з науково-практичної роботи Інституту медицини праці відсутні.

Пунктом 6.18 Статуту Інституту медицини праці встановлено, що директор установи може мати заступника директора з наукової роботи, заступника директора з науково-практичної роботи та заступника директора з загальних питань. Заступники директора призначаються за погодженням із вченою радою установи і затверджуються Президією НАМН України.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 2 КЗпП України встановлено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

У частині першій статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;

7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади";

7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;

8) підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом;

8-1) смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою;

8-2) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим;

8-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль;

9) підстави, передбачені іншими законами..

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначено, що метою цього Закону є врегулювання відносин, пов`язаних з провадженням наукової і науково-технічної діяльності, та створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їх результатів для забезпечення розвитку всіх сфер суспільного життя.

Оцінюючи доводи позивачки, якими вона обґрунтувала заявлені вимоги у сукупності з наданими доказами, суд відзначає наступне.

Судовий захист передбачає здійснення правосуддя з метою захисту або відновлення порушених оспорюваних прав і свобод.

Захист права - це використання передбачених законом способів (можливостей, інструментів) для поновлення особою свого порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 2 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа має вказати в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2024 у справа № 990/150/23.

Суд зауважує, що судовому захисту підлягає не будь-яке право, а тільки порушене, невизнане або оспорюване право особи.

Позивач зазначила, що призначенням на посаду ОСОБА_2 без дотримання вимог 6.18 Статуту Інституту медицини праці, порушуються її право як працівника, оскільки п.2.5 посадової інструкції старшого наукового співробітника Інституту медицини праці встановлено, що за дорученням заступника директора з науково-практичної роботи вона бере участь у забезпеченні співпраці установи з іноземними та міжнародними організаціями, приймає участь в програмах Європейського Союзу та закордонних відряджень.

Суд вважає зазначені доводи надуманими, незмістовними та нічим не підтвердженими.

На думку суду, позивач не навела обставин та не надала жодних доказів, які б дійсно свідчили про порушення її прав як працівника та як старшого наукового співробітника, внаслідок призначення на посаду заступника директора з науково-практичної роботи ОСОБА_2 без дотримання вимог 6.18 Статуту Інституту медицини праці.

Судом не встановлено, що відсутність погодження та затвердження кандидатури ОСОБА_2 на посаду заступника директора з науково-практичної роботи будь-яким чином порушує трудові права позивачки та об`єктивно перешкоджає виконанню нею її посадових обов`язків.

Сама лише незгода позивача з процедурою та порядком призначення ОСОБА_2 на посаду заступника директора з науково-практичної роботи Інституту медицини праці не тягне наслідком визнання неправомірним та скасування наказу, згідно з яким його було призначено на посаду.

Враховуючи обставини, встановлені у судовому засіданні у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача не підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 21.04.2025.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна установа «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України», місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксанганського, буд. 75, код ЄДРПОУ 22946309.

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Національна академія медичних наук України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Герцена, буд. 12, код ЄДРПОУ 00061125.

Суддя Ж. І. Кордюкова