Постанова

від 16.04.2025 по справі 903/1013/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року Справа № 903/1013/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.02.2025 у справі № 903/1013/24 (суддя Бідюк С.В., повний текст рішення складено 21.02.2025)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-315"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт"

про стягнення 744 678, 90 грн

за участю представників сторін:

позивача - Василюк Є.В.;

відповідача - Алєнін Д.В.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптіма-315" (далі - позивач, ТОВ "Оптіма-315") звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (далі - відповідач, ТОВ "Волинь-зерно-продукт") 290 795, 31 грн пені, 434 338, 14 грн 48 % річних та 15 545, 45 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ІМ 44/19К від 28.05.2019.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.02.2025 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Волинь-зерно-продукт" на користь ТОВ "Оптіма-315" 27 396, 13 грн 3 % річних, 145 397, 65 грн пені та 8 749, 60 грн витрат по сплаті судового збору, 24 478,12 грн витрат на професійну правничу допомогу. В позові на суму 571 885, 12 грн відмовлено.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Волинь-зерно-продукт" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.02.2025 у справі № 903/1013/24, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 145 397, 65 грн пені та 24 478, 12 грн витрат на професійну правничу допомогу, прийняти в цій частині нове рішення, яким змінити рішення суду шляхом зменшення суми пені до 2 907, 95 грн та витрат на правничу допомогу до 5 000 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- станом на дату подання позову відповідач не мав заборгованості по сплаті за поставлений товар згідно договору поставки. Так, крайній строк сплати за додатками та видатковими накладними становив 15.10.2019, а остаточний розрахунок за поставлений товар відбувся 20.11.2019. Тобто, строк заборгованості не був надмірно великий, щоб позивач зазнав суттєвих збитків внаслідок неналежного виконання зобов`язань;

- відповідач вжив всіх можливих заходів щодо виконання зобов`язання. З дати виконання зобов`язань минуло більше п`яти років, проте позивач подав позов про стягнення неустойки тільки зараз, що вказує на мету отримання невиправданих додаткових прибутків, а не на здійснення дотримання договірної дисципліни відповідача за договором поставки, та вказує, що невиконання договору не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача станом на 2019;

- зі змісту договору відступлення права вимоги вбачається, що договір за своєю суттю є безоплатним. Таким чином, всі стягненні штрафні санкції з відповідача на користь позивача є доходом, а зменшення розміру штрафних санкцій для позивача не матиме негативних наслідків та не вплине на його фінансову ситуацію. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- щодо питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, то витрати в сумі 87 233,95 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг. Підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною; нормативно правове регулювання не змінювалося, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.

Листом від 11.03.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

18.03.2025 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Волинь-зерно-продукт" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.02.2025 у справі № 903/1013/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.04.2025 о 15:30 год.

ТОВ "Оптіма-315" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає наступне:

- твердження відповідача про необхідність зменшення пені на 99 % безпідставні та необґрунтовані, оскільки відповідачем всупереч договірним обов`язкам допущено істотні порушення щодо строків оплати поставленого товару та не надано доказів в підтвердження відсутності у відповідача вини у простроченні оплати поставлених товарів. Суд першої інстанції аргументовано дійшов висновку про зменшення заявленого розміру пені на 50 %;

- безпідставними є твердження відповідача про те, що позивач не має права вимагати стягнення пені та відсотків річних, оскільки позивач набув право на стягнення пені та відсотків річних в обсязі та на умовах, які існували у ТОВ "Агрозахист Донбас" на момент переходу (уступки) цих прав на користь ТОВ "Оптіма-315";

- позивач, в межах строку позовної давності, вправі в будь-який момент здійснити належне йому право та заявити вимогу до боржника про стягнення з нього неустойки, відсотків річних та інфляційних втрат за порушення боржником своїх зобов`язань, що мали місце під час виконання договору, а також звернутися до суду за примусовим захистом своїх прав у разі відмови боржника виконати такі вимоги кредитора в добровільному порядку;

- при розподілі судових витрат позивач просить суд врахувати, що зменшення за ініціативою суду (дискреційні повноваження) розміру відсотків річних, пені та штрафу не впливає на розподіл судових витрат, зокрема на витрати на професійну правничу допомогу;

- місцевим господарським судом, керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, стягнуто з відповідача 24 478, 12 грн, у стягненні решти заявлених витрат відмовлено. Таким чином, судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване та правомірне рішення у даній справі, яке відповідає нормам ГПК України та правовим висновкам Верховного Суду;

- позивач вказує, що розмір витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у даній справі складає 40 000 грн.

ТОВ "Оптіма-315" надіслало до суду заяву, в якій просить стягнути з відповідача 40 000 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити; заперечив щодо заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, просить зменшити їх розмір до 5 000 грн.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення; підтримав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судовому засіданні присутніх представників сторін, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, 28.05.2019 між ТОВ "Агрозахист Донбас" (постачальник) та ТОВ "Волинь-Зерно-Продукт" (покупець) укладено договір поставки № ІМ 44/19К, згідно з яким в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (п. 1.1 договору).

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору (п. 3.1 договору).

У випадку коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми, належної до сплати, використовують відповідну формулу. При проведення розрахунку, сума в гривнях, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику як належну оплату вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку на день проведення оплати (п. 3.2 договору).

Товар, що був переданий покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною (п. 3.5 договору).

Покупець при перерахуванні коштів за товар в платіжному дорученні повинен зазначити згідно якого договору та якого додатку перерахований платіж. В разі не зазначення цих даних постачальник має право на свій розсуд віднести отримані суми на продукцію, поставлену в минулі періоди (п. 3.6 договору).

Поставка продукції здійснюється на умовах визначених у Додатках до цього договору (п. 6.1 договору ).

Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного Товару (п. 6.4 договору).

Крім відповідальності, встановленої п. 7.1. даного договору покупець: за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п. 7.1.1 договору).

В разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього Договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 48 % річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п. 7.7 договору).

Стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжуються до 3 років (п. 7.10 договору).

Між сторонами укладено такі додатки до договору поставки № ІМ 44/19К від 28.05.2019: №1 від 28.05.2019 щодо поставку товару на загальну суму 3 954 000 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а. с. 17 на звороті); № 2 від 13.06.2019 щодо поставку товару на загальну суму 686 880 грн, строк оплати до 15.08.2019 (а. с. 18 на звороті); № 3 від 21.06.2019 щодо поставку товару на загальну суму 664 776,04 грн, строк оплати до 15.08.2019 (а. с. 19 на звороті); № 4 від 02.08.2019 щодо поставку товару на загальну суму 1 792 833,60 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а. с. 20 на звороті); № 5 від 07.08.2019 щодо поставку товару на загальну суму 260 610 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а. с. 21 на звороті); № 6 від 08.08.2019 щодо поставку товару на загальну суму 413 385,60 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а. с. 22 на звороті);№ 7 від 06.09.2019 щодо поставку товару на загальну суму 287 172 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а.с. 23 на звороті); № 8 від 06.09.2019 щодо поставку товару на загальну суму 1 133 568 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а. с. 24 на звороті).

На виконання умов договору, ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено, а ТОВ "Волинь-Зерно-Продукт" отримано товар на загальну суму, що підтверджується видатковими накладними: №4536 від 30.05.2019 на суму 3 954 000 грн (а. с. 18); №5198 від 14.06.2019 на суму 686 880 грн (а. с. 19); №5372 від 21.06.2019 на суму 664 776,04 грн (а. с. 20); № 6366 від 05.08.2019 на суму 1792 833,60 грн (а. с. 21); №6479 від 07.08.2019 на суму 260 610 грн (а. с. 22); № 6633 від 12.08.2019 на суму 413 385,60 грн (а. с. 23); №7340 від 10.09.2019 на суму 287 172 грн (а. с. 24); №7327 від 09.09.2019 на суму 1 133 568 грн (а. с. 25).

18.09.2019 відповідачем здійснено повернення товару на суму 413 385, 60 грн, що підтверджується зворотною накладною №147 від 18.09.2019 (а.с. 25 на звороті, 31-34).

Відповідачем здійснено повну оплату отриманого товару, проте з порушенням встановлених в додатках строків (а. с. 26-30): 11.09.2019 500 000 грн; 12.09.2019 300 000 грн;

- 18.09.2019 413 385,60 грн (повернення товарів); 15.10.2019 20 160,74 грн; 20.11.2019 3 700 178,90 грн; 20.11.2019 4 259 500 грн.

Заперечення відповідача щодо порядку зарахування вказаних коштів відсутні.

25.04.2022 між ТОВ "Агрозахист Донбас" (кредитор) та ТОВ "Оптіма-315" (новий кредитор) укладено договір № 15 про відступлення прав вимоги за договором поставки №ІМ 44/19 К від 28.05.2019, згідно з яким кредитор передає (відступає), а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує кредитору за відступлення права вимоги ціну договору у розмірі та строки, визначені між новим кредитором та кредитором в окремій угоді, укладеній між ними. Право вимоги - усі права вимоги, що належать ТОВ "Агрозахист Донбас", як постачальнику, по договору поставки № ІМ 44/19 К від 28.05.2019, в т.ч. права на стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня, 48% річних, інфляційні втрати) (п. 1.1.3 договору). Оформлення відступлення права вимога відбувається в наступному порядку: Право вимога переходить до нового кредитора з моменту підписання кредитором та новим кредитором акту приймання-передачі прав вимоги. Після підписання даного акту новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно відступленого права вимоги. В день підписання цього договору між кредитором та новим кредитором складається, акт приймання-передачі права вимоги. Разом з правом вимоги новому кредитору переходять всі інші, пов`язані з ним права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 3.1 договору) (а. с. 35-36).

25.04.2022 сторонами підписано акт приймання-передачі права вимоги, згідно з яким ТОВ "Агрозахист Донбас" передав, а ТОВ "Оптіма-315" прийняв вимоги, що належать "Агрозахист Донбас", як продавцю по договору поставки № ІМ 44/19 К від 28.05.2019 (а. с. 36 на звороті).

Предметом позову у справі є вимоги ТОВ "Оптіма-315" про стягнення із ТОВ "Волинь-зерно-продукт" 290 795, 31 грн пені, 434 338, 14 грн 48 % річних та 15 545, 45 грн інфляційних втрат у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ІМ 44/19К від 28.05.2019.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення із відповідача 145 397,65 грн пені та 24 478,12 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач просить прийняти в цій частині рішення, яким зменшити розмір пені до 2 907,95 грн та витрат на правничу допомогу до 5 000 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. п. 7.1.1, 7.10 договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення. Стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжуються до 3 років.

Матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ "Агрозахист Донбас" (постачальник) та ТОВ "Волинь-Зерно-Продукт" (покупець) виникли правовідносини за договором поставки від 28.05.2019 № ІМ 44/19К, згідно з яким в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Так, на виконання умов договору, ТОВ "Агрозахист Донбас" поставлено, а ТОВ "Волинь-Зерно-Продукт" отримано товар на загальну суму, що підтверджується видатковими накладними, наявними у матеріалах справи.

Відповідачем здійснено повну оплату отриманого товару, проте з порушенням встановлених в додатках строків. Заперечення відповідача щодо порядку зарахування вказаних коштів відсутні.

В той же час, актом приймання-передачі права вимоги від 25.04.2022, який складено на виконання умов договору про відступлення прав вимоги від 25.04.2022, ТОВ "Агрозахист Донбас" передав, а ТОВ "Оптіма-315" прийняло вимоги, що належать "Агрозахист Донбас", як продавцю по договору поставки № ІМ 44/19 К від 28.05.2019.

Колегія суддів зазначає, що сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов`язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).

Отже, враховуючи положення ст. 514 ЦК України, до позивача, як нового кредитора перейшло право вимоги до відповідача виконання зобов`язання по договору поставки № ІМ 44/19 К від 28.05.2019.

Колегія суддів відзначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Тобто положеннями ст. 204 ЦК України презюмується правомірність правочину.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 290 795, 31 грн пені у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ІМ 44/19К від 28.05.2019.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції, що нараховані ним 290 795, 31 грн пені є арифметично правильними та підставними.

В той же час, відповідач заявив клопотання про зменшення пені на 99 % до 2 907,95 грн.

Апеляційний господарський суд переглядає рішення суду першої інстанції в частині, що стосується заявленої позивачем до стягнення суми пені, нарахованої відповідачу за неналежне - несвоєчасне виконання ним зобов`язань за договором, проти обставин чого відповідач не заперечує, однак просить зменшити заявлену до стягнення суму.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 2 ст. 233 цього Кодексу, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Поряд з цим у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18.

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в ст. 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У зв`язку з цим суд зазначає про таке. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, враховуючи положення чинного законодавства, з огляду на фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, сплату відповідачем основного боргу, прострочення строків оплати боргу близько одного місяця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені на 50 %.

При цьому суд першої інстанції правильно врахував правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання. Остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в їх сукупності суд першої інстанції, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, правильно зменшив розмір пені на 50 % до 145 397,65 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

А відтак, суд апеляційної інстанції вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі в цій частині рішення, а наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього 24 478, 12 грн витрат на професійну правничу допомогу

Як встановлено апеляційним судом, 03.07.2023 між адвокатом Василюком Є.В. та ТОВ "Оптіма-315" укладено договір про надання правової допомоги № 03/07, згідно умов якого адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва прав та інтересів клієнта в, зокрема судах України (п. 1. договору).

Клієнт зобов`язаний сплатити адвокату вартість юридичних послуг в порядку та строки, визначені у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною договору, шляхом сплати виставлених адвокатом рахунків за послуги (п. 3.1. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025 (п. 5.1. договору).

Додатковою угодою від 02.12.2024 сторони погодили, що вартість витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 50 000 грн, виходячи із фіксованого сторонами розміру гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з ТОВ "Волинь-Зерно-Продукт" за договором поставки № ІМ 44/19 від 28.05.2019. Крім того, клієнт зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості (гонорар успіху) в розмірі 5% від стягнутої суми з боржника. Оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 3 банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 22.01.2025, згідно якого клієнту у справі № 903/1013/24 надані такі послуги: 02.12.2024, 1 год, ознайомлення з наявними документами; попередня консультація клієнта з приводу заборгованості по договору поставки з ТОВ "Волинь-Зерно-Продукт", підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва клієнта в суді; 03.12.2024, 6 год, підготовка первинних документів; складання (написання) позовної заяви з додатками; формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до суду; 01.01.2025, 4 год, ознайомлення з відзивом відповідача; підготовка відповіді на відзив та направлення її відповідачу та суду; 08.01.2025, 0,5 год, участь у судовому засіданні; 20.01.2025, 0,5, участь у судовому засіданні; 22.01.2025, 1 год, підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі, направлення заяви відповідачу та суду; 03.02.2025, 1 год, участь у судовому засіданні. Крім того, сторонами визначено, що 5% "гонорару успіху" адвоката становить 37233,95 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 87 233,95 грн.

Колегія суддів вказує, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідач в суді першої інстанції просив зменшити заявлені позивачем витрати до 5 000 грн. Зазначав, що такі витрати як направлення заяв по суті спору не є послугами є правничою допомогою в розумінні ст. ст. 1, 19 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; витрати не є співмірними із складністю даної справи. Позивачем неодноразово подавались до суду аналогічні спори, тому адвокату не потрібно було вивчати документи, джерела права, законодавство, що регулюють дані правовідносини.

Суд першої інстанції, дослідивши заяву позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та надані в їх підтвердження докази, правильно вказав, що зазначені заявником в акті наданих послуг окремі види послуг: ознайомлення з наявними документами; попередня консультація клієнта з приводу заборгованості по договору поставки з ТОВ "Волинь-Зерно-Продукт", підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва клієнта в суді; підготовка первинних документів; складання (написання) позовної заяви з додатками; формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до суду, охоплюються послугою зі складання позовної заяви, у зв`язку з чим позивачем помилково визначено такі послуги як окремі та самостійні, а не як складові частини послуги з підготовки позовної заяви.

В той же час, ознайомлення з відзивом відповідача; підготовка відповіді на відзив та направлення її відповідачу та суду також охоплюється однією послугою зі складання відзиву на позовну заяву. Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

При цьому судом першої інстанції правильно враховано, що даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів щодо стягнення лише штрафних санкцій, містить незначний обсяг документів для правового аналізу. Суд звертає увагу, що подана позовна заява про стягнення грошових коштів не є об`ємною та складною та ґрунтується на не значній кількості доказів. У позовній заяві відсутні будь-які посилання на судову практику.

Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Відповідно, великої кількості законів і підзаконних нормативно - правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.

Отже, враховуючи предмет спору, характер та складність справи, об`єм фактично наданих послуг, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 24 478,12 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з наданими адвокатом послугами. При цьому доводи відповідача про необхідність зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до 5 000 грн є необґрунтованими та недоведеними.

Апеляційний господарський суд вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі в цій частині рішення, а наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача 40 000 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Водночас п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає гонорар як форму винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Колегія суддів установила, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що розмір витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у даній справі складає 40 000 грн.

Також ТОВ "Оптіма-315" надіслало до суду заяву, в якій просить стягнути з відповідача 40 000 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу разом із заявою надано: копію договору про надання правничої допомоги від 03.07.2023 № 03/07; копію додаткової угоди від 25.03.2025 до даного договору; копію акту наданих послуг від 25.03.2025, опис робіт (наданих послуг) від 25.03.2025, довіреність від 01.06.2022.

Як встановлено апеляційним судом, 03.07.2023 між адвокатом Василюком Є.В. та ТОВ "Оптіма-315" був укладений договір про надання правової допомоги № 03/07, п. 3.1 договору визначено, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг адвоката, що надаються у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (додатках), які є невід`ємною частиною договору.

Так, додатковою угодою від 25.03.25 до договору від 03.07.2023 сторонами визначено, що сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у справі № 903/1013/24 складає 40 000 грн, виходячи із погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з ТОВ "Волинь-зерно-продукт" за договором поставки № ІМ 44/19 К від 28.05.2019 (п. 1 додаткової угоди).

Згідно з п. 2 додаткової угоди в рамках супроводження справи та надання правової допомоги, сторони домовились про наступний (невиключний) перелік послуг (робіт): ознайомлення з наявними документами, консультація клієнта; опрацювання нормативної бази, судової практики; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, інших необхідних процесуальних документів; підготовка та подання заяв по суті, клопотань тощо; участь в судових засіданнях в суді апеляційної інстанцій; ознайомлення з матеріалами справи в суді; складання необхідних процесуальних документів для захисту прав та інтересів клієнта; інші послуги (роботи), що необхідні для супроводження справи клієнта.

Згідно п. 3 додаткової угоди сторони погодили, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 903/1013/24.

Загальна вартість послуг, наданих адвокатом у даній справі, становить 40 000 грн, на підтвердження чого надано опис наданих послуг у справі та акт приймання-передачі наданих послуг від 25.03.2025.

Колегія суддів вказує, що зазначені заявником в акті наданих послуг від 25.03.2025 окремі види послуг: ознайомлення з апеляційною скаргою; попередня консультація клієнта з приводу апеляційної скарги, підписання додаткової угоди щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу охоплюються послугою з складання відзиву на апеляційну скаргу, у зв`язку з чим позивачем помилково визначено такі послуги як окремі та самостійні.

В той же час, суд апеляційної інстанції зазначає, що подання заяви про стягнення судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору, а тому відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача витрат за підготовку заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Беручи до уваги викладене, оцінюючи витрати позивача із урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру судових витрат, а також те, що адвокат прийняв участь в одному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, підготував та подав до суду відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн за рахунок відповідача.

Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді. Судом не встановлено обставин того, що дана сума витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не відповідає критеріям необхідності, обґрунтованості та розумності або ж вказані витрати завищені.

Колегія суддів враховує, що кожна справа має свою специфіку, а тому враховуючи всі аспекти даної справи, суд вважає, що для належного представлення інтересів позивача у цій справі заявлені витрати в частині послуг, наданих на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідають критеріям реальності та розумності, та не спростовані відповідачем.

А відтак доводи відповідача про необхідність зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до 5 000 грн є необґрунтованими та недоведеними.

Інші доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.

Також судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 17.02.2025 у справі № 903/1013/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Волинь-зерно-продукт" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" на рішення Господарського суду Волинської області від 17.02.2025 у справі № 903/1013/24 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (вул. Промислова, буд. 5А, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 31496816) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-315" (вул. Грушевського, буд. 3, кв.31, м. Вишгород, Київська обл., код ЄДРПОУ 43082778) 10 000 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Видачу судового наказу доручити Господарському суду Волинської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений 21 квітня 2025

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.