Постанова

від 17.04.2025 по справі 910/15243/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/15243/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

скаржника - Круглик В.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" - Острянко Б.І.,

розпорядника майна боржника - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Отрюх Б.В., Сотніков С.В.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 в частині розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (суддя Омельченко Л.В.)

у справі №910/15243/23

за заявою Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" (далі - ТОВ "Росичі"); визнано грошові вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва до ТОВ "Росичі" у розмірі 995814,32 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Росичі"; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Росичі"; призначено розпорядником майна ТОВ "Росичі" арбітражного керуючого Аверкина Володимира Васильовича; вирішено інші процесуальні питання, передбачені Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Стислий виклад вимог заяви кредитора

2. У січні 2024 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (далі - ТОВ "ФК "Кантієро") з грошовими вимогами до боржника на суму 12118500,00 грн.

3. В обґрунтування поданої заяви кредитор посилається на наявність у боржника заборгованості на загальну суму 12118500,00 грн за укладеним 23.02.2012 між боржником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма "Курортцентр" (далі - ТОВ "ТФ "Курортцентр") договором про надання поворотної фінансової допомоги №850 та укладеним 03.01.2013 між боржником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма "Курорт-Плюс" (далі - ТОВ "ТФ "Курорт-Плюс") договором про надання поворотної фінансової допомоги №70, правонаступником кредитора за якими виступає ТОВ "ФК "Кантієро" згідно з договором про відступлення права вимоги від 19.10.2021, укладеним між ТОВ "ТФ "Курортцентр" та ТОВ "ФК "Кантієро" та згідно з договором про відступлення права вимоги від 19.10.2021, укладеним між ТОВ "ТФ "Курорт-Плюс" та ТОВ "ФК "Кантієро".

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. 23.03.2012 між ТОВ "Росичі" та ТОВ "ТФ "Курортцентр" укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №850 (далі - Договір №850).

5. Згідно з п. 2.1 Договору №850 поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 10000000,00 грн за письмовим запитом позичальника (боржника).

6. Пунктом 2.4 Договору №850 передбачено, що поворотна фінансова допомога надається на строк 10 років від дати отримання ТОВ "Росичі" конкретного траншу фінансової допомоги, але не більше ніж до 31.12.2023.

7. Додатковою угодою №1 від 18.07.2017 до Договору №850 (далі - Додаткова угода №1) ТОВ "ТФ "Курортцентр" та ТОВ "Росичі" визнали факт надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 7922000,00 грн згідно з переліком траншів на банківські рахунки ТОВ "Росичі".

8. Транші здійснювались у період з 23.03.2012 по 18.12.2013 на підставі заяв боржника на видачу поворотної фінансової допомоги.

9. ТОВ "Росичі" здійснило часткове повернення фінансової допомоги на користь ТОВ "ТФ "Курортцентр" на загальну суму 1262000,00 грн (п. 2 Додаткової угоди №1).

10. Сторони визнали, шо на дату укладення Додаткової угоди №1 заборгованість ТОВ "Росичі" перед ТОВ "ФК "Кантієро" за Договором №850 становить 6660000,00 грн (п. 3 Додаткової угоди №1).

11. 19.10.2021 між ТОВ "ФК "Кантієро" та ТОВ "ТФ "Курортцентр" укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з п. 1 якого ТОВ "ТФ "Курортцентр" відступило на користь ТОВ "ФК "Кантієро" право вимоги за Договором №850 у розмірі 6660000,00 грн.

12. 03.01.2013 між ТОВ "Росичі" та ТОВ "ТФ "Курорт-Плюс" укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №70 (далі - Договір №70).

13. Відповідно до п. 2.1 Договору №70 поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 5000000,00 грн.

14. Пунктом 3.1 Договору №70 визначено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 03.03.2021.

15. Додатковою угодою №1 від 05.08.2013 до Договору №70 сторони виклали п. 2.1 в новій редакції та визначали, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 6000000,00 грн.

16. Відповідно до п. 2.3 Договору №70 поворотна фінансова допомога може надаватись частинами. Термін надання поворотної фінансової допомоги не повинен перевищувати одного календарного дня з дати отримання позикодавцем усної або письмової заявки на одержання чергового траншу від позичальника. Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника та/або вказаний в письмовій заявці.

17. Відповідно до Додаткової угоди №2 від 18.07.2017 до Договору №70 ТОВ "ТФ "Курорт-Плюс" та ТОВ "Росичі" визнали факт надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 5496500,00 грн.

18. Сторони визнали, що позичальник здійснив повернення, а позикодавець прийняв повернення фінансової поворотної допомоги у розмірі 38000,00 грн, що підтверджується переліком траншів, наведеними в Додатковій угоді №2 до Договору №70.

19. 19.10.2021 між ТОВ "ФК "Кантієро" та ТОВ "ТФ "Курорт-Плюс" укладено Договір про відступлення права вимоги, згідно з п. 1 якого ТОВ "ТФ "Курорт-плюс" відступило на користь ТОВ "ФК "Кантієро" право вимоги за Договором №70 у розмірі 5458500,00 грн.

20. Станом на дату звернення із заявою про визнання грошових вимог заборгованість ТОВ "Росичі" перед ТОВ "ФК "Кантієро" за Договором №850 та Договором №70 становить 12118500,00 грн.

21. Грошові вимоги ТОВ "ФК "Кантієро" до ТОВ "Росичі" визнані як розпорядником майна так і самим боржником.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

22. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, зокрема, відмовлено ТОВ "ФК "Кантієро" у визнанні кредитором боржника на суму 12118500,00 грн; зобов`язано розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Аверкина В.В. сформувати реєстр вимог кредиторів відповідно до ухвали попереднього засідання у справі.

23. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 в частині відмови у визнанні грошових вимог ТОВ "ФК "Кантієро" на суму 12118500,00 грн залишено без змін.

24. Відхиляючи грошові вимоги ТОВ "ФК "Кантієро", господарські суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності та необґрунтованості таких вимог належними та допустимими доказами у справі, зокрема, відсутності первинних документів на підтвердження заборгованості.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

25. ТОВ "ФК "Кантієро" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ТОВ "ФК "Кантієро" та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву ТОВ "ФК "Кантієро" про визнання вимог кредитора до боржника ТОВ "Росичі" задовольнити в повному обсязі на суму 12118500,00 грн.

26. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

27. Скаржник вказує, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 щодо ознак договору відступлення права вимоги (застосування ст.ст. 512-517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)); не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19 стосовно того, що заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами, що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором або рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого відносено вирішення такого спору.

28. На думку скаржника, господарські суди не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 щодо застосування ст. 204 ЦК України; не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 щодо дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку; не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2022 у справі №904/4790/21 щодо застосування ст.ст. 45-47 КУзПБ.

29. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на час подання заяви про визнання грошових вимог, договір відступлення права вимоги від 19.10.2021, договір про надання поворотної фінансової допомоги №850 від 23.03.2012, додаткова угода №1 від 18.07.2017, договір відступлення права вимоги від 19.10.2021, договір про надання поворотної фінансової допомоги №70 від 03.01.2013, додаткова угода №1 від 05.08.2013, додаткова угода №2 від 18.07.2017, не визнані недійсними, ніким не оспорювалися, сторонами не розривалися та відповідно до ст. 204 ЦК України є чинними.

30. Скаржник аргументує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент вчинення правочину щодо відчуження права вимоги до ТОВ "ФК "Кантієро", ТОВ "ТФ "Курортцентр" та ТОВ "ТФ "Курорт-Плюс" вже володіли правом вимоги до боржника у розмірі 6660000,00 грн та 5458500,00 відповідно, що підтверджується додатковою угодою №1 від 18.07.2017 та додатковою угодою №2 від 18.07.2017.

31. Також скаржник зауважує, що додаткові угоди про взаємні розрахунки, які підписані уповноваженими особами боржника, є доказами, що свідчать про фактичне визнання ТОВ "Росичі" наявності у нього перед кредиторами грошового зобов`язання щодо повернення грошових коштів за Договорами №850 та №70 (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду №910/1389/18 від 05.03.2019).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

32. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

33. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду грошових вимог ТОВ "ФК "Кантієро" до боржника на суму 12118500,00 грн.

34. Спірна сума грошових вимог включає в себе 12118500,00 грн за укладеними між боржником та ТОВ "ТФ "Курортцентр", ТОВ "ТФ "Курорт-Плюс" договорами про надання поворотної фінансової допомоги, правонаступником за якими є ТОВ "ФК "Кантієро".

35. Положення ст. 1 КУзПБ (тут і далі в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) визначає грошове зобов`язання (борг) як зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

36. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ, за змістом яких під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам, поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

37. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).

38. Верховний Суд зазначає, що покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №911/2498/18 та від 13.09.2022 у справі №904/6251/20).

39. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих грошових вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство (відповідний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, на які посилається скаржник).

40. Так, господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником.

41. Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі №911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22).

42. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

43. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції (п. 1.2).

44. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

45. Аналіз викладеного свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (постанова Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №910/866/20).

46. Відповідно до пунктів 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18.06.2003 №254 (чинного на час виникнення спірних у цій справі правовідносин), форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку, дату здійснення останньої (попередньої) операції, дату здійснення поточної операції, код банку, у якому відкрито рахунок, код валюти, суму вхідного залишку за рахунком, код банку-кореспондента, номер рахунку кореспондента, номер документа, суму операції (відповідно за дебетом або кредитом), суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку, суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічні положення також закріплені у пунктах 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04.08.2018 №75.

47. Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №201/8309/18).

48. У попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18).

49. При цьому для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).

50. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі №910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

51. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

52. Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів ст.ст. 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18, на які в тому числі посилається скаржник).

53. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим ст.ст. 76-79 ГПК України.

54. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

55. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

56. У той же час, розрахунок заборгованості також не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних (запитуваних) сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитора).

57. Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів кредитора узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 №6-16цс15.

58. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

59. Такого ж змісту норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04.07.2018 №75.

60. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, які підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, що кореспондується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц.

61. Господарські суди встановили, що до поданої заяви кредитором не додано доказів виникнення заборгованості ТОВ "Росичі" перед ТОВ "ТФ "Курортцентр" та ТОВ "ТФ "Курорт-плюс" за договорами про надання фінансової допомоги, а також доказів виконання вказаних договорів, не додано виписок по рахункам, які б підтверджували передачу грошових коштів, тобто ТОВ "ФК "Кантієро" не надало жодних первинних документів (платіжних доручень, меморіальних ордерів, виписок з особового рахунку у банку як позикодавця, так і боржника тощо), які б підтверджували надання грошових коштів боржнику на підставі вказаних договорів, а також облікових регістрів, в яких була б відображена кредитна заборгованість боржника за вказаними договорами, тоді як перелік траншів, якими нібито підтверджується факт надання та отримання боржником коштів, не є первинним документом.

62. Верховний Суд зауважує, що визнання боржником заборгованості без надання відповідних доказів отримання грошових коштів боржником не може бути належним та допустимим доказом наявності такої заборгованості та її розміру.

63. Крім того, ТОВ "Росичі" як позичальник та особа, грошові вимоги до якої заявлені до визнання у справі про банкрутство, визнаючи та підтверджуючи вимоги ТОВ "ФК "Кантієро", не було позбавлено права до дати проведення судом першої інстанції попереднього засідання отримати в банківській установі виписки з власних рахунків на підтвердження факту отримання відповідних позикових коштів та надати їх суду, однак таким правом не скористалось.

64. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій, що кредитор не довів належними та допустимими доказами наявності заборгованості ТОВ "Росичі" перед ТОВ "ФК "Кантієро" у розмірі 12118500,00 грн.

65. Твердження скаржника про те, що наявність заборгованості погоджено сторонами у відповідних двосторонніх договорах з посиланням на ст. 204 ЦК України, не є достатнім для встановлення факту існування заборгованості, оскільки фактом невиконання боржником зобов`язання перед кредитором не може бути будь-яка заборгованість, а лише та заборгованість, яка є дійсною та очевидною для всіх учасників справи та суду, тобто не викликає розумного сумніву в її наявності.

66. Щодо наведеної скаржником постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, то вона прийнята у правовідносинах, які не є релевантними для справи, що переглядається, та не містить висновку про застосування норми права на який вказує скаржник. Посилання Верховного Суду у цій постанові на те, що "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили", не є висновком про застосування цієї норми у подібних до справи №910/15243/23 правовідносинах, оскільки у цій справі предметом розгляду є грошові вимоги кредитора до боржника.

67. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції при дослідженні обставин справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду зі справи №906/1174/18 щодо ознак договору відступлення права вимоги; справ №915/535/17, №922/116/18, №908/2189/17, №909/146/19, №918/99/19 стосовно того, що заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами, що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором або рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого відносено вирішення такого спору; справ №922/4099/17 щодо дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку; справи №904/4790/21 щодо застосування ст.ст. 45-47 КУзПБ, оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах, суди встановили різні фактичні обставини та ухвалили відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

68. Що ж стосується посилання скаржника на неналежне дослідження судом апеляційної інстанції поданих ним до суду апеляційної інстанції додаткових доказів, якими, за твердженням скаржника, підтверджується отримання ТОВ "Росичі" частини фінансової допомоги від ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" та ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр", Верховний Суд зауважує таке.

69. Суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови вказав, що прийняття та розгляд додаткових доказів на підтвердження обґрунтованості грошових вимог конкурсних кредиторів на стадії апеляційного перегляду справи в порядку ст. 269 ГПК України має бути здійснено з дотримання принципу диспозитивності.

70. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

71. Вимоги ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

72. Отже, під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №918/237/20).

73. Відповідно до висновку щодо застосування ст.ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18 та від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012, який враховано судом апеляційної інстанції, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - заявника кредиторських вимог).

74. Тобто, відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

75. Враховуючи, що під час подання додаткових доказів до суду апеляційної інстанції, зокрема отриманих на адвокатський запит, скаржник не зазначив об`єктивних обставин та не надав доказів на підтвердження неможливості подання таких доказів, за наявності відповідного обов`язку, разом із заявою з кредиторськими вимогами або на дату проведення попереднього засідання суду першої інстанції, такі докази не були прийняті судом апеляційної інстанції.

76. Наведені висновки суду апеляційної інстанції щодо не прийняття до розгляду додаткових доказів на стадії перегляду справи в суді апеляційної інстанції узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, а тому Верховний Суд погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції.

77. Враховуючи наведене, Верховний Суд оцінивши застосування норм матеріального та процесуального права у оскаржуваних судових рішеннях, керуючись позицією Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника, дійшов висновку про необґрунтованість аргументів скаржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відхилення грошових вимог ТОВ "ФК "Кантієро" обґрунтованим. Суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

79. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

80. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та ухвали господарської суду першої інстанції в частині розгляду кредиторських вимог ТОВ "ФК "Кантієро", - без змін.

Судові витрати

81. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 в частині розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" у справі №910/15243/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Погребняк