Постанова

від 24.04.2025 по справі 910/15243/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/15243/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

скаржника - Зимненко Є.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" - не з`явився,

розпорядника майна боржника - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Отрюх Б.В., Сотніков С.В.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 в частині розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія" (суддя Омельченко Л.В.)

у справі №910/15243/23

за заявою Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" (далі - ТОВ "Росичі"); визнано грошові вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва до ТОВ "Росичі" у розмірі 995814,32 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Росичі"; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Росичі"; призначено розпорядником майна ТОВ "Росичі" арбітражного керуючого Аверкина Володимира Васильовича; вирішено інші процесуальні питання, передбачені Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Стислий виклад вимог заяви кредитора

2. У січні 2024 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія" (далі - ТОВ "ФК "Вельвічія") з грошовими вимогами до боржника у розмірі 4250000,00 грн.

3. В обґрунтування поданої заяви кредитор посилається на наявність у боржника заборгованості на суму 4250000,00 грн за укладеним 15.02.2017 між боржником та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД-ВВВ" (далі - ТОВ "БУД-ВВВ") договором відповідального зберігання, правонаступником кредитора за яким є ТОВ "ФК "Вельвічія" відповідно до договору відступлення права вимоги від 06.02.2019, укладеного між ТОВ "БУД-ВВВ" та ТОВ "ФК "Вельвічія".

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. 15.02.2017 між боржником та ТОВ "БУД-ВВВ" укладено договір відповідального зберігання (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого ТОВ "БУД-ВВВ" передало, а ТОВ "Росичі" прийняло на відповідальне зберігання науково-технічну документацію (майно) загальною оціночною вартістю 8600000,00 грн.

5. Відповідно до п. 1.2 Договору передача майна за переліком на відповідальне зберігання оформлюється актом здачі-приймання майна, який підписується уповноваженими представниками сторін.

6. 16.02.2017 ТОВ "Росичі" прийняло від ТОВ "БУД-ВВВ" майно на підставі акта здачі-приймання майна на відповідальне зберігання №1.

7. Загальна вартість майна переданого на відповідальне зберігання за погодженням сторін договору становила 8600000,00 грн. Договором визначено, що місцем зберігання майна є нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, 7 (адреса місцезнаходження боржника).

8. 15.12.2017 листом за вих. №Р-63 боржник повідомив ТОВ "БУД-ВВВ", що у зв`язку із затопленням приміщення, в якому зберігалось майно, передане ТОВ "Росичі" на зберігання, останнє було знищено.

9. 12.01.2018 між ТОВ "Росичі" та ТОВ "БУД-ВВВ" укладено додаткову угоду №1 до Договору, згідно з якою ТОВ "Росичі" визнало факт знищення належного ТОВ "БУД-ВВВ" майна та взяло на себе зобов`язання щодо виплати компенсації вартості за знищення майна у розмірі 4250000,00 грн у строк до 31.12.2021.

10. 06.02.2019 між ТОВ "БУД-ВВВ" та ТОВ "ФК "Вельвічія" укладено договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого до ТОВ "ФК "Вельвічія" перейшло право вимоги з договором відповідального зберігання від 15.02.2017.

11. Отже, загальна сума вимог ТОВ "ФК "Вельвічія" відповідно до заяви з грошовими вимогами складає 4250000,00 грн.

12. На підтвердження заявлених вимог ТОВ "ФК "Вельвічія" надало суду копії: Договору, акта №1 від 16.02.2017 здачі-приймання майна відповідно до Договору, листа за вихідним №Р-63 від 15.12.2017, вимоги від 20.12.2017.

13. Грошові вимоги ТОВ "ФК "Вельвічія" до ТОВ "Росичі" визнані розпорядником майна боржника та боржником.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

14. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, зокрема, відмовлено ТОВ "ФК "Вельвічія" у визнанні кредитором боржника на суму 4250000,00 грн; зобов`язано розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Аверкина В.В. сформувати реєстр вимог кредиторів відповідно до ухвали попереднього засідання у справі.

15. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 в частині відмови у визнанні грошових вимог ТОВ "ФК "Вельвічія" на суму 4250000,00 грн залишено без змін.

16. Відхиляючи грошові вимоги ТОВ "ФК "Вельвічія", господарські суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності та необґрунтованості таких вимог, оскільки ТОВ "ФК "Вельвічія" не надало суду документів, які б підтверджували факт затоплення приміщення за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, 7, в якому зберігалось майно, внаслідок чого, за твердженням заявника та боржника, майно було знищено та виникла заборгованість у розмірі 4250000,00 грн.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

17. ТОВ "ФК "Вельвічія" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 в частині відмови ТОВ "ФК "Вельвічія" у визнанні кредитором боржника на суму 4250000,00 грн та прийняти нове рішення, яким визнати ТОВ "ФК "Вельвічія" кредитором щодо ТОВ "Росичі" на загальну суму 4250000,00 грн.

18. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

19. Скаржник вказує, що судові рішення попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст.ст. 204, 321, 511, 526, 611, 936, 938, 942, 949-951 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 173, 174, 175, 193, 224, 225, 226 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 74-79 ГПК України, ст. 41 Конституції України.

20. Так, скаржник вказує, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 17.01.2019 у справі №708/254/18, від 26.06.2019 у справі №334/16303/15-ц, від 25.09.2019 у справі №272/62/15-ц, від 25.03.2021 у справі №588/249/20, від 01.08.2019 у справі №915/406/18, від 18.11.2020 у справі №04/5026/803/2012, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 05.12.2022 у справі №753/8945/19, від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12, від 23.01.2018 у справі №203/2612/13, від 22.04.2021 у справі №904/1017/20 щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.

21. Зокрема, на думку скаржника, господарський суд не врахував висновки Верховного Суду, що стосуються переліку документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна і який не є вичерпним; щодо дій, які що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку; висновків про те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків; щодо презумпції правомірності правочину; стосовно покладення на суд обов`язку оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

22. Крім того, ТОВ "ФК "Вельвічія" акцентує особливу увагу на те, що у відносинах, що виникають із договору зберігання, поклажодавець зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов`язку з його повернення незалежно від того, чи це майно наявне у зберігача, чи було ним втрачено, чи є знищеним, і відповідно до норм ст.ст. 653, 950, 951, 953 ЦК України не позбавлений права на їх стягнення.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

23. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

24. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду грошових вимог ТОВ "ФК "Вельвічія" до боржника на суму 4250000,00 грн.

25. Спірна сума грошових вимог включає в себе 4250000,00 грн за укладеним між боржником та ТОВ "БУД-ВВВ" договором відповідального зберігання, право вимоги за яким перейшло ТОВ "ФК "Вельвічія".

26. Положення ст. 1 КУзПБ (тут і далі в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) визначає грошове зобов`язання (борг) як зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

27. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ, за змістом яких під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам, поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

28. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).

29. Верховний Суд зазначає, що покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №911/2498/18 та від 13.09.2022 у справі №904/6251/20).

30. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих грошових вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство (відповідний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

31. Так, господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником.

32. Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі №911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22).

33. Так, господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником.

34. Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі №911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22).

35. Господарські суди встановили, що вимоги ТОВ "ФК "Вельвічія" ґрунтуються на зобов`язаннях ТОВ "Росичі" з оплати вартості втраченого майна, переданого боржнику на зберігання за договором відповідального зберігання від 15.02.2017.

36. Питання зберігання майна регулюється главою 66 (§ 1. Загальні положення про зберігання), положення якої також застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом (ст. 955 цього Кодексу).

37. Згідно із ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

38. Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ст. 942 ЦК України).

39. Крім того, виходячи з аналізу ч. 1 ст. 950 та ч. 1 ст. ст. 951 ЦК України, на зберігача покладена відповідальність на загальних підставах за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах, тому зберігач, у випадку втрати речі, зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

40. Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, щодо використання формального підходу при розгляді заяви з грошовими вимогами та визнання грошових вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника.

41. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі №910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

42. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

43. Розглядаючи грошові вимоги суд в силу приписів ст.ст. 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).

44. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим ст.ст. 76-79 ГПК України.

45. Верховний Суд зауважує, що ч. 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

46. Згідно з ч. 2 вказаної статті збитками є втрати, яких особа зазнала або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

47. Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються, зокрема, такий вид господарської санкцій як відшкодування збитків.

48. При цьому, ст. 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

49. За положенням статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

50. Частиною 1 ст. 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

51. Верховний Суд зауважує, що для стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

52. При цьому, саме на позивача (в даному випадку кредитора) покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданих збитків та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою.

53. Відповідно до змісту судових рішень, господарськими судами не встановлено наявності в діях боржника складу цивільного правопорушення, що є необхідною передумовою для покладення на сторону цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

54. Господарські суди встановили, що ТОВ "ФК "Вельвічія" не надало доказів, зокрема актів, довідок, фотографій, які б підтверджували факт затоплення приміщення за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, 7, в якому зберігалось майно.

55. Крім того, вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для визнання грошових вимог кредитора на суму 4250000,00 грн збитків, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ТОВ "ФК "Вельвічія" не доведено розмір збитків, зазначений у заяві з грошовими вимогами, оскільки кредитор не надав підтверджуючих документів, які б визначали розмір збитків (звітів, висновків експерта) кредитора, завданих знищенням відповідного майна.

56. Верховний Суд зауважує, що визнання боржником заборгованості без надання належних доказів щодо завданого розміру збитків не може бути підставою для визнання грошових вимог кредитора.

57. Твердження скаржника про те, що наявність заборгованості погоджено сторонами у відповідних двосторонніх договорах з посиланням на ст. 204 ЦК України, не є достатнім для встановлення факту існування заборгованості, оскільки у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

58. При цьому фактом невиконання боржником зобов`язання перед кредитором не може бути будь-яка заборгованість, а лише та заборгованість, яка є дійсно очевидною для всіх учасників справи та суду, тобто не викликає розумного сумніву в її наявності.

59. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів про те, що обставина фіксації сторонами договірних відносин у відповідних правочинах факту знищення майна та узгодження між ними порядку відшкодування збитків у зв`язку із його знищенням в даному випадку не є достатньою для встановлення факту існування заборгованості.

60. Згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

61. Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

62. Ураховуючи наведене, а також з огляду на те, що доводи касаційної скарги в частині доведеності розміру збитків не містять у собі питань права чи правозастосування, а зводяться виключно до вимоги про переоцінку доказів, Верховний Суд підстав для прийняття таких доводів не вбачає.

63. Касаційну скаргу з посиланням на положення п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо відповідних норм матеріального права, викладені у постановах від 17.01.2019 у справі №708/254/18, від 26.06.2019 у справі №334/16303/15-ц, від 25.09.2019 у справі №272/62/15-ц, від 25.03.2021 у справі №588/249/20, від 01.08.2019 у справі №915/406/18, від 18.11.2020 у справі №04/5026/803/2012, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 05.12.2022 у справі №753/8945/19, від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12, від 23.01.2018 у справі №203/2612/13, від 22.04.2021 у справі №904/1017/20.

64. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

65. Верховний Суд вбачає, що постанова Верховного Суду від 17.01.2019 у справі №708/254/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Чигиринської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про припинення права власності на відповідні частини житлового будинку. Верховний Суд у зазначеній постанові з посиланням на положення ст.ст. 346, 349 ЦК України вказав: "Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог ст. 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо".

66. У постанові від 17.01.2019 у справі №708/254/18 Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення спірного об`єкта нерухомості, а також звернення співвласників із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна.

67. У справі №334/16303/15-ц фізичні особи-1, -2, -3 звернулися до суду з позовом до фізичної особи-4 про припинення права власності на будинок внаслідок його фізичного знищення. На обґрунтування позовних вимог зазначали, що їм на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з виділеними їм частками. Інша частина вказаного будинку належить відповідачу і вона повністю зруйнована, а ще частина, що перебуває у їх власності, частково зруйнована, її фізичний знос становить 89%. Позивачі звернулися до реєстраційної служби із заявою про припинення реєстрації прав щодо будинку, однак відповідач не подав відповідної заяви. Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у цій справі скасував судові рішення попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги, та відмовив у позові на підставі відсутності доказів на підтвердження факту повного знищення спірного об`єкта нерухомості, а також звернення співвласника із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна.

68. Отже, на відміну від обставин справи, що переглядається, висновки Верховного Суду у справах №708/254/18 та №334/16303/15-ц, на які посилається скаржник, стосувалися саме спорів про припинення права власності, а відтак не можуть застосовуватись до правовідносин у справі, що переглядається, яка стосується розгляду грошових вимог кредитора.

69. Предметом позову у справі №272/62/15-ц, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, було визнання незаконним, скасування рішення виконавчого комітету Андрушівської міської ради від 31.01.1994 №24 у частині надання у власність земельних ділянок та скасування державних актів. Позов мотивовано тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.06.1983 позивач є власником частини будинку, тоді як він не є громадянином України та не має можливості утримувати вказане майно, тому надав довіреність на розпорядження своїм майном фізичній особі-1 з метою відчуження. На земельні ділянки рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради №24 від 31.01.1994 видано державні акти на ім`я фізичних осіб - 2, 3. Посилаючись на те, що цим рішенням виконавчого комітету Андрушівської міської ради порушено його права як співвласника будинку, фізична особа-1 просила позов задовольнити.

70. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу №272/62/15-ц на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав про те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували фактичного розміру земельної ділянки, яка рахується за вказаним вище будинковолодінням відповідно до даних інвентаризаційної справи №424. Оскільки фізичні особи-2, 3 були співвласниками вказаного вище житлового будинку, який в натурі між ними не поділено та право власності фізичної особи-1 на частину якого не припинено, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що зруйнована саме частина будинку, право власності на яку мав позивач, а тому видача відповідачам державних актів на право власності на земельну ділянку для обслуговування вказаного будинку не порушує його прав. До того ж суд першої інстанції не перевірив дотримання позивачем при зверненні до суду строку позовної давності та не надав будь-якої оцінки його заяві про поновлення такого строку, як пропущеного з поважних причин. Також не надано будь-якої оцінки доводам відповідача про те, що ним не порушено право позивача на отримання земельної ділянки, оскільки за вказаним будинковолодінням рахувалася земельна ділянка у розмірі 1995 кв.м, у той час як оспорюваним рішенням виконкому Андрушівської міської ради фізичним особам-2, 3 виділена земельна ділянка розміром по 0,06 га кожному. Поряд з цим не враховано, що одна з фізичних осіб, яка була співвласником вказаного будинку та на ім`я якого було видано один із оспорюваних державних актів, померла, а її правонаступник залучений до участі у справі в якості третьої особи.

71. У наведеній скаржником справі №910/1389/18 предметом судового розгляду було стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням в повному обсязі зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення. У цій справі Верховний Суд вказав, що апеляційний суд безпідставно погодився з доводами відповідача про те, що акти звіряння взаємних розрахунків не надсилались електронною поштою на адресу відповідача, а тому у нього не виник обов`язок їх погоджувати та підписувати. Між сторонами були підписані доповнення до додаткових угод, якими визначена остаточна ціна за додатковими угодами, і акти звіряння взаємних розрахунків були надіслані на адресу відповідача звичайним поштовим відправленням. Відмова відповідача від погодження і підписання вказаних актів є свідченням його суперечливої поведінки, що не було враховано судом апеляційної інстанції.

72. У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, на висновки в якій також посилається скаржник у тексті касаційної скарги, наведено правовий висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

73. У постанові Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №753/8945/19 зроблено висновок про те, що "у частинах 3 та 4 ст. 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення".

74. У постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12 наведено правову позицію про те, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

75. У постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №904/1017/20 висловлено правову позицію про те, що обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

76. Верховний Суд вважає, що правовідносини у вищевказаних справах, на які посилається скаржник, є неподібними до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. Тому висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, не є релевантними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.

77. Враховуючи наведене, Верховний Суд оцінивши застосування норм матеріального та процесуального права у оскаржуваних судових рішеннях, керуючись позицією Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника, дійшов висновку про необґрунтованість аргументів скаржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відхилення грошових вимог ТОВ "ФК "Вельвічія" обґрунтованим. Суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

79. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

80. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та ухвали господарської суду першої інстанції в частині розгляду грошових вимог ТОВ "ФК "Вельвічія", - без змін.

Судові витрати

81. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 в частині розгляду кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія" у справі №910/15243/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Погребняк