Постанова

від 08.04.2025 по справі 161/22270/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/22270/23 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/397/25 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника позивача Полетила П. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою відповідача комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» на рішення Луцького міського суду Волинської області від 23 січня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Покликався на те, що 15 квітня 2013 року його було направлено на стаціонарне лікування в ортопедичне відділення КП «Волинська обласна клінічна лікарня» (далі ВОКЛ) з діагнозом - розрив медіального меніска правого колінного суглобу. Наступного дня лікарем ортопедом-травматологом ВОКЛ ОСОБА_2 йому було проведено операцію з видалення кісти меніска правого колінного суглобу, за наслідками якої в картці стаціонарного хворого зазначено, що ускладнень немає, а 03 травня 2013 року виписано з вказаного медичного закладу, у зв`язку з поліпшенням.

Проте, 21 травня 2013 року його було знову госпіталізовано у КП «Волинська обласна клінічна лікарня» із діагнозом - стан після видалення кістки меніска правого колінного суглобу, де він перебував на лікуванні по 07 червня 2013 року.

У подальшому, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, 03 липня 2013 року був госпіталізований до ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», де перебував на лікуванні по 26 липня 2013 року з діагнозом: пошкодження медіального меніска, хондромаляція суглобного хряща правого колінного суглоба 1-2 ст.; стороннє тіло правої підколінної ямки (марлева серветка); хронічний запальний процес правої підколінної ямки; новоутворення правої підколінної ямки.

Також позивач зазначав, що у вищевказаній медичній установі йому були проведені дві операції: 09 липня 2013 року - артроскопія правого колінного суглоба, парціальна резекція медіального меніска, відкрите видалення стороннього тіла (марлева серветка) та новоутворення правої підколінної ямки; 05 вересня 2013 року - видалення гематоми та вільного тіла (марлева серветка верхньої тканини).

Стверджував, що надання йому в період з 11 листопада 2013 року по 30 листопада 2014 року ІІІ групи інвалідності було зумовлене неналежним виконанням лікарем ВОКЛ ОСОБА_2 своїх професійних обов`язків під час проведення операції (видалення кісти меніска правого колінного суглобу) - залишенні в оперованих тканинах сторонніх тіл (марлевих серветок), які було виявлено в процесі проведення повторних оперативних втручань в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України».

Крім того вказував, що 27 вересня 2013 року за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про початок досудового розслідування кримінального провадження № 12013020010004330 стосовно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, а 28 грудня 2019 року відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019030010004988 щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, та матеріали вказаних кримінальних проваджень об`єднані в одне за № 12013020010004330, у якому він визнаний потерпілим.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2023 року у справі № 161/871/20 ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин - у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12013020010004330 від 27 вересня 2013 року закрито.

Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути на свою користь з відповідача КП «Волинська обласна клінічна лікарня», з яким лікар ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах, 1 000 000 грн за заподіяну моральну шкоду, понесені матеріальні збитки в сумі 48 000 грн, втрачений заробіток в розмірі 14 911 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн.

Рішенням Луцького міського суду Волинської області від 23 січня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнено з КП «Волинська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 300 000 грн - відшкодування моральної шкоди та 14 911 грн - втрачений заробіток.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вважаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 незаконним і необґрунтованим, відповідач КП «Волинська обласна клінічна лікарня» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заподіяної йому моральної шкоди, а його вимога про стягнення втраченого заробітку є безпідставною, оскільки останній на час оперативного втручання не працював.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача матеріальних збитків ніким не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача суми втраченого заробітку в розмірі 14 911 грн, місцевий суд вважав їх підставними та обґрунтованими. Ухвалюючи рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000 грн, суд першої інстанції посилався на встановлені обставини справи, характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок неналежного виконання медичним працівником професійних обов`язків та недбалим ставленням до них.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду, а саме щодо розміру відшкодування моральної шкоди, не можна.

Встановлено, що 15 квітня 2013 року Обласною консультативною поліклінікою Волинської обласної клінічної лікарні позивача ОСОБА_1 було направлено на стаціонарне лікування в ортопедичневідділення з діагнозом - розрив медіального меніска правого колінного суглобу із блоками (а. с. 14).

З копіїмедичної карткистаціонарного хворого№ 6003/365слідує,що з15квітня 2013року по 03 травня 2013 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в ортопедичному відділенні Волинської обласної клінічної лікарні. 16 квітня 2013 року йому було проведено операцію лікарем-хірургом ВОКЛ ОСОБА_2 , який у медичній картці останнього зазначив, що післяопераційні ускладнення у хворого відсутні (а. с. 15-21).

З приєднаної до матеріалів справи копії направлення Обласної консультативної поліклініки Волинської обласної клінічної лікарні вбачається, що 21 травня 2013 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до ортопедичного відділенняВолинської обласноїклінічної лікарні з діагнозом - стан після видалення кістки меніска правого колінного суглобу, де він перебував на лікуванні по 07 червня 2013 року, що підтверджується копією медичної карти стаціонарного хворого № 7739/498 (а.с. 22, 24-25).

Також з наявної в матеріалах справи копії виписки з медичної карти № 510460 стаціонарного хворого ОСОБА_1 встановлено, що 03 липня 2013 року останній був госпіталізований до Державної установи «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», де проходив лікування по 26 липня 2013 року з діагнозом: пошкодження медіального меніска, хондромаляція суглобного хряща правого колінного суглоба 1-2 ст.; стороннє тіло правої підколінної ямки (марлева серветка); хронічний запальний процес правої підколінної ямки; новоутворення правої підколінної ямки. 09 липня 2013 року у вищезазначеному медичному закладі позивачу була проведена операція артроскопія правого колінного суглоба, парціальна резекція медіального меніска, відкрите видалення стороннього тіла (марлева серветка) та новоутворення правої підколінної ямки (а.с. 30).

Крім того, 02 вересня 2013 року ОСОБА_1 був повторно госпіталізований до Державної установи «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», де 05 вересня 2013 року йому було проведено операцію видалення гематоми та вільного тіла (марлева серветка верхньої тканини) (а.с. 32).

Відповідно до копії довідки № 395/01-02, виданої 07 лютого 2017 року Управлінням соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області, що знаходиться в матеріалах справи, позивач ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні та одержував державну соціальну допомогу інваліду ІІІ групи з 11 листопада 2013 року по 30 листопада 2014 року (а. с. 39).

Також встановлено, що 27 вересня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013020010004330 відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, а 28 грудня 2019 року відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019030010004988 щодо нього за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Матеріали вказаних досудових розслідувань 28 грудня 2019 року були об`єднані прокурором в одне кримінальне провадження за №12013020010004330.

З копії обвинувального акта у кримінальному провадженніза №12013020010004330 слідує, що ОСОБА_2 обвинувачувався у неналежному виконанні своїх професійних обов`язків, як медичного працівника, недбале ставлення до яких спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_1 , а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, - підробленні офіційного документу, який видається установою з метою його використання (а.с. 33-36).

Крім того встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2023 року у справі № 161/871/20 ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 358 (в ред. Закону № 3207-VI (3207-17) від 07 квітня 2011 року та ч. 1 ст. 140 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України в зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12013020010004330 від 27 вересня 2013 року закрито (а.с. 37-38).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Закриття кримінального провадження, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду, у зв`язку з чим позивач звернувся в порядку цивільного судочинства з відповідним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, оскільки йому була заподіяна така шкода, внаслідок злочинних дій працівника відповідача.

Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Наведений висновок було підтверджено Верховним Судом, зокрема у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров`я і здоров`я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

За вимогами статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи, якою можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Враховуючи вищенаведені норми права та практику Верховного Суду, на думку колегії суддів, постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вірно виходив з того, що надані стороною позивача письмові докази повністю доводять винуватість лікаря ОСОБА_2 , який перебуває у трудових відносинах з КП «Волинська обласна клінічна лікарня», а саме у неналежному рівні надання медичної допомоги, що призвело до ушкодження здоров`я позивача ОСОБА_1 та спричинення останньому моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Частина 2 ст. 1195 цього Кодексу передбачає, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи дає підстави вважати, що судом першої інстанції було обґрунтовано задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь 14911 грн. втраченого заробітку, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, як це передбачено частиною 2 статті 1195 ЦК України, оскільки позивач на момент завдання йому шкоди не працював.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, а також внаслідок ушкодження здоров`я. Відповідно до ч. 3 цієї ж статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пункті 9 вказаної Постанови судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

За правилами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода стосовно фізичних осіб може бути визначена як фізичний або душевний біль та страждання, зазнані у зв`язку з протиправним поводженням інших осіб (завданням каліцтва, іншого ушкодження здоров`я, спричиненні смерті близьких людей, знищення або пошкодження майна, приниження честі, гідності тощо).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

З огляду на встановлені обставини справи та характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що винними діями лікаря ОСОБА_2 , який перебуває у трудових відносинах з відповідачем КП «Волинська обласна клінічна лікарня», позивачу ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, яка виразилась у фізичних та психічних стражданнях внаслідок надання некваліфікованої медичної допомоги, необхідності подальшого лікування та реабілітації, а також докладанні значних зусиль для відновлення стану здоров`я та життєвих зв`язків.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведення позивачем заподіяння йому моральної шкоди.

Однак, на думку колегії суддів, розмір відшкодування за завдану моральну шкоду, стягнутий з відповідача на користь позивача в сумі 300 000 грн., є неспівмірним із характером та обсягом фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач внаслідок недбалих дій медичного працівника, що надавав йому медичну допомогу, та не відповідає вимогам щодо розумності та справедливості.

Отже, стягнення у зазначеному вище розмірі відшкодування моральної шкоди є надмірним та підлягає зменшенню до 200 000 грн з відповідача, що відповідає балансу прав та інтересів сторін у справі.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.

Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно з положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає до задоволення частково, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, із-за невідповідності висновків суду щодо розміру заподіяної шкоди обставинам справи, зміні, а саме зменшенню суми стягнення до 200 000 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» задовольнити частково.

Рішення Луцького міського суду Волинської області від 23 січня 2025 року в частині розміру стягуваної з комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінити.

Стягнути з комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 відшкодування за завдану моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді