Ухвала

від 15.04.2025 по справі 620/5139/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 квітня 2025 року м. ЧернігівСправа № 620/5139/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Михайлової І.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника заявника - Джафарова Д.Е,

представника третьої особа - Шетелі Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в приміщенні суду звіт про виконання рішення суду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Державна кримінально-виконавча служба України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі №620/5139/24 задоволено; зобов`язано Комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України протягом тридцяти днів з дня отримання ухвали подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/5139/24.

Ухвалою суду від 10.02.2025 прийнято звіт Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про виконання рішення суду по справі №620/5139/24; встановлено Комісії новий строк для подання звіту 30 днів з дня отримання ухвали.

Від Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України (далі Комісія, заявник) надійшов звіт, у якому відповідач повідомив, що на виконання рішення суду по справі №620/5139/24 позивачу проведено перерахунок грошового забезпечення. Сума до виплати склала 73775,78 грн. Одночасно відповідач повідомив, що із вказаної суми утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, у зв`язку з чим сума до виплати склала 40078,52 грн. Враховуюче викладене, Комісія наголошувала на повному виконанні рішення суду та просила прийняти поданий звіт.

Ухвалою суду від 17.03.2025 звіт призначено до розгляду у письмовому провадженні.

Ухвалою суду від 01.04.2025 заяву представника відповідача про розгляд звіту в судовому засіданні з повідомленням учасників справи задоволено; призначено розгляд звіту у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду на 15 квітня 2025 року о 10:00 год.

Ухвалою суду від 08.04.2025 клопотання сторін про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Позивач подав заперечення на звіт, у яких просив останній не приймати, позаяк відповідач не вірно провів розрахунок спірного грошового забезпечення. Крім того, ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) зазначав про необґрунтованість утримання відповідачем із перерахованих на виконання рішення суду коштів суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши звіт про виконання судового рішення, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив такі обставини.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 по справі №620/5139/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024, позовні вимоги задоволено у повному обсязі та, у тому числі, зобов`язаноКомісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум; індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.06.2019 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Також зобов`язано Комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019 включно за весь час затримки виплати (а.с. 158-162 т.1, 84-62 т.2).

На виконання рішення та ухвал суду про встановлення судового контролю відповідач нарахував та виплатив позивачу спірну індексацію грошового забезпечення в сумі 40078,52 грн. (з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб в сумі 9369,00 грн. та військового збору в сумі 2602,50 грн.). Також позивачу нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів (а.с. 166-169 т.2).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно із частиною першою статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

За змістом статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до статті 382-2 Кодексу за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (пункт 40).

З огляду на викладене, суд акцентує увагу на тому, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб`єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов`язковості судового рішення.

З набранням чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов`язковості судового рішення. При цьому, слід зважати на те, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком.

Рішенням суду у даній справі беззаперечно встановлено обов`язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, зокрема за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, а за період з 01.03.2018 по 19.06.2019 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Разом з тим, відповідно до наданого відповідачем розрахунку під час виконання рішення суду Комісією обчислено позивачу індексацію грошового забезпечення, із застосуванням як базового місця січень 2008 року, лише за період з 01.01.2016 по 31.12.2016. За період з 01.01.2017 по 28.02.2018 базовим місяцем встановлено січень 2017 року. що не відповідає вимогам резолютивної частини рішення суду.

Також Верховний Суд неодноразово, зокрема й у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі № 160/10790/22, від 09 травня 2023 року у справі №560/13302/21, від 11 травня 2023 року у справі № 260/6386/21, від 28 серпня 2023 року у справі № 420/17338/22, від 26 жовтня 2023 року у справі №240/16655/22, від 09 листопада 2023 року у справі №420/3131/22 зазначав, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 необхідно встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

У цих постановах Верховний Суд роз`яснив, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Однак суд звертає увагу, що відповідач не надав докази урахування вищевказаних положень під час проведення позивачу розрахунку індексації грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Так, згідно з наданим відповідачем розрахунком за період з 01.03.2018 по 19.06.2019 сума нарахованої позивачу індексації грошового забезпечення склала 82,60 грн. (з них за період з 01.01.2018 по 30.11.2018 0,00 грн.).

Обґрунтовуючи позицію щодо правомірності оподаткування нарахованої позивачу на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення, відповідач покликався на те, що така індексація до видів грошового забезпечення не відноситься, а є компенсаційною виплатою. Також позивач на даний час не є співробітником пенітенціарної служби.

Однак суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України «Про оплату праці»

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713.

Відповідно до пункту 16 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Таким чином, індексація є складовою частиною додаткової заробітної плати (грошового забезпечення).

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд погоджується з позицією позивача про безпідставність оподаткування Комісією сум нарахованої на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення.

У постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19 зазначено, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Проте, судом не встановлено умислу відповідача спрямованого на невиконання рішення суду, тому підстави для накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу відсутні.

Відповідно до частини 11 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Враховуючи те, що відповідач здійснив позивачу перерахунок та виплату частини коштів на виконання рішення суду, суд вважає за можливе прийняти поданий відповідачем звіт та, з огляду на неповне його виконання, встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 Кодексу.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 241-243, 248, 382-2, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу на голову комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України - відмовити.

Прийняти звіт Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про виконання рішення суду по справі №620/5139/24.

Встановити Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України новий строк для подання звіту про виконання рішення суду по справі №620/5139/24 30 днів з дня отримання даної ухвали

Попередити голову комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про можливість застосування заходів, передбачених статтею 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала суду про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 цього Кодексу.

Суддя С.В. Бородавкіна