Постанова від 22.04.2025 по справі 916/5525/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/5525/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, І.Г. Філінюка,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 (суддя Р.В. Волков, м.Одеса, повний текст рішення складено та підписано 07.02.2025)

у справі №916/5525/24

за позовом: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради

до відповідача: ОСОБА_1

про стягнення 28162,53 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 28162,53 грн, з яких: 18048,39 грн - основного боргу, 2333,93 грн пені, 6333,46 грн - інфляційних втрат, 1446,75 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №ВМ-31/21 від 25.05.2021 на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі в частині повного та своєчасного внесення коштів за користування місцем площею 50,0 кв.м за адресою: м. Одеса, сквер Академіка Корольова, на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин відсутності в матеріалах справи довіреності представника, яким був підписаний договір від імені відповідача, що свідчить про недоведеність позивачем того факту, що відповідач підписав договір та погодив його істотні умови. Таким чином, суд виснував, що у відповідача було відсутнє волевиявлення на укладання договору, а відтак, договір №ВМ-31/21 від 25.05.2021 на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі є неукладеним.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про неукладеність договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021 за відсутності оспорювання відповідачем цього факту. На переконання скаржника, відсутність в матеріалах справи довіреності жодним чином не свідчить про її відсутність взагалі, а лише свідчить про те, що позивач не є суб`єктом її зберігання, крім того, послуги щодо укладання договорів на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі надаються через Центр надання адміністративних послуг в порядку, визначеному Законом України «Про адміністративні послуги», і саме на співробітника такого центру покладається обов`язок впевнитись у повноваженнях особи, яка представляє іншу особу за довіреністю. При цьому дії адміністратора Центру надання послуг в частині прийняття пакету документів від довіреної особи відповідача не були оскаржені самим відповідачем.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 24.02.2025 за вх.№805/25.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, І.Г. Філінюка, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025.

25.02.2025 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшло клопотання (вх.№805/25/Д1 від 25.02.2025) про залучення до матеріалів справи доказів надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні по справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/5525/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/5525/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

06.03.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/5525/24.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи; апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на ціну позову у даній справі, що становить 28162,53 грн і є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою вказаною ухвалою від 11.03.2025 постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Також вказаною ухвалою від 11.03.2025 встановлено відповідачу строк до 25.03.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 25.03.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Відповідач не скористався передбаченим частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України правом на надання відзиву на апеляційну скаргу, що згідно із частиною третьою цієї статті не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

21.05.2021 ОСОБА_2 від імені Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради подано заяву, адресовану Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, з проханням надати наступну послугу: укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі у сквері Ак. Корольова. Заяву прийнято та заповнено адміністратором Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради Осадчою А.М. і зареєстровано за №Ф1-119607-ю/л.

25.05.2021 Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (надалі - уповноважений орган) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - користувач) підписано договір №ВМ-31/21 на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі (далі договір №ВМ-31/21 від 25.05.2021), згідно з пунктом 2.1. якого уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування елементу вуличної торгівлі площею 50,00 кв.м за адресою: м. Одеса, сквер ОСОБА_3 (згідно прив`язки до місцевості), на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

В договорі зазначено, що від імені користувача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 договір підписав представник за довіреністю Бондаренко О.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Бабак Олексій Олегович з 29.06.2021 припинив підприємницьку діяльність на підставі власного рішення.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом статей 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Аналогічні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 у справі №686/19389/17, від 26.06.2019 у справі №760/13915/18, від 09.10.2019 року у справі №209/1721/14-ц.

Пунктом 8.2. договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021 визначено строк його дії з 20.05.2021 по 20.05.2022.

Відповідно до пункту 2.4. договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021 розташування елементу торгівлі та розрахунок плати за користування місцем для розташування елементу торгівлі здійснюється згідно додатків до цього договору.

Додатком №1 до договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021є лист-рішення №72/01-35 від 20.05.2021 «Фотофіксація місця розташування елементу торгівлі з прив`язкою до місцевості», а додатком № 2 «Розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування елементу вуличної торгівлі», які від імені відповідача також підписано ОСОБА_2 на підставі довіреності.

Плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору (пункт 5.1. договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021).

Пунктом 5.2. договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021 визначено, що користувач вносить плату за цим договором щомісячно, не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на зазначений у цьому договорі банківський рахунок.

Разом з тим, за змістом пункту 5.3. договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021, у разі нерозміщення елементу торгівлі через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування елементу торгівлі, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє уповноважений орган. При цьому витрати, пов`язані з демонтажем та встановленням елементу торгівлі, здійснюються за рахунок користувача.

Підпунктом 4.2.4. пунктом 4.2. договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021 передбачено обов`язок відповідача своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Згідно з пунктом 6.2. договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021, у випадку прострочення платежів, передбачених пунктами 5.1., 5.2. цього договору, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивач зазначає, що протягом усього строку дії договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021 відповідач жодного разу не вносив плату за ним, у зв`язку з чим за відповідачем рахується борг на загальну суму 28162,53 грн, з яких: 18048,39 грн - основного боргу; 2333,93 грн - пені; 6333,46 грн - інфляційних втрат; 1446,75 грн - 3% річних, про стягнення яких позивач і звернувся до суду із відповідним позовом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відтак, правочин - це вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів.

Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині першій статті 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 240 Цивільного кодексу України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, представницьких відносин.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Довіреність видається однією особою, тобто довірителем, іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем. Довіреність адресується третім особам, і в разі розбіжностей між повноваженнями представника, викладеними в довіреності, від повноважень повіреного, викладених у договорі, береться до уваги, у разі виникнення спору, текст довіреності.

Як вбачається з матеріалів справи, від імені відповідача 21.05.2021 до Центру надання адміністративних послуг за отриманням послуги «Укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі» із заявою звернувся

ОСОБА_2 подальшому ОСОБА_4 від імені відповідача 25.05.2021 підписав договір №ВМ-31/21 на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі, при цьому з тексту цього договору вбачається, що ОСОБА_4 , який від імені Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підписав договір, є представником за довіреністю.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 цього Кодексу).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Позивачем не надано довіреності, яка б надавала повноваження Бондаренку О. на укладення та підписання будь-яких заяв чи договорів від імені відповідача, у тому числі договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021. Крім того, із жодного документа, наявного в матеріалах справи, неможливо ідентифікувати відповідача та його волевиявлення на укладення відповідного договору.

Також позивачем не доведено і колегією суддів не встановлено наявності доказів, що підтверджують вчинення відповідачем дій, які б свідчили про схвалення цього правочину.

Більш того, як вже зазначалось, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 29.06.2021 припинив підприємницьку діяльність на підставі власного рішення, тобто через місяць після укладення договору №ВМ-31/21 від 25.05.2021, що також ставить під сумнів волевиявлення останнього на укладення цього договору.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір №ВМ-31/21 від 25.05.2021 не є вчиненим (є не укладеним), тому не породжує жодних правових наслідків, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

При цьому доводи апелянта, викладені у його апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони ніяким чином не спростовують обов`язок позивача доводити свої вимоги належними та допустимими доказами, що в даному випадку позивачем здійснено не було, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів, які б надавали змогу достеменно встановити, що саме відповідач уклав з позивачем договір на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі №ВМ-31/21 від 25.05.2021, а також наявні матеріали справи не містять жодних доказів, з яких можливо було дійсно встановити, що особисто відповідач користувався відповідними місцями для розташування елементів вуличної торгівлі за вказаним договором.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284

Господарського процесуального кодексу України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/5525/24 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 22.04.2025.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяІ.Г. Філінюк