Рішення

від 15.04.2025 по справі 911/120/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/120/25

Господарський суд Київської області в складі судді Антонової В.М., за участі секретаря судового засідання Крикуна І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву ОСОБА_1

про ухвалення додаткового рішення

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА»

про зобов`язання вчинити дії,

Представники учасників справи:

від позивача: Іоффе А.Ю.;

від відповідача: Патерилов В.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА» (надалі відповідач), в якому просить суд зобов`язати відповідача надати йому належним чином засвідчені копії наступних документів:

- звіт про оцінку 15% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА», який 18.09.2024 виконав суб`єкт оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ ЕКСПЕРТИЗА»;

- фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА», (зокрема, звіти про фінансові результати за 2022 рік, 2023 рік, за 1 півріччя 2024 року, а також баланси підприємства станом на кінець вказаних звітних періодів);

- перелік основних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА» станом на 20.08.2024 із зазначенням їх залишкової вартості;

- банківську довідку або банківські виписки про залишки коштів на банківських рахунках станом на 20.08.2024;

- бухгалтерську довідку про кредиторську і дебіторську заборгованість станом 20.08.2024.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.04.2025 позов задоволено зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА» надати ОСОБА_1 належним чином засвідчені копії наступних документів: звіт про оцінку 15% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА», який 18.09.2024 виконав суб`єкт оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ ЕКСПЕРТИЗА»; фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА», (зокрема, звіти про фінансові результати за 2022 рік, 2023 рік, за 1 півріччя 2024 року, а також баланси підприємства станом на кінець вказаних звітних періодів); перелік основних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА» станом на 20.08.2024 із зазначенням їх залишкової вартості; банківську довідку або банківські виписки про залишки коштів на банківських рахунках станом на 20.08.2024; бухгалтерську довідку про кредиторську і дебіторську заборгованість станом 20.08.2024 та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 3 028, 00 грн судового збору.

03.04.2025 від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.04.2025 розгляд заяви позивача про ухвалення додаткового рішення в справі №911/120/25 призначено на 15.04.2025.

10.04.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 15.04.2025 о 14:20 год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2025 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні 15.04.2025 о 14:20 год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 15.04.2025 з`явились сторони.

Представник позивача підтримав у повному обсязі та просив задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

При ухвалені Господарським судом Київської області рішення від 01.04.2025 у справі №911/120/25, з огляду на заяву представника позивача про подачу доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу разом із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалось.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема

ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої (правової) допомоги №35 від 23.12.2024, відповідно до п.3.1.1. якого гонорар адвоката за здійснення представництва клієнта в місцевому судді 1 інстанції становить 20 000, 00 грн, копію акта приймання-передачі наданих послуг від 03.04.2025 за вказаним договором, копію рахунка №48/24 від 23.12.2024 на суму 20 000, 00 грн, копію ордера серії АА №1521831 від 24.12.2024 на ім`я адвоката Іоффе А.Ю. та копію платіжної інструкції №@2PL974266 від 23.12.2024 на суму 20 000, 00 грн.

Згідно з приписами ч.2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Відповідачем надано заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу, з посиланням на те, що такі витрати є не співмірними із складністю справи, крім того, зазначає, що наведені послуги в пунктах № 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11 акта приймання-передачі наданих послуг від 03.04.2025 не були необхідними для розгляду справи і не мають бути відшкодовані. Вказує, що вимоги позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є безпідставними та необґрунтованими.

Як вже наголошувалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Суд зазначає, що подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку доводам відповідача про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що дослідивши обсяг виконаних робіт представником позивача по наданню правової допомоги в даній справі, та приходить до висновку, що витрати на правову допомогу в сумі 20 000, 00 грн є надто завищеними та неспівмірними із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Враховуючи викладене вище, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи предмет позову, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 15 000, 00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи заперечення відповідача те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі 15 000, 00 грн, а отже, заява позивача про стягнення з відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРГЕР КАРГО УКРАЇНА» (08320, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Велика Олександрівка, вул. Київський шлях, буд. 121, ідентифікаційний код 38636390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволені іншої частини заяви відмовити.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

5. Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 23.04.2025.

Суддя В.М. Антонова