Ухвала

від 22.04.2025 по справі 918/1354/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 918/1354/23(918/1108/24)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 06.12.2024

та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025

у справі № 918/1354/23(918/1108/24)

за позовом ОСОБА_2

до відповідача-1 ОСОБА_1

до відповідача-2 ОСОБА_3

до відповідача-3 ОСОБА_4

про визнання недійсними правочинів

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06.12.2024 матеріали позовної заяви №918/1354/23(918/1108/24) ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів з доданими до неї документами передано до Господарського суду Рівненської області, у провадженні якого перебуває справа №918/1354/23.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 06 грудня 2024 року у справі №918/1354/23(918/1108/24) залишено без змін.

03.04.2025 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 06.12.2024 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі №918/1354/23 (918/1108/24), в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення; ухвалити рішення яким визначити територіальну юрисдикцію (підсудність) та передати справу на розгляд іншому суду за визначеною територіальною підсудністю.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Розглянувши касаційну скаргу, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_1 , з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно вимог частини першої статті 304 Господарського процесуального кодексу України, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 зробила висновок про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо.

Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.

Порядок оскарження судових рішень у процедурах банкрутства врегульовано статтею 9 КУзПБ (щодо першої групи судових рішень - пункт 55.1 цієї постанови), а для спорів, які вирішуються в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ (друга група судових рішень - пункт 55.2. цієї постанови) - статтями 255, 287 ГПК України.

Згідно з п. 2 частини першої ст.287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Як вбачається з матеріалів скарги, ОСОБА_1 не погоджується з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 якою ухвалу Господарського суду Рівненської області від 06.12.2024 про передачу матеріалів позовної заяви №918/1354/23 (918/1108/24) до Господарського суду Рівненської області, у провадженні якого перебуває справа №918/1354/23 залишено без змін.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку, та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа суду апеляційної інстанції.

Так, частиною 1 ст. 255 ГПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, окремо від рішення суду першої інстанції, зокрема, п.8 передбачено оскарження ухвали про передачу справи на розгляд до іншого суду.

Згідно з п. 2 частини першої ст.287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Ухвала суду про передачу справи на розгляд до іншого суду зазначена у п.8 частини першої ст. 255 ГПК України, самостійно касаційному оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що згідно з Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, для запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Наявність вичерпного переліку ухвал суду першої інстанції, які після їх перегляду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені до касаційного суду, не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечити сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду", що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Відповідно до п.1 частини першої ст. 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги ОСОБА_1 на вказані судові рішення, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.

У зв`язку з вищевикладеним, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025, яка прийнята за результатами перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Рівненської області від 06.12.2024, яка виходячи із вимог ст.ст. 255, 287 та 304 Господарського процесуального кодексу України не підлягає касаційному скарженню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 234, 235, 255, 287, 293 Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 06.12.2024 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 918/1354/23 (918/1108/24).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.