Постанова

від 22.04.2025 по справі 380/23493/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23493/24 пров. № А/857/3191/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Ланкевичем А.З. у м. Львові у справі № 380/23493/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, -

в с т а н о в и в :

18 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 18.02.2017 по день фактичної виплати 21.10.2023; зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 18.02.2017 по день фактичної виплати 21.10.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням В/Ч НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що з адміністративним позовом позивач звернувся 18 листопада 2024 року, тобто із значним пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду, що визначений ч. 5 ст. 122 КАС України. Звертає увагу, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Отже, законних підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у військовій частині НОМЕР_1 немає.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2021 №139 капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.07.2021.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 у справі №380/13683/22 позов ОСОБА_1 до В/Ч НОМЕР_1 задоволено повністю. Зокрема, зобов`язано В/Ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.02.2017 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, з урахуванням виплачених сум.

20.09.2024 представником позивача подано адвокатський запит, у якому просив надати інформацію та копії документів відносно ОСОБА_1 , а саме: 1) інформацію щодо виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 у справі №380/13683/22; 2) інформацію про те, чи складався В/Ч НОМЕР_1 розрахунок виплат на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 у справі №380/13683/22; 3) у разі складання В/Ч НОМЕР_1 розрахунку, вказаного у п.2 даного адвокатського запиту, надати його копію.

У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 01.10.2024 надав інформацію та документи, зі змісту яких слідує, що відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 у справі №380/13683/22 було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 45605,11 грн з призначенням платежу «виплата індексації грошового забезпечення згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 року у справі №380/13683/22», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк».

Вказані розрахунки та відповідь на адвокатський запит представник позивача отримав 05.10.2024 засобами поштового зв`язку, що підтверджується копією конверта зі штриховим кодом ідентифікатора та трекінгом відстежень Укрпошти (номер відправлення 7901600008610).

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування передбаченої Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 18.02.2017 по день фактичної виплати 21.10.2023, а тому звернувся до суду з позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі № 465/322/17.

Крім того, у постанові від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, Верховний Суд зазначив:

«згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».

Несвоєчасне нарахування належних позивачу сум при звільненні сум відбулось у зв`язку з неправомірними діями В/Ч НОМЕР_1 , що встановлено судовим рішенням, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачеві 21.10.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 у справі №380/13683/22 виплачено заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 18.02.2017 року по 28.02.2018 в розмірі 45605,11 грн.

Зважаючи на наведене вище правове регулювання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, а саме за період з 18.02.2017 по 28.02.2018 по дату фактичної виплати 21.10.2023.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та від 09.08.2022 у справі №460/4765/20.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на зазначене наявні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 року у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 року у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 року у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 року у справі №340/970/20, від 13.10.2021 року у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 року у справі №240/12167/20 та інших.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Отже, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин до 19 липня 2022 року не застосовувалися.

Законом України №2352-IX від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX) внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2).

Закон №2352-IX набрав чинності 19 липня 2022 року.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звільнений з військової служби з 12.07.2021.

З огляду на вказане, на момент виникнення спірних правовідносин (12.07.2021 - остаточна дата закінчення проходження позивачем військової служби) звернення до суду із позовом про виплату грошового забезпечення не обмежувалось строком.

Закон №2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19 липня 2022 року.

Так, у постанові від 31 березня 2025 року (справа № 420/1581/24) Верховний Суд з-поміж іншого зауважив, що частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто право на компенсацію виникає з моменту затримки виплати доходу на один і більше календарних місяців.

За наведеного нормативно-правового регулювання Суд у справі № 420/1581/24 дійшов висновку, що право на вищеуказану компенсацію позивач отримав під час дії частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

У цій же справі № 420/1581/24 Верховний Суд указав, що наразі практика Верховного Суду у подібній категорії справ сформована так, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 20 грудня 2024 року у справі № 440/6875/24 і така практика є усталеною.

Враховуючи вищенаведене, оскільки Закон №2352-ІХ, який запровадив строки звернення до суду з позовом про стягнення всіх належних до виплати при звільненні сум, набрав чинності вже після звільнення позивача з військової служби, апеляційний суд приходить до висновку про помилковість доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 18.02.2017 по 28.02.2018 по день фактичної виплати 21.10.2023 не відповідає визначеним у п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах. А тому таку бездіяльність слід визнати протиправною та зобов`язати відповідача вчинити кореспондуючі праву позивача на отримання спірної компенсації втрати частини доходів дії.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст.139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі №380/23493/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний