Постанова

від 01.04.2025 по справі 307/5363/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/5363/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 квітня 2025 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого Собослой Г.Г.

суддів Джуга С.Д., Мацунич М.В.

з участю секретаря Ормош О.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2024 року, у справі № 307/5363/23 (Головуючий: Ніточко В.В.), -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що з 04 квітня 2014 року по 27 грудня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і від даного шлюбу у них народилось двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу вони з відповідачем проживають окремо. Діти проживають разом з нею і під час шлюбу а також після його розірвання відповідач не приймає участі у вихованні дітей, не дбав про їхній духовний, фізичний та моральний розвиток. Також, відповідач не надає дітям жодної матеріальної допомоги та не сплачує аліменти.

Позивачка вважає, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків і просила позбавити відповідача батьківських прав щодо його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Тячівського районного суду від 22 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні, так як відповідач взагалі не приймає участі у вихованні дітей, не дбав про їх фізичний, духовний розвиток та не піклувався про їх матеріальне забезпечення, не дивлячись на відкрите виконавче провадження та неодноразові звернення до відповідача змінити своє ставлення до рідних дітей, ситуація жодним чином не змінилася на краще. Відповідач і на сьогоднішній день умисно ухиляється від сплати аліментів та виконання батьківських обов`язків, що свідчить про його винну поведінку і не бажання піклуватися про своїх дітей.

Посилаючись на вказані обставини, письмовими доказами, а також висновками органу та опіки та піклування Вільховецького ОТГ, яким надано згоду на позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно двох неповнолітніх дітей позивачка вважає, що підстав для відмови у позові відсутні.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Матіко Р.І., який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Встановлено, що рішенням Тячівського районного суду від 27 вересня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , укладений 04 квітня 2014 року, розірвано і від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 липня 2019 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у розмірі по 1 500 грн., на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 02 квітня 2019 року, і до їх повноліття.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дітей, станом на 02 жовтня 2023 року, становить 12 000 грн..

08 лютого 2019 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Із довідки виконкому Вільховецької сільської ради № 490 від 29 вересня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 , і разом з нею проживають чоловік ОСОБА_7 та діти ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Згідно довідки Добрянського ліцею від 25 вересня 2023 року № 100, ОСОБА_3 навчається у 4-А класі, а ОСОБА_3 навчається у 3-А класі ліцею. Вихованням дітей займається мама з вітчимом ОСОБА_7 . Батько за весь період навчання в ліцей (протягом 4 років) жодного разу не з`являвся. На будь-яких організаційних заходах (в тому числі батьківських зборах), які проводилися на території Добрянського ліцею, присутній не був, жодної участі у вихованні дітей не приймає.

Із висновку органу опіки і піклування Вільховецької сільської ради вбачається, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно своїх неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та надано згоду на позбавлення батьківських прав відповідача відносно своїх неповнолітніх дітей.

У частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуваннямїї характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їхнього здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересом дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

За таких обставин, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, із посиланням на докази, оцінка яких відображена у рішенні суду обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити беззадоволення.

Рішення Тячівського районного суду від 22 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 квітня 2025 року.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ