Рішення від 24.04.2025 по справі 591/3209/25

Справа № 591/3209/25

Провадження № 2-а/591/196/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді - Сидоренко А.П.,

з участю секретаря судового засідання Кирионенко В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Васюти Д.К.

представника відповідача Паливоди І.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Васюти Дмитра Костянтиновича до Управління Державної міграційної служби в Сумській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Васюти Д.К. звернувся до суду з вказаним позовом до Управління Державної міграційної служби в Сумській області та свої вимоги обґрунтовує тим, що він, є громадянином російської федерації та з 2009 року проживає на території України.

З 2009 року проживав у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 .

Під час проживання у цивільному шлюбі у позивача та ОСОБА_2 народилися дві дитини: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Державну реєстрацію народження дітей провели за статтею 135 Сімейного кодексу України, але ім`я та по-батькові в графі «батько» зазначено « ОСОБА_5 ».

28 грудня 2018 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , зареєстрований Зарічним районним у місті Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 822.

Посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 дійсна до 26 липня 2022 року.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні з 05 год. 30 хв.

24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує свою дію до теперішнього часу.

У липні 2022 позивач особисто звернувся до Управління ДМС України в Сумській області з усним зверненням щодо вчинення подальших дій для законного перебування н території України, проте посадовими особами Управління ДМС України в Сумські області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року за № 165 усно відмовлено у наданні інформації та рекомендували звернутися пізніше.

24 лютого 2023 року позивач знову особисто звернувся до Управління ДМС України Сумській області з усним зверненням щодо вчинення подальших дій для законно перебування на території України, проте посадовими особами Управління ДМС України Сумській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МС№ 001332 та одночасно постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МСМ №001339 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Одночасно проте посадовими особами Управління ДМС України в Сумській області у позивача було вилучено посвідку на тимчасове проживання.

06 березня 2023 року позивач сплатив штраф у розмірі 2550,00 грн.

20 січня 2024 року позивач знову особисто звернувся до Управління ДМС України в Сумській області з усним зверненням щодо вчинення подальших дій для законного перебування на території України, проте посадовими особами Управління ДМС України в Сумській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001562 та одночасно постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МСМ № 001570 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

20 січня 2024 року позивач сплатив штраф у розмірі 3740,00 грн.

01 березня 2024 року позивач знову особисто звернувся до Управління ДМС України в Сумській області з усним зверненням щодо вчинення подальших дій для законного перебування на території України, проте посадовими особами Управління ДМС України в Сумській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001580 та одночасно постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МСМ № 001588 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

06 березня 2024 року позивач сплати штраф у розмірі 3 400 грн.

04 березня 2025 року позивач знову особисто звернувся до Управління ДМС України в Сумській області з усним зверненням щодо вчинення подальших дій для законного перебування на території України, проте посадовими особами Управління ДМС України в Сумській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 001786 та одночасно постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МСМ № 001795 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

Також заступник начальника Управління ДМС України в Сумській області ОСОБА_6 виніс рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 04 березня 2025 року № 5901130100017871, відповідно до якого вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та зобов`язати його покинути територію України у термін до 01 квітня 2025 року.

Вважає, що рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 04 березня 2025 № 5901130100017871 є необґрунтованим та протиправним у зв`язку з наступним.

Порушення громадянами російської федерації Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обумовлено зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру, оскільки міграційна служба після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України не приймала заяви від громадян російської федерації щодо обміну посвідки на тимчасове або постійне проживання на території України, до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

З прийнятим відповідачем рішенням позивач не згоден, оскільки він не загрожує інтересам національної безпеки України, а, навпаки, засуджує збройну агресію російської федерації проти України та підтримує Україну, та хоче залишитися з сім`єю на території України. Відповідачем не надано жодних документальних підтверджень щодо того, що позивач може суперечити інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, а отже, його примусове повернення є недоцільним та необґрунтованим. При цьому, на переконання позивача, відповідач мав би детально вивчити обставини справи позивача, зважити ту «небезпеку», яку позивач несе, з тою «користю», що приносить, оцінити ризики, що виникають у позивача у разі його повернення до країни походження. Зазначає, що позивач не переховувався від органів ДМС України, а навпаки самостійно п`ять раз звертався до Управління ДМС України в Сумській області, в тому числі до відповідача, з метою легалізації на території України, продовження строку перебування. Позивач сам особисто відвідував Управління ДМС України в Сумській області, виконуючи рекомендації, надані йому при спробі легалізуватися на території України.

Також, відповідач не надав права скористатися правовою допомогою, та, незважаючи на те, що позивач вказав, що йому небезпечно повертатися до країни походження, не роз`яснив порядок звернення за захистом в Україні. Крім того, вказував, що у позивача в Україні на законних підставах проживає дружина, яка є громадянкою України, а тому, зобов`язавши позивача покинути Україну, відповідач розлучає сім`ю, що прямо суперечить вимогам законодавства і основним засадам гуманізму.

Позивач не підлягає примусовому поверненню до країни походження відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки там його життю або свободі загрожуватиме небезпека за політичними переконаннями, проте відповідач не знайомився з ситуацією в країні походження позивача перед прийняттям оскаржуваного рішення, яке радикально впливає на долю позивача.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Таким чином, лише з 09 листопада 2022 року (дата набрання чинності Постановою №1232) у позивача, який у 2018 році зареєстрував шлюб з громадянкою України, з`явилася об`єктивна можливість звернутися до відповідного підрозділу ДМС із заявою на продовження посвідки на тимчасове проживання з урахуванням положень Постанови № 1232.

При цьому, зауважує, що позивач навіть до прийняття зазначеної постанови вживав активних заходів щодо легалізації свого перебування на території України, продовження строку перебування на законних підставах.

За протилежних обставин, громадянин російської федерації, який звертається з документами для продовження строку перебування в Україні до органу міграційної служби, отримуючи усну відмову в їх прийнятті, опиняється в ситуації правової невизначеності, адже маючи бажання легалізувати своє положення в Україні, в той же час, з огляду на не врегулювання відповідних відносин на законодавчому рівні, останній позбавлений можливості довести свій намір задля уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну.

Таким чином, позивач як іноземець вживав заходів для недопущення порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, проте внаслідок обставин, які знаходилися поза його волею, зокрема неодноразових відмов управління міграційної служби прийняти документи у позивача на підставі положень Постанов КМУ № 165 та № 1232, не зміг у встановлений законом строк подати уповноваженому органу документи для продовження строку дії посвідки.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 04 березня 2025 року № 5901130100017871 про примусове повернення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 31 березня 2025 року відкрите провадження у справі за зазначеним позовом, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження за обов`язкової участі сторін з призначенням судового засідання на 07 квітня 2025 року о 16 год. 00 хв.

04 квітня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначає, що 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 вперше документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 терміном дії до 03 лютого 2022 року. У подальшому, 06 січня 2022 року позивач здійснив обмін посвідки на нову посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном дії до 26 липня 2022 року.

У зв`язку з прийняттям Постанови КМУ № 1232 від 01 листопада 2022 року позивач упродовж 30 днів з дня набрання чинності цією постановою за обміном посвідки на тимчасове проживання не звернувся.

Тому, у період 2023-2025 років позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності у зв`язку з проживанням на території України без документів на право проживання і 04 березня 2025 року, уповноваженою особою УДМС у Сумській області відносно Позивача прийнято рішення № 5901130100017871 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та надано строк для добровільного залишення території України до 01 квітня 2025 року.

Постановою КМУ № 1202 від 21 жовтня 2022 року (набрання чинності 26.10.2022), установлено, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.

Іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану

Відтак, Постановою КМУ № 1202 від 21 жовтня 2022 року строк дії посвідок на тимчасове/ постійне проживання на території України продовжено на період дії воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування, окрім посвідок оформлених громадянам Російської Федерації.

Згідно пункту 1 Постанови КМУ № 1232 від 01 листопада 2022 року (набрання чинності 09 листопада 2022року) установлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/ територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:

розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором;

у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/ територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Пунктом 3 Постанови КМУ № 1232 від 01 листопада 2022 року передбачено, що особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 цієї постанови, повинні протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою звернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 р. до дня набрання чинності цією постановою.

Таким чином, з 09 листопада 2022 року у зв`язку з прийняттям КМУ Постанови № 1232, органами ДМС поновлено обмін посвідок на постійне/тимчасове проживання в Україні громадянам РФ за визначеними в ній критеріями.

Пунктом 19 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322, передбачено, що у разі закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання документи для її обміну можуть бути подані не пізніше 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії (у випадку позивача документи мали бути подані не пізніше 09 грудня 2022 року).

З розглядуваних матеріалів справи вбачається, що позивач мав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном дії до 26 липня 2022 року, однак, він всупереч вимог діючого законодавства не здійснив обмін раніше виданої посвідки.

Тому, у період 2023-2025 років позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності у зв`язку з проживанням на території України без документів на право проживання.

Відповідно до пункту 5 Розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства,затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 р. за № 806/21119 і положень статті 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Не встановивши правових підстав обміну раніше виданої ОСОБА_1 тимчасової посвідки на проживання в Україні і законності подальшого перебування Позивача на території України, того ж дня (04.03.2025), уповноваженою особою УДМС у Сумській області відносно Позивача прийнято рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

Та надано строк для добровільного залишення території України до 01 квітня 2025 року.

Таким чином, вважає, що посадові УДМС у Сумській області діяли правомірно, а оскаржуване рішення є законним і таким, що не підлягає скасуванню.

В частині доводів Позивача щодо наявності у нього сталих соціальних зв`язків на території України зазначає наступне.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі №522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі №522/5683/22, неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.

При цьому бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №343/2242/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 12 серпня 2020 року у справі №755/14023/17, від 13 жовтня 2021 року у справі №263/14519/20, від 13 квітня 2021 року у справі №211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26 січня 2022 року у справі №200/9761/20-а).

Варто також додати, що саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально.

Не заперечує того, що сам по собі факт шлюбу, та навіть народження дітей, не є перешкодою для видворення іноземця за межі країни перебування, і Європейський суд з прав людини.

Так, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: «коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території... така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов`язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов`язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні»».

Також, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.10.2021 по справі № 263/14519/20, зазначено, що мотиви задоволення позову судами попередніх інстанцій були висновувані лише на тому, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.

Стосовно вказаного висновку, Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Верховний Суд також звертає увагу, що позивачу не заборонено в`їзд в Україну, а отже, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу позивача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно неможливості примусового повернення Позивача.

Статтею 31 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначено, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Наведений перелік підстав є вичерпним та розширеному трактуванню не підлягає.

Окремо зауважує, що рішенням УДМС у Сумській області зобов`язано позивача покинути територію України у строк до 01.04.2025. При цьому, позивач не обмежений у праві вибору країни для виїзду, будь то країна походження або Республіка Молдова, Турція, Угорщина тощо.

Враховуючи викладене, просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити (а.с.52-68).

Протокольною ухвалою суду 07 квітня 2025 року судове засідання відкладене до 15 квітня 2025 року до 13 год. 00 хв. в зв`язку з клопотанням представника позивача.

У зв`язку з ліквідацією наслідків від ракетних ударів рф по місту Суми 13 квітня 2025 року, в результаті яких було пошкоджено приміщення суду, та необхідністю проведення відновлювальних робіт, справа за вказаним адміністративним позовом 15 квітня 2025 року не слухалася. Наступне судове засідання призначено на 23 квітня 2025 року об 11 год. 00 хв.

23 квітня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому заперечує поти доводів представника відповідача.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлений позов в повному обсязі, представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, що викладені у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши подані суду докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач ОСОБА_1 має громадянство російської федерації та мав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 строком дії до 26 липня 2022 року (а.с. 17).

28 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , зареєстрований Зарічним районним у місті Суми відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 822 (а.с. 42).

24 лютого 2023 року відносно позивача складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ №001332 (а.с. 18-19), за наслідками розгляду якого постановою про накладення адміністративного стягнення від 24 лютого 2023 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 20-21).

20 січня 2024 року відносно позивача складений протокол про адміністративне правопорушення серії АА №013217 (а.с. 23-24), за наслідками розгляду якого постановою про накладення адміністративного стягнення від 20 січня 2024 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП (а.с. 25-16).

01 березня 2024 року відносно позивача складений протокол про адміністративне правопорушення серії НСМ №000022 (а.с. 28-29), за наслідками розгляду якого постановою про накладення адміністративного стягнення від 01 березня 2024 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП (а.с. 30-31).

04 березня 2025 року відносно позивача складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ №001786 (а.с. 33-34), за наслідками розгляду якого постановою про накладення адміністративного стягнення від 04 березня 2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП (а.с. 35-36).

Рішенням № 5901130100017871 від 04 березня 2025 року заступником начальника Управління ДМС України в Сумській області Овруцьким О.О. вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 01 квітня 2025 року (а.с. 14-16).

Зазначеним рішенням установлено, що 04 березня 2025 року працівниками Управління ДМС України у Сумській області виявлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який незаконно перебуває на території України. При проведенні перевірки встановлено: громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_3 уродженець російської федерації після закінчення дозволеного строку перебування територію України не покинув та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

04 березня 2025 року відносно зазначеного іноземного громадянина складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП серії ПР МОМ № 001786 та заступником начальником Управління ДМС України у Сумській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн. (постанова про накладення адміністративного стягнення серії ПН МСМ № 001795). У період дозволеного строку перебування громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з питань продовження строку перебування на території України чи оформлення документів, що підтверджують право проживання в Україні до підрозділів Державної міграційної служби України не звертався та підстав для отримання ним статусу біженця чи притулку в Україні не надав.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»(далі Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до пункту 18статті 1 Закону № 3773-VIпосвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частиною третьоюстатті 3 Закону № 3773-VIпередбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно частини шістнадцятоїстатті 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (частина третястатті 9 Закону № 3773-VI).

Відповідно до частини першоїстатті 17 Закону № 3773-VIіноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.

Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи: 1) заяви іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України. У разі пропуску іноземцем або особою без громадянства строку подання заяви з підстав, що унеможливлюють їх виїзд з території України, іноземцеві або особі без громадянства може бути продовжено строк перебування в Україні, за умови подання підтверджувальних документів. Якщо при цьому іноземець або особа без громадянства порушили встановлені строки перебування в Україні, питання продовження строку перебування може бути вирішене лише після притягнення цих осіб та приймаючої сторони до відповідальності згідно із законом; 2) документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України; 3) паспортний документ іноземця або особи без громадянства; 4) паспорт (паспортний документ) приймаючої сторони (фізичної особи) або представника приймаючої сторони (юридичної особи); 5) документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

Відповідно до частини шостоїстатті 17 Закону № 3773-VIпродовження строку перебування та тимчасового проживання на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першоюстатті 26 Закону № 3773-VIіноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ятастатті 26 Закону № 3773-VI).

Частиною четвертоюстатті 26 Закону № 3773-VIпередбачено, що рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженанаказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150(далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пунктом 5 розділу І Інструкції передбачено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до пункту 2 Розділу II Інструкції рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).

У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Інструкції у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони подальшого в`їзду обчислюється з дня винесення такого рішення. Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в`їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в`їзду.

З системного аналізу наведених норм, вбачається, що порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства є самостійною правовою підставою для примусового повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну. Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства приймається органом ДМС.

Під час судового розгляду встановлено, що 24 лютого 2023 року, 20 січня 2024 року, 01 березня 2024 року та 04 березня 2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частинами 1 та 2статті 203 КУпАП. Підставою для винесення цієїпостановибуло те, що позивач проживає на території України за недійсною посвідкою на тимчасове проживання, а саме після закінчення терміну дії посвідки та набранням чинності постановою КМУ № 1232 від 01 листопада 2022 року на протязі 30 денного терміну не звернувся до підрозділів міграційної служби для її обміну.

Наведені постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності ним не оскаржувалися та є належним доказом, який вказує на те, що позивач порушив правила перебування іноземців на території України, за що правомірно був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Оскільки позивач порушив правила тимчасового перебування на території України, а відомості про його перебування на території України на законних підставах відсутні, він не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, тому відсутні підстави вважати, що позивач підпадає під захистстатті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободабостатті 31 Закону № 3773-VI.

У зв`язку із збройною військовою агресією рф в Україні Кабінет Міністрів України прийнявпостанову від 28 лютого 2022 р. № 165 «Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб», якою (пункт 1) зупинив строки надання адміністративних послуг суб`єктам їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні (Постанова втратила чинність на підставіПостанови Кабінету Міністрів України № 828 від 08.08.2023).

У подальшому,Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2022 р. № 1202, яка набрала чинності 26.10.2022, установлено, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування;

іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану;

паспорти громадян України у формі картки, строк дії яких закінчився за 30 днів до 24 лютого 2022 року та після 24 лютого 2022 року, та паспорти громадянина України зразка 1994 року, до яких не вклеєно фотокартку особи у разі досягнення нею 25- чи 45-річного віку, строк вклеювання до яких настав за 30 днів до 24 лютого 2022 р. та після 24 лютого 2022 р., є документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та підлягають обміну або вклеюванню нових фотокарток відповідно до досягнутого віку протягом 30 календарних днів з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Згідно пункту 1Постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2022 р. № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», яка набрала чинності 09.11.2022, у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:

розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цієюпостановою, зупиняється до набрання чинностізакономщодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором;

у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинностізакономщодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Постанови № 1232, зазначені у пункті 1 цієїПостановиобмеження не поширюються на осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, чотирнадцятою, п`ятнадцятоюстатті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб.

Пунктом 3 Постанови № 1232 передбачено, що особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 цієїпостанови, повинні протягом 30 днів з дня набрання чинності цієюпостановоюзвернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності цієюпостановою.

Проаналізувавши вище наведене, суд приходить до висновку, що Постановою № 1202 строк дії посвідок на тимчасове проживання на території України продовжено на період дії воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування, окрім посвідок оформлених громадянам рф.

З 01 вересня 2022 у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 1232, органами ДМС поновлено обмін посвідок на тимчасове проживання в Україні громадянам рф.

Строк дії посвідки на тимчасове проживання позивача в Україні закінчився 26 липня.2022.

Однак, позивач всупереч вимог чинного законодавства, не здійснив необхідних активних дій для обміну раніше виданої посвідки у строки, визначені пунктом 3 Постанови № 1232 в період з 09 листопада 2022 року по 09 грудня 2022 року.

Позивачем не надано доказів, які б перешкоджали у строки, визначені пунктом 3 Постанови № 1232, звернутися до відповідного органу ДМС з метою обміну посвідки на тимчасове проживання в України.

Позивач та його представник в судовому засіданні стверджували, що позивач звертався до відповідача у липні 2022 року та в дні, коли відносно нього складалися протоколи та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Тоді як відомостей про звернення позивача до відповідача у визначений п. 3 Постанови № 1232 період суду не надано.

Що стосується доводів позивача, що при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано його сімейного стану, зокрема, укладення шлюбу з громадянкою України та наявності дітей, то суд не бере такі до уваги.

Оскільки, сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини (чоловіка) та дітей, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення нею порушення міграційного законодавства України.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 18.03.2021 у справі № 522/1441/18, від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22, від 29.05.2023 у справі 522/5683/22.

Також, у контексті наведеного, слід звернути увагу, що Верховний Суд у своїх постановах за схожих правовідносин неодноразово зазначав, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі № 200/9761/20-а).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки за встановлених обставин цієї справи, оскаржуване рішення від 04 березня 2025 року прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначенийКонституцієюта законами України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 9, 77, 78, 241-246, 288 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в особі представника адвоката Васюти Дмитра Костянтиновича до Управління Державної міграційної служби в Сумській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП суду не відомий.

Відповідач: Управління Державної міграційної служби в Сумській області, місцезнаходження: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 27, код ЄДРПОУ 37846270.

Суддя А.П.Сидоренко