Рішення

від 23.04.2025 по справі 368/839/24

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/839/24

2/368/143/25

Рішення

Іменем України

"23" квітня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши увідкритому підготовчому судовомузасіданні вм.Кагарликусправу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Кагарлицької міської ради (м.Кагарлик, вул. Героїв Небесної Сотні, 1), ОСОБА_2 про визнання права власності, -

встановив :

Позивачка звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що приблизно в травні-червні 2009 році, вона приїхала в с. Переселення Обухівського р-ну, Київської області, де була працевлаштована у Приватне орендне підприємство "Руна" с. Переселення.

З 2009року ОСОБА_1 почала проживатита користуватисьжитловим будинком садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 разом зі своєю сім`єю.

Згідно технічного паспорта на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , житловий будинок 1952 року спорудження, загальною площею - 50,0 кв.м, житлова площа - 32,6 кв.м.

Даний житловий будинок належав ОСОБА_3 , яка померла приблизно в 2010 році та до 2006 року проживала із ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який був батьком ОСОБА_5 - директора ПОП "Руна".

Після смерті ОСОБА_3 , Позивач стала одноособовим користувачем житлового будинку.

Згідно п. 11 ч.1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у зв`язку зі смертю власника.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказаний житловий будинок на підставі договору дарування від 23.08.2005 року , належав ОСОБА_3 .

Як відомо Позивачу, Спадщину після смерті ОСОБА_3 щодо спірного будинку ніхто не приймав, так як дітей у неї не було.

Разом із цим, починаючи з 2009 року і по цей час, Позивач відкрито продовжує користуватися Житловим будинком та земельною ділянкою, яка знаходиться під будинком, разом зі своєю сім`єю, у тому числі сплачує комунальні послуги, зберігає в житловому будинку різні речі, здійснює поточні ремонти будинку. Як вбачається із технічного паспорту на житловий будинок, в 2023 року Позивач встановила: огорожу, ворота та хвіртку та в 2007 році навіс.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради від 19.02.2024року № 59, Позивач з 2009 року по теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

А тому позивачка просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

В судовому засідання позивачка та її представник позов підтримали.

Представник відповідача Кагарлицької міської ради проти позову не заперечила.

Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, надіслав заяву в якій просить справу слухати в його відсутність проти позову не заперечує.

Відповідно до ч.4 ст.200та ч. 4 ст.206 ЦПК Українивизнання позову відповідачем у підготовчому судовому засіданні є підставою для ухвалення судового рішення у справі.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позов слід задоволити з слідуючих підстав.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів

Згідно із ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В судовому засіданні встановлено, що згідно технічного паспорта на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , Житловий будинок має наступні характеристики: А - житловий будинок, 1952 року спорудження, загальною площею - 50,0 кв.м., житлова площа - 32,6 кв.м; а-веранда, 1974 року спорудження; Ж - літня кухня, 1980 року спорудження; під Ж - погріб, 1980 року спорудження; ж1-навіс, 2007 року спорудження; З-веранда, 1980 року спорудження; К-сарай, 1998 року спорудження; №1 - колодязь, 1954 року спорудження; №2- ворота, 2023 року спорудження; №3 - огорожа, 2023 року спорудження; №4 - огорожа, 2023 року спорудження; №5- хвіртка, 2023 року спорудження.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказаний житловий будинок на підставі договору дарування від 23.08.2005 року , належав ОСОБА_3 , що стверджується також копією договору дарування житлового будинку від 15.07.2005 року, згідно якої ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_1 . Остання проживала у вказаному будинку до 2006 року, після чого почала проживати в с.Слобода .

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкоємцем щодо майна померлої ОСОБА_3 став її син відповідач ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, що складається з житлового будинку в АДРЕСА_2 та земельної ділянки на території Слобідської сільської ради. Дане підтверджується копією спадкової справи державного нотаріуса Кагарлицької районної державної нотаріальної контори №146/2014 та свідоцтвами про право на спадщину за законом від 19.04.2016 року.

Позивачка згідно довідки Переселенського старостинського округу від 19.02.2024 року з 2009 року проживає без реєстрації в будинку АДРЕСА_1

Також позивачка відкрито користується вказаним будинком, проводить ремонти та добудови за власні кошти. Як вбачається із технічного паспорту на житловий будинок, в 2023 року Позивач встановила: огорожу, ворота та хвіртку, а в 2007 році навіс.

Відповідно до норм ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і, продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Згідно з Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014, відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності(п.9); враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ (п. 11); враховуючи положення статей 16, 344, 396 ЦК, до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог статей 387, 391 ЦК. Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред`явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення статті 388 ЦК за наявності відповідних заперечень з боку відповідача (п. 12); можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п.13). Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень")(п. 14).

Верховний Суд у своїй постанові від 24.01.2019 року у справі № 755/16913/16-ц зазначив, що за аналізом частини першої статті 344 ЦК України за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Аналогічний висновок міститься і у рішенні Верховного Суду від 28.03.2019 по справі №215/5451/16-ц, у якому зазначено, що за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно в тому числі, якщо власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

У ЦК України набувальна давність розглядається як спосіб набуття права власності. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.

По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).

Цей строк відповідно до ст. 344 ЦК для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, для рухомого майна - п`ять років.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до Ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2008 року відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на дане майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Таким чином,оскільки позивачпонад 15років добросовіснозаволоділа будинкомта відкритоі безперервноволодіє ікористуються зазначениммайном значнобільше десятироків, утримує його, сплачує всі комунальні послуги, не встановлено, що існують інші особи, які б претендували на вказаний будинок, що свідчить про те, що позивачка є добросовісним набувачем, а тому суд вважає, що остання набула права власності на нього за набувальною давністю.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання права власності на житловий будинок за позивачкою, у відповідності до ст.344 ЦК України, за набувальною давністю підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.15, 16, 328, 344, ЦК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

2. Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (рнокпп: НОМЕР_1 ), право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , а саме: А - житловий будинок, 1952 року спорудження, загальною площею - 50,0 кв.м., житлова площа - 32,6 кв.м; а-веранда, 1974 року спорудження; Ж - літня кухня, 1980 року спорудження; під Ж - погріб, 1980 року спорудження; ж1-навіс, 2007 року спорудження; З-веранда, 1980 року спорудження; К-сарай, 1998 року спорудження; №1 - колодязь, 1954 року спорудження; №2- ворота, 2023 року спорудження; №3 - огорожа, 2023 року спорудження; №4 - огорожа, 2023 року спорудження; №5- хвіртка, 2023 року спорудження.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 289 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.

Суддя: Т.Є. Іванюта.