Рішення від 24.04.2025 по справі 646/6366/24

Суддя Маркосян М. В.

Справа № 646/6366/24

Провадження № 2/644/924/25

24.04.2025

ЗАОЧНЕ Рішення

Іменем України

24 квітня 2025 року.

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючої судді - Маркосян М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лєпілової В.В.,

представника позивача - адвоката Стеганцова М.С.

розглянувши в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2024 року позивачка звернулась до Червонозаводського районного суду м. Харкова з зазначеним позовом. Обґрунтовує свою позовну заяву тим, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 18.10.2014 по ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька, ОСОБА_3 . 12.03.2017 шлюб було розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02.03.2017 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно та до повноліття, а рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2023 року було змінено розмір аліментів стягнутих рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року з 1/4 частки від усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач, як батько дитини, ОСОБА_3 нехтує своїми обов`язками, з дитиною не спілкується, взагалі дитиною не цікавиться, вважає що позбавлення його батьківських прав буде на користь інтересам дитини.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.08.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації про позбавлення батьківських прав було передано на розгляд до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.09.2024 Орджонікідзевським районним судом м. Харкова було відкрито провадження у справі у загальному позовному провадженні призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.12.2025 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач у судові засідання призначені на 21.01.2025, 20.02.2025, 15.04.2025 не з`явився, відзив або пояснення у справу не надав, повідомлявся про судовий розгляд шляхом направлення повісток за останнім відомим його зареєстрованим місцем проживання та публікуванням оголошень на офіційному веб-сайті суду.

Позивачка в судові засідання також не з`являлась, брала участь у судовому розгляді через свого представника, адвоката Стеганцова М.С., який надав суду пояснення. Третя особа, Служба у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації у судове засідання представника не направив, подав заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 280 ЦПК України, судом постановлено провести заочний розгляд справи, за відсутності заперечень позивача про це.

У судовому засіданні 15.04.2025 представник позивачки підтримав позовні вимоги, зазначив, що позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 18.10.2014 по 12.03.2017. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька, ОСОБА_3 . 12.03.2017 шлюб було розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02.03.2017 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно та до повноліття, а рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2023 року було змінено розмір аліментів стягнутих рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року з 1/4 частки від усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач, нехтує своїми обов`язками, з дитиною не спілкується, взагалі дитиною не цікавиться, вважає що позбавлення його батьківських прав буде на користь інтересам дитини.

Позивачка на даний момент з дитиною проживає за кордоном, виїхала на момент початку активних воєнних дій, вважає що позбавлення батьківських прав відповідача щодо ОСОБА_3 буде на користь дитині та допоможе позивачки в оформлення права на постійне проживання з дитиною за кордоном.

У якості доказів у справу надані довідка №01-63/83 від 22.06.2023 Дошкільного навчального закладу №420 про те, що ОСОБА_3 відвідувала цей навчальний заклад до 15.07.2021, донькою в цей час опікувалась мати, батько дошкільний заклад не відвідував.

Також, надана довідка Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №53 від 21.06.2023 №01-64/63 про те, що ОСОБА_3 навчається у 3-Д класі цього навчального закладу, в школі зазначають що батько не роки навчання не відвідував батьківські збори з класним керівником не спілкувався.

Також, у матеріали справи наданий Висновок заступника голови органу опіки та піклування Шевченківської селищної ради від 24.02.2025 в якому зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки ОСОБА_3 .

Провівши повний та всебічний розгляд справи, заслухавши учасників провадження та дослідивши надані сторонами докази, суд встановив таке.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06 травня 2015 року, виданого Виконавчим комітетом Гетьманівської сільської ради Шевченківського району Харківської області Україна, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . В свідоцтві про народження дитини в графі "Батьки" значаться: батько - до ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_5 .

Згідно з рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 26.03.2017 у справі 637/164/17, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований, 18 жовтня 2014 року у відділі державної реєстарції актів цивільного стану реєстарційної служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис №72 було розірвано. Після розірвання шлюбу, іменувати прізвище ОСОБА_5 , дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 .

Згідно з рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2023 року за позовом ОСОБА_2 було змінено розмір аліментів стягнутих рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 1/4 частки від усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Як зазначив представник позивача, на момент пред`явлення позову заборгованості з аліментів у відповідача не було.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд вважає, що вони виникли у зв`язку із особистими немайновими правами і обов`язками батьків та дітей, а тому регулюються Главою 13 СК України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6) частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 61-36905св18.

А також, згідно правової позиції Верховного суду, під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17 (провадження N 61-2175св20).

При розгляді даної справи позивачкою не доведено і судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, тощо.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своїх дітей в матеріалах справи також відсутні.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також, що створило загрозу життю дитини.

Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, їхнього ставлення до дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи та мають істотне значення.

Судом досліджено Висновок заступника голови органу опіки та піклування Шевченківської селищної ради від 24.02.2025 в якому зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки ОСОБА_3 . Однак, цей висновок не має для суду обов`язкової сили, суд враховує його зміст, однак зі змісту цього висновку вбачається що він зроблений на підставі бесіди з позивачкою, без дослідження фактичної можливості або неможливості батька піклуватись про дитину в умовах воєнного стану та перебування позивачки за межами України і без вивчення думки самої дитини.

Також, позивачкою не було заявлено клопотання про виклик свідків, які б могли б підтвердити обставини ухилення батька від батьківських обов`язків, про заслуховування думки самої дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, суд вважає за доцільне відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, оскільки обставини, викладені в позові є не доведеними.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №724/743/15-ц сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачем в ході розгляду справи не доведено, що поведінка відповідача відносно своєї доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом саме позбавлення батька батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своїх дітей і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Суд зауважує, що розгляд справи здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Щодо тягаря доказування, суд звертає увагу на позицію, висловлену в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, вона полягає в тому, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Судом не встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своєї доньки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність інформації щодо місця знаходження дитини.

Суд критично поставився до викладених у позові пояснень позивача щодо умисного нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання доньки, оскільки вони не знайшли свого документального підтвердження під час судового розгляду.

У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Також, не надано жодного доказу щодо обставин, які негативно характеризують відповідача, зокрема, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Надані позивачкою в обґрунтування позовних вимог докази суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітньої доньки.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена, крім того це остаточно розірве зв`язок дитини з батьком, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях батька, а тому суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150, 164 - 166, 180 Сімейного кодексу України, ст. ст. 12 - 19, 141, 265 - 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Третя особа: Служба у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ: 06718595, 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 6-й під`їзд, 4-й поверх.).

Повне рішення суду складено 24.04.2025.

Суддя Марина МАРКОСЯН