Постанова

від 01.04.2025 по справі 925/985/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2025 р. Справа№ 925/985/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 01.04.2025,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техніка-Умань»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 (повний текст складено 17.12.2024)

у справі №925/985/24 (суддя О.І.Кучеренко)

за позовом Уманської міської ради

до Приватного підприємства «Техніка-Умань»

про стягнення 308 801,15 грн, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Уманська міська рада (далі, позивач) звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Техніка-Умань (далі, відповідач) безпідставно набутого майна (коштів) у сумі 308 801,15 грн за використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, яка знаходиться у місті Умань по вулиці Визволителів, 29, без документів, що посвідчують право користування земельної ділянкою за період з 03.06.2018 по 28.03.2021.

Позов обґрунтований тим, що відповідач у період з 03.06.2018 по 03.06.2021 користувався спірною земельною ділянкою комунальної форми власності (власник - Уманська міська рада) не оформлюючи право користування та не сплачуючи кошти за таке користування (орендну плату), а тому позивач має право на стягнення збитків з особи, яка вчинила такі неправомірні дії. Несплата коштів за користування землею є порушенням прав територіальної громади міста через ненадходження грошових коштів до місцевого бюджету. За розрахунками позивача розмір плати за таке користування становить 308 801,15 грн, який визначений актом про розмір збитків, які заподіяні внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів №3 від 03.06.2021 та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.03.1993.

10.09.2024 позивач надіслав суду заяву про зміну предмету позову, у якій виклав прохальну частину позовної заяви у новій редакції, додатково зазначивши рахунок, на який у разі задоволення позову слід стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти та обґрунтовуючи внесення цих змін повноваженнями виконавчого комітету Уманської міської ради, як розпорядника коштів місцевого бюджету.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 у справі №925/985/24 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Техніка-Умань» на користь Уманської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 296 703,51 грн.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Техніка-Умань» на користь Виконавчого комітету Уманської міської ради 4 450,56 грн судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд встановив, що нерухоме майно, що у спірний період належало на праві власності відповідачу, знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, власником якої є Уманська міська рада, водночас, між позивачем та відповідачем у спірний період не було укладено договору оренди землі.

За висновками суду відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними, а позивач помилково кваліфікував спірну суму як збитки у розмірі орендної плати.

Суд наголосив на тому, що обґрунтовуючи розмір нарахованих відповідачу платежів, позивач посилається на рішення органу місцевого самоврядування, у яких встановлені ставки орендної плати за договорами оренди землі відповідного цільового призначення. Тобто, така ставка повинна бути застосована у разі укладення договору оренди із землекористувачем такої земельної ділянки. Водночас, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини з оренди.

З огляду на це, на переконання суду, правомірним є стягнення безпідставно збережених коштів, які розраховані у розмірі, який не може бути меншим за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, а саме у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, що узгоджується з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (за весь визначений позивачем період, у тому числі і за період після встановлення ставки у розмірі 5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки).

За розрахунком суду розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, за період з 03.06.2018 до 03.06.2021 становить 296 703,51 грн, а саме: за період з 03.06.2018 до 31.12.2018 57391,55 грн; за період з 01.01.2019 до 31.12.2019 98810,93 грн; за період з 01.01.2020 до 31.12.2020 98810,93 грн та за період з 01.01.2021 до 03.06.2021 41690,10 грн. Для розрахунку плати за землю судом враховано нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.01.2021, розмір якої становить 3 293 697,77 грн, починаючи з 03.06.2018 оскільки за даними Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, функції якого на цей час виконує Держгеокадастр, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2018-2010 роках становить 1,0.

Отже, оскільки відповідач у спірний період не сплачував позивачу за користування спірною земельною ділянкою, тому фактично збільшив своє майно (безпідставно зберіг у себе кошти) у розмірі 296 703,51 грн, відповідно до статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України вказана сума коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначив, що строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, були продовжені на час карантину та на період військового стану, тому у суду відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки строк звернення позивача з позовом до суду не сплинув.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 29.01.2025 через підсистему «Електронний суд» Приватне підприємство «Техніка-Умань» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням матеріальних та процесуальних норм, з неповним дослідженням обставин справи, що призвело до необґрунтованого та невірного висновку суду.

Скаржник наголошує, що у матеріалах справи відсутні об`єктивні докази щодо фактичного розміру земельної ділянки, якою, на думку позивача, користується відповідач. Розмір земельної ділянки, яким міг користуватись відповідач та відповідно якого проводилась оцінка суми збитків, комісією на місці не досліджувався, оскільки комісія навіть не приїздила за місцем знаходження земельної ділянки, а був розрахований виходячи із розмірів земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га.

Доказом того, що частину земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, за адресою: м. Умань, вул. Визволителів, 29, займає також інша особа, є інформація з системи Опендатабот про місце реєстрації та місцезнаходження за цією адресою іншої юридичної особи, яка не належить відповідачу, а саме: Приватне підприємство «БКО» ЄДРПОУ: 45390168. Також за цією ж адресою діє СТО, яке не зареєстроване як юридична особа, тому відповідний витяг отримати неможливо.

Враховуючи це, дії позивача щодо стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, за адресою: м. Умань, вул. Визволителів, 29, як з особи, яка одноособово використовує земельну ділянку в повному розмірі, є неправомірними, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач як у період складання акту, так і перед зверненням до суду не переконався у тому, хто та в яких частинах використовує вищевказану земельну ділянку.

При цьому, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

10.03.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач наголошує, що судом першої інстанції було вжито всі належні заходи задля повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, але останній не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, на подання відзиву на позов та подання доказів. 20.11.2024 від представника відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій представник відповідача просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строків позовної давності. Будь-яких інших заперечень щодо позовних вимог, в тому числі заперечення факту використання одноособово відповідачем у період з 03.06.2018 по 03.06.2021 земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849 площею 1,5125 га, що знаходиться за адресою: вул. Визволителів, 29, м. Умань, Черкаська область, чи неправильності здійснення розрахунку суми стягнення та необхідності його перерахунку відповідач не висловлював. На підставі викладеного Уманська міська рада не вбачає підстав для прийняття до розгляду та вивчення доказів, якими відповідач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, оскільки він мав всі передбачені процесуальним законодавством можливості надати їх суду першої інстанції, окрім того відповідачем не підтверджено відсутність можливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, інформація з системи «Опендатабот» відносно приватного підприємства «БКО» містить реєстраційні дані, які свідчать, що приватне підприємство «БКО» , код ЄДРПОУ 45390168, директор Нікогда Олександр Миколайович, адреса: 20300, Україна, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Визволителів, будинок, 29, було засноване лише 29.09.2023, в той час як період, за який з відповідача стягнуто за рішенням суду безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів починався 03.06.2018 та тривав до 03.06.2021. Предметом доказування у справі є дії відповідача в період з 03.06.2018 по 03.06.2021, а тому докази відповідача щодо використання ним земельної ділянки кадастровий номер 7110800000:05:001:0849, загальною площею 1,5125 га, за адресою: м. Умань, вул. Визволителів, 29, одночасно з приватним підприємством «БКО» є неправдивими та неналежними, оскільки в зазначений період часу ПП «БКО» ще не було засновано, а отже не могло проводити свою господарську діяльність за вказаною адресою. Знімок рекламного оголошення щодо знаходження і діяльності за адресою: м. Умань, вул. Визволителів, 29 магазину автозапчастин зроблено 29.01.2025 і він ніяк не підтверджує факт знаходження та діяльності магазину за даною адресою в період з 03.06.2018 по 03.06.2021. На підставі викладеного, усі докази, надані відповідачем до апеляційної скарги в підтвердження своїх обґрунтувань для скасування рішення суду від 20.11.2024 у справі №925/985/24, є неналежними, а тому повинні бути відхиленні судом.

Водночас, Уманська міська рада погодилася з позицією суду першої інстанції щодо суми стягнення та не оскаржує рішення суду в цій частині, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техніка-Умань» на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 у справі №925/985/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/985/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Черкаської області.

10.02.2025 матеріали справи №925/985/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техніка-Умань» на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 у справі №925/985/24 залишено без руху; роз`яснено Приватному підприємству «Техніка-Умань», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 5 558,42 грн та надати суду належні докази на підтвердження надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів (листом з описом вкладення або через підсистему «Електронний суд») позивачу - Уманській міській раді.

26.02.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Техніка-Умань» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №ПН4016417 від 21.02.2025 про сплату судового збору у розмірі 5 558,42 грн та докази на підтвердження надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів листом з описом вкладення Уманській міській раді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 поновлено Приватному підприємству «Техніка-Умань» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 у справі №925/985/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Техніка-Умань» на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 у справі №925/985/24, зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 на час апеляційного оскарження, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 01.04.2025.

05.03.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Уманської міської ради надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 заяву представника Уманської міської ради про участь його у судовому засіданні 01.04.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

У судовому засіданні 01.04.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 01.04.2025, з`явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, 01.04.2025 подав через підсистему «Електронний суд» заяву про проведення судового засідання за відсутності учасника справи.

Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на вказане колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

У силу положень пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» Уманська міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, яка знаходиться у місті Умань по вулиці Визволителів, 29.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техніка-Умань» є власником 8/25 частки комплексу нежитлових будівель та споруд, який належить йому на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу №1-2383 від 31.05.1995. Вказане нерухоме майно знаходиться за адресою вулиця Визволителів, 29, місто Умань, Черкаська область, що підтверджене інформаційною довідкою №256572760 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1353 від 17.05.2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га станом на 01.01.2021 становить 3 293 697,77 грн. Категорія земель землі промисловості, транспорту та зв`язку. Цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02).

Рішенням Уманської міської ради №1-6/7 від 16.02.2016 встановлені ставки орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності на території міста Умань, до якого додано додаток, згідно з яким ставка орендної плати за користування земельними ділянками (землі промисловості, транспорту та зв`язку) становить 3% від їх нормативно-грошової оцінки.

Рішенням Уманської міської ради №7.1855/7 від 30.11.2018 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам у місті Умань.

Рішенням Уманської міської ради №75-11/8 від 29.03.2021 встановлені ставки орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності на території міста Умань, до якого додано додаток, згідно з яким ставка орендної плати за користування земельними ділянками (землі промисловості) становить 5% від їх нормативно-грошової оцінки.

У період з 03.06.2018 до 03.06.2021 між сторонами не укладався договір оренди землі і землекористувач не сплачував кошти за здійснення користування землею.

03.06.20221 комісією у складі голови комісії заступника міського голови Чепка О.В., заступника голови комісії - начальника відділу містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради Сосонюк Л.М., секретаря комісії начальника управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради Клімова Є.П. та членами комісії складено акт №3. У акті зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Техніка-Умань» не сплачувало орендну плату за користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою місто Умань, вулиця Визволителів, 29, площею 1,5125 га, тому йому були нараховані збитки у розмірі 308 801,15 грн за період з 03.06.2018 до 03.06.2021. Цей акт затверджено рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради №322 від 12.07.2021.

Відповідачу було надіслано лист-повідомлення №331/14-11 від 30.07.2021 із пропозицією добровільно відшкодування суму збитків у сумі 308 801,15 грн, які заподіяні внаслідок використання відповідачем земельної ділянки на якій розташовано майно відповідача без правовстановлюючих документів.

Цей лист-повідомлення залишився без відповіді та без задоволення, у добровільному порядку відповідач не відшкодував позивачу збитки у сумі 308 801,15 грн, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.

Як вбачається зі змісту поданого позову, заявлені до стягнення з відповідача кошти в сумі 308 801,15 грн позивач кваліфікує як збитки у розмірі орендної плати.

Як свідчить зміст позовних вимог, позивач посилається на наявність у відповідача права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві комунальної власності, при цьому обґрунтовує визначення розміру своїх грошових вимог актом про визначення збитків за користування земельною ділянкою та наявністю у діях відповідача ознак порушення земельного законодавства щодо використання земельної ділянки без договору оренди, що є підставою для нарахування збитків згідно з Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.03.1993.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 Земельного Кодексу України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 (далі, Порядок).

Відповідно до положень Порядку власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, які заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок (пункт 1 Порядку). Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад (пункт 2 Порядку). Відповідно до пункту 3 Порядку, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Пункт 3 Порядку встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного Кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Водночас судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем не заподіяно ніяких збитків (погіршення якості землі або приведення її у непридатність), які б підлягали визначенню комісіями, створеними на підставі вищезазначеного Порядку. Тобто законодавець чітко розмежовує недоотриманий доход та збитки, які можуть бути заподіяні внаслідок погіршення якості землі або приведення її у непридатність. Будь-яких доказів іншого позивач суду не надав.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 та №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техніка-Умань» є власником 8/25 частки комплексу нежитлових будівель та споруд, який належить йому на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу №1-2383 від 31.05.1995. Вказане нерухоме майно знаходиться за адресою вулиця Визволителів, 29, місто Умань, Черкаська область, що підтверджується інформаційною довідкою №256572760 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Земельна ділянка площею 1,5125 га, на якій розташоване майно відповідача, є сформованою, останній присвоєний кадастровий номер 7110800000:05:001:0849, категорія земель - Землі промисловості, транспорту та зв`язку; вид цільового призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Власником земельної ділянки є Уманська міська рада.

Однак, договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 7110800000:05:001:0849 між сторонами у спірний період укладений не був, докази оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою в матеріалах справи відсутні.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідач жодним чином не заперечував площу земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача та використовується ним без правовстановлюючих документів.

У свою чергу в поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні об`єктивні докази щодо фактичного розміру земельної ділянки, якою, на думку позивача, користується відповідач.

Доказом того, що частину земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, за адресою: м. Умань, вул. Визволителів, 29, займає також інша особа, за твердженнями скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, є інформація з системи Опендатабот про місце реєстрації та місцезнаходження за цією адресою іншої юридичної особи, яка не належить відповідачу, а саме: Приватне підприємство «БКО» ЄДРПОУ: 45390168. Також за цією ж адресою діє СТО, яке не зареєстроване як юридична особа, тому відповідний витяг отримати неможливо.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частини статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, згідно частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом пункту 6 частини 2 статті 258 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Судом установлено, що в апеляційній скарзі відповідач, попри долучення до неї нових доказів (роздруківки з програми Опендатабот щодо ПП «БКО», та з сайту misto.biz.ua), не наводить доводів в обґрунтування поважності причин їх неподання до суду першої інстанції.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4 та 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена стороною суду та належним чином обґрунтована.

Системний аналіз положень статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою або із відзивом на позовну заяву. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту статті 269 Господарського процесуального кодексу України у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (у даному випадку на відповідача-1, який подав їх разом із апеляційною скаргою), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у рішенні апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідач не подавав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, а в заяві про застосування строку позовної давності не висловлював заперечень проти площі займаної ним без укладення договору оренди земельної ділянки, не повідомляв суд про те, що він будь-яким чином обмежений у доступі до всіх документів, що стосуються спірного питання.

З огляду на вищевстановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду апеляційної інстанції неможливості подання доданих до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У свою чергу, як вірно наголошує позивач у відзиві на апеляційну скаргу, інформація з системи «Опендатабот» відносно приватного підприємства «БКО» містить реєстраційні дані, які свідчать, що Приватне підприємство «БКО», код ЄДРПОУ 45390168, адреса: 20300, Україна, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Визволителів, будинок, 29, було засноване лише 29.09.2023, в той час як період, за який з відповідача стягнуто за рішенням суду безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів починався 03.06.2018 та тривав до 03.06.2021. Предметом доказування у справі є дії відповідача в період з 03.06.2018 по 03.06.2021, а тому докази відповідача щодо використання ним земельної ділянки кадастровий номер 7110800000:05:001:0849, загальною площею 1,5125 га, за адресою: м. Умань, вул. Визволителів, 29 одночасно з Приватним підприємством «БКО» є неналежними, оскільки в зазначений період часу ПП «БКО» ще не існувало, відповідно не могло проводити свою господарську діяльність за вказаною адресою. Знімок рекламного оголошення щодо знаходження і діяльності за адресою: м. Умань, вул. Визволителів, 29 магазину автозапчастин зроблено 29.01.2025, а тому він також ніяк не підтверджує факт знаходження та діяльності магазину за даною адресою в період з 03.06.2018 по 03.06.2021.

Враховуючи це, дії позивача щодо стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, за адресою: м. Умань, вул. Визволителів, 29, з відповідача як з особи, яка у спірний період одноособово використовувала земельну ділянку в повному розмірі, є правомірними.

Щодо розміру безпідставно збережених за спірний період відповідачем коштів у вигляді орендної плати суд встановив таке.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Судом установлено, що відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

У статті 289 Податкового Кодексу України визначено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, функції якого на цей час виконує Держгеокадастр, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 2018 рік 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,1 для земель несільськогосподарського призначення.

Позивачем у позовній заяві наведено розрахунок ціни позову, який є ідентичним розрахунку збитків в акті про їх нарахування.

Так, за період з 03.06.2018 до 31.12.2018 позивачем нараховано 57392,84 грн збитків, за період з 01.01.2019 до 31.12.2019 98813,14 грн; за період з 01.01.2020 до 31.12.2020 98813,14 грн; за період з 01.01.2021 до 28.03.2021 23552,20 грн та за період з 29.03.2021 до 03.06.2021 30229,83 грн. Загальний розмір збитків становить 308 801,15 грн за період з 03.06.2018 до 03.06.2021. Розрахунок зроблений з врахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 3 293 697,77 грн згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1353 від 17.05.2021 та рішень Уманської міської ради, якими встановлена ставка орендної плати за користування земельними ділянками, які використовуються для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (у розмірі 3% від їх нормативно-грошової оцінки за період з 03.06.2018 до 28.03.2021 та 5% за період з 29.03.2021 до 03.06.2021, у зв`язку із прийняттям Уманською міською радою рішення №75-11/8 від 29.03.2021).

Відповідно до пункту 288.5 Податкового Кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки (288.5.1).

Обґрунтовуючи розмір нарахованих відповідачу платежів, позивач посилається на рішення органу місцевого самоврядування, в яких установлені ставки орендної плати за договорами оренди землі відповідного цільового призначення. Тобто, така ставка повинна бути застосована у разі укладення договору оренди із землекористувачем такої земельної ділянки.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини з оренди.

При цьому, як слідує із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом приписів вказаних норм чинного законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для автоматичного виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Позивач, як власник спірної земельної ділянки, не звертався до відповідача з пропозицією щодо укладення договору (у якому мав би законні підстави застосовувати відповідну ставку орендної плати), як і відповідач, не ініціював укладення договору оренди земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому майно.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що правомірним буде стягнення безпідставно збережених коштів, які розраховані у розмірі, який не може бути меншим за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, а саме у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, що узгоджується з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (за весь визначений позивачем період, у тому числі і за період після встановлення ставки у розмірі 5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки).

За арифметично вірним розрахунком суду розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7110800000:05:001:0849, площею 1,5125 га, за період з 03.06.2018 до 03.06.2021 становить 296 703,51 грн, а саме: за період з 03.06.2018 до 31.12.2018 57391,55 грн; за період з 01.01.2019 до 31.12.2019 98810,93 грн; за період з 01.01.2020 до 31.12.2020 98810,93 грн та за період з 01.01.2021 до 03.06.2021 41690,10 грн. Для розрахунку плати за землю судом враховано нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.01.2021, розмір якої становить 3 293 697,77 грн, починаючи з 03.06.2018 оскільки за даними Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, функції якого на цей час виконує Держгеокадастр, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2018-2010 роках становить 1,0.

Отже, оскільки відповідач у спірний період не сплачував позивачу за користування спірною земельною ділянкою, тому фактично збільшив своє майно (безпідставно зберіг у себе кошти) у розмірі 296 703,51 грн, відповідно до статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України вказана сума коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, яка була подана до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке .

Позовна давність відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача коштів за користування земельною ділянкою без оформленого права оренди 02.08.2024.

Період, за який позивач просить стягнути з відповідача зазначені кошти складає з 03.06.2018 по 03.06.2021.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУЮ-19), строки, визначені статтями 257, 258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 установлено карантин на всій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» дія карантину продовжена до 31.12.2022. У подальшому дія карантину була продовжена до 30.06.2023 постановами Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423, від 25.04.2023 №383.

Згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Чинною редакцією пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (набрала чинності 30.01.2024) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже послідовно та безперервно з 12.03.2020 по 30.01.2024 строки позовної давності, як загальні так і спеціальні, були продовжені на строк дії карантину та строк дії воєнного стану. З 30.01.2024 строки позовної давності були зупинені.

Відтак, за зобов`язаннями відповідача зі сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 03.06.2018 по 03.06.2021 позивачем не було пропущено строк на звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню на суму 296 703,51 грн, а суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Доводи апеляційної скарги Приватного підприємства «Техніка-Умань» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову в даній справі.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного підприємства «Техніка-Умань» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техніка-Умань» на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 у справі №925/985/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2024 у справі №925/985/24 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство «Техніка-Умань».

Матеріали справи №925/985/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.04.2025.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова